Теорія елітарної демократії

Теорія партисипаторної демократії.

Сучасні концепції демократії.

На сьогодняшній день існує велика кількість концепцій демократії. Розглянемо основні з них.

Теорія партисипаторної (від англ. participate - брати участь), учасницької, найближча до уявлень про демократію, як владу народу, що здійснюється ним безпосередньо. В основі цієї концепції лежить переконання про здатність громадян не лише брати участь у виборах, референдумах, плебісцитах, але й безпосередньо у політичному процесі - у підготовці, прийняті та впровадженні в життя владних рішень. Її прихильники вірять у те, що людям притаманне раціональне начало, розуміння добра і зла, що вони спроможні свідомо приймати розумні рішення (це заперечували прибічники елітарної концепції). Іраціоналізм та спонтанність поведінки мас, на що посилаються елітаристи, можуть бути подолані у процесі підвищення освітнього рівня та компетентності народу.

Оскільки в сучасному складному суспільстві не можливе здійснення прямої демократії в повному обсязі, то пропонувалося створити таку політичну систему, яка б поєднувала принципи прямої і представницької демократії.

На низовому рівні - у трудовому колективі, закладі освіти, за місцем проживання, низивих ланках управління - має застосовуватися пряме народовладдя, тобто участь усіх громадян у прийнятті рішень, а на вищих рівнях слід покладатися, здебільшого, на принцип представництва. За таких умов відбуватимется подолання політичного відчудження громадян, розвиток їх громадської активності, забезпечення ефективного контролю за політичними інститутами та посадовими особами.

Такими були сподівання і очікування авторів теорії партисипаторної демократії. Проте в цій концепції, до речі, як і в інших, є немало слабких місць. Її критики небезпідставно зазначають, що прийняття важливих рішень широким колом непрофесіоналів, які не несуть за них відповідальності, неменуче призведе до зниження їх якісного рівня та рівня інституційної відповідальності посадових осіб. По-друге, автори цієї теорії переоцінюють можливість залучення більшості громадян до участі у політиці без примусу, тобто без порушення їх свободи, адже відомо, що основна маса населення добровільно не бажає займатися політикою.

Протилежних поглядів на суть політичної демократії дотримуються прибічники елітарної демократії, які наголошують на необхідності обмеження участі мас в управлінні суспільством. Вони стверджують, що у будь-якому суспільстві реальна влада має належати політичній еліті, яка розглядається не тільки як верства, якій притаманні необхідні для управління якості, але й як захисниця демократичних цінностей, здатна стримувати властивий масам іраціоналізм, емоційну неврівноваженність і радикалізм.

Демократію елітаристи розглядають, як конкуренцію потенційних керівників за довіру виборців; народові ж має належати тільки право періодичного, головним чином електорального, контролю за складом еліти. Саме такий тип правління, стверджують вони, є реальністю в сучасних суспільствах. А тому треба не боротися з ним, а запроваджувати в політичну практику такі механізми і інститути, які б забезпечили максимальну суспільну ефективність діяльності політичної еліти, її підконтрольність суспільству. Сприяли б подоланню тенденції до її замкненості, олігархізації, відчудження від мас, формували б відкритість доступу і вступу до еліти представників усіх соціальних верств, можливість своєчасного і якісного її оновлення. Без цього неминуча поява в суспільстві таких негативних явищ, як бюрократизація влади, переважний вплив на політику найпотужніших груп інтересів, наростання авторитарних тенденцій, послаблення легітимності влади внаслідок її відриву від громадян.

Дата добавления: 2015-06-28