Глеб Владимирович Носовский Анатолий Тимофеевич Фоменко

Основні види міжнародної злочинності, їх витоки та різнорівневий політичний вплив. Компетенції та завдання ОВС, інших правоохоронних органів України у протидії міжнародній злочинності.

Одним з найсерйозніших різновидів ТОЗ сьогодні виступає тероризм. В умовах глобалізаційних процесів це явище все активніше впливає на стан сьогоднішньої цивілізації, а в ряді регіонів світу стало справжнім лихом для населення та урядів. Визначення даного поняття у політико-правовій думці у ХХ ст. зазнавало зазнало певних трансформацій. Вперше у міжнародно-правових документах поняття тероризму було сформульоване у Конвенції, прийнятій Лігою Націй у 1937 році, і трактувалось як „ будь-які кримінальні дії, спрямовані проти держави”.

У сучасній політико-правовій літературі вироблені чіткі засади, що дають можливість сформулювати визначення тероризму. Серед основних із них виділяються такі:

По-перше, це обов`язкова наявність насильстваяк реалізації загрози або використання сили для спричинення фізичної шкоди окремій особі чи групі осіб. По-друге, це використаннясили, як правило, з політичною метою, наявність політичного насильства.. По-третє, тероризм поєднує високий рівень політичної мотивації з низьким рівнем участі у здійсненні терористичних актів мас, що відрізняє терористичні акти від національно-визвольних дій, революцій, масових політичних рухів. Саме тому тероризм виступає найбільш небезпечним різновидом транснаціональної злочинності. Для розгортання терористичних актів не потрібна масова підтримка зі сторони населення, достатньо, щоб союзниками терористів була незначна частка людей, певне число з яких було б готове на крайньо радикальні екстремістські дії за наявності доволі скромних організаційно-технічних ресурсів. Ефект такої злочинної поведінки підсилюється тим фактором, що можливий результат, про який мріють терористи, може бути досягнутий меншими затратами. По-четверте, терористичні акції розраховані на певний ефект, як правило мають за мету посіяти страх, створити загрозу великим верствам людей у тій чи іншій країні. Обов’язкова умова тероризму полягає у отриманні резонансу від проведеного терористичного акту, і, у цьому разі декларативність тероризму як злочинного суспільно-політичного явища очевидна. Широке розповсюдження інформації про певний теракт перетворює його у найбільш обговорювану подію, - і саме це виступає ключовим моментом тактики тероризму, адже терористичний злочин, якщо він є непомітним та втаємниченим втрачає будь-який сенс. По-п`яте, при здійсненні терористичних актів простежується різниця між безпосередніми жертвами діяльності терористів і тими, хто властиво є об`єктом терору, метою насильства. Як правило жертвами терористичного злочину стають зовсім випадкові люди, іноді жертви терору змушуються до співпраці з терористами. Таким чином, в терористичному акті наявні три сторони конфлікту (ті, що здійснюють терористичний акт, безпосередні жертви даного акту і ті, кого хочуть залякати та заставити поводити себе вигідним для терористів чином).

У сучасній українській правовій думці визначення тероризму подано у ст.1 Закону України від 20 березня 2003 року «Про боротьбу з тероризмом», де він розглядається як «суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей». Окремо законодавець вводить у даному Законі і визначення поняття міжнародного тероризму, вважаючи транснаціональну спрямованість даного явища особливо важливою, та трактує його як «здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов’язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров’ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об’єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження.

Міжнародна спільнота виробила певні стратегічні принципи своєї протидії міжнародному тероризму, до яких віднесла:

а)стримування, що реалізується з метою подолання основних причин даного явища шляхом здійснення певних визначених дій (заохочення соціальних та політичних прав, верховенства права та демократичних реформ; запровадження заходів запобігання політичному невдоволенню населення, а також організованої злочинності; зменшення масштабів злиднів та безробіття; сприяння припиненню процесу розпаду держав);

б)публічності, щополягає в широкому застосуванні заходів просвітницького спрямування та проведенню публічних громадських обговорень проблем, пов`язаних з явищем міжнародного тероризму;

в) співпраці, здійснюваної на засадах глобальної взаємодії у рамках верховенства права та законності, пошанування громадянських свобод і прав людини та громадянина (особливо це стосується проведення діяльності у цьому напрямку правоохоронних органів, обміну розвідувальними даними між державами, коли це є можливим, а також здійснення фінансового контролю);

г)постійного нарощуванняпотенціалу антитерористичної діяльності країн світу;

д)контролю за небезпечними матеріалами, що можуть зашкодити здоров`ю людини та використовуватись у терористичних цілях.

