Тема 7. Формування попиту на ринку окремого товару 2 страница

вимірюваність — рівень вірогідності, з якою можна визначи­ти місткість і купівельну спроможність сегмента;

доступність — рівень зусиль, докладаючи які, можна забез­печити сегмент необхідною кількістю продуктів;

реальність — рівень прибутковості і фактичної величини се­гмента (підприємство має орієнтувати свою маркетингову стра­тегію на найбільшу та однорідну групу споживачів);

дійовість — можливість ефективного використання в цьому сегменті маркетингової програми, яка застосовується для залу­чення споживачів.

Різні підходи до сегментування ринку здебільшого реалізую­ться з допомогою різноманітних методів. Найважливішим з них є кластерний аналіз споживачів (таксономія). Кластери споживачів формуються об'єднанням в окрему групу тих із них, котрі дають схожі відповіді на задані запитання. Покупці можуть бути згру­повані в кластер за віком, доходами, звичками тощо. Схожість відповідей покупців оцінюється з допомогою вимірювання за рі­зними показниками. Найчастіше для цього використовуються по­казники математичної статистики. Значного поширен­ня в розподілі споживачів на засадах кластерного аналізу набуло сегментування, що враховує «ставлення споживачів до новизни товару».

Крім класичного кластерного аналізу є також прийоми розподілу ринку на основі продуктової сегментації, коли передовсім беруть до уваги параметри продукції. Вона осо­бливо важлива для продукції, реалізація якої базується на вивченні довгострокових тенденцій розвитку ринку. Розробка і виробництво нового товару, здійснення великих інвестиційних програм потребують тривалого часу, тому правильність резуль­татів аналізу ринку, оцінки його місткості має винятково велике значення.

Коли підприємство працює на ринку стандартної про­дукції, визначення його потенціалу здійснюється через викорис­тання методу підсумовування даних за окремими сегментами. Слід зазначити, що в світовій практиці зараз переважають два принципові методи маркетингового сегментування:

з визначени­ми та невизначеними ознаками сегментування.

Перший використовується тоді, коли попередньо відомі озна­ки сегментування, кількісний склад сегментів, їхні характеристи­ки. Його застосовують у випадку, коли сегментування не є ме­тою дослідження, а тільки допоміжним інструментом для розв'я­зання інших маркетингових завдань. Ним користуються і тоді, коли сегменти ринку є чітко визначеними, а варіантність сегмен­тів — малою, для визначення найперспективнішого сегмента (кількість сегментів, що досліджується не повинна перевищувати 10).

Зовсім іншим принциповим підходом до маркетингового сег­ментування є другий метод, коли ознаки сегментування чітко не окреслені і суть самих сегментів невідома. Метод сегментуван­ня за невизначеності ознактакож передбачає опитування спо­живачів. Його використовують для попереднього пошуку ознак сегментування з наступним традиційним відбором сегментів. Метод невизначеності успішно реалізується, коли фірма має не менше 100 покупців товару або споживачів послуг, є можливість провести їх опитування, наявне достатнє програмне забезпечення для обробки отриманих результатів. За цих умов сегментування здійснюється за такими етапами:

— визначення можливихознак сегментування;

— проведення опитування;

— визначення ознак, реально придатнихдля сегментування;

— виділення окремих сегментів;

— маркетингова оцінка виділених сегментів на відповідність вибраним критеріям.

Найчастіше ознаки можливого сегментування визначаються за допомогою вивчення думок споживачів. Метою опитування є розподіл рес­пондентів відповідно до вибраної програми. Групи з най­більшим відсотком продажу виділяють як ринкові сегменти. На наступному етапі здійснюється опис виділених сегментів, що ство­рює базу для дальшого проектування, модернізації або позиціювання продукту. Завершальним етапом сегментування за цим методом є оцінка виділених сегментів на відповідність маркетинговим крите­ріям місткості, доступності, суттєвості та сумісності.

