До теми 1. 4 страница

Епіктет (бл. 50—138) — давньогрецький філософ-стоїк, колишній раб, обстоював свободу волі як провідну чесноту людини.

Епікур (341—270 рр. до н. е.) — давньогрецький філософ, прихильник евдемонізму, насолоду розумів як відсутність страждання. Твори: «Лист до Менекея», «Головні думки».

Зенон - (ок. 335 - ок. 262 до н.э.), давньогрецький філософ, засновник стоїцизму. Згідно з Зеноном, єдине істинне благо – доброчесність, єдине справжнє зло – слабкість духу. Усе інше, у тому числі – бідність, смерть, страждання, належать до сфери байдужого. Оскільки ніхто не в змозі позбавити мудру людину доброчесності, вона завжди має це єдине благо і тому щаслива.

Камю Альбер (1913—1960) — видатний французький письменник, мислитель-екзистенціаліст. Праці: «Міф про Сізіфа» (1942), «Бунтівна людина» (1951).

Кант Іммануїл (1724—1804) — видатний німецький філософ, творець трансцендентальної етики. Прихильник етичного формалізму, засновник теорії автономної моралі, сформулював «категоричний імператив» — моральний принцип належної поведінки. Розробці етичних поглядів Кант присвятив твори: «Основи метафізики моральності» (1785), «Критика практичного розуму» (1788).

Конфуцій (Кун цзи) (552/551— 479 рр. до н. е.) — давньокитайський філософ, засновник конфуціанства. Етичні ідеали Конфуція — «золоте правило» (див.), принципи гуманності та сяо (синівської пошани), викладені його учнями в «Лунь юй» («Бесідах та судженнях»).

Кр́атет Фіванський (IV век до н. э. — III век до н. э.) — видатний давньогрецький філософ-кінік, найбільш відомий учень Діогена. Як і його вчитель, Кратет вів аскетичний спосіб життя. Але кінізм Кратета має більш м’який, гуманний характер. Він не виступав проти власності, сім’ї.

Лао Цзи (VI—V ст. до н. е.) — давньокитайський філософ, засновник даосизму. Йому приписується авторство «Дао де цзін», основного філофського, релігійного та етичного тексту даосизму.

Лейбніц Готфрід Вільгельм (1646–1716) – німецький філософ. Філософське учення Лейбніца побудоване на припущенні, що світ, створений Богом, – найкращий зі всіх можливих. Але тут же встає питання: як можливе те різноманіття форм зла, якими насичене існування людей? Відповідь свідчить: вади і злочини не відірвані від добра і справедливості. Зло – це інобуття добра. Воно є необхідною умовою існування добра. Разом вони врівноважують один одного завдяки вищій премудрості Бога і дозволяють існувати загальній гармонії.

Макіавеллі Ніколо (1469—1527) — видатний італійський філософ та політичний діяч. У праці «Володар» (вид. 1532) обґрунтовував специфічність моралі у сфері політики.

Маркс Карл (1818—1883) — видатний німецький мислитель, ідеолог комуністичного руху, обстоював соціальну природу людини, історичний характер моралі та естетичних цінностей. Твори: «Капітал» (у 4 т.).

Ніцше Фрідріх (1844—1900) — видатний німецький філософ, представник імморалізму, теоретик мистецтва. Основні праці, присвячені етиці: «По той бік добра та зла» (1886).

Рамакрішна (Гададхар Чаттерджі) (1834—1886) — видатний індійський мислитель-подвижник, його синкретичне релігійно-етичне вчення проголошувало необхідність служіння Богу, світу та ближньому.

Сковорода Григорій (1722—1794) — видатний український філософ. Обстоював ідеї єдності добра та краси, необхідності самопізнання, «сродної праці», символічності мистецтва. Твори: «Симфонія, наречена Книга Асхань про пізнання самого себе», «Кільце. Дружня розмова про душевний спокій».

Соловйов Володимир Сергійович (1853—1900) — видатний російський мислитель, засновник філософії Всеєдності. Твори: «Краса в природі» (1889), «Сенс любові» (1890), «Виправдання добра» (1897).

Спенсер Герберт (1820 — 1903) — англійський філософ і соціолог, один з родоначальників еволюціонізму. З ім'ям Герберта Спенсера пов'язують два підходи до розгляду суспільних явищ: 1) розуміння суспільства як організму, подібному до біологічних, який керується тими ж законами організації, функціонування та розвитку; 2) вчення про всезагальну еволюцію, що розповсюджується на неорганічний, органічний та над органічний (соціальний) світ.

