Рококо і класицизм в українському мистецтві

Рококо і класицизм в Україні

Рококо. На зміну буйному й пишному бароко прийшов у тогочасній столиці світу — Парижі легкий і безтурботний стиль рококо.

Як звичайно в моменти переламу, нові мистецькі ідеї та форми не з’являються відразу у своїй чистій формі. Якийсь час в українському мистецтві тривають відгомони старих смаків і навичок, поступово тільки поступаючись новій «моді». Такий перехідний характер має, наприклад, церква в Сорочинцях, фундована гетьманом Данилом Апостолом. Перехідний — бароково-рококовий — характер має також будівництво київського митрополита Рафаїла Заборовського. Збудована ним дзвіниця і брама в огорожі Київської Софії — це дві характеристичні пам’ятки того образотворчого переламу, свідками яких були в нас перші десятиліття XVIII в.

Закінчена в 1748 р. дзвіниця Київської Софії виведена в три поверхи, полегшені віконними прорізами й декоровані колонами та штукатурок). Легка за своєї масивності, софійська дзвіниця послужила зразком для пізніших дзвіниць, між іншим, для дзвіниці Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Не виключено, що в будові софійської дзвіниці брав участь німецький архітектор Шедель, що саме тоді переїхав із Москви в Україну.

Рівночасно збудована славна брама Заборовського — це порівняно низька, суто декоративна, здавлена арка, оперта на псевдокорінфські колони. На трикутному вигинчастому фронтоні, серед буйної різьбарської орнаментики вміщено гербовий щит фундатора, а поза тим на всій будівлі не залишено ані п’яді площі, вільної від орнаментальної пересиченості. Ця брама, за словами Д. Антоновича, «зібрала всі примхи й усю безмежну вибагливість козацького бароко, всю його мальовничість і всі його архітектонічні нелогічності, химерність ламаних ліній, що очеркують фронтон, жагу до різьбарської пересиченості. З цих, здавалося б, невдячних елементів утворено цілість химерну, примхувату, але незвичайно мальовничу, принадну, затишну й красномовну».

У 1722 р. у Глухові збудовано будинок Малоросійської Колегії, по якому збереглися тільки описи сучасників. Один із них оповідає, що це була будівля, прикрашена колонами, пілястрами, декоративними причілками й галереями й навіть статуями грецьких богів, промовців та філософів. «Ліри Аполлона, жезли Меркурія, стріли Купідона вибагливо сплелися з національно-українськими, вусатими гетьманами в довгих жупанах та мантіях, військовими клейнодами, шаблями, рушницями, алебардами й силою різьблених квітів, поміж якими соняшник зайняв почесне місце» (Ф. Ернст).

Українське бароко було надто помітною появою, зрослою з ґрунту старої української культури, щоб залишитися без впливу, хоч би на таких представників західноєвропейського рококового мистецтва, як німецький архітектор Шедель та його учні. Першим із завдань, доручених Шеделеві на українському ґрунті, була перебудова мазепинського корпусу Могилянської академії. Одержавши в 30-х роках XVIII в. це доручення, Шедель провів реконструкцію в характеристичний для себе спосіб. Він прорідив стовпи партерової колонади, витягаючи полукруглі арки в ширину, а на них надбудував два поверхи, центральну частину яких виповнив двоповерховою колонадою тосканського типу. Над північно-східним кутом збудував каплицю з вежею-банею, орнаментованою колонами й галереями. Так бодай представляє нам Могилянську академію по шеделівській реконструкції ритовина Галаховського з 1738 р. Та основна перебудова Академії в середині XIX в. затерла на її будинку характер шеделівського оформлення.Розквіт рококо. Св. Юр у Львові. Першим на українському ґрунті твором чистого рококо була церква св. Андрія в Києві, побудована на основі планів придворного царського архітектора Бартоломео Растреллі-молодшого в 1744 р. В поземому плані Андріївська церква хрещата, п’ятиверха, з тим, що її чотири бічні бані здіймаються не над раменами, а в кутках перехрестя планового хреста. Збудована вона на високій кручі над Дніпром, на штучній підмурівці. Хоч і масивна своїми розмірами, але легкість її форм і пропорцій викликає враження радніше паркового павільйону, ніж церкви. Стіни корпусу розбиті пілястрами згідно із тридільністю внутрішньої конструкції, бані — легкі, з ажурними глорієтами — задихають радніше московською Північчю, ніж наближуються до устійненого в Україні типу бань і маківок.

