Ст. 315 КПКУ 12 страница

3) з 'ясування думки учасників судового розгляду щодо того, які докази та в якому порядку треба дослідити. Обсяг доказів і порядок їхДослідження визначаються постановою судді (ухвалою суду).

Суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніхто не оспорює. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

Якщо для визначення обсягу доказів, які досліджуватимуть, необхідно допитати підсудного, суд вирішує це питання після такого допиту. Підсудного допитують обов'язково, якщо тільки він не відмовляється від дачі показань.

2-й підетап. Дослідження доказів.

Порядок дослідження доказів кримінально-процесуальним законом не встановлено. Законодавець надає судову можливість самостійно після з'ясування думки учасників судового розгляду визначити порядок дослідження доказів. Однак практика йде таким шляхом:

якщо підсудний визнає себе винним і бажає давати показання,то дослідження доказів починають із його допиту;

якщо ж не визнає себе винним і показань давати не бажає, тосуд починає дослідження з допиту потерпілого, потім досліджує іншідокази, а вже потім заслуховує показання підсудного, якщо він побажає їх давати;

у складних, багатоепізодних справах дослідження доказівпровадять поепізодно (за хронологічною, предметною або іншимиознаками);

у справах із кількома підсудними першими зазвичай допитуютьтих, хто визнає вину і бажає давати показання.

Суд досліджує докази із застосуванням пізнавальних засобів процесуальної діяльності (див. вище).

3-й підетап. Закінчення судового слідства.

Суд (судді), закінчуючи судове слідство, діють у такій послідовності:

головуючий запитує в учасників судового розгляду, чи бажаютьвони доповнити судове слідство і чим саме;

у разі заявлення клопотань суд (суддя) обговорює їх і вирішує,про що складає ухвалу (постанову);

після виконання додаткових дій із вирішення клопотань головуючий оголошує судове слідство закінченим.

3-й етап стадії судового розгляду — судові дебати.

Судові дебати — це самостійна частина судового розгляду кримінальної справи, в якій його учасники дають оцінку діям підсудного, аналізують досліджені в суді докази, висловлюють висновки щодо винуватості чи невинуватості підсудного, щодо кваліфікації дій, міри покарання та інших питань, що їх повинен вирішити суд при постановленні вироку.

Судові дебати провадять за такими правилами:

1 Учасники судових дебатів виступають у визначеному порядку, що передбачений ст. 318 КПК: прокурор, потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, захисник, підсудний. Порушення цього порядку, так само, як і позбавлення учасника судового розгляду (підсудного) слова у дебатах, є істотним порушенням процесуального закону і зумовлює скасування вироку (п. 13 ч. 2 ст. 370 КПК).

Якщо у справі беруть участь кілька захисників, то послідовність їх виступів у дебатах визначають ці особи за домовленістю між собою. Якщо такої домовленості не досягнуто — це питання вирішує головуючий.

Учасники судового розгляду мають право в судових дебатахпосилатися тільки на ті докази, які було досліджено в судовомузасіданні. Якщо під час судових дебатів виникне потреба податинові докази, суд за клопотанням учасника судового розгляду або звласної ініціативи відновлює судове слідство. Останнє провадитьтільки в межах дослідження того доказу, у зв'язку із яким його буловідновлено (провадити додаткову перевірку інших доказів суд невправі). Після закінчення відновленого судового слідства суд зновувідкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин інадає можливість виступити із промовою всім учасникам судовогорозгляду (як тим, що вже виступили раніше, так і тим, які не встиглицього зробити).

Суд не вправі обмежувати тривалість судових дебатів певнимчасом. Головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише у разі,якщо вони:

у промовах виходять за межі розглядуваної справи;

неетично висловлюються на адресу окремих осіб;

розголошують інтимні сторони життя тощо.

