Надзвичайні ситуації техногенного характеру

Надзвичайні ситуації природного характеру

Надзвичайні ситуації природного характеру землетруси, повені, зсуви, селеві потоки, бурі, урагани, снігові заноси, лісові пожежі лише протягом останніх 20 років забрали життя більше трьох мільйонів чоловік. За даними 00Н, за цей період майже один мільярд жителів нашої планети зазнав збитків від стихійних лих.

Серед надзвичайних ситуацій природного походження на Україні найчастіше трапляються: геологічні небезпечні явища (зсуви, обвали та осипи, просадки земної поверхні); метеорологічні небезпечні явища (зливи, урагани, сильні снігопади, сильний град, ожеледь); гідрологічні небезпечні явища (повені, паводки, підвищення рівня ґрунтових вод та ін.); природні пожежі лісових та хлібних масивів; масові інфекції та хвороби людей, тварин і рослин[1].

Особливості географічного положення України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, підвищень, близькість теплих морів зумовлюють різноманітність кліматичних умов: від надлишкового зволоження в західному Поліссі до посушливого в південній Степовій зоні. Виняткові кліматичні умови на Південному березі Криму, в горах Українських Карпат та Криму. Внаслідок взаємодії всіх цих факторів виникають небезпечні стихійні явища. В окремих випадках вони мають катастрофічний характер. Надзвичайні ситуації природного походження в Україні поділяються на: геологічні, географічні, метеорологічні, агрометеорологічні, морські гідрологічні, гідрологічні небезпечні явища, природні пожежі, епідемії, епізоотії, епіфітотії[1].

Стихійні явища часто виникають в комплексі, що значно посилює їх негативний вплив. Небезпечні природні явища, переважно, визначаються трьома основними групами процесів ендогенні, екзогенні та гідрометеорологічні. Стихійні лиха, що мають місце на території України, можна поділити на прості, що включають один елемент (наприклад, сильний вітер, зсув або землетрус) та складні, що включають декілька процесів однієї групи або кількох груп, наприклад, негативних атмосферних та геодинамічних екзогенних процесів, ендогенних, екзогенних та гідрометеорологічних процесів у поєднанні з техногенними. У своїй роботі я зупинюся на таких видах надзвичайних ситуацій, як метеорологічні небезпечні явища та гідрологічні надзвичайні ситуації[2].

Поява принципово нових небезпечних видів техніки й технологій, накопичення на хімічних підприємствах величезних запасів небезпечних для навколишнього середовища і здоров'я людини токсикантів, підвищення складності технічних систем, якими оперує людина, є причинами виникнення небезпек, які призводять до підвищення частоти промислових аварій та катастроф[2].

Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті, території або акваторії загрозу для життя і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Згідно з розмірами та завданою шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до великих руйнувань та супроводжуються великими жертвами.

Аналіз наслідків аварій, характеру їх впливу на навколишнє середовище зумовив розподіл їх за видами. Види аварій, які трапляються найчастіше[2]:

— аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та інших речовин);

— аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище;

— пожежі та вибухи;

— аварії на транспорті та інші.

Особливо важкі аварії можуть призвести до катастроф.

Катастрофа — це великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування. Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти і їхній розвиток ставить на межу існування всю біосферу.

Розглянемо, який «внесок» у забруднення навколишнього середовища вносять різні галузі промислового та сільськогосподарського виробництва.

Найбільше забруднюють навколишнє середовище підприємства гірничодобувної та збагачувальної галузей промисловості. За даними Мінекобезпеки, в Україні щорічно створюється 550-560 млн. м3 відходів. Так, на 1 т заліза припадає 1 т порожньої породи. На 1 т міді — до 200 т, на 1 т молібдену та вісмуту — до 2 тис. т відходів. Промисловими вважаються родовища уранових руд, у яких вміст урану становить не менше 0,1%, решта — відходи[1].

Найбільший внесок у забруднення навколишнього середовища вносять теплові електростанції, металургійні й хімічні заводи. На частку теплових електростанцій припадає 35% сумарного забруднення води промисловості і 46% повітря. Вони викидають сполуки сірки, вуглецю й азоту, споживають велику кількість води: для отримання 1 кВт/год електроенергії теплові електростанції витрачають близько 3 л води (атомні — ще більше: 6-8 л!). Стічні води теплових електростанцій мають високу температуру, що створює не тільки хімічне, а й теплове забруднення[2].

Металургійні підприємства вирізняються високим споживанням ресурсів і великою кількістю відходів. Серед них пил, оксид вуглецю, сірчаний газ, коксовий газ, фенол, сірководень, вуглеводні (в тому числі бензопірен). Металургійна промисловість споживає багато води, яка забруднюється в процесі виробництва.

Різноманітними видами виробництва характеризується хімічна промисловість. Найбільш небезпечними є виробництва аміаку, кислот, анілінових фарб, фосфорних добрив, хлору, пестицидів, синтетичного каучуку, каустичної соди, ртуті, карбіду кальцію, фтору[3].

Значно забруднюють атмосферу автомобілі. Автомобільний транспорт (у світі нараховується більше 600 млн. автомобілів) дає 70-90% забруднень у містах. Якщо врахувати, що в містах мешкає близько половини населення Землі, то стане зрозумілим вирішальне значення автотранспорту щодо безпосереднього впливу на людей.

