Екселенц Понятов» — перший у світі відеомаг

До початку 60-х років минулого століття майже всі програми на радянському телебаченні йшли у «прямому ефірі». Винятком був хіба що показ художніх та документальних фільмів на 35-мм кіноплівці, які потрапляли на «домашні екрани» зі спеціальних телекіноустановок — масивних агрегатів, які, наприклад, на старому Київському телецентрі (Хрещатик, 26) займали площу, рівнозначну майже половині найбільшого (270 м2) студійного павільйону.

Правда, певний час (наприкінці 50-х — на початку 60-х років) в окремих найбільших телецентрах (зокрема Київському) застосовувався модернізований кінематографічний спосіб фіксації зображення з екрана кінескопа. Спочатку на кіноплівку з монітора перезнімалося телевізійне зображення, далі відбувався так званий мокрий процес (проявлення і сушіння 35-мм целулоїдної стрічки), за потреби — незначний монтаж. І твір був готовий до показу. Процес тривалий, а до того ж дорогий. І водночас неякісний, бо зображення виходило сіреньким, розмитим. Хоча все ж таки цим способом було відзнято, зокрема, чимало театральних вистав та концертів, у яких зафіксовані образи корифеїв української сцени середини ХХ століття. Але ці стрічки тепер можна побачити хіба що у переглядових кімнатах Державного архіву кінофотофонодокументів України, бо до показу в сучасному телеефірі вони технічно непридатні.

Справжню ж технологічну революцію на телецентрах зробили відеомагнітофони (ВМ), перша згадка про які в пресі з’явилася у 1956 році. Їхнім творцем стала американська фірма «Ампекс» (AMPEX). Історія появи цієї організації оповита чутками. Її батьком-засновником, що дав своєму дитяті власне кодифіковане ім’я, вважається Олександр Михайлович ПОНЯТОВ. Перші літери імені, по батькові та прізвища у російському написанні дають «АМП», в англійському — «АМР». Кажуть, що Понятов до революції був полковником царської армії, тож мав право на титулування «Ваше Превосходительство» або англійською Exellence. Отож до трьох перших іменних літер «АМР» додалося скорочене «ЕХ» — і вийшло у підсумку «AMPEX» — найменування всесвітньо відомої фірми США, якій судилося стати родоначальницею відеомагнітофонів.

Інженер-зв’язківець Олександр Понятов у 1917 році емігрує з розбурханої революцією батьківщини, потрапивши спочатку до Франції, а потім — до Сполучених Штатів Америки (повторивши цим у деталях біографію Володимира Зворикіна). Розпочав свою справу в гаражі на околиці Сан-Франциско, де вовтузився з електронікою. У роки Другої світової війни майстерня, за угодою з військово-морським відомством США, постачає на флот комплектуючі для радарних установок. На завершальному етапі бойових дій на європейському театрі, захоплюючи фашистську територію, американці як воєнні трофеї вивозили до Штатів перш за все передові наукові розробки німців разом з їхніми фахівцями. Широко відомий факт полонення конструктора ракет ФАУ-2 Вернера фон Брауна, роботи якого пізніше лягли в основу ракетно-космічного потенціалу США.

І менше знають, що серед решти трофеїв переможцям дістався й «реєстратор звуків на магнітну стрічку» — магнітофон, розроблений ще в 30-х роках німецькою фірмою «AEG». Апарат широко використовувався, зокрема, спецслужбами третього рейху (згадаймо епізоди фільму «Сімнадцять миттєвостей весни»). Отож, один зі зразків німецького звукового магнітофона потрапив до рук Олександра Понятова. І через три роки, 25 квітня 1948 р., фірма «Ампекс» випускає свою першу модель «реєстратора звукосигналів» — «Ampex200». Перший агрегат коштував значно дорожче за автомобіль — понад 4 тисячі доларів — і став застосовуватися у радіомовленні. Потім було ще кілька модифікацій аудіомагнітофонів (зокрема у 1954 році випущено перший багатодоріжковий пристрій). Та все частіше й частіше О.Понятов замислювався: якщо можна фіксувати на магнітну стрічку звук, то чому б у такий спосіб не записувати й зображення?