Відповідність критерію місткості досягається тоді, коли є мо­жливість спрямувати всі виробничі потужності підприємства для роботи в певному сегменті, тобто його місткість має бути біль­шою або дорівнювати виробничим потужностям підприємства.

Доступність сегмента передбачає визначення можливості про­сування товарів та послуг без створення додаткової збутової ме­режі і налагодження відносин з посередниками. Якщо підприємст­во і раніше працювало з цим сегментом, ця ознака є вже відомою.

Критерій суттєвості сегмента визначається оцінюванням ста­лості вибраної групи споживачів за об'єднувальними ознаками. Крім цього, беруть до уваги можливість зміни кількісних харак­теристик сегмента (зростання, сталість, зменшення).

Критерій сумісності сегмента з ринком основних конкурентів визначається діловою активністю останніх, можливістю заволо­діти бажаною часткою ринку.

Сегментування ринку є найпоширенішим, але не єдиним засобом пошуку цільових ринкових аудиторій. Підприємства з обмеженими ресурсами можуть досягти цієї мети з допомогою маркетингу на рівні ринкових ніш, коли визначаються невеликі з характерними відмітни­ми ознаками групи споживачів, тобто маркетинг цільових ніш — це результат іще детальнішого сегментування (підсегмент, група) з по­глибленим виокремлюванням характерних ознак.

9.2. Методика вибору цільового ринку

Цільовий ринок — це найвигідніша для підприємства група сегментів ринку (або один сегмент), на яку спрямовується його діяльність. У маркетинговій товарній політиці вибору цільового ринку, тобто ринку на якому підприємство може досягти визна­чених цілей, приділяється багато уваги. Від правильного вибору значною мірою залежатиме ефективність усієї дальшої діяльності фірми.

Вибору цільового сегмента передує сегментування ринку. Кожен із виокремлених сегментів треба розглянути з погляду можливості вибору його цільовим ринком підприємства. Для цього послідовно оцінюються доступність ринку, його потенціал і можливості освоєння.

Для оцінки доступності ринку вивчають такі питання:

1) рівень стабільності політичної ситуації в країні, наявність принципових можливостей експорту товару до неї;

2) умови торгівлі в країні (чи проводиться політика протекці­онізму, величина податків та мита, кількісні обмеження, анти­демпінгові заходи, форми контролю за імпортом товару);

3) можливість отримання достовірної інформації про ринок, його прозорість;

4) активність конкурентів;

5) частка ринку яку задовольняє власне виробництво, перс­пективи його розвитку.

Потенціал ринку характеризується його фактичною місткістю та перспективами розвитку. Обсяги майбутнього продажу мають забезпечити можливість покриття витрат, що виникають через необхідність пристосування до ринку.

Оцінка можливостей освоєння сегмента ринку базується на послідовному виконанні таких процедур.

1. Аналізуються можливі ризики, втрати та ускладнення.

2. Вивчаються чинні на ринку обов'язкові норми та стандарти на продукцію, а також система та правила сертифікації виробів.

3. Перевіряється патентна чистота товару в країні поставки. (Вивчається рівень втілення у виробі технічних рішень, котрі не підпадають під дію патентів, що видані в країнах пере­дбачуваного експорту).

4. Визначається конкурентоспроможність товару.

5. Вивчаються позиції основних конкурентів, що впливають на технічний рівень, збутову та цінову політику, та їх можлива реакція на появу нового виробника..

6. Аналізуються тенденції розвитку ринку та галузі.

7. Визначаються можливі обсяги продажу.

8. Розробляється програма маркетингу, що визначатиме спосіб і час виходу на ринок, а також маркетингові засоби його обробки (комплекс маркетингу).

9. Розраховують витрати й доходи, пов'язані з реалізацією про­грами маркетингу.

