Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Система виховання лицаря-козака




У другій половині XV—XVI ст. В Україні виникло і сформувалося козацтво як форма протесту українського народу проти соціального та національно-релігійного гноблення, посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права. Дослідники вказують на унікальність козацтва, його неповторні ментальні особливості [12].

Багатовіковий визвольний козацький рух сприяв виникненню козацької педагогіки, частини народної педагогіки у вищому її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині — незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім'ї, школі і громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю.

Створена козаками педагогіка ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду Відродження.

Під захистом козацьких збройних сил в Україні існували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами працювали народні професійні школи мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) та козацькі, січові школи на території Січі, земель Війська Запорозького, на Гетьманщині.

Перша школа на Січі, відкрита в 1576 році, послужила зразком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, там заборонялося перебування жінок. Навіть отамани залишали свої сім'ї за межами Січі. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара. Батьки прибували на Січ з синами, щоб ті навчилися грамоти і військової справи. Траплялося, що, шукаючи порятунку від панської сваволі, діти добиралися туди самі.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташованої на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, що хотіли бути паламарями і дияконами; тут було 30 учнів. Крім того, був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини та інші. Тут учили цих дітей, їх було близько 50, — грамоті, співу та військовому ремеслу.

В січовій школі було реалізовано принцип гармонійного виховання людини, бо разом із загальноосвітніми предметами багато уваги приділялося психофізичному вдосконаленню майбутніх козаків.

Традиції фізичного та психофізичного загартування підростаючих поколінь продовжувалися в козацьку епоху. Загартовуючи себе і готуючи свій організм до складних випробувань долі, козаки влітку спали проти зоряного неба. Вони ґрунтовно знали народну медицину, її рецепти, які забезпечували міцне здоров'я, повноцінне довголіття. Як відомо, Г. Боплан писав: «Маючи міцне здоров'я, козаки майже не знають хвороб».

Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, від «Букваря» до «Часослова», потім - до «Псалтиря» і т.д. супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, різноманітними фізичними вправами. Дослідник С. Сірополко писав, що в цих школах хлопчиків учили «Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колоти». Важливе місце відводилося також формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою (за допомогою очеретини) та ін. Все це підносило дух учнів, виховувало в них оптимізм, віру в свої сили, можливості, бажання працювати над вдосконаленням.

Молодь на свята народного календаря змагалася на силу, спритність, прудкість, винахідливість, точність попадання в ціль тощо. Традиційними були змагання на конях (скачки, перегони). Козаки любили своїх витривалих і прудконогих коней, це виявлялось у теплих зверненнях до них, як до друзів («брате мій», «товаришу мій»), у прислів'ях («козак без коня — не козак»).

Козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки, вдосконалювала тіло й душу в іграх, танцях, хороводах, різних видах змагань і боротьбі. Підлітки і юнаки охоче брали приклад з дорослих, які турбувалися про свій інтелектуальний, моральний, духовний і фізичний розвиток. Це створювало в них настрій внутрішнього задоволення, доброго самопочуття, сприяло єдності слова і діла, думки і вчинку, гармонії душі й тіла.

На Запорізькій Січі існувала специфічна система відбору і вишколу молодих людей, так званих молодиків. Хто хотів стати козаком — мусив служити три роки в старого козака за джура. Джура (слуга) робив усяку роботу, ніс за козаком другу рушницю й потрібні клунки. Потім, коли вивчився від того козака орудувати зброєю і набирався вправності в битвах, ставав справжнім козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли. До школи приймали хлопчиків з 9 років. Підростаючи, вони ставали помічниками вчителя: підтримували в класі дисципліну, привчали молодших до самообслуговування.

Посібниками для навчання були «Часослов» і «Псалтир», які в достатній кількості друкували Київська і Чернігівська друкарні, а також скорописна «Козацька читанка».

Перший розділ «Читанки» включав реєстр «Переяславських статей 1659 року», які були прийняті після виборів гетьманом сина Богдана Хмельницького Юрія.

В учнівському колективі існувало самоврядування, що нагадувало козацьке. Учні обирали зі свого складу двох отаманів: одного для старших, другого — для молодших. Якщо ті не виправдовували довіри, після закінчення навчального року їх переобирали.

Молодь на Січі виховувалась на демократичних засадах. Усі мали рівні права та обов'язки. Найвищими якостями вважалися патріотизм, готовність віддати життя за волю і свободу України, чесність, самодисципліна, взаємодопомога. Існувало побратимство. Хлопчики, що браталися, клялись один одному у вірності.

Великий виховний вплив на дітей мали різноманітні види народного мистецтва (декоративно-ужиткове, музичне, танцювальне, вишивання тощо) та фольклорне виховання (пісні, думи, легенди, перекази, балади, прислів'я, приказки про козаків тощо), що були пройняті вільнолюбним козацьким духом, пізнавально-виховним потенціалом національної символіки.

