Вища нервова діяльність

Вісцеральний аналізатор

Руховий аналізатор

Сенсорна система суглобово-м’язового чуття відповідає за отримання інформації, яка надходить від пропріорецепторів рухового апарату (м’язів, сухожиль, зв'язок, суглобових сумок). Механорецептори реагують на ступінь напруження м’язових волокон, розтяг сухожиль і зв'язок, зміну положення суглобів і різних частин тіла в просторі та відносно інших частин тіла).

Збудження передається на чутливі нейрони, відростки яких входять до складу різних нервів. Їхні волокна проходять через спинний мозок, різні структури головного мозку, зазнають багатьох перемикань і досягають тім’яної частки кори, де розташована зона шкірної і суглобово-м’язової чутливості.

Вісцеральна сенсорна система відповідає за отримання інформації, яка надходить від вісцерорецепторів, що містяться у внутрішніх органах; забезпечує тактильні (пов’язані із механічними подразненнями та зміною тиску), температурні і больові відчуття.

Збудження від рецепторів передається на чутливі нейрони, відростки яких входять до складу різних нервів. Їхні волокна проходять через спинний мозок, різні структури головного мозку, зазнають багатьох перемикань і досягають відповідних центрів у корі великих півкуль.

Нервові імпульси, що йдуть від внутрішніх органів, мають важливе значення для регуляції кровообігу, дихання, акту дефекації, сечовипускання тощ

Вища нервова діяльність (ВНД) – сукупність взаємопов’язаних нервових процесів, що відбуваються в головному мозку і забезпечують перебіг поведінкових реакцій тварин і людини (функція кори великого мозку і підкірки).

ВНД людини є фізіологічною основою психічних процесів (психіки).

ВНД базується на безумовних та умовних рефлексах.

Ідею про те, що психічна діяльність людини є рефлекторною, висловив російський фізіолог І.М.Сєченов у 1863 році.

Вчення про ВНД розробив російський фізіолог І.П.Павлов у 1907 році.

Безумовні рефлекси – природжені, відносно постійні реакції організму на дію зовнішнього і внутрішнього середовища, що здійснюються за участю нервової системи.

Безумовні рефлекси розрізняють:

- харчові (виділення слини, шлункового соку, жовчі, панкреатичного соку, кишкового соку);

- дихальні (рухи, що забезпечують вдих і видих);

- серцево-судинні (рухи, що забезпечують серцебиття та зміни просвітів судин);

- захисні (кашель, чхання, блювання, мигання повік, зміна діаметру зіниці, відсмикування руки від гарячого чи гострого предмету);

- хапальні (рухи верхніх кінцівок, що забезпечують висяче утримання тіла).

- орієнтувальні (повертання голови та тіла у бік світлового чи звукового подразника);

- статеві (ґрунтуються на лібідо, забезпечують репродуктивну функцію організму, виявляються у період статевого дозрівання).

Інстинкти – складні системи безумовних рефлексів, пов’язаних зі збереженням виду (природжені програми поведінки, для здійснення яких не потрібне попереднє навчання).

Умовні рефлекси – реакції організму на дію зовнішнього середовища, що здійснюються за участю нервової системи, виникають впродовж життя, мають тимчасовий характер і можуть згасати зі зміною умов.

Основною умовою утворення умовних рефлексів є збіг у часі одноразової чи багаторазової дії умовного подразника з безумовним подразником (спочатку має з’являтись умовний подразник, потім – безумовний). При цьому встановлюються тимчасові зв’язки між нервовими центрами аналізаторів безумовного й умовного подразників.

Умовні рефлекси розрізняють:

- соматорухові – пов’язані з діяльністю скелетних м’язів; забезпечуються соматичною НС;

- вегетативні – пов’язані з діяльністю внутрішніх органів; забезпечуються вегетативною НС.

Також умовні рефлекси поділяють на:

- штучні – вироблені на подразники, які не стосуються безумовного подразника (наприклад, слиновидільний рефлекс на звук дзвінка);

- натуральні – вироблені на подразники, які тісно пов’язані з безумовним подразником, є невід’ємними його властивостями (наприклад, слиновидільний рефлекс на вигляд їжі).

Гальмування умовних рефлексів – припинення або послаблення умовнорефлекторних реакцій організму; розрізняють:

- зовнішнє гальмування – виникає під дією стороннього сильного і несподіваного подразника; спричиняє тимчасове припинення умовного рефлексу;

- внутрішнє гальмування – виникає за умов, коли умовний подразник більше не підкріплюється безумовним; розвивається повільно і необоротно.

