Будова та види доведення

Доведення

"Власне доведення" - теж багатозначне поняття вже хоча б тому, що доводити - це обґрунтовувати, а обґрунтування можна здійснити як шляхом безпосереднього звертання до дійсності (вдаючись до вимірювання, спостереження, експерименту), так і з допомогою відомих знань шляхом побудови міркувань. Оскільки логіку цікавить насамперед другий випадок встановлення істинності думок, то доведення (власне доведення) можна визначити так:

Доведення - це обґрунтування істинності одного положення (судження, гіпотези, концепції) з допомогою інших шляхом побудови відповідного міркування.

У структурі доведення розрізняють тезу, аргументи і демонстрацію.

Теза - положення, що обґрунтовується.

Вона виражається у формі судження чи системи суджень. Щоправда, іноді з риторичних міркувань їй надають форму запитання. Наприклад: "В якому зв'язку перебувають чуттєві та логічні форми пізнання людиною світу?".

Аргумент (логічна основа, підстава, довід, доказ) - положення, з допомогою якого обґрунтовується теза.

Роль аргументів можуть відігравати аксіоми, постулати, очевидні положення, факти, закони науки, логічні операції визначення та поділу понять тощо.

Демонстрація - форма логічного зв'язку між тезою та аргументами.

Вона виявляється в тих схемах, за якими будуються різні види умовиводів та їх модифікації. Наприклад, нашою тезою буде судження "Нещирість викликає недовіру". Щоб обґрунтувати істинність цієї тези, треба знайти положення, зв'язавши які за певною схемою міркування, можна одержати висновок, що повністю збігся б із нашою тезою. Ось ці положення та схема міркування:

Пряме доведення - доведення, в якому з аргументів, пов'язаних за певною схемою міркування, безпосередньо випливає висновок, який повністю збігається з проголошеною тезою.

Прикладом прямого доведення може бути наведене міркування про нещирість.

Непряме доведення - доведення, в якому істинність тези обґрунтовується шляхом встановлення хибності антитези.

При цьому вдаються до закону виключеного третього, згідно з яким із двох суперечних суджень (тези і антитези - в нашому випадку) одне неодмінно істинне, друге - хибне, а третього й бути не може.

Непрямі доведення поділяють на апагогічні та розділові.

Апагогічне доведення - непряме доведення, в якому з антитези виводять наслідки, що явно суперечать дійсності або відомим істинним і достовірним положенням.

Звідси роблять висновок, що антитеза є хибною, а теза - істинною. Підставою для висновку про хибність антитези є таблиця істинності імплікації: якщо антецедент (у нашому випадку - антитеза) є істинним, а консеквент (наслідок) - хибним, то імплікація загалом є хибною.

Розділове доведення - непряме доведення, яке полягає в тому, що із розділового судження, до складу якого входить теза, послідовно виключаються всі альтернативи, крім однієї - тези.

Наприклад, якщо слідчому було відомо, що злочин "ікс" могла вчинити тільки одна із чотирьох осіб - або А., або В., або С, або D., а пізніше послідовно було встановлено алібі В., потім - С. і D., то у такий спосіб опосередковано доведено, що злочин "ікс" вчинила особа А.

29. Визначте сутність та види гіпотез. Поясніть, як відбувається доведення істинності гіпотези та в чому її пізнавальна роль.

Гіпотеза - форма мислення, що становить собою припущення про існування певного закономірного зв'язку між явищами, причини виникнення яких невідомі.

Часто гіпотезою називають і припущення про існування факту, який безпосередньо не спостерігається.

"Гіпотеза" - поняття багатозначне, воно має принаймні такі три значення:

- особливий рід припущень про безпосередньо не-спостережувані форми зв'язку явищ або про причини що породжують ці явища;

-особливий рід умовиводу, у формі якого відбувається висунення певного припущення;

-складний засіб, який включає в себе як висунення припущення, так і його наступне доведення

Дата добавления: 2015-06-27