Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Позааудиторної роботи в клініці з загальної хірургії 2 страница




4. Своєчасна Евакуація В Хірургічному Відділенні.

В залежності від характеру кровотечі накладаються асептична пов'язка чи кровозупинюючий джгут.

Шкіра навколо рани ретельно, але обережно, протирається тампонами, змоченими спиртом, диоксидином чи фураниліном, а потім змазують 5% настоєм йоду (від рани до периферії), видаляють з рани вільно лежачі сторонні тіла, після цього накладається асептична пов'язка Не можна свіжі рани зондувати, обмацувати пальцем через можливість пошкодження судин, нервів, занесення інфекції в глибину рани

Необхідно відмітити, що всі випадкові та бойові рани мають первинно мікробне забруднення. початкове забруднення рани складається з сапрофітів, яких більш ніж 200 видів.

Сінні бацили і навіть грунтові бактерії зникають з рани на протязі 24 годин та залишаються, як правило, лише стафілококи, як основна флора

Грамвід'ємні палички в більшості випадків проникають вторинно.

Палички синього гною, протей та інші, попадають в рану на 7 -10 добу після первинної інфекції. Головним завданням медичного персоналу при лікуванні ран є не тількии зменшення первинного мікробного забруднення але й виключення її вторинного зараження. З метою профілактики розвитку інфекції в рані проводиться первинна хірургічна обробка

Вогнепальні рани відрізняються механізмом травми, морфологічними особливостями та динамікою раневого процесу. Ефект дії вогнепального снаряду залежить від загальної кількості затраченої енергії, від гдвидкості, характеру руху снаряду та площі ударної хвилі.

Особливості лікування раневого процесу при променевому враженні залежать від ступеню променевого враження, тобто складності променевої хвороби. В прихованому (інкубаційному) періоді променевої хвороби перебіг раневого процесу звичайний. В подальшому ступінь променевої хвороби значно впливає на репаративні процеси в тканинах.

Первинна хірургічна обробка.

Під первинною хірургічною обробкою рани розуміють перше за рахунком оперативне втручання, виконане по первинним призначенням та направлене на ліківідацію (профілактику) умов для розвитку інфекції, на кінцеву зупинку кровотечі, на відновлення анатомічних структур у рані, функцій ураженого органа та скорішого видужання пораненого. Операцію первинної хірургічної обробки рани проводять в опєраційній, під наркозом чи місцевим знеболюванням, пильно виконуючи правила асептики. Сутність первинної хірургічної обробки рани можна охарактеризувати двома дієсловами - "розсікаю - відсікаю". При хірургічній обробці проводять відсічення некротичних та нежиттєздатних ділянок в рані, відсікається ободок навколо рани шириною 0,5-2 см, на обличчі (тільки якщо край необхідно) шкіра відсікається шириною 1-2 мм.

Хірургічна обробка потрібна для утворення неблагоприємних умов для розвитку інфекцій, будь-яка рана повинна бути перетворена в різану.

Розрізняють ранню первинну хірургічну обробку, виконану в перші 24 години, відкладену - до 48 годин і пізню - після 48 годин з моменту враження, з застосуванням антибіотиків.

Необхідно підкреслити, що класифікація втручання по строкам виконання умовна, вона в основному має оріанізащйно-тактичне значення, а мати на увазі клінічний зміст не потрібно.

При виконанні первинної хірургічної обробки рани, вирішують два питання:

1. Перетворення рани з первинним мікробним забрудненням в практично асетичну операційну рану (стерилізація рани ножем).

2. Перетворення рани з великою зоною пошкодження тканини в рану з малою зоною пошкодження, більш просту за формою.

В мирний час не підлягають первинній хірургічній обробці поверхневі, різані і колоті рани, чисті на вигляд, вони можуть загоюватись первинним натягом під сухим струпом. Рани обличчя, волосяної частини голови, зовнішніх статевих органів загоюються первинним натягом після накладення первинних швів без хірургічної обробки.

