Пародонтоз

Пародонтоз, тобто дістрофічне незапальне ураження тканин пародонта, зустрічається рідко – в 4-3% всіх захворювань пародонту, переважно у осіб з прямим перехрещенням глибоким прикусом, діастемами і тремами.

На рентгенограмах визначається склеротична перебудова кісткового малюнку. Зщільнення і розширення кортикальних пластинок на верхівках гребенків і в чарунках.

1. Структура губчатої кістки стає мілкопетлистою, кістково-мозкові простори стають менші.

2. Висота міжальвеолярних гребенів зменшується, але щільність не порушується.

3. Оголюються шийки зубів.

4. Наявність високої стертості щільних тканин зубів.

5. Знижується прикус.

Зміни, виявленні в альвеолярному відросткі ідентичні тим, які виявляються в інших відділах кістяка.

Дуже схожі з цією картиною місцеві прояви дифузних остеопатій, які зв”язані з гормональними, судинними, обмінними порушеннями.

У випадку приєднаного запального процесу на рентгенограмі об”єднуються симптоми, які спостерігаються при пародонтиті і пародонтозі.

Запальні захворювання щелеп поділяють на:

1- обмежений остит одонтогенного походження;

2- остеомієліт лунки видаленого зуба;

3- обмежений остеомієліт лунки зуба;

4- нагноєння радикулярних кіст;

5- обмежений остеомієліт щелепи;

6- розповсюджений остеомієліт щелепи;

7- післятравматичний остеомієліт щелепи;

8- періостит;

9- коронарит;

10- одонтогенне запалення верхньощелепної пазухи;

11- флегмона.

Обмежений остит одонтогенного походження складає основну масу серед запальних захворювань щелеп. Їх походження обумовлено попередніми запальними процесами щільних та м’яких тканин зуба і ясен ─ гінгівітом, карієсом, пульпітом, періодонтитом. Рентгенологічна характеристика обмежених оститів ─ періодонтитів і пародонтитів надана вище. Загострення хронічного оститу може привести до флегмони м’яких тканин обличчя.

Флегмони складають найбільшу групу серед пацієнтів стоматологічних стаціонарів. За даними рентгенологічних обстежень у 97% хворих на флегмону є осередки хронічного запалення. Одна з головних причин розвитку флегмони м’яких тканин ділянки щелеп і обличчя є незадовільна якість та помилки в лікуванні зубів (дефекти в пломбуванні каналів, неправильна діагностика і лікування періодонтитів).

На рентгенограмах хворих з флегмонами м’яких тканин знаходять ознаки загострення хронічного періодонтита багатокореневих зубів насамперед нижньої щелепи. На рентгенограмах є ознаки активації оститу у вигляді неправильності форми періапікальної деструкції, нечіткості і нерівності його меж. Якщо процес не вдається зупинити деструктивні зміни розповсюджуються на сусідні ділянки кістки, формуються секвестри.

На другому місці по частоті причин флегмон обличчя стоїть остеомієліт лунки видаленого зуба. На третьому місці серед причин, що викликають флегмону м’яких тканин обличчя є нагоєння радикулярних кіст.

Остеомієліт лунки видаленого зуба. Через 3 дні після видалення зуба з’являється нагноєння м’яких тканин лунки. На рентгенограмах спочатку є остеопороз, а потім з’являється деструкція кортикальних пластин лунки, деструкція меж кореневих перетинок, збільшуються розміри лунки. На 5-ту добу формуються дрібні кортикальні секвестри із залишків компактної пластинки і губчасті із стінок лунки. Розташовані вони частіше поблизу альвеолярного краю, а в лунках багатокореневих зубів - з міжкореневої перетинки.

Обмежений остеомієліт лунки зуба. Зміни на рентгенограмах виявляються на 12-15 добу. Крім змін характерних для остеомієліту лунки видаленого зуба в альвеолярному відростку навколо лунки видаленого зуба спостерігаються явища остеопорозу та деструкції губчатої та компактної речовини, дрібні секвестри.