Оцінка загальних витрат на реаліза­цію програми маркетингу та прогноз можливого обсягу продажу та ціна на товар дають змогу визначити прогнозний обсяг доходу. По­тім порівнюються доходи та витрати і приймається рішення щодо вибору як цільового певного досліджуваного сегмента ринку, якщо такий сегмент (кілька сегментів) відповідає всім вибраним критері­ям.

Отже, цільовий ринок — це сукупність споживачів із загальни­ми потребами або характеристиками, яку фірма вирішила обслуго­вувати засобами маркетингу. Діяльність зі створення міцних споживчих переваг конкретного продукту (послуги) називають позиціюванням товару. Такі заходи в маркетинговій практиці здійснюються для того, щоб товар зайняв у свідомості споживача гідне місце проти аналогічних конкурентних пропозицій.

9.3. Види маркетингу на цільовому ринку

Залежно від результатів сегментування ринку фірма оцінює рівень привабливості одного або кількох сегментів для своєї дальшої діяльності, визначає варіант охоплення ринку. Ці варіан­ти здебільшого пов'язують з масовим, диференційованим та концентрованим маркетингом.

На насиченому та однорідному ринках використовуються переваги масового маркетингу, коли на продаж пропонується однаковий товар із розрахунком на великий потенційний попит споживачів. Це може сприяти значному скороченню витрат у разі великих обсягів виробництва та товарообігу і зменшен­ню цін на товари. Останнє сприятиме збільшенню обсягів про­дажу і відповідно прибутків. Проте використання переваг ма­сового маркетингу ускладнюється нині все більшою диферен­ціацією смаків та вподобань споживачів, спричиненою знач­ною конкуренцією у виробництві товарів широкого вжитку, великою різноманітністю можливостей споживача щодо місця здійснення закупівель, інтенсифікацією зусиль в сфері рекла­ми. Такі чинники в сукупності унеможливлюють створення то­вару та програми маркетингу, які приваблювали б усі прошар­ки споживачів.

Диференційований маркетинг орієнтується на якомога більшу кількість сегментів ринку. Для кожного з них опрацьовується ок­реме товарне пропонування згідно з «гаманцем, випадком і осо­бистістю». Диференційований маркетинг передбачає урізно­манітнення властивостей товару відповідно до запитів спожива­чів. Треба, однак, урахувати, що зростання обсягів продажу стримуватиметься збільшенням витрат виробництва. Найчастіше такий маркетинг застосовується на ринку споживчих товарів з багатьма конструктивними відмінностями та різноманітними властивостями (автомобілі, електропобутові прилади, продукти харчування, одяг).

Концентрований маркетинг передбачає цілеспрямовану діяль­ність на одному, найпривабливішому сегменті ринку з однією групою споживачів. Його переваги найчастіше використовує ма­лий та щойно започаткований бізнес, ресурси якого здебільшого є обмеженими. Водночас концентрований маркетинг характери­зується високим комерційним ризиком, можливістю втратити се­гмент у боротьбі з конкурентом, який має більший виробничий потенціал та маркетинговий ресурс.

Подальше пристосування маркетингових пропозицій та програм до потреб та смаків окремих груп споживачів здійснюється на рів­ні мікромаркетингу, з двома найпоширенішими різновидами: ло­кальний та індивідуальний маркетинг.

Локальний маркетинг передбачає дії із задоволення потреб локальних груп споживачів, до складу яких входять мешканці окремих міст, районів, мікрорайонів, а також покупці окремих крамниць. Така диференціація є найефективнішою в процесі ви­бору розміщення торговельних підприємств, формування їх това­рного асортименту, надання банківських та інших послуг.

Пристосування товарного асортименту та відповідних про­грам до потреб і побажань окремих споживачів здійснюється в межах індивідуального маркетингу. Завдяки великим можливос­тям сучасних гнучких виробничих систем (ГВС), уніфікації та стандартизації складових готової продукції задоволення потреб окремих споживачів може здійснюватися не тільки в традиційних сферах (пошиття одягу, столи замовлень, послуги зв'язку), але і в межах виробництва технічно складних виробів (комп'ютерна техніка, легкові автомобілі, сучасні меблі та інтер'єри).