У щорічному звіті Державного департаменту США про стан терористичних організацій та груп у світі, їх активність та нанесену світовому співтовариству шкоду за 2003 рік відмічалось, що у світовій практиці завдяки запровадженням спільних антитерористичних заходів та дій вдалось певним чином зменшити активність терористів. Так, якщо у 2001 році було зареєстровано 346 терористичних актів, то у 2002 р. - 198 з кількістю загиблих у 725 чоловік та поранених 2013 чоловік, а у 2003 р. – 190 та 307 чоловік вбитих та 1593 поранених.

Слід наголосити на тому, що й в Україні стан наукових розробок з проблем тероризму дедалі більше набуває позитивної динаміки. Вивчення даних проблем в Україні займаються такі дослідники, як В.О.Глушков, В.В.Крутов, В.П.Ємельянов, В.Ф.Антипенко, С.М.Мохончук, О.П.Богданов, В.В.Колосков, А.М.Кузьменко, М.Г.Любинський та інші. Кожний з цих авторів по-різному підходить до висвітлення питань боротьби з тероризмом, аналізує різні рівні, форми прояву та аспекти цього явища.

Серед особливо небезпечних різновидів ТОЗ сьогодні особливе місце займає торгівля людьми. Це явище, яке специфічно реанімує у новому вигляді античні та середньовічні відносини у суспільстві на основі особистої залежності людини від людини, широко використовується організованими злочинними групами для досягнення своїх цілей та серйозно інтегровано в систему міжнародної організованої злочинності, встановлюючи тісні зв’язки з такими злочинами, як тероризм та корупція.

Міжнародно-правове визначення поняття торгівлі людьми зокрема дано у статті 3 Протоколу ООН з запобігання і подолання торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покаранні за неї, що доповнює Конвенцію ООН з транснаціональної злочинності. Цей злочин трактується там як „здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачі, приховування або утримання людей шляхом загрози сили або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або вразливістю становища, або шляхом підкупу, у вигляді платежів чи вигод, для одержання згоди особи, що контролює іншу”. Можна погодитись також з визначенням, що приведене у одному з багаточисельних посібників з надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми, котрі публікуються в тих країнах, звідки переважно походять жертви даного різновиду злочину (Росія, Україна, Молдова тощо), і яке визначає торгівлю людьми як „всі дії та відповідні наміри, пов’язані з вербуванням, транспортуванням в межах однієї країни або за її межами, купівлею, продажем, переміщенням, передачею з рук в руки або утримання осіб:

· залучених до використання обманним шляхом, змушуванням (включаючи використання або погрози використання насильства чи зловживання службовим становищем) або борговою залежністю (кабалою);

· з метою утримання цієї особи, незалежно від того, оплачується її праця чи ні, в підневільному стані (домашньому, сексуальному або репродуктивному), в примусовій праці в умовах тотожних рабству”.

Одна з відомих дослідників проблем ТОЗ і зокрема торгівлі людьми керівник проекту Центру з вивчення транснаціональної злочинності та корупції при Американському університеті (м.Вашінгтон, США) Саллі Стокер наголошує на наявності на ступних факторів:

¾ глобалізаційних процесів у розвитку світової економіки;

¾ значного зростання попиту на різні види послуг у розвинутих країнах світу;

¾ росту безробіття, особливо серед осіб жіночої статі;

¾ розвитку сучасних інформаційних технологій, особливо Інтернет ресурсів, що забезпечують нерегульований процес формування спокус та пересування людей.