У вихлопних газах автомобілів переважають оксид вуглецю, діоксид азоту, свинець, токсичні вуглеводні (бензол, толуол, ксилол та інші). Взаємодія вуглеводнів та оксидів азоту при високій температурі призводить до утворення озону (03). Якщо в шарі атмосфери на висоті 25 км достатньо високий вміст озону конче потрібний для захисту органічного життя від жорсткого ультрафіолетового випромінювання, то біля земної поверхні підвищений вміст озону викликає пригнічення рослинності, подразнення дихальних шляхів й ураження легень[1].

Значне забруднення дає целюлозно-паперова промисловість. За об'ємом забруднених стоків вона займає перше місце (більше 15%). У стічних водах підприємств цієї промисловості нараховується більше 500 компонентів, причому ГДК визначено лише для 55. Найбільшу небезпеку становлять сполуки сірки та хлору, розчинені органічні сполуки.

Досить значна кількість забруднюючих речовин потрапляє в природне середовище у процесі сільськогосподарської діяльності. Найбільші збитки викликає застосування пестицидів — щорічно у світі їх використовують 4 млн т, але лише один їх відсоток досягає мети, тобто впливає безпосередньо на шкідників сільськогосподарських культур. Решта впливає на інші організми, вимивається в ґрунти та водойми, відноситься вітром[2].

При невмілому використанні мінеральні добрива, пестициди, гербіциди вимиваються з ґрунтів і переносяться у водяні басейни річок, озер, Чорного та Азовського морів.

Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин і зараженням навколишнього середовища виникають на підприємствах хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості, водогінних і очисних спорудах, а також при транспортуванні сильнодіючих отруйних речовин (СДОР). До найголовніших джерел хімічних аварій та катастроф можна віднести[3]:

— викиди та витоки небезпечних хімічних речовин;

— загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводжується забрудненням навколишнього середовища;

— аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних вантажів.

Безпосередніми причинами цих аварій є: порушення правил безпеки й транспортування, недотримання техніки безпеки, вихід з ладу агрегатів, механізмів, трубопроводів, ушкодження ємностей тощо[1].

Головною особливістю хімічних аварій (на відміну від інших промислових катастроф) є їхня здатність розповсюджуватися на значній території, де можуть виникати великі зони небезпечного забруднення навколишнього середовища. Повітряні потоки, які містять гази, пароподібні токсичні компоненти, аерозолі та інші частинки, стають джерелом ураження живих організмів не тільки в осередку катастрофи, а й у прилеглих районах.

До небезпечних для здоров'я людини газоподібних сполук, які забруднюють атмосферу при хімічних аваріях та катастрофах, можна віднести: Cl₂, HCl, HF, HCN, S0₃, S0₂, CS₂, CO, C0₂, NH₃, COCl₃, оксиди азоту та інші[2].

Сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) називають хімічні сполуки, які в певних кількостях, які перевищують гранично допустимі концентрації, негативно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження різного ступеня[1].

СДОР можуть бути елементами технологічного процесу (аміак, хлор, сірчана й азотна кислоти, фтористий водень та інші) і можуть утворюватися при пожежах на об'єктах народного господарства (чадний газ, оксиди азоту та сірки, хлористий водень).

На території України знаходиться 877 хімічно небезпечних об'єктів та 287000 об'єктів використовують у своєму виробництві СДОР або їхні похідні (у 140 містах та 46 населених пунктах). Нарощення хімічного виробництва призвело також до зростання кількості промислових відходів, які становлять небезпеку для навколишнього середовища й людей. Тільки токсичних відходів в Україні накопичено більше 4 млрд. т, при середньорічному утворенні 103 млн. т.

Найнебезпечнішими за наслідками дії на людину і навколишнє середовище є[1]:

— аварії на АЕС з викидом в атмосферу радіоактивних речовин;

— аварії на атомних підводних човнах («Курськ», «Комсомолець») з викидом радіоактивних речовин у світовий океан; на сховищах радіоактивних відходів у світовому океані і надрах Землі (наприклад, у відпрацьованих шахтах).

З аварій, які сталися на підприємствах атомної промисловості та енергетики найбільш резонансними стали[3]:

— 1957 рік — аварія в Уіндскейлі (Північна Англія) на заводі з виробництва плутонію (зона радіоактивного забруднення становила 500 кв. км);

— 1957 рік — вибух сховища радіоактивних відходів біля Челябінська (радіаційне забруднення переважно стронцієм-90 території, на якій мешкає 0,5 млн чоловік);

— 1961 рік — аварія на АЕС в Айдахо-Фолсі (у реакторі відбувся вибух), СІЛА;

— 1979 рік — аварія на АЕС «Тримай-Айленд» у Гарисберзі, США (відбулося зараження великих територій короткоживучими радіонуклідами, що призвело до необхідності евакуювати населення з прилеглої зони);

— 1986 рік — аварія на ЧАЕС сталася внаслідок грубих помилок правил експлуатації, помилок засобів захисту, невдосконаленої конструкції ядерного реактору[2].

Дата добавления: 2015-06-28