Система забезпечення національної безпеки України. 2 страница

Все те, що є в розпорядженні держави, за винятком військової сили, а також міжнародні інститути безпеки належить до невоєнних засобів забезпечення національної безпеки. Серед них головна роль належить політичним засобам. Політичні засоби – це погляди, форми, методи і способи діяльності суб'єктів безпеки, які забезпечують мирне вирішення проблем, що виникли. До них належать політичне мислення, що відповідає вимогам сучасності, переговори, угоди, особисті контакти політичних і державних діячів, зміцнення довіри у військовій сфері, військово-політичне співробітництво та ін.

Підстава та порядок застосування матеріальних спецзаходів органами забезпечення національної безпеки визначаються законодавством України.

Дієвість системи забезпечення національної безпеки залежить від тогo, наскільки в її діяльності враховуються і відображаються основні фактoри, що визначають стан національної безпеки.

Фактори національної безпеки поділяються на воєнні і невоєнні, внутрішні і зовнішні. До воєнних факторів належать стан збройних сил держави і ступінь їх боєготовності; наявність можливих театрів воєнних дій, стан стратегічних резервів і мобілізаційних можливостей; кількість військових союзників та участь у військово-політичних союзах; професіоналізм особового складу збройних сил; розміри військових витрат, стан військової науки і характер воєнної доктрини. Ці фактори становлять важливі об'єкти військової політики України.

Групу невоєнних, факторів складають геополітичне становище і геостратегічна інфраструктура, природноекономічні умови країни, кількісна і якісна структура населення, економічний потенціал; рівень суспільної стабільності, дисципліни і правопорядку; стан інформаційної безпеки; рівень державної безпеки, людський фактор, політичний устрій, міжнародна ідеологія, дипломатія. Названі фактори є компонентами державної сили України, як і будь-якої держави, що забезпечують можливості впливу на стан національної безпеки. Державна сила України є сукупністю політичних, економічних, військових, людських, духовних якостей, що визначають потужність, впливовість державної політики національної безпеки. Сила є тією внутрішньою властивою рисою держави, яка служить базою реалізації її національних інтересів. Вона не може ідентифікуватись тільки з насильством, хоч останнє має місце у застосуванні всякої сили для негативних цілей чи у негативному політичному контексті. Бертран Рассел вважав, що подібно до того як генератором і серцевиною фізики є енергія, так у міжнародних відносинах ними є сила. Це стосується як міжнародної, так і національної безпеки.

Гарантування національної безпеки України передбачає чітке визначення основних завдань забезпечення воєнної безпеки як у мирний, так і у воєнний час. До таких завдань у мирний час належить:

• прогнозування мети і характеру можливої війни для її запобігання;

• будівництво власних Збройних Сил у межах взятих на себе міжнародних зобов'язань;

• створення і підтримка військового потенціалу на рівні, достатньому для стримування збройної агресії;

• забезпечення недоторканості державних кордонів у повітрі, на суші і на морі;

• припинення можливих провокацій та посягань на суверенітет країни;

• підтримання постійної готовності Збройних Сил для відбиття можливої агресії з боку будь-якої держави (коаліціі держав) із повітрянo­космічного простору, суші або моря.

Головним завданням забезпечення воєнної безпеки у воєнний час є мобілізація всіх матеріальних та людських ресурсів країни для відбиття збройної агресії, завдання поразки агресору, позбавлення його можливості продовжувати війну та припинення воєнних дій за умов, вигідних для України.

Воєнна безпека України досягається за рахунок систем наступних зовнішньополітичних і військовo-політичних заходів:

• єдиних політико-дипломатичних зусиль, спрямованих на зниження рівня воєнного протистояння;

• створення зон, вільних від зброї масового ураження, регіональних систем безпеки;

• активних колективних акцій для вирішення конфліктів, що виникають;

• наявності військ постійної готoвності та резервів, які за своїми якостями забезпечували б відбиття агресії;

• відмобілізування і стратегічного розгортання всіх видів Збройних Сил та організованого вступу держави у війну;

• здатності вести воєнні дії на суші, морі, у близькому космосі та повітрі;

• забезпечення високого рівня морально-психологічної і професійної підготовки особового складу до виконання завдань збройної боротьби за будь-яких умов бойової обстановки;

• оснащення Збройних Сил новітніми засобами збройної боротьби;

• готовності брати участь у міжнародних миротворчих операціях у відповідності з рішеннями Ради Безпеки ООН.

