Односкладні речення, головний член яких співвідносний з підметом

До них належить невелика група речень – номінативні та генетивні, головний член яких виражений іменником, зрідка особовим займенником і числівником.

Номінативні речення – односкладні речення, які стверджують наявність, існування якихось предметів, явищ, станів у дійсності.

Визначальною особливістю цих речень є те, що їм властива фрагментарність і одночасно велика місткість змісту, що ними виражається.

Мінімальний склад НР – один іменник у називному відмінку. Однак речення може поширюватись означеннями і навіть підрядними (присубстантивно-атрибутивними) реченнями.

Повідомляючи про особливості ситуації шляхом називання її окремих «предметних» деталей, номінативні речення завжди передбачають реальну модальність і одне із значень теперішнього часу (вони не можуть вживатись із значенням минулого або майбутнього часу, не можуть бути заперечними). Тобто для НР в однаковій мірі властиві такі ознаки, як предикативність і модальність – найважливіші ознаки будь-якого речення: Дорога. Тиша. Довгий яр, весь білою черемхою залитий. (Рильськ.)

За змістом НР поділяються на:

1) описові (вживаються в описах явищ природи, обстановки, стану людини тощо): Весна, весна! Яка блакить, який кругом прозор!

2) Вказівні (вказують на особу, предмет): Ось вулиця, будинок і квартира.

3) Оклично-номінативні (повідомлення про незвичайну подію): Село! Село! Веселі хати! А на горі стоять палати! (Шевч.)

4) Власне-номінативні (заголовки газет, написи на вивісках установ тощо): газета «Літературна Україна», стадіон «Динамо».

Генитивні речення – односкладні речення, в яких головний член виражений родовим відмінком іменника (або займенника), що передає не тільки значення наявності, існування предмета, а й вказує на його кількісну ознаку: Жита! Винограду і пшениці! В очах ні крику, ні скорботи! Грошей – кіт наплакав.

Цей тип речень зовсім не вивчений. Його стали виділяти недавно. Вони характерні для розмовного стилю мовлення.

Вокативні речення – речення-звертання.

Вони виражають думку, почуття, волевиявлення і завдяки різному інтонаційному оформленню можуть передавати заклик, застереження, спонукання, докір, обурення тощо.

ПОШИРЕНІ РЕЧЕННЯ

Основою вираження предикативного значення є головні члени речення. Але для вираження змісту речення зазвичай тільки головних членів недостатньо. Поширювачами граматичної основи виступають другорядні члени речення. З точки зору змісту другорядні члени речення можуть біти важливішими, ніж головні: Екзамен відбудеться завтра.

Поширене речення – речення, в якому є хоча б один другорядний член: Хлопчик малює сонце.

Другорядні члени речення можуть пояснювати окремі слова, а можуть поширювати граматичну основу в цілому. Відповідно до цього їх поділяють на присловні (Студенти невесело ішли на лекцію) та приосновні (Будучи студенткою, я завжди виконувала домашнє завдання).

Крім того, другорядні члени можуть поширювати не тільки головні, а й другорядні члени речення: Студенти невесело ішли на нецікаву лекцію.

Другорядні члени речення

Традиційно виділяють такі типи другорядних членів:

1) означення;

2) прикладка;

3) додаток;

4) обставина.

Означення – другорядний член речення, який виражає загальне значення ознаки. У реченні зазвичай виконує присловну функцію. Може бути підпорядковане будь-якому члену речення, вираженому іменником або субстантивованим словом.

Виділяють два типи означень – узгоджені (морфологізовані) та неузгоджені (неморфологізовані).

Узгоджені означення виражені частинами мови, для яких значення ознаки властиве як категоріальне (прикметник, дієприкметник, прикметниковий займенник): Плач маленької дитини привернув нашу увагу.

Неузгоджені означення виражені іншими частинами мови, при цьому ознака виявляєтьсячерез відношення до інших предметів: Плач маленької дитини привернув нашу увагу. Запах моря змішався їз запахом квітів.

Прикладка – другорядний член речення, що являє собою друге найменування предмета, вираженого означуваним іменником: студент-філолог, дівчина-красуня.