Питання для самоконтролю

1. Що таке сегментування ринку, його призначення?

2. Дайте визначення ринковому сегменту. За якими критеріями відбувається сегментування ринку?

3. Які методи сегментування ринку Вам відомі?

4. Що таке цільовий ринок? Розкрийте зміст методики вибору цільового ринку.

5. Яки види маркетингу можливі для роботи з цільовим ринком?

Завдання для самостійного виконання

Визначте та охарактеризуйте ринковий сегмент мобільного телефону NOKIA 2310, чи будь-якого іншого виробу, властивості і технічні характеристики якого Вам добре відомі.

Тема 10. Організація управління продуктом

10.1 Товарно-асортиментна політика підприємства

Товарно-асортиментна політика - найбільш важлива з усіх інструментів маркетингу, за допомогою яких підприємство працює на ринку. Її завдання полягає у тому, щоб у кожний момент часу товари, які пропонує підприємство, оптимально відповідали потребам споживачів як за якісними, так і кількіс­ними характеристиками.

Асортиментна політика підприємства передбачає форму­вання товарного асортименту, який якнайкраще підходить для роботи на обраному ринку та забезпечує економічну ефектив­ність діяльності підприємства. Таким чином, асортиментна політика встановлює зв'язок між вимогами ринку, з одного боку, та намірами і можливостями підприємства - з другого. Отже, асортиментна політика є інструментом реалізації стра­тегічних цілей підприємства.

Асортиментна політика - це сфера діяльності, яка склада­ється з систематичного прийняття рішень щодо формування та управління товарним асортиментом підприємства, тобто це мистецтво управління, яке поєднує визначення цілей і засо­бів для їх досягнення та самі рішення і відповідні дії щодо їх досягнення.

Розглянемо особливості формування та реалізації товар­но-асортиментної політики на прикладі торговельних підпри­ємств продовольчого профілю. Зупинимося на деяких вихід­них положеннях.

Широта товарного асортименту торгівельного підприєм­ства характеризується кількістю товарних груп, що пропонуються. Глибина - кількістю різновидів товарів у межах однієї товарної групи. Приймаючи рішення щодо широти асортименту, необхід­но враховувати, що асортимент надто вузький, якщо можна збільшити прибуток, доповнивши його новими товарами, та надто широкий, якщо прибуток можна збільшити, виключив­ши з нього ряд товарів.

Спираючись на обмежене коло товарів, підприємство ризи­кує, що його асортиментна політика стане нерентабельною у випадку, якщо конкуренти потиснуть ці товари з ринку. Тобто, високий ступінь концентрації обсягу продажу на декількох видах товарів робить асортименту політику дуже вразливою. Тому доцільно розширювати асортимент товарів, а за попитом на найбільш прибуткові товари слід стежити та підтримувати його різними маркетинговими засобами.

Глибокий асортимент надає змогу підприємству пропо­нувати більший вибір у межах кожної асортиментної групи, пропонувати діапазон цін, задовольняючи потреби різних споживчих сегментів; оперативніше управляти асортиментом у разі зміни попиту, що дуже важливо для таких товарів, як одяг, взуття тощо, коли асортимент вузький.

Потрібно також враховувати стійкість та динамічність асортименту. Стійкість асортименту - це постійна наявність у торговельному залі товарів усіх видів, груп, найменувань, якими торгує підприємство. Динамічність асортименту харак­теризує якісні та кількісні зміни товарного асортименту за певний період часу.

Крім того, асортимент товарів характеризується гармонійністю, яка означає ступінь спільності пропонованих асортиментних груп товарів, в аспекті їх кінце­вого використання, груп споживачів, діапазону цін та інших показників.

Асортимент поділяється на основ­ний та додатковий. На основний асортимент припадає пере­важна частина товарообігу та прибутку. Додатковий асорти­мент включає товари, які додають завершеності основному асортименту; він підвищує якість обслуговування та дає мож­ливість отримати додатковий прибуток.