Закон не дозволяє встановлювати регламент судових дебатів. Однак їх учасники у значних за обсягом справах вправі повідомити головуючому для планування проведення наступних частин судового розгляду свою думку про час, який потрібен для їхньої промови.

4. Підсудний, якого видалили із зали судового засідання за порушення його розпорядку, у судових дебатах участі не бере.

5. Після закінчення промов учасники судових дебатів маютьправо обмінятися репліками.

Репліка — це повторний виступ у судових дебатах із запереченням на виступ іншого учасника судових дебатів. Обмін репліками здійснюють за такими правилами:

учасник судових дебатів, який виявив бажання виступити ізреплікою, повинен пояснити, з приводу чиєї промови і в якій самечастині він бажає виступити;

заперечення можуть стосуватися будь-якого питання, що стосується суті обвинувачення, характеру злочину, тлумачення окремихдоказів, висловлювань, які зачіпають інтереси підсудного, потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача;

заборонено користуватися правом репліки з метою доповнитичи змінити свій виступ;

репліка не обмежується в часі, але головуючий може зупинитивиступ учасника, який:

повторює раніше сказане;

виходить за межі справи;

допускає неетичні висловлювання на адресу інших учасниківтощо;

відмова скористатися реплікою не означає згоди з висловленим у судовому засіданні;

правом обмінятися репліками користуються не тільки у відповідь на виступ прокурора, потерпілого, а й у відповідь на виступіншого захисника, якщо у справі є кілька підсудних та інтересиодного суперечать інтересам інших;

реплікою можна скористатися лише один раз;

право останньої репліки належить підсудному.

Після закінчення виступів з репліками головуючий оголошує судові дебати закінченими.

4-й етап стадії судового розгляду — останнє слово підсудного.

Останнє слово підсудного — це самостійна частина судового розгляду, в якій підсудний реалізує своє конституційне право на захист безпосередньо перед видаленням суду до нарадчої кімнати для вирішення питання про його винуватість і покарання та постанов-лення вироку.

Виступ підсудного із останнім словом здійснюється за такими правилами.

Проголошення останнього слова — це право, а не обов'язокпідсудного. Він може відмовитися від цього, не пояснюючи причин.Заяву про відмову обов'язково заносять до протоколу судового засідання.

Право на останнє слово зберігається у всіх випадках, в томучислі:

якщо він відмовився від захисника;

якщо він відмовився від давання показань;

за тимчасового видалення його із зали судового засідання запорушення порядку (ч. 1 ст. 272 КПК).

3. Підсудний може бути позбавлений останнього слова у випадках:

— заочного розгляду справи (ст. 262 КПК);

— видалення за порушення порядку на весь час судового розгляду (ч. 1 ст. 272 КПК).

4. Порушення судом права підсудного на останнє слово є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, наслідкомцього є скасування вироку (п. 13 ч. 2 ст. 370 КПК).

5. Зміст останнього слова і час його проголошення не регламентовано. Однак головуючий може зупинити підсудного, якщо той допускає нецензурні висловлювання, образи на адресу суддів та інших учасників, погрози щодо них тощо. В таких випадках головуючий попереджає підсудного про наслідки його подібної поведінки, якими можуть бути:

позбавлення останнього слова;

видалення із зали судового засідання.

Підсудний вправі наводити на свій захист будь-які аргументи.

Запитання до підсудного не ставлять.

Пояснення підсудного в останньому слові не розцінюють якдокази і суд не може посилатися на них у вироку. Якщо підсудний уостанньому слові посилається на:

нові докази;

участь інших осіб;

нові докази, які не були предметом дослідження, то суд поновлює судове слідство для перевірки викладеної підсудним інформації.

9. Зміст останнього слова підсудний визначає самостійно, в томучислі без допомоги захисника. Тому клопотання з боку підсудногоабо його захисника щодо оголошення перерви для спільного формування змісту останнього слова суд має визнавати безпідставним.