¾ Очевидно, що на основі співставлення цих думок можна дійти до висновку про такі виміри причин новітньої торгівлі людьми: а) економічний; б) соціально-політичний; в) правовий; г) духовний. Отже, ці причини у конкретному їх вияві можна звести до:

¾ серйозних структурних змін в економічному житті сучасного суспільства, яке функціонує на засадах сповідування принципів універсалізму, інтеграції та взаємозв’язку, що проявляються у глобалізації;

¾ наявності економічної та політичної поляризації країн світу, за умов якої розвинуті країни формують постійно зростаючі вимоги до менш розвинутих та, використовуючи своє положення в рамках глобалізаційних процесів, можуть користуватись людськими ресурсами, що належать менш розвинутим країнам;

¾ існуючих в рамках національного законодавствах послабленнях правовідповідальності за такого роду злочини, що пов’язані з торгівлею людьми, неадекватних асоціальному значенню торгівлі людьми санкцій, які хоча і передбачені кримінальним законодавством, але через низький поріг відповідальності не сприяють його викоріненню в суспільстві;

¾ існування специфічних етнічних та релігійних трактувань становища основного об’єкту даного різновиду злочину - жінки, що сприяє встановленню характерних для нього факторів експлуатації людини людиною з використанням насильницьких дій;

¾ широкого розповсюдження сучасних інформаційних технологій та засобів зв’язку, які сприяють як здійсненню злочину так і можливості суб’єкту його здійснення уникнути відповідальності за скоєне.

Сьогодні доведено, що торгівля людьми як різновид ТОЗ характеризується певними особливостями, серед яких необхідно відзначити:

¾ ошукування, яке в основному полягає у дезінформації об’єкта злочину;

¾ насильство;

¾ боргову кабалу;

¾ експлуатацію заради корисливої мети, для якої використовуються обман, насильство або боргова кабала.

Міжнародно-правова оцінка та особливості вироблення заходів протидії торгівлі людьми як важливому різновиду сучасної транснаціональної злочинності світовим співтовариством дані у Протоколі про попередження та запобігання торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти національної організованої злочинності, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 15 листопада 2000 р.

Важливе місце у протидії злочинам у сфері торгівлі людьми займає Організація з безпеки і співробітництва у Європі. Вона не тільки проводить моніторинг подій, що відбуваються у Європі, де проблеми торгівлі людьми та експлуатації жінок і дітей є особливо актуальними, але й виробляє рекомендації європейським країнам у справі протидії та запобігання цьому транснаціональному злочину. Так, наприклад, у прийнятому в липні 2003 року постійною радою ОБСЄ «Плані дій ОБСЄ щодо боротьби з торгівлею людьми» були вироблені чіткі політико-правові та правоохоронні рекомендації, щодо запобігання одному з найважчих транснаціональних злочинів, а також запропоновано вироблення методики здійснення правового процесу, спрямованого на неминучість притягнення до відповідальності осіб, що вчинили його у відповідності з міжнародним та національним кримінальним законодавством.

Даний документ може бути яскравим прикладом вироблення міжнародно-правових стандартів у боротьбу зі злочинністю і містить такі основні свої складові:

а)кримінальну, в якій визначаються різноманітні за формою та змістом дії для запобігання торгівлі людьми та висловлюються рекомендації щодо уніфікації національного кримінального законодавства у даному складі злочину.

б) правоохоронну, в якій розкриваються рекомендації стосовно створення системи інституцій, що повинні забезпечувати безпеку населення європейських країн, особливо недопущення фактів торгівлі людьми.

в)інформаційно-співробітницьку, яка містить рекомендації щодо тісного співробітництва правоохоронних органів на основі широкого обміну інформацією між державами-учасниками. Це передбачає активізацію співпраці правоохоронних та інших органів держав Європи у напрямку протидії даному різновиду транснаціональної організованої злочинності, на засадах координації своїх зусиль. Особливу увагу рекомендується приділити питанням надання інформації про конкретні методи та засоби, які застосовуються організованими злочинними групами, відомостей про маршрути та перевезення, а також про використання злочинцями змінених та підроблених документів чи інших засобів приховання своєї діяльності.

Серйозним різновидом злочинів в рамках торгівлі людьми виступає торгівля жінками. У першу чергу, це зумовлено тим, що жінки, як правило, ще не в усіх суспільствах здобули рівні права, що визначались би національним законодавством, і це дає можливість використовувати їх в корисливих цілях. По-друге, в ряді країн світу, особливо ісламських, існують певні національні та релігійні традиції, котрі на позадержавному рівні закріплюють залежність жінок від представників чоловічої статі. І, по-третє, саме для жінок властива більше порівняно з чоловіками безробіття. Метою торгівлі жінками може бути:

¾ примусовий шлюб;

¾ примусова праця;

¾ сервітюд, під яким розуміється робота офіціантки;

¾ насильницьке використання в домашньому господарстві;

¾ насильницьке використання у промисловому або сільськогосподарському виробництві;

¾ народження дитини примусово або на замовленні;

¾ використання в легальному та нелегальному сексуальному бізнесі.