Нагноєння радикулярних кіст. На рентгенограмах зникає чітка кортикальна пластинка навколо кісти, а при виникненні деструкції кістки навколо кісти остання втрачає кулеподібну форму, але інтенсивність її просвітлення не змінюється.

Обмежений та розповсюджений остеомієліт щелеп ─ гнійно-некротичний процес інфекційного запального походження, в який утягуються всі елементи кістки: кістковий мозок, компактна та губчата речовина, окістя.

В залежності від особливостей проникнення інфекції у кістку остеомієліт поділяють на:

одонтогенний	запалення зуба
гематогенний	запалення в будь якому органі
контактний	після травми
при абсцесі, флегмоні оточуючих м’яких тканин
при синуітах

По перебігу розрізняють гостру, підгостру, хронічну стадії остеомієліту.

Частіше зустрічаються одонтогенні остеомієліти нижньої щелепи.

При гострому остеомієліті гнійне розплавлення починається на 3-4 добу від початку захворювання. В цей період зміни з боку кістки можливо побачити тільки на МРТ. При цьому, особливо на Т2 ЗЗ, виявляються ділянки набряку кісткового мозкусігнал від якіх більш інтенсивний і де зображення кісткового мозку більш біле. На звичайних рентгенограмах і УЗД, КТ, МРТ виявляються потовщення і деформація м’яких тканин, оточуючих щелепу.

На 10-14 добу на рентгенограмах визначаються кулеподібні осередки остеопорозу кістки з не чіткими межами, в окремих ділянках вони зливаються один з одним.

В підгостру стадію, яка продовжується 10-12 діб, а при дифузних остеомієлітах до 3 тижнів, додатково виявляються ділянки деструкції, секвестри та періостит. Для виявлення періоститу відповідна ділянка щелепи повинна займати крайоутворююче положення. Для виявлення періоститу на вестибулярній та оральній поверхнях щелепи в ділянці тіла роблять внутрішньоротові рентгенограми в прикус.

Хронічний остеомієліт триває довго ─ від 1 місяця до кількох років. Продовжується відмежування ділянок, що стають мертвими, утворюються нориці, відторгаються секвестри. На рентгенограмах до раніш виявлених ознак додається остеосклероз навколо ділянок деструкцій.

Післятравматичний остеомієліт частіше виникає при відкритих переломах, а при закритих - при пародонтиті, періодонтиті у зубів, які торкаються з площиною перелому. Джерелом контактного інфікування верхньої щелепи після її перелому може бути синуіт. Післятравматичний остеомієліт частіше виникає при затримці надання спеціалізованої допомоги і поганій якості імобілізації відламків. Післятравматичний остеомієліт ─ це завжди хронічне захворювання. Першим симптомом виникнення остеомієліту є розширення, на 4-6 добу, рентгенологічної лінії перелому. Контури лінії перелому стають нечіткими і нерівними. При прогресуванні процесу в краях відламків з’являються осередки порушення кістки у вигляді спочатку остеопорозу, а потім зон деструкції. Потім виникають секвестри, які мають подвійне походження або з оточених гноєм дрібних уламків, або із зон некрозу в кінцях відламків. Якщо остеомієліт виникає пізніше 4-6 доби, виникають труднощі в диференціальній рентгенодіагностиці ознак звичайного утворення кісткової мозолі і виникаючого остеомієліту, так як на 5-7 добу після перелому звичайно трапляється розсмоктування некротизованих ділянок кістки біля крайових відділів кісткових фрагментів. В зв’язку з цим на рентгенограмах збільшується відстань між фрагментами, з’являються нерівності та зони остеопорозу крайових ділянок.

При травматичному остеомієліті в щелепах дуже рідко спостерігаються склеротичні зміни і періостальна кісткова реакція.