Сучасний світовий досвід підтверджує, що воєнна безпека досягається двома основними шляхами:

• невоєнним, пов'язаним з політичними переговорами, дипломатичними зусиллями, використанням для впливу на потенційного агресора, економічних, ідеологічних та інших невоєнних важелів з метою відвернення спроб силового розв'язання конфліктної ситуації;

• воєнним, тобто стримуванням або відбиттям воєнної агресії демонстрацією чи застосуванням збройної сили.

Наявність серйозної воєнної сили у об'єкта агресії виступає стримулюючим фактором по відношенню до потенційного агресора під час політичних переговорів та інших спроб розв'язання конфлікту.

Воєнна безпека вимагає такого кількісного і якісного стану Збройних Сил, який створює можливості у випадку агресії не тільки відбиття ударів з суші, моря та повітря, але і нанесення ударів у відповідь по ударних угрупованнях військ, резервах, системах управління держави і збройних сил, об'єктах тилу з такими збитками, коли війська втрачають боєздатність, а системи управління – можливість ефективного впливу на події. Високий рівень навченості збройних сил, здатність у випадку війни вести не лише активні бойові дії у захисті, але і контрнаступальні та наступальні дії вказують на активний характер воєнної безпеки.

Забезпечення воєнної безпеки України воєнними засобами вимагає уваги до розвитку сучасних технологій виробництва ракетно-космічної техніки, високоточної зброї як матеріальної основи бойової могутності Збройних Сил України у ХХІ ст.

При аналізі факторів національної і міжнародної безпеки актуальним залишається питання про співвідношення воєнних і невоєнних засобів. Із врахуванням реалій ядерно-ракетного віку неспроможним є підхід, за яким безпека може бути досягнута лише військовим шляхом, через гонку озброєнь. В той же час за нинішніх умов роль воєнних факторів безпеки залишається високою. В певних умовах безпеку можна забезпечити тільки за допомогою військових заходів. Але не можна абсолютизувати їх значення. В сучасному світі політичний підхід все більше і більше перетворюється в основний і вирішальний фактор національної і міжнародної безпеки.

Державна політика національної безпеки України виходить із принципу нерозривної єдності, взаємодоповнюваності національної і міжнародної безпеки. Україна послідовно слідує основним засадам європейської безпеки, розробленими на саммітах держав-учасниць Організації безпеки і співробітництва в Европі (ОБСЄ). До них належать такі положення:

• безпека повинна бути загальною, тобто охоплювати всі держави­учасниці ОБСЄ від Ванкувера до Владивостока;

• безпека повинна бути всеохоплюючою, тобто охоплювати не тільки військово-політичний аспект проблеми, але і економічний, екологічний, гуманітарний – повагу прав і свобод людини. Якщо відсутній хоч би один аспект безпеки – вона вважається нежиттєздатною;

• безпека повинна бути неподільною, тобто не повинна допускати забезпечення та зміцнення безпеки однієї держави за рахунок інших держав-учасниць ОБСЄ і повинна гарантувати нерозривний зв'язок безпеки кожного з них з безпекою інших партнерів.

Загрози європейській і національної безпеці можуть виникати як з внутрішніх конфліктів у самих державах, так і з конфліктів між державами. Безпека та мир можуть бути посилені через стратегію, що об'єднує два основні елементи: будувати довіру між людьми всередині держави й посилювати співпрацю між державами. Окрема держава чи організація не може дати адекватну відповідь на ті ризики та проблеми, з якими стикаємося сьогодні. Найбільш відповідною для вирішення завдань, що стоять перед світовим співтовариством, окремими державами є концепція кооперативної безпеки. Вона базується на довірі між державами, заснованій на відкритості, транспарентності і передбачуваності, на співробітництві і гарантіях, на зайнятості. Кооперативна безпека формується шляхом переговорів і угод про загальні цілі, спільні інститути, принципи і механізми врегулювання гострих конфліктів.

Україна вважає, що загальна безпека і мир в сучасному світі неможливі, коли існує загроза безпеці будь-якої держави. І навпаки: національна безпека окремої країни може бути гарантована лише у разі стабільного розвитку світового співтовариства. Тому Україна слідує принципу: «Безпека для себе через безпеку для всіх».

Становлення та розвиток національної безпеки України за роки їі незалежності проходив в складних умовах загальносистемної кризи українського суспільства, економічного занепаду, погіршення демографічної ситуації тощо. Забезпечення необхідного стану національної безпеки здійснювалась через дію таких зовнішніх факторів, як набуття Україною статусу повноцінного суб'єкта міжнародних відносин, рівноправного учасника системи європейської та міжнародної безпеки, формування системи взаємовигідних партнерських стосунків із США, Канадою, країнами Західної та Центральної Европи, курсу на європейську інтеграцію України, розвиток стосунків із Російською Федерацією на рівноправних, взаємовигідних засадах стратегічного партнерства, створення системи двосторонніх стосунків з державами СНД, Балтії, Чорноморського регіону, використання можливостей ООН для перетворення України у впливову державу світового політичного процесу.