Первинна хірургічна обробка рани включає в себе висічення країв, стінок і дна рани в межах здорових тканин з відновленням анатомічних співвідношень. Якщо рана вузька і глибока і має кишені - таку рану попередньо розширюють, іншими словами - виконують розтин. Розтинають шкіру і підшкірну клітковину навколо рани і розтин шкіри подовжують вздовж осі кінцівки по ходу судинно-нервового пучка на відстані, достатній для того, щоб можна було оглянути всі сліпі кишені рани і розсікги нежиттєздатні тканини. Далі вздовж розтину шкіри розсікають фасцію і апоневроз Z-подібним розтином. Цз забезпечує добрий огляд рани і зменшує зтискуваня м'язів внаслідок іх набрякання.

Після розтину рани вилучають обривки одягу, згустки крові, чужерідні тіла і переходять до розтину роздавлених і забруднених тканин.

Нежиттєздатні м'язи - тьмяні, не кровоточать, темночервоного кольору, не скорочуюються при доторканні пінцетом - розсікають в межах здорових тканин.

Не пошкоджені великі судини, нерви, сухожилки при обробці рани повинні бути збережені, з їх поверхні обережно видаляють забруднені тканини. Вільно розташовані в рані дрібні кістні уламки видаляють, гострі уламки скусують кусачками

При виявленні пошкоджень судин, нервів, сухожилків відновлюють іх цілісність.

При проведенні обробки рани необхідна ретельна зупинка кровотечі.

Якщо при хірургічній обробці рани нежиттєздатні тканини і стороні тіла повністю видалені, накладають на шкіру первинний шов.

Пізня хірургічна обробка виконується по тим самим правилам, що і рання, але при ознаках гнійного запалення вона зводиться до видалення сторонніх тіл, очищення рани від бруду, видалення никротизованих тканин, розтинання набряку, кишень, абсцесів, для того, щоб забезпечити гарні умови для раневого виділу. Розтину тканини, як правило, не роблять через небезпеку генералізації інфекції.

Первинний шов після первинної обробки відновлює анатомічну безперервність тканини, попереджує потрапляння вторинної інфекції; створює умови для загоєння рани первинним натягом.

Види швів:

Первіинний шов накладається на рану відразу після асептичної хірургічної операції, після первинної хірургічної обробки рани без ознак інфекщї. Первинно-відстрочений шов накладають строком до 5-7 днів після первинної хірургічної обробки ран до появи грануляції, при умовах, що не почалось нагноєння ран. Відстрочені шви можна накладати у вигляді провізорних: операцію закінчують накладенням швів на краях рани і затягують їх через декілька днів, якщо не відбулося нагноєння рани.

В ранах, зашитих первинним швом, запальний процес слабко виражений, і загоєння проходить первинним натягом. Вторинний ранній шов накладають на гранулюючу рану без клінічних ознак інфекції. Грануляції не розсікаються, краї рани не мобілізуються. Строки накладення 8-15днів.

Вторинно пізній шов накладають на рану на 20-30 день на гранулюючу рану, краї рани мобілізуються.

Інфіковані та гнійні рани, їх особливості.

Будь яка випадкова рана має первинне мікробне забруднення, але попадання мікроорганізмів в рану не завжди викликає в ній розвиток інфекції.

Інфекційний процес, раньова інфекція виникає тоді, коли порушується взаємодія сил між організом і мікроорганізмами, що потрапили у рани.

Чим більше виражена вірулентність мікроорганізмів, їх токсичність та інвазившсть, чим слабше захисні сили організму (шок, авітаміноз, комбіновані та сполучені ураження, тим більша вірогідність (можливість) гюзвитку інфекції в рані.

