Питання. Відомі дві основні форми господарства – натуральне і товарне господарства

Відомі дві основні форми господарства – натуральне і товарне господарства.

Натуральне господарство було типовим для докапіталістичних способів виробництва – первіснообщинного, рабовласницького і феодального способів виробництва. У сучасному світі натуральне господарство є значною часткою господарства слаборозвинених країн, а також існує в якості пережитку і в більш розвинутих країнах (Україна).

Натуральне господарство – такий тип господарства, в якому продукти праці виробляються лише для задоволення власних потреб виробників, виробництво відбувається у відповідності із потребами, що відомі членам господарської одиниці (общини, родини, рабовласницького господарства, феодального князівства) ще до початку виробництва і кожний виробник отримує конкретне завдання по задоволенню суспільної потреби, його конкретна праця вже в процесі її виконання безпосередньо виступає як частка суспільної праці, як безпосередньо суспільний труд, а продукт праці поступає у споживання шляхом прямого розподілу.

При натуральному господарстві суспільство складалось з маси однорідних господарських одиниць – селянських общин, селянських сімей, рабовласницьких латифундій, феодальних маєтків – і кожна така одиниця виконувала всі види господарчої діяльності, починаючи з добування різних видів сировини і закінчуючи підготовкою продукції до споживання.

Розповсюдження натурального господарства в докапіталістичних способах виробництва пояснювалось низьким розвитком продуктивних сил і суспільного розподілу праці.

Суспільний розподіл праці – це відокремлення різних видів трудової діяльності.

Треба розрізнювати розподіл праці у суспільстві і на підприємстві.

У суспільстві розподіл праці відбувається по родам діяльності (промисловість, сільське господарство…), по групам галузей (добувна чи обробна промисловість, тваринництво, рослинництво…), по окремим галузям (вугільна, машинобудівна, харчова, птахівництво…).

З історії людства відомі три крупних етапи у розвитку суспільного розподілу праці – відокремлення скотарства від землеробства, відокремлення ремісництва від землеробства, відокремлення торгівлі в особливий вид діяльності.

У межах промислового підприємства праця розподіляється в залежності від технології виробництва і організації управління: по професіям, спеціальностям, по цехам і дільницям основного та допоміжного виробництва, по відділам та службам.

В умовах товарного виробництва продукти праці призначаються до обміну і задоволення потреб людей, які не входять в господарчу одиницю, що створює продукти.

Умовою виникнення товарного виробництває суспільний розподіл праці, що має такі риси як спеціалізація та економічна відокремленість виробників.

Товарне виробництво – це така організація суспільного господарства, коли продукти виробляються економічно відокремленими виробниками, які спеціалізуються на випуску одного якогось продукту, і для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів, що приймають форму товарів.

Економічне відокремлення виробників означає: 1) відокремлення факторів виробництва кожного виробничого осередку – засобів виробництва і робітників; засоби виробництва є приватною власністю суб’єкта, який господарює; 2) відновлення виробництва в кожному виробничому осередку за рахунок коштів, що отримали від реалізації своєї продукції; 3) здійснення суспільних зв’язків між виробниками через речі, шляхом обміну продуктами праці як товарами, відсутність узгодження дій людей в масштабах суспільства; 4) переслідування кожним виробником свого приватного економічного інтересу (його відтворення і прогресування як товаровиробника).

Економічний інтерес – об’єктивна форма прояву виробничих відносин, що відбиває об`єктивну необхідність у задоволені економічних потреб суб’єктів цих відносин. Коли людина усвідомила свій економічний інтерес, тоді він стає мотивом, стимулом до діяльності.

Товарне виробництво пройшло 2 рівня розвитку: просте товарне виробництво і капіталістичне товарне виробництво.

Просте товарне виробництво існує в умовах різних способів виробництва, починаючи з періоду розкладання первіснообщинного устрою. Воно займає підпорядковане положення по відношенню до пануючих виробничих відносин (рабовласницьких, феодальних).