Характер взаємодії процесів збудження і гальмування у ЦНС визначають такі явища:

- іррадіація – поширення гальмування (збудження) на всю ЦНС;

- концентрація – скорочення зони гальмування (збудження) в ЦНС;

- індукція – взаємний вплив збудження і гальмування, у якому виділяють дві фази:

o позитивну (гальмування підсилює збудження);

o негативну (збудження спричиняє гальмування).

Динамічний стереотип – система послідовних закріплених тимчасових нервових зв’язків (умовних рефлексів), що утворилися у відповідь на постійно повторювану систему умовних подразників. На основі динамічних стереотипів формуються навички.

Навички – способи виконання дій, за яких вони стають автоматичними, тобто виконуються підсвідомо (ходьба, їзда на велосипеді, гра на музичному інструменті, уміння писати, володіти виделкою і ножем тощо).

Звички – типові для людини дії або особливості поведінки, які стали її потребою; розрізняють:

- позитивні звички (ранкова зарядка, чищення зубів, уміння слухати співрозмовника тощо);

- негативні звички (вживання алкоголю, наркотиків, тютюнопаління тощо).

Мова – унікальна властивість людини, здатність знако-символічного уявлення про предмети і явища навколишнього світу та відбиття власних почуттів.

Розрізняють усну та письмову мову. У зв’язку з наявністю мови ВНД людини базується на взаємодії двох сигнальних систем:

- перша сигнальна система – сукупність нервових процесів, що виникають у корі великого мозку при безпосередньому впливові на сенсорні системи чинників зовнішнього та внутрішнього середовища;

- друга сигнальна система – сукупність умовних рефлексів, вироблених на слова і позначені ними поняття (ця сигнальна система відсутня у тварин).

На основі розвитку мови у людини сформувалась система мислення.

Мислення – процес узагальненого відбиття суттєвих властивостей предметів і явищ, їхніх зв’язків та відношень, сукупність різних типів розумової діяльності, що постійно змінюють і доповнюють одна одну.

Сприйняття – психофізіологічний процес, спрямований на відбиття в мозку людини предметів навколишнього світу в цілому, а не окремих їхніх якостей.

Властивості сприйняття:

- активність – здатність сприймати об’єкти з урахуванням минулого досвіду;

- цілісність – здатність сприймати об’єкти в сукупності їхніх якостей і характеристик;

- вибірковість – здатність сприймати тільки ті об’єкти, які мають найбільший інтерес.

Види сприйняття в залежності від ступеня організації:

- неорганізоване сприйняття – звичайне нецілеспрямоване сприйняття навколишнього світу;

- організоване сприйняття (спостереження)– цілеспрямоване, планомірне сприйняття предметів і явищ навколишнього світу.

Види сприйняття в залежності від форм відбиття у свідомості:

- сприйняття простору – відбиття форми, величини, об’єму, відстані, напрямку;

- сприйняття часу – відбиття об’єктивної реальності, швидкості, послідовності;

- сприйняття руху – відбиття в часі змін, що відбуваються у просторі.

Ілюзія – хибне, спотворене сприйняття.

Увага – фактор, який керує вибором інформації для сприйняття.

Властивості уваги:

- концентрація – ступінь зосередженості на об’єкті;

- розподілення – можливість зосередити увагу одночасно на кількох різних об’єктах;

- обсяг – кількість об’єктів, які людина може сприйняти одночасно;

- переключення – здатність швидко переключатись з одного об’єкта на інший.

Види уваги:

- мимовільна увага – не залежить від волі та свідомості людини;

- довільна увага – залежить від волі та свідомості людини.

Пам'ять – психофізіологічний процес, за якого людина здатна фіксувати у мозку, зберігати і відтворювати у потрібний момент раніше закладену інформацію, минулий досвід.

Основні процеси пам’яті:

- запам’ятовування – закріплення в пам’яті певних знань; розрізняють:

o механічне запам’ятовування (є результатом повторення інформації без її осмислення);

o осмислене запам’ятовування (є результатом повторення інформації з її усвідомленням та розумінням);

o мимовільне запам’ятовування (не залежить від волі та свідомості людини);

o довільне запам’ятовування (залежить від волі та свідомості людини).

- відтворення – процес пригадування певних знань і викладення їх у логічній послідовності; розрізняють:

o мимовільне відтворення (не залежить від волі та свідомості людини);

o довільне відтворення (залежить від волі та свідомості людини).

Властивості пам’яті:

- кількісні:

o обсяг (кількість збереженої інформації);

o тривалість (час збереження інформації);

- якісні:

o швидкість (кількість часу на відтворення інформації);

o точність (якість збереженої інформації);

o готовність (здатність до продуктивного використання).

Види пам’яті в залежності від часу, впродовж якого зберігається інформація:

- сенсорна пам'ять – збереження інформації на час, що потрібний для виконання певного завдання;

- короткочасна пам'ять – збереження інформації на короткий термін (до кількох хвилин);

- довготривала пам'ять – збереження важливої інформації на тривалий час (ця інформація надходить із короткочасної пам’яті після багаторазового її повторення і відтворення).