До внутрішніх факторів належать намагання здійснювати економічні ринкові реформи, курс на утвердження цінностей політичної демократії, підтримання політичної, соціальної, етнічної, конфесійної стабільності у суспільстві, процеси національного і духовного відродження України тощо.

Основними загрозами функціонування системи забезпечення національної безпеки України виступають внутрішні загрози – від економічної нестабільності і до духовного спустошення окремих верств населення України. Особливо небезпечними є тенденції підміни національної безпеки груповою, сімейною, клановою, відсутність єдиної державницької ідеології, яка може бути основою розвитку ультрарадикальних доктрин, що виступають викликами національній безпеці. Значну небезпеку становлять явища суспільної анемії в Україні, коли соціальнo-культурні цінності і норми, інститyції стають нестійкими, суперечливими, а окремі індивіди виявляються незадоволеними своїм соціальним становищем, своєю безпекою. Специфічною загрозою може виступати позиція військовослужбовців-професіоналів, які в умовах систeмної кризи суспільства, труднощів у розвитку Збройних Сил України можуть недооцінювати роль політичних і економічних факторів та демократичних засобів розв'язання проблем і абсолютизувати військові фактори, відстоювати силове спрямування політики національної безпеки.

Визначальне значення ддя забезпечення національної безпеки України має реалізація української національної ідеї як ідеології розвитку надії і держави, як стратегія державотворення, політичної програми і економічної політики єдності, духовності і моралі на основі менталітету народу, його освіченості. Національна безпека України невід'ємна від принципів формування української політичної нації через утвердження української національної ідеї, як синтезу ідей державності, патріотизму, солідарності, духовності, конституційного порядку, громадянського миру. Творення української політичної нації може відбуватися тільки на фундаменті консенсусу головних політичих сил України, освоєнні плюралістичного типу національної самоідентифікації особи, єдиної держави.

Національна безпека України на початку ХХІ ст. невіддільна від тих иових процесів, що підводять світове співтовариство до нового стану. Міжнародна і національна безпека перебувають під впливом п'яти факторів, що формують сучасну геополітичну структуру світу. До них належить: однополярність світу, нарощування геополітичної могутності переможців у холодній війні, поширення цієї могутності на глобальне оточення; бурхливе зростання економіки у Північній Америці, 3ахідній Європі і Південно-Східній Азії; послаблення держав-націй при одночасному наростанні впливу транснаціональних корпорацій, недержавних організацій, нерегульовані процеси, що несуть у світ хаос; звернення держав після закінчення ХХ ст. як століття ідеологій до нової ідентичності; зростання невдоволення бідної більшості проти багатої меншості.

Процеси глобалізації, посилення взаємозалежності країн та їх відкритість до зовнішніх впливів послаблюють здатність держав, в тому числі і України, нейтралізувати загрози національній безпеці. Виникає і швидко загострюється протиріччя між потребою «розбудови держави» та деградацією державної влади, посиленням позадержавних джерел політичного впливу, ерозією національної ідентичності. Все це вимагає нових підходів до визначення та реалізації державної політики національної безпеки, функціонування системи забезпечення національної безпеки.