Значення останнього слова підсудного полягає в тому, що під його впливом значною мірою формується внутрішнє переконання суддів. Суд, видаляючись до нарадчої кімнати для постановлення вироку, зберігає враження від останнього звернення до нього підсудного, його оцінки вчиненого, висловлених прохань і обіцянок. Саме тому після останнього слова підсудного суд негайно (з метою збереження вражень) видаляється до нарадчої кімнати.

Якщо суду потрібно зробити перерву у роботі перед видаленням до нарадчої кімнати, то її доцільно оголосити перед останнім словом підсудного, а якщо їх кілька — перед останнім словом одного із останніх підсудних.

Перед видаленням до нарадчої кімнати головуючий оголошує присутнім, коли орієнтовно суд повернеться для проголошення вироку.

5-й етап стадії судового розгляду — постановлення вироку.

Постановлення вироку — заключний етап стадії судового розгляду, зміст якого становлять нарада суддів в умовах, які унеможливлюють сторонній вплив на них, прийняття рішення і оформлення його вироком та проголошення вироку.

43. Структура та порядок проведення допиту у суді. Види судового допиту.

Допит у суді є важливим процесуальним засобом для встановлення фактичних даних, що мають доказове значення. Тактичні прийоми допиту в суді визначаються процесуальними умовами та обстановкою судового слідства і тим фактом, що особи (в більшості випадків) вже були допитані слідчим. У судовому засіданні у допиті беруть участь значно більше осіб, кожна з яких має різні інтереси залежно від їх процесуального статусу: прокурор, потерпілий, цивільний позивач, захисник, обвинувачений; деякі з цих осіб і самі допитують, і є допитуваними.

Допит обвинуваченого передбачено ст. 351 КПК. Обвинувачений має право використовувати свої нотатки, записи про обставини, яких він торкається у своїх показах. За загальним правилом, перебивати обвинуваченого, коли він дає покази, не слід. Тільки коли обвинувачений відволікається від суті кримінального провадження, головуючий може зробити йому зауваження. Крім того, суд може задавати уточнюючі запитання. Якщо, наприклад, обвинувачений дає покази щодо певних подій, суд може уточнити, де відбувалися ці події, в який день і час, уточнити прізвище особи, про яку йдеться тощо. Якщо обвинувачений висловлюється нечітко, суд може вимагати конкретної відповіді "так" чи "ні".

Головуючий може відвести запитання, коли таке явно виходить за межі кримінального провадження або є навідним. Питання, які задають судді, головуючий відводити не вправі. "Оскільки в обвинуваченого є право давати покази, він може скористатися цим правом у будь-який момент судового слідства незалежно від того, що раніше його допит уже проводився. Так, обвинувачений, що вже був допитаний, може заявити про своє бажання дати покази після допиту потерпілого або свідка, для того щоб викласти свою думку із приводу їх показів. Допит у цьому разі не має переривати іншу дію, що проводиться в цей момент. Якщо обвинувачений під час допиту, наприклад, свідка, заявляє, що він хоче дати пояснення у зв'язку з обставинами, про які говорить свідок, таку можливість має бути йому надано після допиту цього свідка"119. Видалення обвинуваченого із зали засідань допускається тільки у виняткових випадках (ч. 1 ст. 330 КПК).

На досудовому слідстві слідчий здебільшого вислуховує покази і часто веде спокійну, але цілеспрямовану бесіду, а потім складає протокол. При цьому слідчий використовує різні тактичні прийоми для викриття неправдивих показів, створює у допитуваного ілюзію про свою повну поінформованість у справі тощо. Слідчий нерідко повідомляє допитуваному невідому тому інформацію про злочин. В окремих випадках у суді така інформація подається як свідчення особи.

На досудовому слідстві підозрюваний, не знаючи, якою інформацією володіє слідчий, визнає себе винним, а після ознайомлення з матеріалами справи у суді заперечує свою вину.