Просте товарне виробництво базується на приватній власності дрібних товаровиробників на засоби виробництва і результати їх особистої праці. Нема експлуатації людини людиною – працює власник засобів виробництва і члени його родини.

Капіталістичне товарне виробництво – найбільш розвинута система товарного виробництва, не тільки продукти праці, але й здібність людини до праці (робоча сила) – стає товаром. Товарне виробництво при капіталізмі набуває всеохоплюючий характер. Спостерігається експлуатація найманих робітників капіталістами, які є приватними власниками засобів виробництва і результатів найманої праці.

Головна відмінність капіталістичного товарного виробництва від простого товарного виробництва: перетворення робочої сили в товар, експлуатація найманих робітників.

2 питання.

Товар – продукт труда, що здатний задовольнити якусь потребу людини, і призначений для обміну.

Розглядаючи товар, Маркс за видимістю цього явища розкриває його сутність.

Видимість: товар, з одного боку виступає як споживна вартість, а з другого боку, як мінова вартість.

Споживна вартість – це корисність продукту праці, його здатність задовольняти потреби людини в якості предмета споживання або засобу виробництва.

Споживна вартість обумовлена природними якостями продукту (фізичними, хімічними), а також якостями, що він отримав в результаті праці.

Товар має суспільну споживну вартість, тобто для інших людей, а не для самого виробника, окрім того, вона надходить у споживання через ринок, шляхом купівлі-продажу.

Мінова вартість – здатність товару обмінюватись в певних пропорціях на інші товари. Х тов. А = У тов. В.

Оскільки товари прирівнюються і обмінюються, остільки їм притаманне щось спільне, на основі чого можливо визначити їх кількісні співвідношення. Цим спільним не може бути споживна вартість, тому що в якості споживних вартостей товари різнорідні, їх неможливо порівнювати. Загальним є те, що всі товари – продукти труда, результати використання робочої сили, незалежно від її фахових особливостей, тобто результат абстрактного труда (абстракція – відволікання, в даному випадку ми відволікаємося від професійної специфіки праці).

Те спільне, що відображається в міновому відношенні товарів є матеріалізований в них абстрактний людський труд, тобто вартість.

Маркс показав, що за міновою вартістю приховується вартість, таким чином він перейшов від видимості явищ до сутності, до внутрішньої властивості товару.

У товара 2 властивості: споживна вартість і вартість. Мінова вартість – це не самостійна властивість товару, а форма прояву вартості.

Вартість – це не природна властивість товару, тому на відміну від споживної вартості її неможливо виявити за допомогою органів почуттів.

Вартість – суспільна властивість товару, що притаманна продукту труда лише в умовах товарного виробництва, тому вона проявляється в суспільному відношенні – у міновому відношенні, тільки через мінову вартість.

Повне визначеннявартості (з урахуванням матеріалу, що буде розглянутий далі, стосовно суспільно необхідних витрат труда, від яких залежить величина вартості товару):

Вартість – це втілений в товарі абстрактний суспільно необхідний труд, це суспільне відношення між товаровиробниками по прирівнюванню речей.

2 властивості товару створюють суперечливу єдність. Споживна вартість є матеріальним носієм вартості, “тілом, в якому живе вартісна душа товару”, без споживної вартості, корисності продукт труда не може мати вартості. З іншого боку, споживна вартість товару може бути використана лише після реалізації її вартості в процесі обміну.

У той же час споживна вартість і вартість – протилежні властивості товару: як споживні вартості товари якісно різнорідні і якісно не вимірювані, а як вартості вони якісно однорідні і кількісно вимірювані. Одна й та ж людина не може використати товар і як споживну вартість і як вартість. Виробником товар використовується як вартість, а споживачем – як споживна вартість.

Споживна вартість і вартість товару взаємозв’язані, передбачають одне одного і заперечують одне одного, це – єдність протилежностей.

Дата добавления: 2015-06-27