Козацька педагогіка відводила особливу роль лицарській честі і лицарській звитязі. Кожен молодий козак прагнув розвинути в собі ці шляхетні якості.

Українська козацька система виховання — глибоко самобутнє явище, аналогів якому не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім — дошкільне родинне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської народної козацької педагогіки.

Другий ступінь козацького виховання вчені називають родинно-шкільним. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах, у відомих університетах Європи, отримувала підвищену і вищу освіту. Такі молоді люди, освічені і виховані на європейському рівні, часто очолювали національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України та інших, зокрема слов'янських держав. У січових і козацьких школах, школах джур, а також у вищих навчальних закладах юнацтво отримувало систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове загартування, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.

Козацтво позитивно вплинуло на подальший розвиток українського суспільства.

5. Навчальні студії в Києво-Могилянській Академії

Основними культурно-освітніми центрами Києва на початку XVII ст. стали Київське братство та осередок учених при Києво-Печерській лаврі на чолі з архимандритом лаври Єлисеєм Плетенецьким. Продовжуючи традиції, започатковані в Острозі та Львові, київські просвітники розгорнули широку діяльність, нерозривно пов'язану з лаврською бібліотекою і друкарнею [1, 6, 17, 19].

У 1615 році братство заснувало школу, що стала родоначальницею першої вищої школи нашої країни — Києво-Могилянської Академії. В організації цієї школи брали участь вчені осередку Є. Плетенецького. Завдяки підтримці освітніх діячів, більшість з яких мала досвід наукової та педагогічної роботи, вона швидко досягла високого рівня.

Велике значення для становлення школи мала її матеріальна підтримка з боку заміжніх громадян. Її заснування пов'язане з іменем Галшки (Єлизавети) Гулевичівни, дружини мозирського Стефана Лозки. Це була освічена, інтелігентна жінка, яка розуміла необхідність розвитку вітчизняної освіти. В 1615 році Гулевичівна урочисто вписала в київські «городські книги » свій фундуш (дарування), за якими її спадкова земля в Києві на Подолі переходила у власність братства, «на монастир і на школу дітям — як шляхетським, так і міщанським». При цьому вона мріяла бачити школу, призначену «всім благочестивим християнам, духовним і світським, всякого звання і стану». Особливо велику підтримку Київській братській школі надавав також гетьман Петро Сагайдачний.

В організації Київської братської школи було, безперечно, враховано досвід уже існуючих шкіл. В основу навчання покладалися слов'янська, грецька, латинська, польська мови, а також «сім вільних наук». Учні чотирьох нижчих класів (їх називали фара, інфіма, граматика й синтаксис) вивчали мови, опановували арифметику, геометрію, вчилися музиці. Учням вищих класів (вони вже називалися студентами) викладалися поетика, риторика, філософія, астрономія.

У Київській братській школі викладав К. Сакович, ректор і професор риторики. Висока ерудиція К.Саковича, використання ним творів античності й Відродження, розгляд філософських категорій, його інтерес до ідеологічної ситуації в Україні — все це свідчить і про досить високий рівень філософської думки в Україні, про те, що вивчення філософії стало можливим лише в школах підвищеного типу, якою й була Київська братська школа.

Київська братська школа була всестановою, і цей принцип завжди зберігав чинність серед численних статей шкільних статутів. Шкільні статути зобов'язували вчителів постійно нагадувати учням про їхні обов'язки перед Богом, батьками, наставниками, суспільством, виховувати їх у дусі взаємної самоповаги, любові до свого народу, його мови, традицій, віри.

В 1631 році у Києві виникла Лаврська школа. Її заснував архимандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Ректором став Ісайя Трохимович, префектом — Сильвестр Косов. Молоді здібні викладачі, які, як писав С.Косов, «навчалися в академіях латинських Польщі, Литви й Відня», забезпечували високий рівень навчання.

Лаврська школа існувала недовго. Київське братство виступило за її об'єднання з братською. Цю вимогу підтримали митрополит Іов Борецький, а після його смерті — новий митрополит Ісайя Копинський, а також гетьман Війська Запорізького Іван Петрижицький, який у «Листі войськовому» обіцяв у разі згоди Петра Могили «школи охороняти й за них до самої смерті стояти».

Об'єднана школа почала діяти в 1632 році на території братської школи і під наглядом братства. Вона отримала назву колегії. Велику роль у цій справі зіграв Петро Могила — високоосвічена людина, видатний просвітитель.