Міжнародно-правові основи боротьби проти транснаціональної торгівля жінками були закладені як в документах ООН, так і в рамках Євросоюзу. 24-26 квітня 1997 року за ініціативою Нідерландського керівництва в м.Гаага (Нідерланди) відбулася Європейська Міністерська конференція в рамках Європейської Співдружності, на якій була прийнята Гаазька Міністерська Декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів із запобігання та боротьби з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації.Декларація визначає торгівлю жінками як "будь-які дії, спрямовані на легальний або нелегальний ввіз, провіз, перебування або вивіз з території країни жінок з метою їх прибуткової сексуальної експлуатації, з використанням примусу, зокрема насильства, погроз або обману, зловживання службовим становищем або іншого тиску, внаслідок якого особа не має ніякого реального та задовільного вибору як тільки скоритися цьому тиску або вчиненим протиправним діям". У Декларації визначаються основні орієнтири у загальноєвропейській боротьбі проти торгівлі жінками, яка трактується як кричуще порушення людських прав. Декларація пропонує використовувати в запобіганні та боротьбі проти даного різновиду злочинів багатодисциплінарний та координований підходи, залучати до участі у цій важливій справі усіх зацікавлених учасників, державні та недержавні соціальні, правоохоронні, законотворчі та міграційні організації на засадах поєднання як національних, так і загальноєвропейських спільних дій та співробітництва.

Відповідно до наказу Міністра внутрішніх справ України від 30 березня 2005 року, при Міністерстві внутрішніх справ України створено Департамент боротьби зі злочинністю, пов'язаною з торгівлею людьми. Аналогічні управління створені в обласних управліннях МВС, які підпорядковуються винятково керівникам регіональних управлінь. У завдання Департаменту входить винятково протидія торгівлі людьми, злочинам у сфері суспільної моралі, незаконним усиновленням (удочерінням), незаконній трансплантації органів або тканин людини, насильницькому донорству, виготовленню і поширенню продукції порнографічного характеру, у тому числі й в Інтернеті.

Одним із різновидів транснаціональних злочинів, що наносять серйозну шкоду розвиткові суспільства та демократичним принципам його організації в сучасних умовах виступає корупція. Міжнародним співтовариством вироблені основні засади трактування цього явища і принципів протидії йому як злочинній діяльності. У міжнародному праві поняття корупції у загальноприйнятому вияві цього явища вперше було сформульовано 34-ою Сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1979 році. Вона визначалась тоді як виконання посадовими особами будь-яких дій або ж бездіяльність у сфері виконання їх посадових повноважень за винагороду у будь-якій формі в інтересах того, хто надає цю винагороду, як з порушенням посадових інструкцій, так і без їх порушення. У Резолюції „Практичні заходи боротьби з корупцією”, що розповсюджувалась на VIII Конгресі ООН по запобіганню злочинності (Гавана, 1990 р.), корупція визналась як „порушення етичного (морального), дисциплінарного, адміністративного, кримінального характеру, що проявилися у протизаконному використанні свого службового становища суб’єктом корупційної діяльності”, в інших документах ООН вона трактувалась як зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях.

Важливим етапом у розвитку міжнародно-правового підходу до такого різновиду злочину є прийнята у жовтні 2003 року Конвенція ООН проти корупції. Цей документ виявляє корупцію як важкий злочин міжнародного масштабу, що несе реальну загрозу стабільності та безпеці суспільства, підриває демократичні інститути, етичні цінності і справедливість та наносить серйозну шкоду стійкому розвитку і правопорядку. Загроза такого виду транснаціональної організованої злочинності у Конвенції пояснюється наступним:

¾ корупція як злочин здійснюється в єдності з іншими різновидами міжнародних злочинів, особливо у сфері економіки та фінансів та супроводжує процес злочинного „відмивання грошей”;

¾ корупційні дії здійснюються із залученням значних обсягів фінансових активів держав, і таким чином загрожують політичній стабільності та розвитку країн світу;

¾ корупція переросла масштаби окремо взятої країни, стала транснаціональним явищем, що стосується життєдіяльності світового суспільства в цілому;

¾ незаконне придбання особистого майна корупційним шляхом розглядається як фактор загрози для національних економік, демократичних інститутів та правопорядку.