Шкільні граматики визначають прикладку як означення (див. вище).

Додаток – другорядний член речення, який виражає загальне значення об’єкта. Додаток зазвичай пояснює дієслово у різних його формах (Небо вкрилося хмарами), але може також пояснювати віддієслівні іменники (Швидко закінчилось складання іспитів) та якісні прикметники (Кохання сильніше за розлуку).

З урахуванням засобів вираження додатки також бувають морфологізовані (представлені формами непрямих відмінків іменника: Наші голоси заглушав шелест листя.) та неморфологізовані (виражені інфінітивом: Природа вчить нас розуміти прекрасне).

Морфологізовані додатки, в свою чергу поділяються на прямі та непрямі (рос. косвенные).

Прямі додатки вживаються при перехідних дієсловах і виражаються знахідним відмінком без прийменника: Ректор зачитав наказ.

Непрямі додатки виражені формами інших непрямих відмінків: Сонце торкнулося краєм землі і поволі зникло за обрієм.

Обставини дуже різноманітні за значенням і формою. Вони характеризують дію і ознаку за якістю, кількістю, умовами протікання.

Морфологізовані обставини виражені прислівниками, неморфологізовані – прийменниково-відмінковими формами іменника, дієприслівниками, інфінітивом.

Крім того, існує аналіз обставин за значенням:

1) якості та образу дії (як?): Писав він швидко, без помилок.

2) кількості, міри, степеня (наскільки?): Мені довелось прочитати цей підручник двічі.

3) часу (коли?): Під час дощу у нас протікав дах.

4) місця (де? куди? звідки?): Він ішов уздовж дороги.

5) причини (чому?): Від морозу побіліли дерева.

6) мети (навіщо?): На станції ми вийшли пообідати.

7) умови: Без знання психології не можна бути учителем.

8) допустові: Не зважаючи на негоду, ми вирушили у подорож.

ПОВНІ І НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ

Поняття повноти/неповноти речення пов’язане із самою сутністю речення, з його функціями. Повнота/неповнота речення може бути інформативною (смисловою) і граматичною.

Інформативна повнота забезпечується умовами спілкування: ситуацією, контекстом. Якщо речення ізолювати, воно може виявити неповним за змістом: Він забув виконати це завдання. (Хто забув, яке завдання?) Але інформативна неповнота не повинна бути критерієм синтаксичного протиставлення повних і неповних речень.

У граматиці повне і неповне речення розглядають як варіанти одного й того ж речення, що реалізуються в різних умовах.

Неповним є речення, в якому пропущений який-небудь член (або група членів); його пропуск підтверджується наявністю у реченні залежних слів, а також показниками контексту або ситуації мовлення: Діти швидко вибігли на вулицю. Миколка попереду усіх. – у виділеному реченні пропущений присудок вибіг.

Основними типами неповних речень є контекстуальні і ситуативні. Контекстуальні неповні речення характеризуються пропуском членів, які названі у контексті: Вона засоромилась. Потім встала і вибігла з кімнати.

Ситуативні речення не мають у своєму складі тих слів, які не названі у контексті, а зрозумілі з ситуації: А що твій?Вже пішов на роботу? – Ні, ще спить. (твій – чоловік).

Від неповних речень слід відрізняти еліптичні речення. Такі речення не мають співвідносних повних варіантів, вони не можуть бути відновлені, бо можуть бути співвіднесені з цілою групою речень: Діти – в ліс (кинулись, побігли, пішли тощо). В еліптичних реченнях дієслово скорочується без поновлення: Закінчились пари. Я – додому.

З еліптичними реченнями не слід плутати стійкі формули спілкування, що являються собою фразеологізовані бездієслівні речення: Із святом! Як здоров’я? На добраніч!

В різних умовах спілкування однакові речення можуть кваліфікуватись по-різному: Мій товариш звернувся до іншого викладача, а я – до вас (неповне). Мене несподівано викликали на роботу. А я – до вас (еліптичне). Доброго ранку! Я до вас! (фразеологізоване).

СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ

1. Складне речення як синтаксична одиниця.

2. Складносурядне речення.

3. Складнопідрядне речення.

