Рівень забезпечення міліцією прав і свобод громадян

Забезпечення прав і свобод громадян в службовій діяльності поліції (міліції), проблема одна із складних і актуальних, вона з чистого філософсько-правової, етичної все більше переміщається в політичну площину, про що свідчить ціла низка нормативно-правових документів міжнародного рівня. Особливої гостроти вона набула у нашій державі. Питання прав людини є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики всіх держав світу. Адже саме стан справ у сфері забезпечення свобод громадянина є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якого суспільства. Ці норми права зобов’язують дотримуватися прав людини, як працівників поліції зарубіжних країн так і українських правоохоронців.

Сучасна філософія взаємовідносин громадян і поліції (міліції) орієнтує останніх на пошук шляхів цивілізованого і гуманного відношення до гідності, честі і достоїнства будь-якої людини. Так у статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини підкреслюється, що ніхто не повинен піддаватися тортурам, або не людському ставленню, що принижує людську гідність. Метою поліції згідно положень, передбачених Європейським кодексом поліцейської етики, прийнятого у грудні 2001 року Комітетом міністрів ради Європи є забезпечення громадського спокою дотримання закону та порядку у суспільстві; захист та дотримання основних прав та свобод людини у тому вигляді, у якому вони закріпленні, зокрема, в Європейській конвенції про права людини; попередження злочинності та боротьби з нею; надання допомоги та послуг населенню.

Слід зазначити, що на підставі П’ятої поправки до Конституції США жодна людина особа не може під дією примусу змусити свідчити проти себе у кримінальній справі. Конституція закріплює, зокрема, право особи на користування допомогою адвоката для захисту. Якщо особа не має можливості найняти адвокати, його повинні призначити безкоштовно. Жодна сила чи примус не повинні бути застосовані для отримання визнання, що гарантує кожному громадянину і захищає його від свавілля поліції. Поліцейський зобов’язаний повідомити затриманого про причини арешту згідно з ордером на затримання. В найкоротший термін такий ордер має бути пред’явлений арештованому тощо.

У США існують суворі санкції щодо правопорушень в службовій діяльності поліцейськими органами і підрозділами. Це наступні факти, що дискредитують працівника, зв’язок з злочинними елементами, нетерпимість по відношенню до представників різних релігійних конфесій, нечесність, бійка, зловживання алкогольними напоями, вживання наркотиків, словесна образа громадян і колег. За ці та інші правопорушення працівники поліції притягаються до кримінальної або адміністративної відповідальності і звільняються зі служби.

У Великій Британії традиційно існують нормативно-правові акти в яких законодавець обґрунтовує рішення щодо затримання та арешт підозрюваних осіб. Особлива увага, щодо прав людини під час затримання або арешту акцентується в нормативно-правових актах США. Так, у 4 поправці зазначається, що „люди мають право на захист їх особистості, житла, документів та особистого майна від необґрунтованого обшуку та затримання. Для здійснення цього забороняється видавати ордер, якщо для цього не існує достатньої підстави, підтвердженої свідченням під присягою. В ордері повинно

бути точно вказано місце обшуку та прізвище особи, перелік речей, що підлягають затриманню чи вилученню”. Для оскарження поліцейських слідчих дій, обшуку або затримання як неконституційних потрібно чітко визначити два питання. Перше: потрібно встановити, чи ці дії насправді були обшуком, або затриманням. Якщо так, тоді з’ясовується друге питання: чи був цей обшук, або затримання необґрунтованими, враховуючи наявність чи відсутність ордера як юридичного визнання цих дій.

Скажімо, Закон 1984 р. про поліцію та кримінальні докази (Police and Criminal Evidence Act - PACE) затвердив для громадян кілька важливих гарантій. Процесуальний кодекси докладно описують процедури затримання та

допиту підозрілих, правила ставлення до них (кодекс С), процедури магнітофонного запису розмов (кодекс Е). Деякі з цих процедур не менш важливі, ніж статті самого закону. Слід підкреслити, що поліція великої Британії надається достатньо широкі повноваження щодо зупинення та обшуку підозрюваних або автомобілів без ордеру на підставі обґрунтованої підозри, з метою пошуку наркотиків, крадених речей або інших заборонених предметів. Закон зобов’язує складати протокол про будь-який проведений обшук.

Слід зазначити, що у найбільш демократично розвинених країнах діяльність поліції знаходиться піл пильним оком громадськості. Так, в прийнятому королівською комісією документі про створення столичної поліції в Англії задеклароване про те, що суспільне благо бажає, щоб поліція була сильною і ефективною для підтримання громадського порядку і попередження злочинності. В той же час воно вимагає, щоб влада поліції контролювала і була обмежена, щоб незаконно не обмежувати свободу особистості. Рішенням цієї проблеми є компроміс. Поліція повинна бути могутньою, але не тиранічною; ефективною, але не надто прискіпливою; вона повинна бути невід’ємною силою держави і піддаватись контролю.

Серед причин порушень поліцією(міліцією) прав і свобод людини недосконале чинне законодавство. Найкричущішим порушення чистоти закону, – згідно з Лон Л.Фуллер, – походять не від нижчих рівнів ієрархії посад, а від самого законодавця. Перелік його гріхів є довгим. До нього входять не визначені й суперечливі закони, які змінюються за чиєюсь примхою або у відповідь на... політичний тиск, таємні способи правового примусу, приховані в темних куточках кодексів, та ще тисяча інших способів внести плутанину в те, що за припущенням має бути головним джерелом суспільного порядку. Скажімо Воробій П.А, стверджував, що необґрунтовані чи недостатньо обґрунтовані законоположення, особливо кримінального законодавства, надзвичайно шкідливі для всього суспільного життя, для всіх умов існування суспільства саме тому... законодавець повинен не сім, а сімдесят сім разів відміряти, перш ніж прийняти відповідне рішення.