Метою маркетингової товарно-асортиментної політики є отримання бажаного ефекту за рахунок формування оптималь­ного асортименту. Виходячи з цього, можна стверджувати, що оптимальний асортимент - це такий, що дає максимальний ефект за рахунок збалансованості попиту та пропозиції.

10.2. Формування товарно-асортиментної політики підприємства

Формування товарного асортименту - це процес підбору для реалізації різних груп товарів, їх видів і різновидів, дифе­ренційованих за всіма відмінними ознаками, що спрямований на досягнення оптимального асортименту.

Диференційовані за відмінними ознаками групи товарів класифікують за такими ознаками:

1. За однорідністю сировини та матеріалів (м'ясні, молочні
продукти, борошно тощо).

2. За споживчим призначенням (м'ясні та молочні продук­ти, овочі-фрукти та інші споживчі комплекси). У межах таких
комплексів доцільно виділити мікрокомплекси, які можуть
бути як постійними, так і сезонними.

3. За складністю асортименту: товари простого та склад­ного асортименту. До товарів простого асортименту відносять
товари, що складаються із невеликої кількості видів чи сортів.
Товари, що мають у межах одного виду внутрішню класифі­кацію за різними ознаками, належать до товарів складного
асортименту (кондитерські, м'ясні вироби).

4. З урахуванням поділу товарів на групи, підгрупи і види
виділяють четверту ознаку, яка визначає груповий і внутрішньогруповий асортимент.

Груповий асортимент - це перелік товарних груп, що вхо­дять у номенклатуру. Внутрішній асортимент торговельного підприємства необхідно формувати за конкретними видами і різновидами товарів. Ці два поняття, в свою чергу, тісно пов'язані з поняттям ширини і повноти асортименту. При­чому, ширина асортименту визначається кількістю товарних груп і найменувань, а повнота - кількістю різновидів товарів.

Наприклад, порівняно вузький асортимент товарів спеціалі­зованих магазинів складається з великої кількості різновидів товарів і є більш повним.

5. За частотою попиту: товари повсякденного попиту, пері­одичного попиту та рідкого попиту.

Формування асортименту товарів - складний процес, котрий виконується з урахуванням цілого ряду факторів, які поділяють на загальні та специфічні. Загальні фактори - це фактори, що не залежать від конкретних умов роботи того чи іншого підприємства. Специфічні факто­ри - фактори, що відображають конкретні умови роботи тор­говельного підприємства.

Споживчий попит є основним фактором, який впливає на формування асортименту, спрямованого на максимальне задоволення попиту населення, а також на його активізацію та розширення. Суттєві зміни в попиті повинні супроводжуватись змінами в асортименті. Під час формування асортименту доцільно виходити з особливостей попиту на ті чи інші товари. Як відомо, розрізняють попит твердосформований, альтернативний та імпульсивний.

Твердосформований попит виділяється на певний товар і не допускає його заміни іншим товаром.

Альтернативний попит формується в магазині в процесі безпосереднього ознайомлення покупців з товаром і його осо­бливостями. Альтернативний попит допускає взаємозамін­ність у межах групи, підгрупи чи різновиду товарів.

Імпульсивний попит виникає безпосередньо у торговель­ному підприємстві під впливом засобів комунікаційної полі­тики маркетингу. Цей попит найчастіше виникає на мало­відомі і невідомі товари.

На формування торгового асортименту впливають специ­фічні фактори, що відображають конкретні умови роботи під­приємства. Основними з них є:

1. Ціна товару

2.Тип магазину та зона його діяльності (асортиментний про­філь і торговельна площина).

3.Умови товаропостачання.

4.Зміна структури реалізації товарів у складі асорти­ментного набору.

5.Матеріально-технічна база торговельного підприємства (можливості збе­рігання товарів в належних умовах, площі торгового залу для викладення това­рів складного та роз­горнутого асортименту).