4. Безсполучникові складні речення.

5. Складні синтаксичні конструкції.

6. Складне синтаксичне ціле.

Складне речення у порівнянні з простим – це синтаксична одиниця вищого порядку. Воно складається з двох чи більше предикативних частин, об’єднаних в єдине ціле.

Складне речення – речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну й інтонаційну єдність.

Ознаки СР:

1) поліпредикативність;

2) особлива структурна схема;

3) семантична й інтонаційна завершеність.

1) поліпредикативність полягає в тому, що СР з двох чи кількох предикативних одиниць, які співвідносяться із простим реченням (двочленні і багаточленні СР): Лука зазеленіла,і груша із зломленою верховиною біля хатки вбралась в листву, і зашумів гай по горах округи, і розлучивсь Дніпро і далеко-далеко заточивсь у луку розливним потоком, і налетіли птахи з далеких країв, заспівали й защебетали. /Стельм./

2) СР має своєрідну структурну організацію: воно будується не із слів і словосполучень, а із предикативних одиниць. Важливу роль у його структурі відіграють інтонація (перелічення, протиставлення і зіставлення, зумовленості, з’ясувальна) і сполучникові засоби (сполучники, сполучні слова, вказівні слова), що служать засобом поєднання предикативних частин в єдине ціле.

3) частини складного речення не є самостійними і не мають семантичної та інтонаційної завершеності, а за своїм змістом та інтонаційно зливаються в одне ціле.

СР не є механічним поєднанням предикативних частин. Воно передає різноманітні відношення, що виникають між його частинами: перелічувальні, протиставні, часові, умовні, порівняльні тощо; передає той основний зміст, що міститься в окремих предикативних частинах і той додатковий зміст, що виникає внаслідок взаємозв’язків цих частин.

Основні типи складних речень.

Залежно від структури і від засобів поєднання складні речення поділяються на дві основні групи: 1) СР із сполучниковим чи відносним зв’язком – сполучникові СР (частини поєднуються за допомогою сполучних засобів та інтонації); 2) СР із безсполучниковим зв’язком – безсполучникові СР (частини поєднуються лише інтонаційно).

Складносурядне речення – СР, що утворюється з двох або більше предикативних одиниць, які об’єднані між собою за принципом рівнозначності в єдине семантичне, граматичне й інтонаційне ціле сполучниками сурядності та іншими граматичними засобами).

Характерні ознаки ССР:

1) Частини ССР є рівнозначні, тобто виконують однакові синтаксичні функції стосовно до цілого, яке вони утворюють. Кожна предикативна частина ССР зберігає певну семантичну і синтаксичну незалежність, хоча ця незалежність є відносною (тільки перша частина є більш-менш вільною, наступні – зумовлені включенням їх в єдине ціле з першою частиною).

2) предикативні одиниці ССР поєднані сполучниками сурядності, які знаходяться тільки між предикативними частинами, належачи не кожній з них, а всьому ССР. У цьому легко переконатись, якщо поміняти місцями предикативні частини: Дзвеніли жайворонки, і степ тремтів сонячно. /А.Гол./

3) ніколи один з компонентів ССР не може знаходитись у середині іншого компонента (на відміну від СПР: Василь згадав про завдання, яке він не виконав, і пішов до бібліотеки).

Засоби поєднання предикативних одиниць в ССР: 1) сполучники сурядності; 2) інтонація; 3) співвідношення видових, часових і способових форм дієслів-присудків; 4) займенники у наступній частині; 5) спільні члени речення; 6) порядок поєднування предикативних одиниць.

В основу класифікації ССР кладеться класифікація сполучників сурядності, які є не тільки засобом поєднання предикативних одиниць в одне ціле, а й засобом виявлення взаємовідношень між цими предикативними одиницями у ССР.

1) ССР з єднальними сполучниками (і (й), та, та й, ні...ні, як...так). Ці сполучники виражають власне єднальне значення, яке виражає одночасність або послідовність дій, явищ чи подій, а також перелічувальні, єднально-поширювальні і єднально-наслідкові чи причинно-наслідкові відношення.