Отже, у практиці вітчизняного кримінального законодавства часто трапляються випадки неправомірного розуміння і тлумачення працівниками міліції певних понять і термінів, припускається чимало помилок під час кваліфікації злочинців та адміністративних порушень. Побудова ефективної діючої сучасної системи щодо конституційного захисту прав і свобод громадянина України, вимагає нового філософського переосмислення сутності і місця людини в соціумі – як найвищої соціальної цінності, формування нових моделей взаємовідносин міліції і населення, підготовки працівників міліції нової формації, що відповідає міжнародно-правовим стандартам етики поліцейського. Питання прав і свобод людини і громадянина, на сьогоднішній день, є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики всіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому, у тому числі і в діяльності поліції(міліції) всіх демократичних держава світу.

На підставі вищевикладених розміркувань можна зробити такі висновки.

По-перше, міліція як єдиний елемент політичної системи виконує важливу соціально-соціально правову і політичну функцію із захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держав від протиправних посягань.

По-друге, на стан забезпечення і зміцнення законності в ОВС істотно впливає політика держави, спарована на удосконалення їх службово-професійної діяльності, тісно пов’язаної з правовою і кадровою політикою. Суттєвим недоліком державної політики та ідеології, а також ЗМІ є недостатня увага піднесення престижу і ролі міліції, виховання в суспільстві поваги до правоохоронців, формування в них честі, гідності, патріотизму, вірності присязі і своєму народу. По-третє, на стані функціонування ОВС, забезпеченні ними громадського порядку і законності відчутно позначається політико-правова діяльність керівників і лідерів політичних партій, рухів, суспільно-громадських об’єднань під час проведення політичних і громадських акцій; а це може призвести до правопорушень як збоку учасників, так і збоку міліції.

По-четверте, особовий склад органів і підрозділів внутрішніх справ бере активну участь у громадсько-політичному житті суспільства, особлива відповідальність покладається на нього під час організації та проведення виборчих кампаній; міліція незалежна від впливу партій та громадських об’єднань, що ставлять політичну мету, а забезпечує законність і правопорядок, тим самим виконуючи важливе соціально-політичне завдання. Крім того, дехто з працівників міліції став депутатами різних рівнів, що зобов’язує їх виконувати важливі соціально-політичні функції.

По-п’яте, у зв’язку з бурхливими процесами в політичному житті України міліція, об’єктивно беручи в них участь як орган, який забезпечує законність, правопорядок і безпеку, також задіюється під час проведення мітингів, інших політичних і громадських акцій, чим відволікаються її значні сили, а це збільшує службові навантаження, підвищує морально-психологічну напругу, створює реальні можливості конфліктів з учасниками громадсько-політичних акцій.

По-шосте, у наш час все більше впливає на стан і функціонування адміністративно-службової діяльності ОВС не тільки внутрішня, й зовнішня політика держави; представники міліції є активними учасниками миротворчих процесів, ведуть активну боротьбу з транснаціональною злочинністю. Міжнародні політичні контакти сприяють об’єднанню зусиль держав та їх правоохоронних органів у боротьбі із загальним злом – злочинністю, створюють широкі можливості для обміну професійним досвідом з правоохоронцями інших країн.

Отже, поліція (міліція) – невід’ємний атрибут держави і її політичної системи.

Питання для самоконтролю

1. Яке історичне значення поліції (міліції)?

2. У чому полягає різниця між теоретичним і практичним розумінням поліції (міліції)?

3. Актуальність морального смислу діяльності працівників ОВС?

4. Завдання поліції (міліції) у сьогоднішній час?

Література до розділу

1. Воробей В.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину: Монографія. – К.,1977.

2. Горшенева И.А. Полиция в механизме современного демократии ческого государства: Учеб. пособие. – М., 2004.

3. Дегтерев Л.М. Полиция, ее происхождение, сущность и роль в современных империалистических государствах. Автореф. дис. канд. юрид. наук. – М., 1971.

4. Джурканин Т., Негодченко А., Сергевнин В. Кадровее обеспечение полиции США: Монография/ Под. ред. засл. Юриста Украины, проф.. А.В. Негодченко. – Х., 2003.

5. Журавський В.С. політична система України: проблема становлення і розвитку (правовий аспект): Автореф. дис.... канд. Юрид.наук.. – Харків, 2000.

6. Законодавство України про судову та правоохоронну діяльність. – К, 2001.

7. Лейленд, Пітер. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство (Англ.. підхід) /Пер. з англ. П. Таращук. – К., 1996.

8. Ленин В.И. Позабыли главное (Муниципальная платформа партии пролетариата). – Полн. собр. соч. – Т. 32.

9. Міжнародно-правові статути поведінки працівників правоохоронних органів при підтриманні правопорядку. – К., 2003.

10. Нельсон Я.М. Полиция «свободного» общества. – М., 1984.

11. Оболенский Ю.Б. некоторые теоретические и практические аспекты предупреждения органами внутренних дел конфликтных ситуаций при проведении массовых мероприятий //Вісник луганського інституту внутрішніх справ. – 2001, №1. – С.163 -175.

12. Руткевич А.М. Человек и толпа //Диалог. – 1990, № 12, – С.100-104.

13. Фуллер Лон Л.Мораль права: Наукове видання /Пер. з англ. Н. комарова. – К., 1999.

14. Чарльз М.Т. Профессиональная подготовка сотрудников полиции (милиции) США и России. Научное издание Под общ. ред. В.П. Саьникова. – СПб., 2000.

15. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства //Маркс К., Энгельс Ф. Соч., – Т.21. – М., 1961.

Дата добавления: 2015-06-28