Проте першою на старт відеомагнітофонних «гонок» вийшла корпорація Д.Сарнова і В.Зворикіна Ар-Сі-Ей, яка одразу по закінченні Другої світової війни розпочала експерименти з відеоплівкою. Корпорація продемонструвала свою відеокамеру у 1953 році, але ще майже півтора десятиліття пішло на її доробку. І саме тоді могутню «Радіокорпорейшн оф Америка» обігнала молода напориста фірма «Ампекс», створена О.М.Понятовим у 1944 році. Йому вдалося зібрати дуже сильний колектив, до якого, наприклад, входив і такий знаменитий нині Р.Долбі (автор унікальної звукової системи кінопоказу, якою оснащені провідні кінотеатри світу, у тому числі й київський «Кінопалац»). У складі першої групи з шести чоловік працював творець відеомагнітофона Чарльз Гінзбург (1921—1992 рр.). Його конструкторська бригада змонтувала перший у світі плівковий (котушковий) ВМ, придатний для використання лише у студії (то був досить громіздкий агрегат).

14 березня 1956 року в Національній асоціації радіотелевізійних журналістів у Чикаго фірма О.Понятова вперше продемонструвала своє творіння — відеомагнітофон VRX-1000 (згодом перейменований на «Модель — IV»). А через півроку — 30 листопада 1956 року — Сі-Бі-Ес вперше використала «Ампекс» для відстроченого випуску в ефір програми «Вечірніх новин» з ведучим Дугласом Едвардсом. Відтоді фірма «Ампекс» стала провідним розробником відеомагнітофонної техніки.

У 1958 р. американське космічне агентство NASA обирає відеомагнітофони «Ампекс» для обслуговування космічних польотів, і досі не зраджуючи цього принципу. Через два роки Американська Кіноакадемія присуджує понятовській фірмі «Оскар» за технічні досягнення. З допомогою розробок «Ампекса» процес відеозапису з механічною фіксацією і відтворенням зображення та звуку вже у 1963 р. стає керованим, тобто з’являється електронний монтаж. Пройшовши етап освоєння запису кольорових зображень (1964 р.), фірма у 1967 р. створює апарат уповільненого відтворення сигналів «Ampex HS-100», який звершує революцію насамперед у висвітленні спортивних змагань, а далі широко «розкручується» при створенні музичних відеокліпів та реклами. Важко перелічити все, зроблене фірмою «Екселенца Понятова» у царині ВідеоМага. Назвемо ще дві новації «Ампекса»: у 1978 р. він розробляє систему відеографіки, а через три роки опановує цифрові спецефекти. Цю творчу невгамовність «Ампекс» демонструє й донині (хоча були у неї останніми роками й серйозні фінансові труднощі).

Створення «Ампексом» відеозапису справило дуже сильне враження на творців телепрограм. Протягом багатьох років в апаратних ВМЗ усього світу висіли фотографії О.Понятова, а сам процес запису тривалий час називали «ампексуванням» (як за назвою фірми «Ксерокс», що стала розробником методу й апаратури світлинного копіювання примірників тексту на паперових носіях, цей процес називають ксерокопіюванням).

У багатьох країнах прагнули повторити успіх «ампексівців», розробляючи свої моделі відеомагнітофонів.

Справжній скандал вибухнув 1959 року, коли в московських «Сокольниках» проходила виставка США, радіотелевізійним відділом якої опікувався легендарний «батько американського телебачення» Володимир Зворикін. На виставці відбулася зустріч американського посла з тодішнім радянським лідером Микитою Хрущовим, яку було записано на відеомагнітофон. Відеоплівку із записом подарували Микиті Сергійовичу, який відіслав її на перегляд у Всесоюзний науково-дослідний інститут звукозапису (ВНДІЗ). Наші фахівці вперше мали справу зі стрічкою завширшки 2 дюйми з поперечно-рядковим записом відеосигналу (формат «Ампекса») і… не змогли її «прочитати». В умовах «холодної війни» обидві сторони працювали над відеомагнітним записом у секретному режимі, обміну технічною інформацією між країнами практично не було.

Тож ЦК КПРС ухвалив термінове рішення про розширення досліджень у сфері створення апаратури відеозапису. Вони здійснювалися паралельно у двох науково-дослідних інститутах: московському ВНДІЗ та ленінградському (на базі колективів Ленкінапу та Всесоюзного науково-дослідного інституту телебачення — ВНДІТ). І хоча в основу тих проектних розробок закладався вже апробований «ампексівський» спосіб поперечно-рядкового запису головками, що обертаються, проте обидві групи пішли різними шляхами. Творці «Кадра» (так москвичі назвали свою модель), очолювані кандидатом технічних наук В.Пархоменком, від початку поставили завдання забезпечити взаємозамінність відеофонограм, створених не лише на ВМ однієї студії, а й інших у межах СРСР, а також телекомпаніями країн «соціалістичного табору» (адже обмін телепрограмами мав здійснюватися насамперед саме з ними). А ось ленінградські розробники, якими керував М.Шульман, вирішили запровадити у своєму відеомагнітофоні «КМЗІ» стрічку завширшки 70 мм. І це виявилося тупиковим рішенням — адже така відеоплівка не використовувалася ніде у світі. До речі, один з експериментальних апаратів «КМЗІ» проходив промислові випробування на Київській студії телебачення на початку 60-х років. Старожили згадують: ой, і намучилися ж із ним…

Ефірна прем’єра першого радянського відеомагнітофона «Кадр» відбулася 20 лютого 1960 року.