* Власне єднальні відношення (і, та (узначенні і), а (у значенні і), а потім, а там)виявляються у вираженні одночасності (послідовності) двох або кількох дій, явищ, подій: Вже червоніють помідори, і ходить осінь по траві. /Рильськ./ Сонце зайшло, і на дворі почало вже темніти. /Н.-Лев./

* Єднально-перелічувальні відновлення виражаються за допомогою повторюваних сполучників (і...і, ні...ні, ані...ані): Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом /Сос./

* Єднально-поширювальні (і, та): друга частина поширює першу, у зв’язку з чим у другій частині звичайно виступають вказівні та предметно-особові займенники: Хтось шарпнув за двері, і вони розчинилися навстіж. /Збан./

* Єднально-наслідкові (і, і тому, а тому то) виражають причинно-наслідкові відношення, поєднуються порядком предикативних одиниць, який не можна змінити: Нога натискує на ліву педаль, і літак завертає круто ліворуч /Ільч./ Це його перший відкритий урок, і тому він довго не спав /Стельм./

2) ССР з приєднувальними сполучниками (та й, ще й, також, причому, при тому). Предикативні частини таких речень нерівноправні: зміст приєднуваної частини такого речення, яка завжди стоїть у постпозиції, доповнює ту думку, яка висловлена у першій предикативній частині, або становить висновок з неї чи оцінку сказаного в ній: Вона настирливо з тобою говорила, та й їй далась нелегко та розмова /Л. Укр./.

3) ССР з пояснювально-приєднувальними сполучниками (тобто, себто, а саме, як-от). Вживаються рідко, частіше в науковому та публіцистичному стилі: Ми спали, тобто сестра спала, а я лежав з розплющеними очима.

4) ССР з протиставними сполучниками (а, але, та (у значенні але), проте, однак, зате, не тільки...а й,не лише...а й, не тільки...але й, не лише... але й). Вони можуть бути тільки двочленними. Поділяються на дві групи: протиставні (Далека нам путь, але ми не одні) і зіставні (Не тільки той поет, що засіває віршами папір, але й той, що має в душі радощі і тривогу...)

5) ССР з розділовими сполучниками (або, чи, чи...чи, то...то, чи то...чи то). Два види: речення взаємовиключення (Чи то мені здається, чи то справді вітер вщухає), речення чергування: вказують на чергування подій, послідовну їх зміну: То заблищить у небі зірка, то засвітяться контури сизої хмари. Чи то настане нічка темна, чи то веселий день шумить. /Гліб./

Складнопідрядне речення - речення, що складається з двох або більше предикативних одиниць, які поєднані в єдине семантичне і граматичне ціле підрядним зв’язком за допомогою сполучників підрядності чи сполучних слів та інших граматичних засобів.

Предикативні частини СПР синтаксично нерівноправні: одна з них (підрядна) підпорядковується іншій (головній). Залежність підрідної частини від головної мислиться як поняття синтаксичне. У семантичному відношенні обидві частини бувають рівноцінні, а іноді підрядна частина передає основний зміст СПР: І важко було зрозуміти, чи жартує вона, чи говорить всерйоз. Головна частина складнопідрядного речення не завжди є самостійною і з погляду структурного, що виявляється в наявності вказівного слова, що потребує пояснення: Писав щось, чого ніколи не повинно побачить стороннє око.

СПР дуже різноманітні за своєю будовою: підрядна частина може відноситись до окремого слова, до головної частини як предикативної одиниці; вона може приєднуватись за допомогою сполучника або сполучного слова, можуть бути наявні співвідносні вказівні слова тощо.

Основні засоби організації СПР: 1) інтонація; 2) сполучники підрядності; 3) співвідносні (вказівні) слова.

Сполучники підрядності знаходяться у підрядній частини, не будучи проте членами речення цієї частини, вони не можуть бути виділені за допомогою логічного наголосу: Видно, що було вже пізно, бо ніде по хатах не світилось.

Сполучні слова – це переважно відносні займенники і прислівники займенникового походження (який, чий, котрий, хто, що, як, де, куди, звідки, чому) – вони не тільки служать для зв’язку підрядної частини з головною, а й є членом речення, затримують на собі наголос: Я знаю, хто буде виступати на сцені.

