Popular Culture in the USA: Origins and Contemporary Approaches

Для низки критиків, як американських, так і європейських, саме поняття «масової/популярної літератури» співвідноситься, перш за все, з Америкою. Леслі Фідлер (L.Fiedler) в книзі «Чим була література» (What Was Literature?,1982) стверджує, що «американська культура із самого початку була «масовою», лишень прикритою незначним шаром імпортованого європейського елітаризму». І хоча витоки феномену масової літератури можна знайти ще в єлизаветинській Англії, а його розвиток пов’язують з культурними зсувами європейського Просвітництва, немає сумнівів щодо того, що саме у США він досягнув досі небаченого розмаху і всеосяжності. Специфіка функціонування масової культури (і, зокрема, белетристики) в Америці пов’язана з дією численних чинників, серед яких найсуттєвіші, мабуть, такі: незмірно вищий ступінь суспільного демократизму порівняно зі старенькою Європою; високий рівень письменності серед населення; змасовішання соціуму, яке відбулося швидкими темпами; раннє усвідомлення фантастичного комерційного зиску від орієнтації на багатотисячну читацьку аудиторію. Дослідники фіксують декілька етапів «видавничої революції» в США – це період між 1840-1860-ми рр., який позначився першими рекордними прибутками від видавництва книжок; виникнення в 1879 р. книг кишенькового формату; розповсюдження на початку ХХ століття видань у паперовій обкладинці. Розмірковуючи про природу бестселера, продукту перш за все американської культури, С.Чаковський констатує: подібно до інших суспільних інститутів Нового Світу, він «народився з «наївного» – в культурно-специфічному сенсі слова – поєднання демократичної мрії та торгівельного хисту».

Закономірно, що епоха видавничого буму в США стала і добою «великого розподілу», зведення муру між «високою» та «масовою» культурою, їхнього позиціонування як взаємозалежних, але протиставлених сфер (згадаймо, що саме поняття «високої культури» виникає лише у другій половині ХIХ ст.). Історик Л.Левін і соціолог П.ДіМаджіо вказують на організаційні параметри цього процесу, зокрема, на інституціоналізацію «високої культури» в останній третині ХIХ ст. у вигляді бібліотек, музеїв, оркестрів. В результаті «низовий» споживач опинився за бортом мистецтва і літератури для обраних не лише через економічні причини, але й через брак в нього «культурного капіталу» (П.Бурд’є), необхідного для прилучення до скарбів світової культури. Таким чином, культура, за Бурд’є, виконує охоронні функції як один з важливих інструментів збереження і відтворення існуючих нерівноправних соціальних відносин. У минулому столітті ситуація ускладнюється. «Формування масової аудиторії в ХХ ст., – зазначає Елізабет Траубе, – спричинило ерозію вірної для ХIХ ст. кореляції високої і популярної культури з відповідними класами». Ймовірно, саме агресивна експансія масової культури, її «просочування» в усі клітини суспільного організму й спричинили вибух тривоги серед представників культурної еліти першої половини ХХ ст. Як справедливо нагадує в своїй книзі про кітч Т.Гундорова, «філософи франкфуртської школи (Т,Адорно, Г.Маркузе, В.Беньямін) і теоретики високого європейського модернізму (Х.Ортега-і-Гасет, Т.С.Еліот, Ф.Р.Лівіс и К.Д.Лівіс) різко протиставляють високу культуру масовій і асоціюють масову культуру з силою, яка виконує підривні дії щодо моральних смаків і естетичних цінностей». На американському ґрунті роль борців за збереження «вічних цінностей», які протистоять натискові вульгарності і браку смаку, взяли на себе адепти найбільш впливового національного критичного руху другої третини ХХ ст. – «нової критики». Їхня непримиренна позиція щодо культурних «сурогатів» не втратила своєї привабливості також і в післявоєнній Америці, що й пояснює, значною мірою, небажання певної частини американського істеблішменту проявляти гнучкість щодо культурних реалій, які зазнали змін. Масова культура стала предметом жвавої дискусії в інтелектуальних колах США 1950-х рр., коли в ситуації холодної війни та розгулу маккартизму боротьба проти неї почала ототожнюватися у право-ліберальній свідомості з захистом американських цінностей від загрози зовнішньої та внутрішньої. Не вдаючись до перипетій дискусії (її докладно аналізує в своїй книзі Дж.Сторі), згадаю лише про виступ одного з ключових її учасників – Двайта Мак Доналда, чиє есе «Теорія масової культури» (1957) мало значний розголос. Більше того, саме йому приписують створення самого терміну «масова культура» (хоча це словосполучення використовується і представниками Франкфуртської школи на позначення нацистської пропагандистської машини). Мак Доналд атакує масову культуру по кількох напрямках – по-перше, вона паразитарна, оскільки існує лише за рахунок винаходів культури високої; по-друге, це культура, нав’язана зверху, яка передбачає пасивних споживачів Протиставляючи масову культуру, з одного боку, народній (автентичній), а з другого – високій, Мак Доналд вдається до виразної метафори: «Народне мистецтво було інститутом, створеним самим народом, і приватні садочки людей були відгороджені від великого акуратного парку Високої Культури. Але Масова Культура проломила ці огорожі, поєднавши людей за допомогою знеціненої Високої Культури, і, відтак, ставши інструментом політичного панування».

Зараз, на думку численних дослідників, ситуація докорінно змінилася – масова культура втратила зв’язок з певними владними структурами, оскільки її споживачами стали представники усіх прошарків суспільства. Своєю чергою, як зазначає Дж.Фроу, висока культура перестала бути прерогативою панівного стану – вона тепер займає особливу нішу, призначену, перед усім, для інтелектуалів з середнього класу і здатна асимілювати різнорідні естетичні тексти. Таким чином, в культурі сучасної Америки її масовий компонент розглядається як ідеологічна категорія, яка склалася історично і діє у децентрованому культурному полі». Більше того, погляд на масову культуру, що поширився за наших часів, вбачає в ній, перш за все, «поле бійки» між силами панування та підкорення, де й формується ідентичність.

(Н.О.Висоцька. Єдність множинного. Американська література кінця ХХ – початку ХХІ ст.. у контексті культурного плюралізму. К., 2010, с.219-221).

Дата добавления: 2015-06-27