6. Наявність інших торговельних підприємств у зоні діяль­ності підприємства.

Отже, на формування товарного асортименту впливає зна­чна кількість факторів, які підприємство має враховувати під час планування асортиментних заходів. І все ж таки найваж­ливіші з них - доходи населення та ціна товару.

Процес формування асортименту продовольчих товарів у будь-якому торговельному підприємстві проходить декілька етапів.

На першому етапі встановлюється груповий асортимент товарів у магазині, тобто встановлюється перелік товарів для реалізації. Основою цієї процедури є інформація про попит на цільовому ринку.

На другому етапі розраховується структура групового асортименту, тобто визначаються кількісні співвідношення окремих груп товарів. Структура групового асортименту вста­новлюється з урахуванням попиту, торгової площі магазину, його розташування та інших факторів.

На третьому етапі визначається внутрішньогруповий асор­тимент (розгорнутий асортимент), тобто здійснюється підбір конкретних видів товарів у межах кожної групи. Це найвідпо­відальніший етап, оскільки визначається відповідність асор­тименту товарів структурі попиту населення.

На четвертому етапі здійснюється розподіл групового і внутрішньогрупового асортименту в розрізі споживчих комп­лексів і мікрокомплексів, тобто секцій. Тут у процесі розподі­лу окремих груп і підгруп товарів насамперед визначається їх кількість та найменування.

На п'ятому етапі визначають кількість видів і різнови­дів товарів у межах окремих споживчих комплексів і мікро­комплексів, у розрізі окремих груп і підгруп, а також повноту товарного асортименту.

Заключним етапом формування асортименту є розробка переліку товарів, які будуть реалізовувати в магазині.

Після впровадження процесу формування товарного асор­тименту потрібно оцінити стан асортиментного набору това­рів, визначити його оптимальність. Така оцінка проводиться за методикою, сутність якої полягає у визначенні системи показників, які певною мірою характери­зують збалансованість асортименту зі споживчим попитом.

10.3. Визначення ефективності товарно-асортиментної політики

Важливим елементом системи впровадження товарно-асортиментної політики є її ефективність. Щоб визначити ефективність товарно-асортиментної політики торговельно­го підприємства, необхідно встановити рівень відповідності існуючого асортименту оптимальному (базовому). Чим вищий цей рівень, тим вища ефективність товарно-асортиментної політики.

Мето­дика кількісної оцінки стану товарного асортименту базуєть­ся на розрахункових показниках. Класифікувати показники можна за певними ознаками. В основу розробки показників, що характеризують стан асортименту продоволь­чого магазину, покладено методичні підходи І. Ліфіца [4, с.1].

Абсолютний - показник, який визначено шляхом підрахун­ку сукупностей товару. Причому як сумарність товару можна враховувати групи, види, різновиди товарів. Слід розрізняти два види абсолютного показника: фактичний і базовий. Фак­тичний показник характеризує фактичний стан набору това­рів, базовий - бажаний.

Наприклад, якщо магазин має 24 групи продовольчих това­рів, а споживач хоче «бачити» 40, то це означає, що фактичний показник повноти (П ) дорівнює 24, базовий (П ) - 40.

Відносний показник стану асортименту - показник, який отримують шляхом порівняння фактичного і базового показ­ників. Відносний показник визначають у вигляді коефіцієнта (К ), значення якого знаходиться у межах від 0 до 1. Чим ближ­че значення до 1, тим більш позитивною є оцінка характерис­тики асортименту.

У більшості випадків К_в визначають за формулою:

К_в = ,

де - фактичний абсолютний показник і-ї характеристики;

, - базовий абсолютний показник і-ї хактеристики.

Для нашого прикладу К_в = 24: 40 = 0,6.