¾ Наведена характеристика корупції прояснює причини активізації боротьби міжнародної спільноти проти такого злочинного явища.

¾ Відповідно основними напрямками активізації боротьби проти корупції Конвенція ООН вважає:

¾ сприяння у прийнятті заходів, спрямованих на ефективне та дієве запобігання корупції та на боротьбу з нею;

¾ заохочення та підтримка міжнародного співробітництва та технічної допомоги у попередженні корупції та боротьбі з нею, в тому числі прийняття заходів для повернення активів;

¾ заохочення чесності і непідкупності, відповідальності, а також належного управління публічними справами та публічним майном.

Конвенція розкриває основні положення політики та практики запобігання корупції. По-перше, рекомендовано здійснювати антикорупційну політику на засадах тих цінностей, котрі базуються на принципах непідкупності і чесності, прозоро та відповідально.

По-друге, наголошено увагу на потребу встановлення та заохочення практичної протидії корупційним проявам у рамках окремо взятої країни та міжнародної спільноти в цілому.

По-третє, рекомендовано систематично здійснювати оцінку правових та адміністративних заходів, спрямованих проти корупції у країнах світу з метою визначення їх адекватності та дієвості відповідності до світової практики протидії даному різновиду злочинності.

По-четверте, відзначено важливість взаємодії на державному рівні громадськості окремих країн з міжнародними та регіональними організаціями у справі вироблення спільної методики та практики протидії корупції.

Не можна не відзначити, що сучасний стан розвитку світової цивілізації, наростання глобалізаційних процесів та інтернаціоналізація злочинності значно актуалізувала питання протидії такому явищу як розповсюдження наркотичних засобів. Цей злочин сьогодні тісно поєднаний з наведеними вище різновидами транснаціональних злочинів, оскільки несе реальну загрозу існуванню людства, впливає на його основні цінності, а своєю асоціальною характеристикою може бути поставлений в один ряд з такими злочинами як тероризм, торгівля людьми та корупція.

На думку дослідників проблем розповсюдження та вживання наркотиків соціальна значимість цього явища проявляється у:

¾ специфічній антисуспільній поведінці осіб, причетних до розповсюдження та вживання наркотичних засобів;

¾ формуванні специфічного соціального середовища та інституціалізації наркобізнесу;

¾ виникненні особливих відносин між соціальними агентами у процесі розповсюдження та вживання наркотичних речових, що призводить до формування специфічної субкультури, здатної впливати на сучасний розвиток світової цивілізації, деформуючи її основні моральні, демократичні та інші принципи;.

¾ трансформації соціальної структури під впливом наркотизму.

Глобалізаційна складова сучасної злочинності та дій правоохоронних органів країн світу на реальну протидію та запобіганню їй на зламі тисячоліть вимагає широкомасштабного переходу до протидії наркозлочинності як на соціальному, так і кримінальному рівнях. Сьогодні вже можна говорити про наявність державної наркополітики, сформованої у рамках активного міжнародного співробітництва. Слід зазначити, що сучасна наркополітика може розглядатись як реалізація конфлікту між певними соціальними групами та інституціями (урядами, міністерствами та відомствами, громадськими організаціями, політичними партіямим та іншими політичними силами суспільства, наркомафією), зумовленого розбіжностями їх позицій стосовно питання про той елемент владних повноважень, який дає можливість встановлювати правила обороту психічно активних речовин у відповідності з їх морально-етичними уявленнями.Основи міжнародно-правових принципів боротьби з наркозлочинністю та формування державної наркополітики містяться у своєрідній «конституції» міжнародного контролю за наркотиками, якою є «Єдина конвенція про наркотичні засоби» прийнята 30 березня 1961 року.

У Конвенції ООН вказується, що наркоманія виступає серйозним злом для людей та супроводжується небезпекою для соціального та економічного добробуту світової цивілізації, у результаті чого необхідно виробити спільні для міжнародного співтовариства принципи протидії їй на основі чітко визначених засад міжнародного права.