Для технологічно простеньких записів «Кадр» ще так-сяк годився. А ось коли з запису треба було «щось» вилучити — все одразу ускладнювалося. Адже спочатку апарати випускалися безмонтажними. І щоб здійснити перекомпонування відеозапису, треба було робити монтаж як на кіноплівці: тобто розрізали відеострічку вздовж вертикального рядка і склеювали липкою стрічкою.

Київський телецентр, як один з найбільших в СРСР, а головне — з високим потенціалом технічних кадрів, часто ставав полігоном випробування нової телевізійної техніки (звичайно ж, експериментальні зразки її були дуже «сирими»). Тож не оминув хрещатицького теледому і «Кадр-1». Разом з інженерами й техніками мучилися над його «доведенням» у процесі експлуатації й творчі працівники — режисери, редактори, оператори. А частенько у «ручному монтажі» особливо відповідальних записів брали участь голова Держтелерадіо М.Скачко, його перший заступник А.Яровенко та директор Республіканської студії телебачення (у 70—80-х роках — автор цих рядків). Пригадую, як одного разу записали на партгоспактиві виступ першого партійного керівника республіки. І, як на гріх, посеред промови оратор припустився прикрої обмовки. Тож довелося, так би мовити, різати «по-живому»…

Правда, «Ампекс» ще 1958 року випустив пристрій для механічного монтажу, що, власне, був мікроскопом з ножицями, встановленими на монтажному столі перпендикулярно напрямку руху магнітної стрічки.

Як відомо, у зв’язку з подіями в Афганістані західні держави (насамперед США) оголосили бойкот щодо участі своїх спортсменів у Московській Олімпіаді і відмовилися, зокрема, продавати новітню відеотехніку для переоснащення радянських телецентрів, насамперед новозбудованого «Останкіно-Олімпійського». Щоб якось забезпечити висвітлення Ігор-80, керівництво Держтелерадіо СРСР почало збирати до Москви «з миру по нитці». Так, із Києва до «головної столиці» поїхали 5 ПТС і ПВС з технічними екіпажами, операторами та режисерами, а також єдиний наявний тоді на головному українському телецентрі апарат повтору відеосюжетів (АПС) виробництва саме фірми «Ампекс». Його перед тим за валюту купили на спеціальну вказівку Володимира Щербицького, який дуже уболівав за футбол і хотів, щоб його кваліфіковано показували, особливо «смакуючи» у повторі гольові моменти з участю нападників київського «Динамо». З «першопрестольної» після олімпіади наш АПС повернувся до Києва у плачевному стані, тож технікам довелося повозитися з ним, аби продовжити термін експлуатації.

Та повернімося до «Екселенца Понятова». Збереглися спогади про нього Гаррі Орбеляна — сина репресованого сталінським режимом у 1936 році радянського партійного діяча. Емігрувавши до Штатів, де він пройшов шлях від вантажника до глави департаменту з міжнародної торгівлі, Г.Орбелян зблизився з О.М.Понятовим. «Пригадую, незадовго до його смерті сиділи ми, розмовляли, і він раптом говорить: «Гаррі, я всього досяг, у мене чудова фірма. Але у мене немає дітей, продовжити мою справу нікому… Все б передав своїй країні, увесь свій досвід! Але ж ти знаєш, що це неможливо. Навіть філію моєї фірми у Росії не дозволяють створити. І я страждаю…» У цьому він, Олександр Михайлович Понятов, був близьким по духу до «батька американського телебачення» Володимира Козьмовича Зворикіна.

… Кажуть, у відділеннях «Ампекса» по всьому світу глава фірми О. Понятов велів садити по дві берізки біля входу. Але в Африці берізки не ростуть. Тож довелося робити спеціальні скляні ковпаки з мікрокліматом. Можливо, і це легенда? Як і багато що з того, що оповиває історію зародження фірми «Ампекс» і створення найпершого у світі апарата відеозапису.

• принт версiя
• форум
• надіслати другу
• прочитати пізніше
• лист редактору

Дата добавления: 2015-06-27