Міжнародні конфлікти: поняття, причини, засоби та методи врегулювання

Функціонування сучасного міжнародного товариства неможливе без протистояння позицій і поглядів, притаманних певним суб’єктам. Тлумачення певних питань, які мають місце в практиці міжнародних відносин, дістають відмінні оцінки з боку учасників процесу. Логічним наслідком цього є суперечності і конфлікти (див. Схема 15.4.). Ці конфлікти призводили інколи до небезпечних міжнародних криз і збройної боротьби, які породжували серйозні і небезпечні наслідки. Деякі з них виявились стійкими, затягувались на роки і десятиліття, інші затихали на певний час і за певних умов починалися з новою запеклістю.

Науковці стверджують, що за останні 5,5 тис. років людство жило в мирі не більше 300 років. Протягом цих 55 століть на нашій планеті відбулося 14, 5 тис. Воєн (з них дві світових), в яких загинуло 3, 6 млрд.осіб. За роки, що минулися після закінчення Другої світової війни, у світі відбулося понад 250 воєн, в яких брали участь понад 90 держав, а людські втрати становили понад 35 млрд. осіб.

Незважаючи на те, що в середині ХХ ст. з’явилась деяка тенденція до зниження загальної кількості конфліктів на планеті (так, якщо у 1989 р. нараховевалось 36 крупних збройних конфліктів у 32 районах світу, а в 1995 р. їх було 30 в 25.), проблема їх мирного врегулювання не знатя з порядку денного. Більше того, кінець ХХ і початок ХХІ ст. ознаменувались цілою низкою серйозних міжнародних криз, які в сукупності суттєво посилюють міжнародне напруження (Косово, Чечня, Афганістан, Ірак та ін.). Хочемо ми цього чи ні, в розвитку світового співтовариста існували і будуть існувати проблеми. Головне – яким чином вони вирішуються. Можна говорити про два способи їх розв’язання: через насильство, збройні конфлікти або мирним шляхом.

Причини насильства на міжнародній арені залишаються предметом суперечок. Проте можна виділити декілька основних причин міжнародних конфліктів: недосконалість людської природи; бідність та нерівність у доброботі народів різних країн; соціально-економічний та політичний лад держави, рівень її культури і цивілізованості; невпорядкованість міжнародних стосунків.

Практика міжнародних відносин свідчить, що в основі суперечності рідко лежить якийсь один чинник. Джерелом суперечностей значною мірою є інтереси окремих держав, економічних союзів, а також військово-політичних блоків. Предметом суперечностей часто є території та кордони (О.Коса Тузла, 2003 р.), прагнення зайняти домінуючи становище в регіоні, протистояння економічних, політичних інтересів країн, що розвиваються, гонка озброєнь, негативні етнічні стереотипи, релігійні протиріччя.

С.Хантінгтон, виділяючи західну, японську, ісламську, слов’янсько-православну та африканські цивілізації. Вважає, що основні конфлікти у майбутньому відбуватимуться між країнами різних культурно-цивілізаційних типів. Зразок таких конфліктів С.Хантінгтон вбачає на Балканах, де, на його думку, точиться боротьба між народами західної (словенці, хорвати), слов’янсько-православної (серби, чорногорці) і мусульманської (боснійські мусульмани) цивілізацій.

Отже, сьогодні міжнародні відносини все ще залишаються сферою розбіжності інтересів, суперництва, непередбачуваності, конфліктів і насильства. Можна стверджувати, що міжнародний конфлікт – це зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації цілей та інтересів в умовах протидії.

Суб’єктами міжнародного конфлікту можуть бути держави, міждержавні об’єднання, міжнародні організації, організаційно оформлені суспільно-політичні сили всередині держави або на міжнародній арені.

Розуміння природи міжнародних конфліктів і знаходження способів їх розв’язання вимагає, крім пояснення їх причин, з’ясування глибини і характеру самого конфлікту, що значною мірою досягаються за допомогою їх класифікації. Найпоширенішою на Заході є традиційна типологія конфліктів, згідно з якою розрізняють: міжнародну кризу, конфлікти низької інтенсивності; тероризм; громадянську війну і революцію, що набувають міжнародного характеру; війну і світову війну.

Міжнародна криза – це така конфліктна ситуація, за якої: зачіпаються життєво важливі цілі діючих суб’єктів міжнародної політики; для прийняття рішення суб’єкти мають дуже обмежений час; події, у більшості випадків, розвиваються непередбачуваним чином; ситуація, однак, не переростає в збройний конфлікт.