В рані з'являються ознаки запалення, які описав Цельс:

1. Почервоніння (Rubor)

2. Біль (Dolor)

3. Підвищення температури (Calor)

4. Набряк (Tumor)

5. Порушення функції. (Functio leasa)

Запалення являє собою реакцію живих тканин на їх ураження та розвиток патогенних мікроорганізмів в рані. Кількість мікробів (критичне число), яка необхідна для розвитку запального процесу, повинна складати більше ІСг мікробних тіл на 1 г тканини рани.

Ранева інфекція супгюводжується загальними та місцевими проявами клінічних симптомів.

Загальні симптоми: резорбтивна лихоманка, озноб, який пов'язаний з надходженням в кров мікробів та токсинів і продуктів тканинного розпаду, тахікардія, порушення ритму серця, безсоння, головний біль, ядука, сухість у роті, нуцота, зміни загального стану хворого, які можуть бути легкими чи важкими При банальній гнійній інфекції вони менш виражені, при важкій інфекції різко виражені.

Раневі виділення, їх колір, запах, консистенція, кількість залежить від виду мікробного збуцника

Загоювання гнійних ран відбуваються вторинним натягом, шляхом заміни раневого дефекту грануляційною тканиною, формування рубця та епітелізацією.

Інфікована рана має клінічні ознаки інфекційного запалення серозного характеру; почервоніння країв рани, серозний ексудат, незначний набряк, які слабо виражені.

Місцеві (локальні) прояви інфікованих ран: через 24-28 годин чітко виражені, біль у рані - характерна ознака запального процесу. Навколо рани - набряк, ущільнення, дно рани та її вміст мають брудно-сірий колір, шкіра навколо рани гіперемована, болить, гаряча на дотик.

Для гнійної рани виражені більшою мірою ознаки запалення та наявність гнійного ексудату, а також гаійна рана супгюводжується загальними клінічними симптомами.

Інфіковану рану, залежно від її походження, розмірів та локалізації, необхідно лікувати як задавняну випадкову рану (через 24-48 год після її одержання).

Інфіковані рани лікують шляхом прведення в повному обсязі первинної пізньої хірургічної обробки і закритті її первинними швами з дренуванням В післяопераційному періоді використовують фізичні та хімічні методи антисептики і антибіотекотерапії. В окремих випадках після хірургічної обробки інфіковану рану залишають відкритою з подальшим накладанням первинно-відстрочених швів.

Інфіковану післяопераційну рану можна лікувати і консервативними методами: пов'язка з сеорбентами, з димексидом, антисептиками УВЧ, чи розфокусованими лазерними променями. Якщо така терапія протягом двох діб не дає ефекту і запалення прогресує, потрібне розкриття рани і створення умов для вільного і повного відтоку ексудату.

Гнійна рана супроводжується поглибленою дією мікробів та їх токсинів, загальною раневою інтоксикацією організму, наявністю гнійного ексудату в рані і загальними клінічними симптомами. Гнійна рана, гірше піддається лікуванню, порівняно з інфікованою. Лікування гнійної рани включає ліквідацію інтоксикацій, причин інфекції в рані шляхом загальних та місцевих заходів.

Місцеве лікування ран проводжять головним чином за закритим методом під пов'язкою. З метою дезінтоксикації організму і корекції процесів обміну проводять внурішньовенне введення 5% розчину глюкози, сольових розчинів, реополіклкжіну, альбоміну, протеїну, плазми, вітамінів, тощо.

В залежності від походження розрізняють первинні і вторинні гнійні рани.

До первинних гнійних ран належать рани що утворились після операційного втручання: розтину абсцесів, флегмон, після розходження країв рани в зв'язку з нагноєнням.

Вторинні утворюються в результаті повторного інфікування чи за рахунок появи в рані вторинних вогнищ некрозу.

На даний час основними збудниками гнійної інфекції є: золотистий стафілокок (76%), грамнегативна флора (кишкова паличка, протей, синьогнійна бактерія - 13%), а в інших випадках мікробні асоціації.