У лютому 2007 р. Президент України затвердив стратегію національної безпеки, де найпершими пріоритетами названо: 1) досягнення національної єдності та консолідації суспільства; 2) підвищення ефективності системи державного управління та місцевого самоврядування; 3) вдосконалення системи взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства; 4) досягнення прийнятного рівня економічної безпеки шляхом здійснення структурної перебудови і підвищення конкурентноспроможності національної економіки; 5) зебезпечення енергетичної безпеки країни через докорінне підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів. Вирішення питань зменшення енергетичної залежності України та диверсифікації джерел енергопостачання, реалізації транзитного потенціалу держави, модернізації енергетичної інфраструктури на основі впровадження новітніх технологій; 6) підтримування Збройних сил України та інших військових формувань у стані високої боєздатності, бойової і мобілізаційної готовності, наближення їх за складом, системою управління, навчання і підготовки, рівнем оснащення озброєнням та військовою технікою до стандартів збройних сил держав – членів НАТО; 7) вдосконалити правову базу діяльності органів сектора безпеки з урахуванням європейських і євроатлантичних критеріїв, привести кримінальне законодавство і кримінальне судочинство у відповідності із стандартами і рекомендаціями Ради Європи та Європейського Союзу; 8) приєднання України до європейської та євроатлантичної системи безпеки, що передбачає взаємовигідну співпрацю з Організацією північноатлантичного договору, формування умов для вступу України до НАТО, участь у безпекових програмах Європрейського Союзу та ОБСЄ; 9) завершити правове оформлення державного кордону України, зокрема, вирішити з Росією на основі норм міжнародного права питання про розмежування в Азовському і Чорному морях та Керченській протоці, врегулювати з Руминією спірні питання щодо делімітації континентального шельфу та виключених економічних зон у Чорному морі; 10) розвивати українсько-російське партнерство на основі прагматизму та відкритості, взаємовигідної кооперації та співпраці як ключових умов забезпеченя національної та регіональної безпеки; 11) розширення і поглиблення співпраці у форматах Спільноти демократичного вибору і Організації за демократію та економічний розвиток – ГУАМ; 12) реалізація активної взаємодії зі США і Канадою, країнами-членами Європейського Союзу, іншими країнами Європи та країнами – регіональними лідерами; 13) забезпечення збалансованого входження української економіки до світової економічної системи у форматі Світової організації торгівлі; 14) гарантування інформаційної безпеки.

Національна безпека України – узагальнюючий результат державної політики захисту національних інтересів в усіх сферах державного і суспільного життя. Для їі реалізації створюється система забезпечення національної безпеки – цілісна сукупність державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, що здійснюють діяльність в межах законодавства України.

Державна політика національної безпеки України визначається із врахуванням пріоритетності національних інтересів, враховує пріоритети геополітичної стратегії та інтегральної стратегії національної безпеки України на перспективу.

Ефективність системи забезпечення національної безпеки України залежить від того, наскільки враховуються воєнні і невоєнні, внутрішні і зовнішні фактoри національної безпеки.

Державна політика національної безпеки України грунтується на принципі єдності, взаємодоповнюваності національної, регіональної, міжнародної та глобальної безпеки.

Схема 1.1.

Структура національної безпеки України

Політична безпека

Інформаційна безпека

Державна безпека

Екологічна безпека

Економічна безпека

Науково-технологічна безпека

Соціальна безпека

Воєнна безпека

Схема 1.2.

Основні принципи забезпечення національної безпеки

Пріоритет прав людини

Адекватність заходів захисту національних інтересів потенційним загрозам

Верховенство права

Цивільний контроль за воєнною сферою та силовими структурами

Пріоритет мирних засобів у вирішенні конфліктів

Баланс інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність

  Чітке розмежування органів державної влади

Схема 1.3.

Основні функції системи забезпечення національної безпеки

Створення і підтримка готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки

Здійснення планової й оперативної діяльності щодо забезпечення національної безпеки

Управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки

Участь у міжнародних системах безпеки

Схема 1.4.

Класифікація системи небезпек та загроз за ступенем можливої шкоди інтересам особи, суспільства та держави

Небезпека

Виклик

Ризик

Загроза

Словник найбільш уживаних термінів

Безпека – це стан, коли кому, чому-небудь, ніщо і ніхто не загрожує; одночасно – це і діяльність людей, суспільства, держави, світового співтовариства народів щодо виявлення, запобігання, послаблення, усунення і відвернення загрози, здатної загубити їх, знищити матеріальні і духовні цінності, перешкодити їх прогресивному розвитку.

Воєнна безпека – це стан захищеності прав і свобод громадян, базових інтересів та цінностей суспільства і суверенної держави від можливих зазіхань із застосуванням воєнної сили.

Державна безпека – це станзахищеності державних інституцій, необхідних для виконання функцій з управління загальносуспільними справами. До них належить державний суверенітет, територіальна цілісність, державний кордон, конституційний лад, державна влада, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал.

Інформаційна безпека – це стан суспільства і держави, що характеризується рівнем захищеності, стійкістю основних сфер життєдіяльності (економіки, сфери управління, військової справи тощо) щодо небезпечних, дестабілізуючих інформаційних впливів.

Економічна безпека – це стан захищеності національної економіки, який забезпечує здійснення економічного суверенітету, економічне зростання в умовах системи міжнародних взаємозв’язків.

Екологічна безпека – це стан правових норм і відповідних інститутів, що гарантує захист навколишнього середовища, раціональне використання та відновлення природних ресурсів, зберігання і розвиток довкілля для забезпечення повноцінної життєдіяльності людини.

Міжнародна безпека – це такий стан відносин між державами і народами, який виключає порушення миру та створення реальної загрози розвитку людства, за якого народи можуть без втручання, тиску реалізувати свій суверенітет, право на самовизначення, обрати напрями соціально-політичної самореалізації.