Класицизм. Майже на самому передодні Великої Французької революції, коли химерне, безтурботне рококо довело життєву розкіш всевладної аристократії до останніх меж пересиченості, Жан-Жак Руссо кинув клич повороту до природи й простоти та суворості життя, зразок для якого він знайшов у греко-римському світі. Клич Руссо відбився гучним відгомоном у житті, літературі, філософії та образотворчості Франції й решти культурного світу та став основою для створення так званого класицистичного стилю.

Найстаршою з класицистичних будівель України була палата гетьмана Кирила Pозумовського в Почепі. Будував її український будівничий Яновський на основі планів французького архітектора Вален де ля Mота, що перший перещепив гілку французького класицизму на ґрунт Петербурга.

Почепська резиденція, задумана як складний ансамбль головного будинку, об’єднаного овальними крилами з рештою мешкальних і господарських будинків, обіймала площу біля шести тисяч квадратних метрів і під тим оглядом була справжньою революцією на українському ґрунті. Сама центральна палата, на яку архітектор поклав самозрозумілий натиск як на поанту всього архітектонічного комплексу, була одноповерхова, симетрично скомпонована, а її центральний ризаліт із портиком на шести колонах і класичним фронтоном був її виразом і характеристикою.

Класицизм утримався в Україні до середини XIX в

Українська хата. Вже в княжу добу минулого України устійнився засадничий тип українського хатнього будівництва. В міру дальшого поступу культури й цивілізації, залежно від умов того чи іншого терену цей тип зрізничкувався, розвиваючись у цілу низку регіональних відмін. Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина по обидва боки Карпат, галицьке Підгір’я, Поділля, Волинь, Полісся, Київщина, Чернігівщина, Полтавщина й Слобідщина та Кубань — оце території України, кожна з яких витворила окремий тип хатнього будівництва.

На територіях, багатих на дерево, переважає найбільш удосконалений і різноманітний щодо своєї техніки тип хати, збудованої «на зруб», там же, де дерево рідке й неприступне, переважає тип хворостяної, чи «валькованої», мазанки, в якій дерево грає тільки роль конструктивного кістяка. В горах та лісистих і болотяних околицях, де умови комунікації були несприятливі, у хатньому будівництві помітний сильний консерватизм і традиціоналізм, тоді як на долинах, доступніших для зв’язків із ближчим і дальшим світом, помічаємо сліди сторонніх, часами доволі далеких, впливів.

Гуцульська хата — це звичайно тридільна будівля з «хоромами» — сіньми посередині та двома кімнатами — «лівичкою» й «правичкою» — по боках. Буває, що з боків прибудовують «кліть» — комору, або й з обох боків «притули» чи пак «колешні» на вівці. Хата, кладена із соснових балків «на зруб», перекрита стелею на сволоках («стелинах») та високою чотириспадною покрівлею із драниць, чи ґонтів. Характеристичними для гуцульських хат є бічні причілки із заломаною покрівлею й фронтончиком, у якому пробите віконце для пропускання диму. Вздовж хатнього фасаду біжить ґанок із бар’єром й ворітцями на стовпах, що підтримують широкий випуск покрівлі. Особливо характеристичними є гуцульські двері з різьбленими одвірками і «правилом» та вікна з такими ж «варцабами».

Дата добавления: 2015-06-27