Розвиток гнійно-запального процесу рани в перші 3-5 днів після поранення називається первинним нагноєнням, а в більш пізні терміни -вторинним нагноєнням, яке обумовлене вторинним інфікуванням рани, лікарняними штамами мікроорганізмів.

При розвитку нагноєння посилюється біль в рані, з'являється набряк її країв, збілються виділення з рани, серозно-геморагічний ексудат змінюється на сегхюно-гнійний, а пізніше на гншний, отточуючи тканини гілеремовані, набряклі, ущільнені.

Регіонаглй лімфатичні вузли часто збільшені, при пальпації спостерігається болісність.

З посиленням гнійного процесу в рані, з'являються загальні аімптоми інтоксикації: висока температура, нездужання, тахікардія, слабкість, втрата апетиту, головний біль. В рані посилюється гіперемія (запалення), прогресує некроз тканин, збільшується кількість пгійного виділення.

У крові відміяаєть лейкоцитоз, зсув формули вліво, збільшується ІЮЕ За характером пгійного виділення, його кольором, кількістю, запахом, консистенцією можна визначити вид мікрофлори

Неприємний запах виділень, бруднувато-сірий колір гною характерні для гнілостної інфекції. Синьо-зелений колір гною викликається синьо-гнійною паличкою. Зелений колір - зеленячим стафілококом.

Злах гаючого м'яса, тканин, що розкладаються характерний для гнилісної інфекції, рана при цьому стає сухою, грануляції відсутні,

тканини сірі, мляві, збільшується некроз. Виділення з рани бпруднувато-сірого кольору, незначні із специфічним гнилісним запахом. Найважливішими представниками гнилісної інфекції є: p. vulgaris, str. pyogenes, Ecoli.

УСКЛАДНЕННЯ РАН

Ускладнення ран числені. Існують ранні (одразу після ураження): кровотеча, гостра кровотеча, анемія, шок.

ГІздні (через декілька діб): ранні та ггіздні вторинні кровотечі, нагноєння ран, загальна гнійна інфекція, сепсис.

Найчастіше спостерігаються ускладнення шфекщйного характеру, гнійної, гнільної, анаеробної та специфічної інфекції.

Г5д впливом інфекції виникають геморагічні та трсшбоемлічні синдроми. Місцеві і загальні інфекційні ускладнення ран можуть призводити як до зовнішньої так і до внутрішньої кровотечі (арозії судин, внутрішньотканинні крововпливи).

Часто бувають ускладнення рубцево-дистрсфічного походження -гіпертрофічні та колехдні рубці, трофічні виразки, рубцеві контрактури та ін.

Гіпертрофічні рубці піднімаються над рівнем шкіри, червоні, болючі, сверблячі, вони є також наслідком раневої інфекції.

Келсадні рубці пов'язані головним чином з шдивідзшьними особливостями людини, її генетично обумовленою реактивністю. Бешскхредньою причиною як гіпертрофічних так і келоїдних рубців є гіпфпродукція колагену в рані фібробластами.

Келоїдні рубці частіше бувають в разі опікових ран, особливо у дітей.

Принципи місцевого лікування інфікованих та гнійних ран.

Існування загальних біологічних законів заживлення ран будь-якого генезу, визначає єдині, загальні принципи лікування ран, як "свіжих" так і гашних.

Головними іфинципами є:

1. Боротьба з інфекцією;

2. Раннє видалення некротичних тканин;

3. Прискорення ртаратшних процесів;

4. Скорочення строків заживлення ран.

Будь-яка випадкова рана має первинне мікробне забруднення та вважається інфікованою, але інфекція в рані може не розвинутись та вона заживає пфвинним натягом чи під струпом.

Місцеве лікування інфікованої рани направлене на боротьбу з інфекцією та на профілактику вторинного мікробного забруднення.