Періостит. Загострення хронічного періодонтиту призводить до появи гострого періоститу щелеп, який має більш агресивний перебіг, ніж періодонтит, та, інколи, супроводжується підокістними абсцесами. Він може бути причиною таких ускладнень, як аденофлегмона, флебіт обличчя, медіастеніт та сепсіс. По рентгенологічних ознаках гострий періостит неможливо відрізнити від періодонтиту в період загострення, а при хронічній течії можуть з’являтися рентгенологічні зміни. На нижній щелепі виникає муфтоподібне щільне утворення, яке майже не болить. Поверхня його гладенька, межі нечіткі. На рентгенограмах в прикус виявляється м’якотканинна тінь інфільтрованого окістя. Хронічний оссифікуючий періостит з’являється на зовнішніх поверхнях нижньої щелепи у вигляді лінійної тіні або напівсферичного кісткового утворення, інтенсивність якого менша за інтенсивність структури кортикальної речовини щелепи.

Перікоронарит - запалення м’яких тканин, яке виникає при прорізуванні переважно нижнього зуба мудрості. З початку захворювання з’являється біль в ділянці зуба мудрості. Відкривання рота стає болючим і обмеженим. М’які тканини, які розташовані над коронкою різко гіпереміровані внаслідок травматизації зубами верхньої щелепи.

На рентгенограмах нижньої щелепи в боковій проекції зуб мудрості виявляється у невірному положенні по відношенню до нижньої щелепи та іншим зубам. Він нахилений коронкою вперед (і впирається у зуб, який стоїть попереду) або назад (і впирається в передній край гілки нижньої щелепи). При строго вертикальному положенні зуб знаходиться в інклюзії.

При повторних обстеженнях на рентгенівському знімку в боковій проекції можна виявити деструкцію кісткової тканини між II та III молярами або позаду коронки зуба мудрості в передньому краю гілки нижньої щелепи. Вказані зміни наряду з притаманними клінічними ознаками дозволяють встановити діагноз з максимальною точністю. Рентгенологічно важливо виявити зміни в твердих тканинах попереду стоячого зуба і в кістковій тканині, яка оточує коронку зуба мудрості з дистальної сторони. Рентгенологічна картина цього захворювання визначає хірургічну тактику лікаря.

Одонтогенне запалення верхньощелепної пазухи. Джерелами інфекції є: гострий або хронічний періодонтит, нагноєна радикулярна кіста, остеомієліт, запалення в ділянці ретинованого зуба верхньої щелепи. Частіше це трапляється при близькому розташуванні коренів зубів до дна верхньощелепної пазухи, коли тільки тонкий прошарок кісткової тканини відокремлює їх один від одного, або корені проникають у пазуху. На рентгенограмах ─ зниження прозорості пазухи, остеопороз або деструкція компактної пластинки дна пазухи, запальні зміни навколо верхівок зубів.

Конденсуючий остит є хронічним склерозуючим остеомієлітом. Він являє собою незвичайну реакцію кісткової тканини у осіб з високою резистентністю або низьким рівнем інфікованості, частіше у осіб молодого віку і на рентгенограмі зображений ділянкою склерозу овальної форми біля верхівок коренів.

Хронічний дифузний склеротичний остеомієліт розвивається при маловірулентній інфекції. При рентгенологічному дослідженні є дифузні остеосклеротичні зміни нижньої щелепи, збільшені її розміри за рахунок розширення нижньої кортикальної пластинки. Формуються нориці.

Остеомієліт Гарре ─ сухий остеомієліт розвивається тільки в нижній щелепі. Патоморфологічно це склерозуючий остит і періостит. На рентгенограмах є ущільнення щелепи за рахунок остеосклерозу, розширення і ущільнення кортикальних пластинок через які важко побачити дрібні ділянки деструкції, які розташовані на краю кістки. Є багатошаровий періостит.

Дата добавления: 2015-07-02