Отже, криза – це ще не війна, а скоріше приклад ситуації “ні миру, ні війни”. Це такий вид стосунків між суб’єктами міжнародних відносин, за якого жодна з сторін не бажає війни або насильства, Але обидві вважають свої цілі достатньо поважними, щоб ризикувати заради них можливим розв’язанням війни.

Конфлікти малої інтенсивності.Відносини між державними і недержавними суб’єктами доволі часто захмарюються дрібними сутичками на кордонах, індивідуальним або невеликим груповим насильством. Їх небезпеку почали розуміти тільки сьогодні. Вона полягає в тому, що – по-перше, такий конфлікт може перетворитися в повномаштабний. По-друге, при сучасних воєнних озброєннях навіть конфлікт малої інтенсивності може призвести до великих руйнувань. По-третє, в умовах тісно взаємозв’язку сучасних незалежних держав, порушення мирного життя в одному регіоні впливає на всі інші. Наприклад, радянсько-китайські прикордонні конфлікти.

Тероризм.Основна його мета – це розв’язання спору. Багото держав підтримують терористичну діяльність – Іран, Лівія, Сірія. Всі вони заперечують свою причетність до тероризму, проте відстоюють право боротися збройними методами проти “американського імперіалізму”.

Громадянська війна і революція – це конфлікти у самій державі між двома чи більше сторонами через розбіжності поглядів про майбутній лад цієї держави чи кланові протиріччя. Разом з тим громадянські війни і революції рідко коли не мають міжнародних вимірів, хоча б одна з воюючих сторін, як правило, здобуває підтримку від закордонних політичних сил, причому зовнішні суб’єкти політики часто життєво зацікавлені в конкретному результаті.

Громадянські війни і революції займають специфічне місце в будь-якій типології війн і насильства: вони дуже жорстокі і криваві. Згідно з одним дослідженням 10 із 13 найбільш смертоносних конфліктів ХІХ і ХХ ст. були саме громадянськими війнами.

Війна – це великомаштабний конфлікт між державами, що прагнуть досягти своїх політичних цілей за допомогою організованої збройної боротьби. Світова війна виникає, коли у воєнний конфлікт втягуються групи держав, що переслідують глобальні цілі, веде до незліченних людських і матеріальних втрат.

Можна виділити фази розвитку конфлікту:

Перша фаза конфлікту – це формування ставлення протилежних сторін один до одного, яке, як правило, виражається в більш-менш конфліктній формі.

Друга фаза – це суб’єктивне визначення конфліктуючими сторонами своїх інтересів, цілей, стратегій і форм боротьби для вирішення суперечностей.

Третя фаза - пов’язана із залученням у конфлікт економічних, політичних, ідеологічних, психологічних, моральних, правових, дипломатичних засобів, а також інших держав через блоки або договори.

Четверта фаза – передбачає наростання боротьби до найбільш гострого політичного рівня – міжнародної політичної кризи, яка може охопити відносини безпосередніх учасників, держави певного регіону, інших регіонів. На цій фазі можливий перехід до застосування військової сили.

П’ята фаза– міжнародний збройний конфлікт, який може розвинутись до високого рівня збройної боротьби із застосуванням сучасної зброї, можливим залеченням союзників.

На будь-якій із вказаних фаз може розпочатися альтернативний хід розвитку, який може втілюватися у переговорний процес і призводить до ослаблення та обмеження конфлікту.

Отже, збройні конфлікти коштують людству дуже дорого як в людському, так і матеріальному вимірі. Людство стоїть перед необхідністю знайти способи уникнення збройного розв’язання суперечностей. Для успішного подолання конфліктів необхідно, передусім, взаєморозуміння, взаємні поступки і компроміси конфліктуючих сторін. Ефективне вирішення конфлікту зумовлене наявнівстю в кожної із сторін позиції, що визнає необхідність компромісів, визначає межі компромісних поступок, характер і обсяг можливих взаємних компенсацій за ці поступки. Конфлікт не може бути вирішеним, якщо одна або обидві сторони будуть глухими до пропозицій свого партнера на переговорах.

На жаль, вічний мир сьогодні залишається ілюзією. Існують різні погляди політичних діячів на те, як саме досягнути миру. Є така точка зору, що за допомогою релігії можна позбутися агресивності та збройних конфліктів. Інші наголошують на потребі зміцнення соціально-політичної системи в середині країни, досягти більшої соціальної рівності і таким чином подолати конфлікт. Дехто вважає, що для підтримування миру потрібно нагромаджувати зброю. Популярною є ідея створення всесвітнього державного порядку, тобто певної організації, що матиме найвищу владу у розв’язанні світових проблем і зможе примусити суб’єктів міжнародних відносин виконувати її рішення, з ціллю уникнення збройних конфліктів. І другий варіант, це переговори як шлях до врегулювання конфліктів.