Основні принципи протидії міжнародного співтовариства розповсюдженню наркотичних речовин викладені у статті 35 даної Конвенції, що була включена у текст у 1972 р. Відповідно до неї держави, що підписали цей документ ООН уповноважені на засадах використання національного законодавства:

а) приймати внутрідержавні міри для координації превентивних та репресивних заходів проти незаконного обороту наркотичних та психотропних засобів;

б) здійснювати взаємодопомогу на міждержавному рівні у справі проведення політики боротьби з незаконним оборотом наркотиків;

в) активно співпрацювати з різноманітними міжнародними організаціями;

г)забезпечувати здійснення міжнародного співробітництва між компетентними органами, що протидіють незаконному обігу наркотичних засобів;

д)сприяють у проведенні судового переслідування осіб, що вчинили злочини, які пов`язані з розповсюдженням наркотиків.

е)обмінюються інформацією про незаконну діяльність, пов`язану із наркотичними засобами в межах кордонів своїх держав.

Сутність розглянутих видів транснаціональних злочинів переконливо доводить їх антисоціальний характер та наявну в разі їх здійснення загрозу самому існуванню людської цивілізації. Саме це вимагає значного посилення протидії цьому явищу на всіх рівнях функціонування людського суспільства всіма доступними засобами, в тому числі в першу чергу за допомогою діяльності стійкої правоохоронної системи, сформованої на засадах міжнародної кооперації в рамках захисту прав та свобод громадян всіх без виключення держав світу, незалежно від тих чи інших принципів співіснування у них людських екзистенцій.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть та охарактеризуйте властиві для сучасної світової спільноти процеси, які реально впливають на розвиток транснаціональної злочинності.

2. Який злочин відповідно до міжнародних та національних правових норм може трактуватись як транснаціональний?

3. Назвіть основні документи ООН, які регулюють протидію світового співтовариства транснаціональній організованій злочинності.

4. Що Ви знаєте про історію створення та сучасний стан діяльності Інтерполу? Яким чином українські правоохоронні структури співпрацюють з цією організацією?

5. Назвіть основні міжнародні правоохоронні організації, котрі координують співпрацю світового співтовариства проти транснаціональної організованої злочинності.

6. Дайте характеристику основним різновидам транснаціональних злочинів. Яким чином правоохоронні органи України протидіють їм?

Словник найбільш уживаних термінів

Корупція (лат. corruptio - підкуп) - злочинна діяльність у сфері політики або державного управління, що полягає у використанні посадовими особами ввірених їм прав та владних можливостей з метою особистого збагачення.

Наркобізнес - організована злочинна діяльність по виготовленню та збуту наркотичних та психотропних засобів.

Наркоманія - хворобливий потяг, особливістю якого виступає залежність від систематичного вживання наркотичних та психотропних засобів, що призводить до важких порушень фізичних та психічних функцій людського організму.

Наркомафія - злочинні організації, що займаються наркобізнесом.

Наркополітика – реалізація конфлікту між певними соціальними групами та інституціями (уряди, міністерства та відомства, громадські організації, політичні партії та інші політичні сили суспільства, наркомафія), зумовленого їх протиріччями, у центрі якого знаходиться питання про владу, яка дає можливість встановлювати правила обороту психічно активних речовин у відповідності з їх морально-етичними уявленнями. Сучасна наркополітика передбачає жорстку, обмежувальну та ліберальну стратегію.

Насильство у політиці - один з поширених засобів, що застосовується легально державою і використовується нелегально іншими суб’єктами політики (політичними партіями, організаціями, групами, окремими особами).

Політична корупція - образ дій в політичній сфері, що має на меті досягнення вигідного особистого, групового чи корпоративного характеру, які наносять збитки інтересам суспільства в цілому або більшої його частини.

Примусова проституція – це форма сексуальної експлуатації, коли особа займається проституцією проти своєї волі, тобто, змушена в результаті тиску чи залякування надавати сексуальні послуги за плату грішми чи в натуральному вигляді незалежно від того, переходить така плата третім особам чи частково залишається у самої жертви примусової проституції.

Сексуальна експлуатація – це вид експлуатації, певна особа отримує сексуальне задоволення, фінансові прибутки чи покращення свого становища шляхом використання чи експлуатації сексуальності іншої особи через порушення прав людини, таких як право на гідність, рівність, самостійність, фізичний та психічний добробут.