Аналіз програми Київської братської школи показує, що вона спочатку мало чим відрізнялась від інших братських шкіл, оскільки організація її ввібрала весь багатий досвід, що існував на той час. Тут викладалися слов'янська, книжна українська, грецька, латинська і польська мови, а також граматика, піїтика, риторика, філософія, арифметика, геометрія, астрономія, історія й музика. Однак уже в перші роки свого існування Київська братська школа розвивалася як вищий навчальний заклад. Цьому сприяли її викладачі — визначні вчені, письменники, громадські діячі. Почесне місце серед них належало першому ректору Київської братської школи професорові Івану Борецькому, одному з найвпливовіших політичних і освітніх діячів того часу.

У 1619—1620 рр. другим ректором Київської братської школи був Мелетій Смотрицький, син учителя й ректора Острозької школи Герасима Смотрицького, родом з м. Смотрича на Поділлі.

Третім ректором школи, з 1621 р. по 1624 р., був Касіян Сакович. Він народився у м. Потеличі на Галичині, навчався у Краківській та Замойській академіях.

Об'єднавшись з Лаврською, Київська братська школа значно поліпшила своє матеріальне становище і, що особливо важливо, поповнилася новими високоосвіченими викладачами. Ця подія — злиття шкіл — була новим кроком на шляху розвитку вищої освіти в Україні. Свої знання, блискучі організаторські здібності й матеріальні кошти — все це дав колегії, Петро Могила (1596—1647) — високоосвічена людина, визначний просвітитель і гуманіст (в його честь Колегія згодом стала називатися Києво-Могилянською).

Колегія завойовувала все більше визнання. Єзуїтсько-уніатські кола намагалися перешкодити зростанню популярності Києво-Могилянської Колегії, відвернути від неї українську молодь, яка покидала єзуїтські заклади й охоче приходила до Колегії. Незважаючи на всі труднощі, Києво-Могилянська Колегія впевнено розвивалася як вищий навчальний заклад і невдовзі стала відомим в усій Європі центром освіти, науки, культури. Зберігши традиції українських братських шкіл, вона у той же час структурою, обсягом і змістом навчальних програм відповідала вимогам, що ставилися перед європейською вищою школою.

В Київській академії існувало вісім класів — чотири граматичних та класи поетики, риторики, філософії і богослов'я. Також в академії була бурса, в якій жили студенти, що приїздили на навчання з дальніх околиць; таких студентів було немало.

Києво-Могилянська Академія стала загальноукраїнським освітнім центром, сприяла зародженню почуття національної єдності. Це мало велике значення в умовах, коли українські землі були роз'єднані і входили до складу різних держав. Те, що Київська академія з самого початку свого існування здобула визнання і повагу української знаті, показує, що рівень навчання в Академії задовольняв її вимоги і був не нижчим, ніж у західноєвропейських вищих навчальних закладах, в яких раніше навчалися діти з багатих родин.

З 1753 р. в Києво-Могилянській академії навчання організовувалось тільки російською мовою. А в 1765 р. за наказом Катерини II в Академії було запроваджено курс російської мови, щоб звідси черпати кадри для Московії. Викладачі Академії були проти русифікації закладу. Через діяльність митрополита С. Миславського щодо виконання царського наказу про запровадження в Академії викладання російською мовою, декілька вчителів Академії подали йому заяву про те, що не можуть погодитися з ним і виходять з Академії. Це були перші відкриті протести проти русифікації українських шкіл.

Однак Академія в той час не могла очолити боротьбу за національну школу в Україні. По-перше, вона служила не тільки українцям, але й іншим народам (сербам, болгарам, росіянам та ін.). По-друге, Академія була православною, а отже, підлеглою цивільному правителю — російському царю, що був православної віри і мав спільника в особі патріарха в Москві. Його воля і авторитет православного патріарха ставали законом для світської влади й православних на всій території імперії. Мусила підкорятися цим законам і Київська Академія, яка була православною. Протиставити русифікаторській політиці вона не мала що: ні іншої віри, ні національного духу. Академія, точніше, ще школа, організована Петром Могилою, злившись з братською школою в колегіум, втратила той національний дух, який до об'єднання вносили козаки як члени братства.

У 1817 р. Києво-Могилянська Академія була закрита. Кращі традиції православної вищої школи України перейняв у 1834 р. Київський університет. Протягом 200-літнього періоду своєї діяльності Київська Академія була визначним освітнім і науковим центром. І згодом через 175 років, у вересні 1992 року, Києво-Могилянська Академія знову покликала молодь до навчання.

 

Творчі завдання і реферати

1. Освіта і культура українського Відродження (XVII ст.).

2. Система організації навчання у Києво-Могилянській Колегії.

3. Система козацьких шкіл в Україні (XVII ст.).

4. Система виховання лицаря-козака (XVII ст.).

 

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Обґрунтуйте чинники виникнення братських шкіл в Україні.

2. У чому полягає синтез науки і мистецтв у діяльності Києво-

Могилянської Академії?

3. Доведіть, що Києво-Могилянська Академія відрізнялася демократизмом організації навчання і громадського життя студентів?




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-06-28; Просмотров: 3127; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.026 сек.