При лікування інфікованих ран в перші 48 год. (рання стадія)

призначається місцева ашибактеріальна терапія у вигляді введення по краям рани антибіотиків чи електрофорезу.

З метою попередження та розвитку інфекції в рані використовують: препарати йоду - йодофор, йодонат, йодопірон, диоксидин, фурагін, препарати срібла, мафеніт.

Пршначається затосування осмотично активних мазей на водорозчинній основі (поліетиленгліколь), в склад яких включають антибіотики чи атисептики: левосін, лешнарсш, диокщцинова мазь, мафеніт - ацетат.

З метою створення неблагопри€мних умов для розвитку інфекції в рані при наданні першої медичної допомога виконується туалет рани. Сутність його полягає в змазуванні шкіри навколо рани 5% розчином йоду, спирту, диокащину, промивання рани перекисом водню, фураииліном, ріванолом та накладання асептичної пов'язки на рану.

В хірургічному стацонарі "свіжу" рану без признаків запалення ггіддяють первинній хірургічній обробці, яка направлена на профилакгику розвитку інфекції в рані та закінчують цю операцію накладанням первинних швів. Однак в ряді випадків після пфвинної хірургічної обробки в рані виникає гнійно-запальний процес з утворенням гайного ексудату та вторинних некрозів. Розвивається класична клінічна картина запалення в рані, яка в такому випадку називається гнійною раною. Лікування гнійної рани укладається у виконанні вторинної хірургічної обробки чи в розведенні країв рани у вогнищі запалення.

Лікування ран в І та II фазі.

Найдревнішим методом лікування гнійних ран є лікування під пов'язкою. Завдяки своїй простоті, посильності та дешевізні він знайшов велике розповсюдження. На початку запалення (в фазу гідратації) обгрунтовано використання осмотично активних розчинів (відсасуючих пов'язок).

Вперше А А Троянов в 1893 р. використав та обгрунтував метод лікування гнійних ран пов'язками з гіпертонічним розчином натрія хгорида (10% розчін натрій хлор). Використовують і інші гіпертонічні розчини.: 5% розчин борної кислоти, 30% розчин сечовини, 20% розчин цукру та інші.

ІШроке використання отримали при лікуванні гаійних ран: димексиД йодотрой, диоксидин, фурагін, солафур, протеолітичні ффменти.

Основними задачами лікування гнійної рани в 1-й фазі є:

Пригнічення інфекції

Нормалізація місцевого гемеостазу (ліквідація гіперемії, ацедозу, надшішкового протеолізу)

Адсорбція токсичного відділяємого з рани.

Активація відторгнення некроичних тканин та купірування болевого синдрому

В першу фазу раневого процесу використовують також мазі; леворсин, левосин, левомеколь, дермазин, дебризан, диоксиколь.

Дебризан - препарат для місцевого лікування гаійних ран, який випускають в Швеції, являє собою гранульований порошок полімера декстрана Маленькі гранули (0,1 - 0,3 мм) засипаються в рану, де абсорбують гнійно - запальний ексудат разом з бактеріями та продутами розпаду тканин. Для підвищення осмотичних властивостей дебризана, його змішують ex tempore з: поліетіленоксидом 400 до отримання кагдицеподібної маси. Црепарат прискорює строки очищення ран, сприяє зменшенню набряку тканин.

З появою фануляції (II фаза заживлення) використовують індиферентні мазі, які сприяють посиленню репаративних процесів, не викликаючих подразнення та алергічних реакцій.

По мірі очищення пгійної рани заповнення її грануляціями використовують ранній чи піздній вторинний шов, або вільну шутодфмошіастику розщепленим шкірним трансплантантом при великих ураженнях Накладання швів на гнійну рану скорочує строки лікування хворих покращує функціональні та косметичні результати.

Вторинна хірургічна обробка ран.