Сексуальне рабство – це форма сексуальної експлуатації, яка здійснюється за допомогою застосування сили чи погрози її застосування та характеризується встановленням абсолютного контролю чи влади однієї особи над іншою і не пов’язана з отриманням будь-якої фінансової вигоди.

Тероризм - форма політичного насильства, що спрямована проти уряду, метою якої виступає створення атмосфери страху;

- суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей (ст.1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»);

Тіньова економіка - протиправні, невраховані державою види економічної діяльності.

Транснаціональна злочинність - суспільно-політичне явище, що відображає сукупність дій відносно великих, стійких та керованих кримінальних структур, які носять соціально-небезпечний характер, спрямовані проти основних прав та свобод людини та громадянина, здійснюються на території двох або більше країн, відповідальність за які передбачена міжнародним і національним кримінальним законодавством. У структурі транснаціональної злочинності виділяються: а)міжнародні злочини; б) злочини міжнародного характеру та в) злочини, пов`язані з іноземцями.

Транснаціональний злочин - суспільно-небезпечне діяння, для якого характерні наступні ознаки:

а) здійснення на території більше, ніж однієї держави;

б) здійснення на території однієї держави за умов переважної підготовки, планування, керівництва та контролю на території іншої держави;

в) здійснення в одній державі, але за участю організованої злочинної групи, що проводить злочинну діяльність у більш як одній державі:

г) його здійснення в одній окремо взятій державі може мати суттєві наслідки для іншої держави.

(ст.3 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї 15 листопада 2000 р.)

Прийнято виділяти наступні види транснаціональних злочинів: тероризм, торгівлю людьми, незаконну торгівлю наркотиками, зброєю, корупцію та підкуп громадських та партійних діячів, виборних осіб, комп`ютерну злочинність та інші.

Транснаціональна організована злочинність- суспільно-політичне явище, що відображає сукупність дій порівняно великих, стійких та керованих організованих груп людей, що носять соціально-небезпечний характер, спрямовані проти основних прав і свобод людини та громадянина, здійснюються на території двох або більше країн, відповідальність за які передбачена міжнародним і національним кримінальним законодавством.

Література до розділу

1. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография.- Харьков: Основа, 2003. – 368 с.

2. Бандурка О.М. Інтерпол: міжнародна організація кримінальної поліції.- Х.: Основа, 2003.- 324 с.

3. Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма - ответы на глобализацию / Пер. с нем. А. Григорьева, В. Седельника; Общ. ред. и послесл. А. Филиппова - М.: Прогресс-Традиция, 2001.- 304 с.

4. Биленчук П.Д., Еркенов С.Е., Кофанов А.В. Транснациональна преступность: состояние и трансформация. - К.: Аттика, 1999. - 195 с.

5. Боротьба з тероризмом / Ліпкан В.А., Никифорчук Д.Й., Руденко М.М.- К.: Знання України, 2002.- 254 с.

6. Годунов И.В. Противодействие организованной преступности. Учебное пособие. - М.: Высшая школа, 2003.- 497 с.

7. Доклад о развитии человека 2004.Культурная свобода в современном многообразном мире. / Пер. с англ. — М.: «Весь Мир», 2004.- 328 с.

8. Лизогуб Я.Г. Протидія торгівлі людьми. Аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства. - К.:Атіка,2005.- 240 с.

9. Меркушин В.В. Борьба с транснациональной организованной преступностью. - Мн.: Амалфейя,2003.- 208 с.

10. Прохоренко О.Я. Корупція по-українськи: сутність, стан, проблеми: Монографія.- К.,2005.- 168 с.

11. Стандартні принципи прав людини по відношенню до осіб, які потерпіли від міжнародної торгівлі людьми// Посібник по наданню допомоги потерпілим від торгівлі людьми. - Київ-Харків,1999.

12. Тимошенко В.А. Наркобізнес: національна та міжнародна протидія новим викликам: Монографія. - К., 2006.- 456с.

13. Harrison G. Corruption, Development Theory, Social Change.//Contemporary Politics. – Sep.1999. – V.5. – #3. – P. 210-224.
14. Human Trafficking in Europe: an Economic Perspective by Gijsbert Van Liemt International Labour Organisation.- Geneva.- June 2004.

15. Patterns of Global Terrorusm – 2003. Released by the Office of the Coordinator for Counterterrorism. - http:// globalsecurity.org/security/library/report/2004.

Дата добавления: 2015-06-28