Отже, у судовому засіданні особа вже допитувалася слідчим і має певне уявлення про справу. Допит в суді проводиться в залі в присутності багатьох осіб. Покази свідка у суді пройшли різні стадії формування: одержання, накопичення і обробка інформації, відтворення, словесне оформлення і передачу інформацію слідчому, а потім повторне надання свідчень у суді.

У суді свідок відтворює не тільки інформацію, сприйняту ним у зв'язку з певними подіями у справі, а й додає нові факти, про які згадав після допиту або вже у залі суду. Відомий судовий діяч Сергеїч писав, що слідчий у більшості випадків записує покази у телеграфному стилі, а свідок вільно розмовляє; слідчий пропускає "непотрібні подробиці", а свідок простодушно повідомляє про них, не підозрюючи, що вони можуть бути небажані тій чи іншій стороні.

У кримінальних справах ми маємо стилізовані протоколи (вираз Ратинова А. Р.), в яких всі говорять однією й тією ж мовою: і професор, і жебрак, і доросла людина, і дитина. Слідчий мимоволі вкладає в уста різних людей свою власну, не характерну для них мову. Звідси і чимала різниця між усними показами у суді та письмовими протоколами їх допиту.

На практиці виникають ситуації, коли слідчі неточно викладали покази свідків у протоколі допиту. При цьому на заперечення свідка нерідко відповідають, що той може уточнити ці покази у суді. Таке "уточнення" нерідко є діаметрально протилежним від показів, даних на досудовому слідстві.

Процесуальне становище захисника, прокурора, обвинуваченого є таким, що їх інтереси не співпадають у кримінальних справах. Це відображається і на допиті. Існує й інша проблема - питання професійної деформації - "професійного звикання" суддів, прокурорів, захисників, у результаті якого з'являється поверхове ставлення до своєї роботи, надмірна самовпевненість і віра у своє професійне чуття, ігнорування того, що суперечить власній думці. У таких випадках поведінка цих осіб визначається тільки дотриманням своєрідної ритуальної частини етикету.

Під час проведення допиту нетерпимі прояви роздратування, недоречні репліки, які принижують особу допитуваного. Ось приклад: допитує прокурор і без всякої на те підстави, як завчену форму, починає стверджувати, звертаючись до свідка: "ви не хочете відповідати, коли ви говорили правду на досудовому слідстві чи у суді, поясніть чому ви перекручуєте факти тощо". Суддя, який мав би зробити зауваження, мовчить. Адвокат вичікує, щоб не нагнітати обстановку. У такий спосіб прокурор намагається применшити роль показів свідка.

Упереджений підхід, відкрита недовіра до показів, докучливе нагадування про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показів, роздратування, якщо одержано "небажану" відповідь, запитання на підвищених тонах, - все це є недопустимим і знижує ефективність судового допиту.

Л. Е. Ароцкер пише: "Вести допит потрібно так, щоб допитуваному було ясно, що поставлені питання є природно необхідними для з'ясування істини і важливо, щоб він усвідомлював, що допитуючий намагається одержати правильні відповіді. Допитуваного потрібно переконати у важливості надання правдивих показів. Допитуючий має спокійно показати неспроможність показів, якщо є об'єктивні для цього підстави, та викрити їх у лжесвідченнях".

Однак в умовах сучасного допиту будь-які спроби нагадати свідку про ті чи інші обставини події, й у такий спосіб допомогти йому, або вказувати на явну неспроможність їх показів, наштовхуються на вимогу судді ставити тільки запитання, що звужує можливості та межі допиту. Водночас прокурору дозволяється більше. В таких випадках адвокат може звернути увагу суду на недопустимість різного підходу до сторін, пославшись на зняте судом своє питання і допущення в аналогічному випадку питання прокурора.

Разом з тим новий КПК у ст. 96 передбачає право сторін з'ясовувати недостовірність показів свідка. У цьому випадку сторони можуть ставити питання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає покази, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для достовірності показів свідка.