Вторинна хірургічна обробка - це повторне оперативне втручання до хворого по вторинним показникам у зв'язку з розвитком гнійно-запального процесу, утворенням гнійної порожнини, вторинних некрозів в рані. Вона виконується в деяких гшпадках після первинної хірургічної обробки, незалежно від строків поранення.

Вторинна хірургічна обробка переслідує наступну основну мету:

Радикальне відсічення та видалення гайно-некротичних вогнищ в рані, вскриття карманів, затьоків

Забезпечення умов для повноцінного відтоку раневих виділень, евакуації ггродуктів тканевого розпаду та токсинів і зниження цим загальної інтоксикації

Створення благоприємних умов для перебігу раневого процесу, шляхом зниження гшфгідратації та ацидозу в рані, нормалізації метаболізму в тканинах та ін.

Залишився у минулому старий принцип лікування гаійного вогнища, сформульований ще Гіпократом 25 тисячоліть тому назад (ubi pus ibi evacuo). Зараз хірурги намагаються не тільки створити відтак з гнійної рани, але оперативним втручанням забезпечити оптимальні умови для скорішого заживлення.

Якісне виконання вторинної хірургічної обробки можливе лише при загальному знеболюванні, іноді використовують провідникову анестезію. Довжина кожного розрізу, якщо дозволяє локалізація гнійника та анатомічні структури, повинна відповідати його протягу. Відповідальним моментом операції є ревізія рани, яка повинна бути івддящою, з урахуванням ступеню розповсюдженню гтайно-запального процесу, без грубих маніпуляцій пальцями та розривів '"перемичок" у вогнищі. Грубі маніпуляції будуть сприяти збільшенню зони ураження та розповсюдженню інфекції на неуражені тканини. Операцію слід виконувати суворо дотримуватись правил асептики з метою запобігання вторинного інфікування тканин госпітальною мікрофлорою.

Хірургічне втручання виконується досвідченним хірургом у гнійній операційній, гтрицьому здійснюється ретельний гемостаз.

Стандартна методика вторинної хірургічної обробки гнійної рани містить в собі відсічення скальпелем та ножицями гнійно-некротичних секвестрів та мікробної флори (механічне очищення рани), розтин карманів, затіків та всіх нежиттєздатних тканин. Після цього рану обробляють 3% розчином перекису водню, фурациліном чи іншим антисептиком.

Обробку проводять шляхом зрошення рани з шприця під тиском, що сприяє вимиванню дрібних частинок, обривків тканини, гемотом, бактерій, раневого детриту.

Наряду з цим у тепфишній час, щоб зменшити "критичний рівень" мікробів у рані на 1 гр тканини використовують додаткові методи впливу на гнійну рану.

Після відсічення некротичних тканин раневу поверхню ще обробляють променем лазера (лазерна некректомія та стерилізація рани).

Обробка рани ультрозвуком полегшує очищення тканин від некрозів, мікрофлори та посилює дію антибактеріальних препаратів. Використовують метод гіпербаричної оксигенації (ГБО) у комплексі хірургічних заходів по боротьбі з шфекцією, що також ггівипгує активність антибіотиків, стимулює фагоцитоз.

Методи місцевого лікування (фізичні, хімічні, біологічні).

Загальногфийнята методика вторинної хірургічної обробки гнійної рани не забезпечує кінцевого видалення мікробної флори.

Тому в теперешній час разом з "класичною" хірургічною обробкою рани використовують додаткові заходи місцевого впливу на рану.