Урегулюванню міжнародних конфліктів сьогодні сприяють також деякі об’єктивні тенденції світового розвитку. По-перше, у світі, в тому числі і в безпосередніх учасників конфліктів, росте розуміння беззмістовності і небезпечності військових методів вирішення спірних питань. Тому конфліктуючі сторони, як правило, переходять до політичного діалогу на переговорах. По-друге, посилюються інтеграційні процеси, руйнуються міждержавні і міжрегіональні бар’єри, що знижує рівень конфронтації і створює умови для формування регіональних і міжнародних союзів, асоціацій, об’єднань держав, таких як Європейська співдружність та ін., що ставлять за мету координацію дій, об’єднання сил і можливостей для забезпечення більш тісного співробітництва, яке зменшує вірогідність конфліктних ситуацій.

Статтею 33 Статуту ООН визначено шляхи регулювання міжнародних суперечностей і конфліктів, які можуть довести до порушення миру і спокою між народами. Цей документ зобов’язує членів ООН дотримуватися принципів справедливості і права, щоб на цій основі шляхом переговорів, всебічного вивчення проблеми, залучення різноманітних посередників та арбітрів шукати й знаходити виходи, безумовно дотримуючись судової процедури і мирно регулюючи проблему. При цьому головна роль належить дипломатичним службам. У процесі переговорів конфліктна ситуація може бути вирішена шляхом односторонніх або взаємних поступок, іншої прийнятної форми компромісу. Конфліктуючі сторони можуть досягти остаточної згоди, констатуючи (початково) факт існування проблеми. Відтак регулювання справи доручають довіреним представникам (глава держави, керівник уряду, міністр закордонних справ, посол). Роботу в цьому напрямі можна продовжити шляхом обміну дипломатичними нотами. Для вирішення суперечностей можуть бути задіяні також інші зацікавлені сторони. Саме так свого часу було вирішено конфлікт на Корейському півострові та найбільш кровопролитний – в Індокитаї.

Якщо ж діяльність дипломатів не приносить успіху, а напруженість у стосунках ворогуючих сторін загрожує безпеці в світі, або, якщо сторони не підтримують дипломатичних відносин, до процесу вирішення суперечності може підключитися третя сторона-посередник. Вона може це робити з власної ініціативи або – на прохання зацікавлених сторін. Для добра справи служать всі можливі кроки, якщо в підсумку досягають припинення збройного конфлікту. З такою місією виступають як держави, так і міжнародні організації, політичні діячі, які користуються довірою і авторитетом.

До числа найбільш відомих спроб мирного вирішення міжнародних суперечностей належить посередництво ООН у справі Афганістану. По довгих роках непростих переговорів у Женеві в 1988 році підписано умову за участю Афганістану, Пакистану, США, СРСР про виведення військ (130 тис.), що й відбулося на початку 1989 року.

Оцінка численних джерел і причин напруженості у міжнародних відносинах підводять до таких висновків. По-перше, в практиці різноманітних і багатогранних міжнародних відносин суперечності – явище природне. По-друге, керівники держав у певних ситуаціях без вагань приймають рішення про застосування сили замість того, щоб вдаватися до норм міжнародного права, які дозволяють розв’язати суперечність у міжнародних відносинах інакше: шляхом мирного врегулювання конфліктної ситуації. Отже, науковий аналіз численних міжнародних суперечностей і конфліктів не додає оптимізму. Адже кожний з них може стати поважною перешкодою на шляху будівництва нового міжнародного ладу. Все ж дослід свідчить, що міжнародне співтовариство володіє випробуваними засобами мирного врегулювання міжнародних суперечностей.

Можна сказати, що фактори, які сприяють подоланню конфліктів і конфліктних ситуацій, мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Це, передусім, загальна міжнародна обстановка і зацікавленість конфліктуючих сторін у подоланні конфлікту. Це також ступінь розвитку демократії в суспільстві і усвідомлення необхідності ліквідувати причини, що призвели до данного конфлікту; це наявність уряду, який користується довірою народу, це здатність держави чи міжнародних структур консолідувати національні, регіональні і міжнародні політичні сили навколо програми виходу з конфлікту.

Дата добавления: 2015-06-28