Науково-технічна безпека – це стан захищеності наукового потенціалу держави, наявних в країні конкурентноспроможних технологій, а також недопущення та усунення наслідків технологічної недосконалості і господарської діяльності.

Національна безпека – це стан внутрішніх і міждержавних відносин, який визначає ефективність системи державних, правових і суспільних гарантій прав і свобод людини і громадянина, базових цінностей та інтересів суспільства і суверенної держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Політична безпека – це стан захищеності політичних інтересів особи, соціальних груп, держав від внутрішніх та зовнішніх загроз, а також система заходів щодо забезпечення цієї захищеності.

Соціальна безпека - це стан захищеності соціальних інтересів особи, соціальних груп та суспільства в цілому.

Теорія національної безпеки – це метанаука, яка поєднує в собі прикладні аспекти соціальних, воєнних, гуманітарних, технічних, психологічних, біологічних та інших наук з метою дослідження сутності, змісту, методів, форм і засобів забезпечення безпеки особистості і соціальних спільнот різного рівня.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст понять „безпека” та „національна безпека”.

2. Назвіть та охарактеризуйте об’єктів та суб’єктів національної безпеки.

3. На які види поділяється національна безпека України за суспільними сферами функціонуваня?

4. Розкрийте зміст і типологію національного інтересу.

5. Які ви можете виділити загрози національній безпеці України?

6. Охарактеризуйте законодавчо-правову основу забезпечення національної безпеки України.

7. Назвіть основні принципи та функції системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності.

8. Розкрийте структуру політичних засобів забезпечення національної безпеки.

Література до розділу

1. Воєнна доктрина України. Прийнята 19 жовтня 1993 р. // Голос України. -1993. - 29 жовтня.

3. Ганус А. Що загрожує Україні? // “Експрес”. – 2007. – 16-17 лютого.

4. Горбулін В. “Безпека - 2010” // Дзеркало тижня. – 2006. – 16 грудня.

5. Данільян О.Г., Дзьобань О.П., Панов М.І. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації: Навчальний посібник. – Харків: Фоліо, 2002. – 285 с.

7. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» 5 березня 1998 р. // Стратегічна панорама. - 1998. –№.1-2.

9. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оборону України». 5 жовтня 2000 р. // Народна армія. - 2000. - 28 листопада.

11. Закон України “Про основи національної безпеки України”. Прийнятий 19 червня 2003 р.

12. Кінах А. Стратегія консолідації України // Дзеркало тижня. – 2006. – 11 листопада.

14. Конституція України. Прийнята 28 червня 1996 р. - К., 1996.

15. Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України. Прийнята 16 січня 1997 р. // Народна армія. -1997. - 25 лютого.

16. Косевцов В. О., Бінько УФ. Національна безпека України. Проблеми та шляхи реалізації пріоритетних національних інтересів. - К.,1996.

17. Косевцов В. О., Телелим В.М., Шевченко B.І Оцінка стану воєнної безпеки України // Наука і оборона. - 1998. - № 2.

18. Кохно В. Воєнна безпека України. Теоретичні аспекти аналізу // Народна армія. - 1997. - 24 січня.

19. Кудрявченко А.І. Геополітика: Підручник / А.І.Кудрявченко, Ф.М.Рудич, В.О.Храмов. – К.: МАУП, 2004. – 296 с.

24. Національна безпека України: сучасний стан, проблеми та напрям­ки їх вирішення. - К., 1996.

25. Постанова Верховної ради України “Про здійснення Кабінетом Міністрів України конституційних повноважень у сфері оборони” // Народна армія. – 2004. – 10 липня.

26. Смолянюк В. Військова могутність України: теоретинo-методо­логічні засади формування і розвитку. - К., 2000.

27. Сунгуровський М. Україна – НАТО: проблема свідомого вибору // Дзеркало тижня. – 2006. – 2 грудня.

28. Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року (Біла книга України). – К., 2004.

29. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети і сценарії розвитку. - К., 1999.

32. Шкідченко В.П. Деякі шляхи подальшого розвитку нормативнo-правової бази забезпечення воєнної безпеки України // Наука і обoрона. - 2000. - № 3.

33. Бжезинский З. Великая шахматная доска // Філософія політики: Хрестоматія: У 4 т. – К.: Знання України, 2003. – С. 80-112.

34. Киссинджер Г. Новый мировой порядок // Філософія політики: Хрестоматія: У 4 т. – К.: Знання України, 2003. – С. 29-80.

Дата добавления: 2015-06-28