Сучасні Фізичні методи:

1. Обробка рани пульсуючимм струменем розчину антисегггику, основана на
гфинцигіі механічного очищення від мікробів, раневого детриту;

2, Метод вакуумної обробки ран також оснований на механічному
видаленні мікрофлори після стандартної хірургічної обробки. Проводиться
видалення з гнійної рани ексудату та детриту за допомогою вакуумного відсмоктувача. Створені різні пристрої для аспірації раневого ексудату. С.І.Спосокукоггький (1924) запропонував використати з цією метою водоструменевий відсос. Для вакуумного дренування можна використовувати і звичайну гумову грушу, яку приєднують до дренажу в стиснутому стані, по мірі її розправлення в системі рана-груша забезпечується визначене розрідження. З цією метою промисловістю випускаються спеціальні пластмасові “гармошки”. Є апарати конструкції ЛЛ Лавриновича, які дозволяють здійснювати регулювання розрідження в широких межах

3. Використання лазерного випромінювання. Псля обробки рани скальпелем, раневу поверхню обробляють сфокусованим променем лазера

На принципі фізичного впливу на мікрофлору рани заснований метод обробки ран ультразвуком. Ультразвукові коливання викликають деструкцію клітин мікроорганізмів, обумовлену фізични ефектом.

Метод криовпливу. криоаплікації, сприяють прискоренню очищення рани, стимулюють прцеси репарації,

6. Метод гіпербаричної оксигенації (ГБО). Це забезпечує бактеріостатичний вплив на мікрофлору у зв'язку з утворенням в культурах мікрооганізмів підвищених концентрацій перекису водню, стимулює фагоцитоз, підвищує активність антибіотиків.

7. Лікування гнійної рани методом дренування. Розрізняють пасивне та активне дренування ран. Лри пасивному - гнійні видикння відтікають з рани в силу тяжіння, при активному -~ відток забезпечується за допомогою спеціальних пристроїв утворюючих розрядження. Пасивне дренування здійснюють за допомогою дренажів видів. До першого виду відносять дренажі - виггускники у вигляді трубок з гуми, полетилену, второпласту, сілікона з численними отворами. Використовують також двохпросвітні дренажі, пфчаточнотрубчаті, гумові смужки. При складній конфігуращї рани, з наявністю окремих порожнин і кишень, нобхідно використовувати декілька дренажів. Дренажі другого типу засновані на ісапілярних властивостях матеріалу дренажа, як правило марлі. Марля повинна рихло заповнювати порожнину рани, так як при іншому заповненні дренаж стає тампоном.

8. Лікування гнійних ран в абактеріальному середовищі. Цей метод порівнянно новий, існує спеціальна установка, яка складається з компресора для подачі повітря, бактеріальних фільтрів, до складу установки входить система підігріва повітря Ламінарний підігрітий стерільний потік повітря в аеротерапевтичних установках (АТУ-1, АТУ-2), призначених для лікування великих опіків тіла забезпечує підсушування ран, абактеріальні умови (середовище) для регшерації ран.

Хімічні методи.

Метод місцевого лікування гнійних ран ггід пов'язкою з використанням різноманітних хімічних сполук у вигляді розчинів, мазей, присипок і в теперишній час залишається головним.

Для місцевого лікування ран існує великий арсенал лікарських засобів (більше 2000).

Всі хімічні препарати мають на рану якийсь визначений вплив: антимікробну чи ііротизапальну, стимушоючу та вздсасуючу (висушуючу осмотичну) дію.

Про важливість відсасуючихпов'язок прилікуванні ран писав Гіпократ, а римські лікарі використовували з цією метою морську воду, в якій міститься високий зміст натрія хлорида, що забезпечує її осмотичну активність.

Широко використовується і досі гіпертонічний розчин натрію хлориду (10%), будь-які гіпертонічні розчини (30% розчин сечовини, 5% боронї кислоти та ін.) на гаійну рану впливають на протязі 3-4 годин. Через цей час розбавляється раненим секретом та втрачає свою осмотичну активність.

Для місцевого лікування використовують асептики у вигляді присипок, мазей, емульсій.