Спіно́за Бенеди́кт (1632 — 1677) — голландський філософ, один з найвідоміших пантеїстів. У моральному вченні на передній край висував проблему свободи, заперечував абсолютну свободу й доводив необхідність усіх без винятку дій людини. Позитивним у вченні про свободу є встановлення діалектичного зв'язку між свободою та необхідністю, але обмежується свобода лише пізнанням необхідності, оскільки розумілась як виразне та чітке уявлення про те, що необхідне. У такому розумінні, з позиції Бенедикта Спінози, найбільш вільним, щасливим є усунений від життя та практики мудрець, основний зміст життя якого є «інтелектуальна любов до Бога» чи пристрасть до пізнання природи.

Толстой Лев Миколайович (1828—1910) — великий російський письменник, мислитель, обстоював теорію непротивлення злу силою. Наприкінці життя протиставляв добро і красу і надавав перевагу етиці на противагу естетиці. Твори: «Царство Боже всередині нас» (1891), «Про Шекспіра та його драму» (1904), «Шлях життя» (1910).

Фромм Еріх (1900–1980) – психолог, соціолог, філософ. Основні твори: «Втеча від свободи», «Сучасна людина і її майбутнє», «Психоанализ і дзен-буддизм», «Душа людини», «Анатомія людської деструктивності». Здійснене Фроммом фундаментальне дослідження проблеми людської агресивності має велике значення для філософсько-антропологічного осмислення феномену зла. Подібно до мислителів минулого, він бачив у злі один з неусувних проявів самого життя, в якому, разом з досконалістю і гармонією, завжди присутні прояви недосконалості і дисгармонії. Досліджував антропологічні, психічні і соціально-психологічні витоки деструктивних форм соціальної поведінки людей.

Юркевич Памфіл Данилович (1826-1874) – український філософ, історик, культуролог. Услід за Григорієм Сковородою розвиває християнське вчення про серце як основу людського єства і духовно-моральне джерело життєдіяльності. Вважає, що розум є лише вершиною духовного життя, коренем же є серце. Джерелом морального і правового законодавства вважав не розум, а серце, любов, тобто вільно прийняту систему цінностей. Етично зріла людина, на думку Юркевича, покоряється заповіді любові, яка спонукає його жертвувати своїми особистими вигодами для блага загального.

6. ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ З «ЕТИКИ ТА ЕТИКЕТУ»

1. Етика як наука про мораль, її теоретичні і практичні завдання.

2. Становлення і розвиток етики в античну епоху.

3. Етика Арістотеля.

4. Середньовічна етика (5-16 ст.).

5. Розвиток етики в Новий час (17-19 ст.).

6. Етика І. Канта.

7. Етика кінця 19-20 ст.

8. Концепції походження моралі. Соціально-історичні теорії виникнення моралі.

9. Стародавні зібрання законів і моральних обов’язків.

10. Громадянська мораль в античну епоху.

11. Християнська мораль.

12. Моральна теорія прав людини, її принципи.

13. Міщанська мораль.

14. Поняття моралі, особливості моралі.

15. Структура моралі.

16. Функції моралі.

17. Моральна норма.

18. Моральна якість.

19. Моральний принцип.

20. Ціннісна орієнтація.

21. Моральний ідеал.

22. Мораль і право.

23. Мораль і звичай.

24. Мораль і політика.

25. Поняття добра. Добро і користь.

26. Поняття зла, його види. Походження зла.

27. Моральне зло. Види морального зла.

28. Обов’язок.

29. Відповідальність.

30. Справедливість.

31. Вина і розкаяння.

32. Сором і совість.

33. Честь і гідність.

34. Проблема сенсу життя людини. Способи осмислення людського буття.

35. Проблема смерті в культурно - історичному аспекті. Ставлення до смерті в сучасному суспільстві.

36. Проблема самогубства. Оцінка цього акту християнською мораллю і сучасною європейською.

37. Проблема евтаназії.

38. Категорія щастя. Види щастя.

39. Поняття свободи. Проблеми свободного вибору.

40. Вчинок як першоелемент моральної діяльності.

41. Проблема співвідношення цілей і засобів діяльності.

42. Проблема оцінювання вчинку (мотив і результат дії).

43. Толерантність.

44. Повага.

45. Співчуття і милосердя.

46. Дружба.

47. Любов.

48. Юридична етика, її зміст і структура.

49. Особливості професії юриста та їх моральне значення.

50. Морально-психологічні якості судді, слідчого, прокурора, адвоката.

51. Моральні основи використання окремих видів доказів.

52. Моральні основи виконання слідчих дій.

53. Адвокатська етика.

54. Моральні основи діяльності співробітників правоохоронних органів.

55. Етикет, його роль у сучасному суспільстві.

56. Загальні принципи і вимоги сучасного етикету.

57. Види етикету. Судовий етикет.

58. Правила поведінки в громадських місцях.

59. Етикет у стосунках із сусідами.

60. Правила користування мобільним телефоном у громадських місцях.

7. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ПОТОЧНОГО ТА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

Форми та методи поточного контролю:

- опитування студентів на семінарських заняттях;

- виконання студентами ситуаційних завдань;

- тестування студентів;

- виступи студентів на семінарських заняттях з доповідями;

- виконання студентами письмових самостійних робіт з окремих тем;

- написання студентами рефератів.

Критерії оцінювання знань та вмінь під час поточного контролю.

При оцінці знань студентів з „Етики та етикету” враховуються такі компоненти:

- рівень знань;

- обсяг знань;

- зв’язок із сучасністю;

- знання лекційного матеріалу;

- знання першоджерел, підручників, додаткової літератури.

Оцінка „відмінно”: відповідь студента базується на творчому мисленні; студент виявляє знання структури курсу, теми, висвітлюваного питання, вміє укладати тезисний план, вільно користується понятійним апаратом, точно формулює дефініції термінів; правильно і логічно будує текст усної або письмової відповіді; без зволікань дає відповідь на основні і додаткові питання.

Програмний матеріал засвоєний студентами повністю.

Студент виказує ґрунтовні знання першоджерел, вміє самостійно розкривати їх зміст, робити узагальнення і висновки, використовуючи додаткову літературу.

Оцінка „добре”: відповідь студента базується на самостійному аналізі висвітлюваного матеріалу. Студент виявляє хороші знання структури теми, відповідає грамотно і по суті. Володіє навичками і засобами виконання практичних завдань.

Програмний матеріал засвоєний студентом. Можливі несуттєві неточності в поясненні деяких питань.

Студент вміє використовувати свої знання в аналізі сучасної дійсності; виказує знання першоджерел та іншої додаткової літератури.

Оцінка „задовільно”: студент відповідає на рівні репродуктивного мислення; виявляє слабкі знання структури курсу; допускає помилкові тлумачення термінів; порушує послідовність у висвітленні окремих тем, питань; має проблеми при виконанні практичних завдань.

Студентом засвоєна лише основна частина програмного матеріалу; має труднощі при аналізі сучасності.

Знає лише основний зміст програмної літератури. Недостатньо володіє навичками узагальнення.

Оцінка „незадовільно”: студент не знає значної частини програмного матеріалу, допускає суттєві помилки, не може пов’язати даний матеріал із сучасністю, не знає матеріалу навіть підручників.

Форми та методи підсумкового контролю.

На заліку з „Етики та етикету” оцінюється робота студентів за семестр: оцінюються їх особисті знання, навички самостійної роботи, уміння використовувати добуті знання у вирішенні практичних завдань, їх суспільно- культурна зрілість і активність.

Якщо студент, вивчаючи курс „Етика та етикет”, мав „відмінні”, „добрі”, «задовільні» оцінки під час поточного контролю, за самостійну роботу, то з ним проводиться залікова співбесіда за поданими раніше заліковими питаннями.

Якщо студент мав „незадовільні” оцінки, то він не допускається до залікової співбесіди, доки не відпрацює в усній або письмовій формі не засвоєний ним програмний матеріал.

8. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основна література

1. Етика / За ред. В.О.Лозового. – К., 2004.

2. Малахов В. Етика. – К., 2002.

3. Тофтул М. Етика. – К., 2011.

4. Фіолевський Д. Юридична етика. – К., 2011.

Інтернет-ресурси

http://www.lib.ua-ru.net	Студенческая электронная библиотека
http://books.br.com.ua/	Підручники онлайн
http://studentam.net/content/category/	Электронная библиотека учебников
http://pidruchniki.ws/	Бібліотека українських підручників
http://nrav.ho.ua/	Етикологічна література
http://www.info-library.com.ua/books.html	Електронна бібліотека
http://ualib.com.ua/	Електронна онлайн бібліотека
http://pravo.biz.ua/index.php	Юридична бібліотека
http://www.student-lib.net/	Електронна студентська бібліотека
http://filosof.historic.ru/books/c0033_1.shtml	Цифровая библиотека по философии. Этика и эстетика.
http://ethicscenter.ru/index.html	Этика. Образовательный ресурсный центр
http://www.nbuv.gov.ua/	Національна бібліотека України ім. В.Вернадського
http://www.philosophy.ru/	Философский портал

Додаткова література

1. Биоэтика: проблемы и перспективы // Вопросы философии. – 1994. - №3.

2. Гарин И. Что такое этика, культура, религия? – М., 2002.

3. Гусейнов А. Этика – наука о морали // Вопросы философии. – 1982. - №2.

4. Етичні норми і цінності: проблема обгрунтування. – К., 1979.

5. Кулініченко В., Пустовіт С. Етичне регулювання біомедичних досліджень // Науковий світ. – 2008. - №11. – С. 18-20.

6. Панченко В. Прикладна етика. – К., 2012.

Дата добавления: 2015-07-02