Jonathan Edwards (1703-1758) – America’s greatest theologian active during the Great Awakening

Belief in human congenital sinfulness, the image of the severe God

From the sermon “Sinners in the Hands of an Angry God” (1741)

The bow of God's wrath is bent, and the arrow made ready on the string, and justice bends the arrow at your heart, and strains the bow, and it is nothing but mere pleasure of God, and that of an angry God, without any promise or obligation at all, that keeps the arrow one moment from being made drunk with your blood. Thus all you that never passed under a great change of heart, by the mighty power of the Spirit of God upon your souls, all you that were never born again, and more new creatures, and raised from being dead in sin, to a state of new, and before, altogether unexperienced light and life, are in the hands of an angry God. However, if you may have reformed your life in many things, and may have had religious affections, and may keep up a form of religion in your families and closets, and in the house of God, it is nothing but His mere pleasure that keeps you from being this moment swallowed up in everlasting destruction. However unconvinced you may now be of the truth of what you hear, by and by you will be fully convinced of it. Those that are gone from being in the like circumstances with you see that it was with them; for destruction came suddenly upon most of them; when they expected nothing of it and while they were saying, peace and safety: now they see that those. things on which they depended for peace and safety, were nothing but thin air and empty shadows.

The God that holds you over the pit of hell, much as one holds a spider or some loathsome insect over the fire, abhors you, and is dreadfully provoked: His wrath towards you burns like fire. He looks upon you as worthy of nothing else but to be cast into the fire; He is of purer eyes than to bear to have you in His sight; you are. ten thousand times more abominable in His eyes than the most hateful venomous--serpent is in ours. You have offended Him infinitely more than ever a stubborn rebel did his prince; and yet it is nothing but His hand that holds you from falling into the fire every moment. It is to be ascribed to nothing else, that you did not go to hell the last night; that you was suffered to awake again in this world, after you closed your eyes to sleep. And there is no other reason to be given, why you have not dropped into hell since you arose in the morning, but that God's hand has In i you up. There is no other reason to be given why you have not gone to hell, since you have sat here in the house of God, provoking His pure eyes by your sinful wicked manner of attending His solemn worship. Yea, there is nothing else that is to be given as a reason why you do not this very moment drop down into hell. O sinner! Consider the fearful danger you are in: it is a great furnace of wrath, wide and bottomless pit, full of the fire of wrath, that you are held over in the hand that God, whose wrath is provoked and incensed as much against you, as against any of the damned in hell. You hang by a slender thread, with the flames of divine wrath flashing about it, and ready every moment to singe it, and burn it as; and you have no interest in any Mediator, and nothing to lay hold of to save yourself, nothing to keep off the flames of wrath, nothing of your own, nothing at you ever have done, nothing that you can do, to induce God to spare you one moment.

(An Early American Reader, Washington, D.C., p.318-319)

Biblical “typology” as the basis for Puritan mythology. American history as sacred history.

Пізнання себе та самоаналіз, яким як гуманісти, так і протес­танти відводять ключову позицію у взаємовідносинах людини з навколишнім світом, мають в них різну спрямованість та різні цілі. У гуманістів його метою була повна самореалізація особистості, яка досягає шляхом самопізнання повного духовного розкріпачення, у пуритан – пізнання за його допомогою істинних глибин хибності природи, повна духовна свобода якої означала б ще більше закріпачення особи злом, котре можна усунути лише вільним даром божественного милосердя. Дуже влучно зазначив цю особливість, яка так чітко проявилася, зокрема, в Шепарда, хоча є притаманною не лише йому, Сакван Беркович: у пуританських авторів "... самостояння стає станом, що його слід подолати, викоренити, і особистість затверджує себе за допомогою акту підпорядкування трансцендентальному аб­солюту". Тому дослідник вважає невірним розповсюджене твердження, нібито в пуритан самоаналіз веде до визволення духу – в дійсності він "... слугує не визволенню, а придушенню...".

На той час, коли Шепард скінчив свій недовгий зем­ний шлях, проповідь перетворилася не лише на провідний літературний жанр Нової Англії, але й сформувалася як ідейно-художня єдність з розвиненою системою образів, далеко відступивши від канонічної форми морального повчання. Ще з англійських часів вона зберегла ідею чистоти справжньої віри та войовничий протестантський дух, і доповнила їх рисами, які могли виникнути лише в результаті американського досвіду. В момент, коли, переселяючись за океан, пуритани вирішили, що їхня мета – не власне спасіння, і навіть не спасіння своєї віри, а місія, що поклав на них Бог, чию волю вони покликані виконати заради спасіння всього людства, почалося створення міфу. Він був однаковою мірою індивідуальним і колективним, водночас авторським та анонімним, і став головним змістом проповіді протягом перших десятиріч існування колоній. Основу цього міфу утворило прочитання Біблії, згідно з яким традиційна «типологія», що йде від Середньовіччя (персонажі та події зі Старого Заповіту виступають як «типи», або ж префігурації Нового Заповіту) – розширилася у такий спосіб, що до неї увійшов третій компонент – вони самі з історією переселення за океан. Події священної історії відтепер сприймались як «типи» сучасних подій, учасниками яких вони були. Ядро їхньої концепції історії склало визволення народу ізраїльського з єгипетського полону під проводом Мойсея, причому кожній ланці знаходився слушний відповідник в житті пуританської громади. Є гипетський полон – це гноблення, на яке прихильники «істинної вири» наражалися в Англії, сорокалітнє блукання пустелею – небезпечне переселення за океан і життя на незаселених американських берегах, які були духовним випробуванням перед другим пришестям Христа і зведенням «Міста на Горі», Нового Єрусалиму, який став би взірцем для всього світу і таким чином виконав свою місію врятування народів. Вони ж самі, згідно з цією концепцією, були богообраним народом, знаряддям божого промислу...

…Проповідь Денфорта вносить нові елементи у форму, що вже склалася Один з них – образ "саду з огорожею", втілення зусиль "обраного" народу щодо здійснення божого задуму, успішність яких була знаком верховної прихильності і покровительства їхнім трудам. Другий – зміна адресату проповіді. Поділяючи паству на білих і чорних овець, він звертав докори щодо відступництва від віри не до всіх присутніх, не до грішника загалом, а лише до молодого покоління, що виявилося непридатним для виконання справи «батьків». Ці два мотиви посіли провідне місце у подальшій проповідницькій літературі.

(Коренева М. Сочинения новоанглийских пуритан. Миссия и историческая реальность // История литературы США. Т.I М., 1997).

Дата добавления: 2015-06-27