Мазі виготовлені на жировій основі (вазелін, ланолін та ін.) не змішуються з раневим ексудатом, з водою, не поглинають раневих виділень. Жирові основи не звільняють антибактеріальних засобів із композиції, не сприяють їх проведенню в глибину тканин, де знаходяться мікроби

З цих позицій оправдано використання розчинів димексиду, йодопірона, диокеидина, фурагіна, салафура, які мають ефективний вплив на мікрофлору при місцевому лікуванні, але вони не мають дегідратируючих властивостей. В тепфишшй час в лікуванні гнійних ран використовують багатокомпонентні мазі на гідрофільній основі в першій фазі запального процесу.

Це мазі: “левосин”, “левомеколь”, “левосин”. Мазь “левосин” складається з левоміцетину, норсульфазолу, сульфадиметоксину, метилурацилу, тримекаїну, поліетилоксиду.

Поліетиленоксид 400 є водорозчинною основою мазі, він забезпечує дегітратуючий вплив в гнійній рані.

Мазі “левосин”, “левомеколь”, місцево мають на антмікробний, протизапальний, некролітичний та знеболюючий вплив, зменшують строки лікування ран в два рази.

Мазі, які не містять антибіотиків, широко увійшли в практику місцевого лікування ран: дермазин, дебризан, сульфамілон, сульфамеколь.

Біологічні методи.

Широке використання в гнійній хірургії для місцевого лікування ран отримали антибіотики широкого спектру дії, протеолітичш ферменти (хімотрипсин, хімопсин, террилітин, колагеназа). Антбіотики використовують цілесїірямовано після визначення угтєвосгі мікрофлори у вигляді розчинів мазей в залежності від фази раневого процесу.

ЛІКУВАННЯ РАН В УМОВАХ ПРОМЕНЕВИХ ВРАЖЕНЬ,

Наявність рани і дія променевої радіації (комбіноване ураження) посилює перебіг процесу поранення: призводить до так званого синдрому взаємного обтяження. Сутність цього процесу полягає в тому, що рана обтяжує перебіг струменевого ураження, а останнє в свою чергу, погіршує перебіг процесу поранення. Штяжуючий вплив рани виявляється в скороченні початкового і прихованого періодів струменевої хвороби, в більш важкому їх протіканні.

Задача хірургів полягає в тому, щоб оптимально використати прихований період (перші 2-3 тижні) для проведення хірургічного втручання і скорішого заживлення рани до розпалу променевої хвороби.

При променевій хворобі опір організму до інфекції різко знижується, рани ускладнюються гнійною і гайнісною інфекцією, спостерігається повільноплинний репаративний процес. Тому необхідно домогтися повного заживлення рани в прихованому періоді променевої хвороби, вжористовуючи весь арсенал активного хірургічного лікування: радікальна первинна хірургічна обробка рани з накладанням швів, антибіотикотерапія, активне промивання, дренування, обробка рани ультразвуком, гіпербарічна оксігенація (ГБО).

При великих ранах зі значним дефектом покровів шкіри, де неможливе накладання пфвинного шва необхідно виконати шкірнопластичну операцію (аугодфмопластику) в перші 24 години після отримання струменевого ураження.

Можливе використання шкіряних покровів, відірваних або ампутованих під час операції кінцівок для пластичного заміщення кінцівок

При променевій хворобі (в її розпал) лікування ран ускладнюється, тому що можливий розвиток вторинного некрозу, нагноювання, крововиливу в рані, гадвищується кровотеча грануляцій і рана може перетворитися в струменеву язву.

При струменевих ураженнях лікування гнійної рани, поряд із загальним лікуванням здійснюється за гфинципами і канонами гнійної терапії.

ЗАГАЛЬНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З РАНАМИ

Загальне лікування хворих з ранами включає в себе комплекс заходів спрямованих на відновлення порушених функцій життєважливих органів, на нормалізацію обмінних процесів і ліквідацію анемії, на боротьбу з інфекцією, на підвищення реактивності, на застосування стимулюючої терапії, на забезпечення саштарно-гігієнічних умов та раціонального комплексного харчування.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-06-27; Просмотров: 248; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.