Для доведення недостовірності показів свідка сторона має право надати покази, документи, які підтверджують його репутацію і зокрема дані, що підтверджують нечесність свідка. Свідок може бути допитаний щодо попередніх показів, які не узгоджуються із його показами. Захисник має продумати і підготовити такі питання та покази. Очевидно, що це доцільно зробити одразу після допиту такого свідка або під час його допиту.

Під час проведення допиту важливою є постановка конкретних і коротких питань. Недопустимо проявляти зайву в таких випадках емоційність. Терпимість і повага до процесуальних противників - неодмінна умова поведінки у суді. Питання мають ставитись тільки ті, з'ясування яких необхідне у конкретній справі. Недопустимим є і багаторазове повторення одного і того ж питання. В результаті суддя змушений знімати таке питання, що призводить до конфліктної ситуації.

Захисник (і не тільки) має бути під час допиту спокійним, ввічливим, строго офіційним. Всяка манірність, рисовка та іронічні коментарі до відповідей тут недоречні. Видатні адвокати можуть дозволити собі легку, невловиму іронію, але це така приправа, для якої потрібен талант і вміння не перейти певну межу. Тон допиту має бути доброзичливим, тактовним, але без слащавості та догідливості, яку іноді допускають учасники процесу124. Якщо допит проводиться у суді присяжних, потрібно проявляти особливу обережність. Необережне слово, невдале запитання може налаштувати присяжних проти конкретного свідка або особи, яка ставить запитання. Ось приклад невдалого запитання у суді (перед народними засідателями):

"Запомнился допрос жены Дымшица, русской женщины, с двумя детьми, последовавшей за мужем. В ее показаниях на следствии прокурор обнаружил место, где она якобы сетовала на жесткий, деспотический характер мужа в семье. Прокурор попытался извлечь из этого нечто полезное для обвинения и потому спросил у нее, как она может охарактеризовать отношение мужа к ней и детям. И женщина поняла смысл и цель вопроса. Она тихо ответила: "Я прожила с моим мужем почти двадцать лет. И все эти годы была с ним настолько счастлива, что знала - это добром не кончится".

Запитання і відповідь на нього одразу налаштували народних засідателів проти прокурора.

44. Суб'єкти права на апеляційне оскарження

Стаття 393. Право на апеляційне оскарження

1. Апеляційну скаргу мають право подати:

1) обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині, що стосується інтересів обвинуваченого;

2) обвинувачений, стосовно якого ухвалено виправдувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині мотивів і підстав виправдання;

3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;

4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусового заходу виховного характеру, - в частині, що стосується Інтересів неповнолітнього;

5) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

6) прокурор;

7) потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

8) цивільний позивач, його представник або законний представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

9) цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

10) інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

1. Приводом до початку апеляційного провадження є апеляційна скарга, подана одним з учасників процесу, зазначеним у коментованій етапі.

Перелік осіб, наділених правом подати апеляційну скаргу, є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає.

Обвинуваченим є особа з моменту передання обвинувального акта до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК, до моменту набрання обвинувальним вироком законної сили.

Законним представником обвинуваченого Є особа, яка представляє інтереси обвинуваченого, якщо останній є неповнолітнім, визнаний у встановленому законом порядку недієздатним чи обмежено дієздатним (за умови, що особа не була визнана неосудною). Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний. Повноваження законного представника у даному провадженні мають бути підтверджені постановою слідчого, прокурора, ухвалою слідчого судді або суду про залучення особи як законного представника. При цьому законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, у тому числі правом апеляційного оскарження.

Захисником обвинуваченого є адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України і який залучений до участі у кримінальному провадженні обвинуваченим, його законним представником або іншими особами на прохання чи за згодою обвинуваченого, чи слідчим, прокурором, слідчим суддею або судом для здійснення захисту за призначенням. Повноваження захисника у даному провадженні мають бути підтверджені свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Законний представник і захисник можуть подати апеляційну скаргу виключно в інтересах особи, яку вони представляють, і ні в якому разі не всупереч їм.