Статичні показники характеризують стан асортименту за якийсь про­міжок часу - декаду, місяць, квартал, рік. Поряд з цим розра­ховують їх усереднене значення. Наприклад, показник повно­ти асортименту встановлюється у якийсь визначений день, або усереднений в результаті визначення в різні дні декади. До статичних показників належать показники широти, повно­ти та структури.

Динамічні показники вказують на зміну асортименту протягом певного періоду часу. До них відносять показник стабільності, який характеризує коливання асортименту про­тягом місяця, кварталу, року; показник оновлення, який вста­новлює виміри «вікового» складу асортименту, як правило, на проміжку року або більшого проміжку часу. Належність показників асортименту до групи статичних не виключає їх використання для оцінки асортименту в динаміці і застосу­вання в розрахунках динамічних показників. Так, для аналізу динаміки структури асортименту складають набір відносних показників за декілька років. У розрахунках показників ста­більності й оновлення спираються на показники повноти у відповідні моменти часу.

Широта асортименту - кількість видів, різновидів та найменувань однорідних груп. Абсолютний показник широ­ти - кількість сукупностей товару в асортименті, що виділені за певною ознакою. Основою для аналізу цієї властивості є класифікаційні групування.

Методика розрахунку коефіцієнта широти містить як базо­вий показник кількісний склад набору товару, що зафіксовано на ринку, у каталозі або стандарті.

Коефіцієнт широти визначають за формулою:

К_ш = ,

Де: К_ш - коефіцієнт широти;

- фактичний показник видів, різновидів та найменувань товарів;

- базовий показник видів, різновидів та найменувань товарів.

Показник повноти - це, як правило, загальна кількість різновидів певного товару. Показники повноти асортименту можуть бути фактичні та базові. Фактичний показник харак­теризується фактичною кількістю видів, різновидів та найме­нувань товарів, однорідної групи, а базовий - установленою або запланованою кількістю. Коефіцієнт повноти () розра­ховують як відношення фактичного показника до базового.

Показник структури асортименту. Абсолютний показ­ник (фактична структура) являє собою ряд часток (у відсо­тках) сукупностей товарів від обсягу пропозиції. У методиці оцінки раціональності структури асортименту необхідно врахувати три моменти: спосіб розрахунку частки товару, вибір базового значення як критерію оптимальної структури асортименту, вибір показника раціональності структури.

Частку товару слід розраховувати виходячи із обсягу над­ходжень у натуральних одиницях. У противному разі, під час розрахунку частки від обсягу у вартісних показниках частка дорогих виробів буде завищуватися, а частка дешевих, відпо­відно, занижуватися. І чим більший перепад у ціні товарів, тим більше неточності у значенні частки.

Раціональною структурою асортименту можна вважати таку, яка відповідає структурі попиту. Структуру асортимен­ту, що відображає структуру попиту і відібрану за базу для порівняння, можна називати бажаною структурою. Остання визначається за даними опитування покупців.

Відповідність фактичної структури бажаній характеризує ступінь раціональності структури асортименту і називається коефіцієнтом структури К_с. Для його розрахунку необхідно зіставити частки фактичної та бажаної структур таким чином, щоб результат кожного зіставлення був меншим або дорівню­вав одиниці. У результаті отримуємо коефіцієнти співвідно­шення, усереднене значення яких є показником раціональ­ності структури асортименту. Чим ближче цей показник до одиниці, тим ефективніше структура асортименту.

Розрахунок коефіцієнта стійкості здійснюють за форму­лою:

К_ст = 1 - ,

де К_ст – коефіцієнт стійкості;

Q_n - кількість різновидів това­рів, яких нема у продажу на момент перевірки;

п - кількість перевірок;

а - кількість різновидів товарів, що передбачені розробленим асортиментним переліком.

Розглянута система показників асортименту дозволяє визначити відхилення фактичного стану від бажаного. Впли­ваючи на фактори, які впливають на асортимент, можна усу­нути ці відхилення з метою приведення його у відповідність до споживчого попиту.

Дата добавления: 2015-07-02