Види пам’яті в залежності від шляху засвоєння інформації:

- моторна пам'ять – запам’ятовування і відтворення рухів;

- емоційна пам'ять – збереження і відтворення пережитих почуттів;

- образна (зорова, слухова, смакова, нюхова) пам'ять – збереження і відтворення образу певного важливого об’єкта;

- словесно-логічна (змістова) пам'ять – запам’ятовування, збереження і відтворення почутих або прочитаних думок у словесній формі.

Емоції – особливі реакції чи стани, що виникають у відповідь на дію зовнішніх і внутрішніх подразників; розрізняють:

- позитивні емоції – позитивно впливають на організм (радість, захоплення, задоволення);

- негативні емоції – негативно впливають на організм (ненависть, заздрість, відраза, гнів, страх, незадоволення).

Прояви емоцій:

- емоційні реакції – короткочасні переживання, пов’язані з конкретними подіями у даний час (сміх, плач, хвилювання, гнів);

- емоційні стани – тривалі переживання (радість, смуток, страх, тривога, пригнічення); зумовлюють настрій (стійкий, тривалий емоційний стан);

- емоційні почуття – переживання, що спрямовані на певний об’єкт (любов, прив’язаність, ненависть, заздрість, ревність).

Воля – свідоме керування емоціями і вчинками.

Свідомість – одне з найскладніших психічних явищ, притаманних лише людині, відображення дійсності у вигляді знань, закріплених у мові, які можуть бути повідомлені, передані іншим людям.

Критеріями свідомості є: усвідомлення себе і оточуючих, зосередження думки, абстрактне мислення, оцінка дій, сприйняття культурних цінностей.

Підсвідомість – сукупність психічних явищ, які перебувають поза свідомістю, але органічно з нею пов’язані (наприклад, навички виробляються свідомо, але виконуються підсвідомо).

Темперамент – сукупність динамічних особливостей психічної діяльності.

Типи темпераменту:

- сангвінічний (характеризується силою, врівноваженістю і рухливістю нервових процесів);

- флегматичний (характеризується силою, врівноваженістю та інертністю нервових процесів);

- холеричний (характеризується силою, неврівноваженістю і рухливістю нервових процесів);

- меланхолічний (характеризується слабкістю, неврівноваженістю та інертністю нервових процесів).

Характер – сукупність відносно сталих рис людини, які проявляються в різноманітних сферах її духовного життя і діяльності.

Функціональна спеціалізація кори півкуль великого мозку:

- ліва півкуля спеціалізується на логічному мисленні та аналітичній діяльності.

- права півкуля спеціалізується на образному мисленні та емоційності сприйняття.

Схильність – потяг, прагнення до певного виду діяльності.

Здібності – сукупність таких психофізіологічних властивостей, які необхідні для успішного виконання одного або кількох видів діяльності (розрізняють фізичні та розумові).

Обдарованість – вияв природних можливостей організму людини, що значно перевищують середній рівень; розрізняють:

- загальна обдарованість – здатність швидко досягати успіхів у багатьох видах діяльності;

- спеціальна обдарованість – здатність швидко досягати успіхів у певному виді діяльності (високий ступінь спеціальної обдарованості – талант).

Сон – періодичний стан організму людини, який характеризується виключенням свідомості та зниженням здатності нервової системи відповідати на зовнішні подразники.

Під час сну усуваються інформаційні навантаження і відновлюється нормальний фізіологічний стан організму після певного виснаження за період активності.

Фази сну, що чергуються:

- повільний сон – глибокий; характеризується розслабленням скелетних м’язів, зниженням активності серцево-судинної, дихальної, травної, видільної систем, зниженням температури тіла; триває 80% загального часу сну;

- швидкий сон – поверховий; характеризується напруженням скелетних м’язів, підвищенням активності серцево-судинної, дихальної, травної, видільної систем, підвищенням температури тіла; триває 20% загального часу сну.

Потреба дорослої людини у сні – 7-8 годин на добу.

Сновидіння – результат перекомбінації, перегляду інформації, що зберігається у пам’яті (мають місце під час швидкого сну).

Мікросон – сон, що триває 1-3 секунди (зумовлений тривалим неспанням).

Летаргічний сон – сон, що триває значний період часу – до кількох років (причини досліджені недостатньо).

Гіпноз – сон, що виникає під впливом дуже сильних раптових або дуже слабких одноманітних зовнішніх подразників (загальне гальмування в корі великих півкуль з осередками збудження, які дають можливість спілкування з гіпнотизером).

Дата добавления: 2015-06-27