Захисник обвинуваченого, який здійснював захист у суді першої інстанції, має право подати апеляційну скаргу за власною ініціативою, за умови, що після ухвалення судового рішення обвинувачений не відмовився від захисника. Апеляційну скаргу може подати і захисник, що не брав участі в розгляді справи судом першої інстанції, але уклав договір з обвинуваченим, його законним представником або іншими особами на прохання чи за згодою обвинуваченого, для ведення справи в апеляційному порядку.

Обвинувачений, його законний представник і захисник мають право оскаржити обвинувальний вирок суду першої інстанції в частині, що стосується інтересів обвинуваченого, тобто у тому випадку, коли зміст вироку (вступної, мотивувальної або резолютивної частин) прямо або опосередковано зачіпає інтереси обвинуваченого.

Обвинувачений, його законний представник і захисник мають право подати апеляційну скаргу на виправдувальний вирок лише в частині мотивів і підстав виправдання.

Підставами ухвалення виправдувального вироку є недоведеність того, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (див. ч. 1 ст. 373 КПК). Відповідно в апеляційній скарзі може порушуватися питання про виправдання особи за однією з трьох передбачених законом, але іншою, ніж та, на яку послався суд першої інстанції, підставою.

Обвинувачений та особи, що його представляють, можуть оскаржити формулювання мотивувальної частини виправдувального вироку, якщо, на їх думку, суд допустив формулювання, які залишають сумніви в невинуватості обвинуваченого або іншим чином компрометують його, й просити про виключення (зміну) таких формулювань.

Підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник мають право подати апеляційну скаргу на інші судові рішення, які підлягають оскарженню, або ухвали слідчого судді, щодо яких законом визначена можливість подання апеляційної скарги (див. коментар до ст. 392 КПК).

На рішення суду про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру мають право подати апеляційну скаргу сам неповнолітній, його законний представник і захисник у частині, що стосується інтересів неповнолітнього.

На рішення суду про застосування до особи примусових заходів медичного характеру мають право подати апеляцію законний представник і захисник такої особи. Сама ж особа, щодо якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру, не є суб'єктом апеляційного оскарження.

Право на подання апеляційної скарги має право як прокурор, який брав участь у даному провадженні, так і службові особи органів прокуратури вищого рівня, незалежно від їх участі у судовому провадженні, зокрема, Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники.

Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники мають право доповнити, змінити або відмовитися від апеляційної скарги, внесеної ними або прокурорами нижчого рівня.

Потерпілий, його законний представник або представник мають право подати апеляційну скаргу в частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції. Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею апеляційної скарги, така скарга може бути подана близьким родичем або членом сім'ї, якого визнано потерпілим за відповідною заявою (див. ст. 55 КПК та коментар до неї).

Цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві і їхнім представникам законом надасться право подати апеляційну скаргу тільки в частині рішень, що стосуються цивільного позову.

Представником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача може бути лише адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України.

Якщо потерпілим, цивільним позивачем або цивільним відповідачем є юридична особа, представниками їхніх інтересів можуть бути керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю (див. статті 58,63 КПК та коментар до них).

Право апеляційного оскарження мають також і інші особи, передбачені КПК. До таких належать:

- законний представник особи, стосовно якої прийнято рішення про поміщення до приймальника-розподільника для дітей або продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику (ст. 309 КПК);

- законний представник особи, стосовно якої прийнято рішення про направлення до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні (ст. 309 КПК);

- особи, на майно яких накладено арешт (ст. 309 КПК);

-особи, щодо яких прийнято рішення про тимчасовий доступ до речей і документів, яким дозволено вилучення речей і документів, що посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність (ст. 309 КПК);

Дата добавления: 2015-06-27