Співвідносні (вказівні) слова на відміну від сполучників і сполучних слів знаходяться у головній частині СПР. Вони формально завершують головну частину, займають місце необхідного за семантикою члена речення, але не виражають самого значення, а лише сигналізують про те, що воно буде виражено у наступній, підрядній частині (той, такий, там, туди, тоді; ніхто, ніщо, всякий, все, скрізь, всюди)

Принципи класифікації СПР: 1) логіко-граматичний (будується на співвідносності підрядних частин членам простого речення: підметові, присудкові, додаткові, означальні, обставинні); 2) формально-граматичний (опирається на засоби зв’язка між головним і підрядним реченням: СПР із сполучниками; СПР із сполучними словами; безсполучникові); 3) структурно-семантичний (на основі установлення структурних і семантичних співвідношень між головною і підрядною частинами).

Структурно-семантичні типи СПР:

1) речення нерозчленованої структури;

2) речення розчленованої структури

Речення нерозчленованої структури – СПР, підрядна частина яких відноситься до одного слова або словосполучення головної частини.

1) СПР з підрядними присубстантивно-атрибутивними – СПР, в яких підрядна частина стосується до іменника чи субстантивного слова, відповідаючи на питання який? яка? яке?: Картина, котру він побачив, дуже вразила його.

2) СПР з підрядними займенниково-співвідносними – підрядна частина стосується співвідносного (вказівного) слова головної частини, розкриваючи і пояснюючи його значення: В кім юная душа, той не старіє з горя /Тич./ Піти туди, куди серце кличе.

3) СПР з підрядними з’ясувальними – в них головна частина характеризується семантичною і структурною неповнотою, а підрядна, розкриваючи зміст певного слова, компенсує цю неповноту: Було видно, було чути, як реве ревучий. Людині треба, щоб її робота залишалась після неї самої жити.

Речення нерозчленованої структури – СПР, підрядна частина яких відноситься до всієї головної частини в цілому і пов’язується з нею за допомогою семантичних сполучників, що виражають певні семантичні відношення. Зв’язок між предикативними частинами не такий тісний, як у реченнях нерозчленованої структури: головна частина може існувати окремо, підрядна частина не є необхідним продовженням головної.

1) СПР з підрядними часу – підрядні частини вказують на час або тривалість дії головної частини: Доки сонце зійде, роса очі виїсть. Темне небо ридало дощами, коли ворог прийшов в Краснодон.

2) СПР з підрядними умови – підрядна частина виражає реальну чи ірреальну умову, за якої відбувається чи могла б відбуватися дія: Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим. Пам’ять могла б убити нас, коли б не мала рятівної властивості забувати.

3) СПР з підрядними мети – підрядні частини означають мету дії головної частини: Щоб ознайомитись з містом, треба обійти його вулички і завулки.

4) СПР з підрядними причини – підрядні розкривають причину дії головної частини: Я прокинувся через те, що поїзд сіпонув і раптом пішов швидше.

5) СПР з підрядними місця – підрядні вказують на місце чи напрямок дії: Він скрізь ходив, куди і ми ходили /Л.Укр./

6) СПР порівняльні – підрядна частина пояснює головну шляхом порівняння: Мов дивний сад, шумить життя нове. Десь здалеку бриніла, як муха по весні, притишена пісня /М.Коц./

7) СПР допустові – підрядна частина означає умову, всупереч якій відбувається дія в головній частині (незважаючи на що?): Хоч була рання весна, але надворі було вже гаряче.

8) СПР наслідкові – підрядна частина означає результат дії головної частини або наслідок, що випливає їз змісту всієї головної частини: Досить холодно, так що ми топимо уже грубки.

9) СПР з підрядними супровідними (приєднувальними) – підрядна частина, приєднуючись до головної за допомогою сполучних слів, містить в собі додаткове повідомлення з приводу висловленого у головній частині: Леся Українка добре володіла й російським віршем, про що свідчать оригінальні її поезії. Він вийшов з кімнати, чим образив товариша.

Дата добавления: 2015-07-02