Злочини і покарання

Кримінальне право за законами Хаммурапі засновувало свої вимоги на двох принципах: 1) кapaєтьcя те, що порушує встановлений традицією порядок; 2) карається те, що завдало шко­ди людині чи її підвладному. Відповідно кримінальному стягненню міг піддаватися будь-хто, хоча міра цієї відповідальності залежала і від соціального становища злочинця, і від станового статусу потерпілого. Злочин, скоєний рабом, розцінювався законами як більш тяжкий, ніж така ж дія, вчинена вільним. Злочин, скоєний стосовно мушкенума, карався у меншій мірі, ніж стосовно общинників. Водночас образа людини «вищої за становищем» мала наслідком покарання і більш тяжке за формою,і до того ж ганебне для того, хто образив. Траплялися випадки, коли за злочин відповідала уся община (наприклад, якщо на землях сталося пограбування чи вбивство, а конкретного злочинця не знайдено або община його не видає).

Правова думка Месопотамії не досягла такого рівня розвитку, за якого було б можливим закріплення у законодавстві общинних принципів кримінального права,абстрактно сформульованих норм, що стосуються таких понять, як форма вини,обставини, які обтяжують або пом'якшують покарання, співучасть, замах та ін.Проте певні згадки про ці поняття є в законах Хаммурапі: наприклад, розуміння різниці між умисним і неумисним злочином, про що свідчать наступні параграфи (§ 206: «Якщо людина вдарить людину у бійці і нанесе їй рану, то ця людина повинна поклястися: «Я вдарив його неумисно», а також сплатити за лікаря»; § 207: «Якщо та помре від її побоїв, то вона повинна поклястися, а якщо потерпілий будь-хто з людей, вона повинна відважити 1/2 міни срібла»).

Співучасть може виявлятися у формі недоносительства, про що свідчить § 109:«Якщо в будинку корчемниці змовляються злочинці і вона не схопить цих злочинців і не приведе у палац, то цю корчемницю належить вбити», або переховування, про що свідчить § 16: «Якщо людина приховає у своєму будинку втікача-раба або рабиню, які належать палацу або мушкенуму і не виведе їх на поклик оповісника, то господаря будинку належить вбити». Що стосується обставин, які обтяжують злочин, то нанесення у бійці побоїв, які спричинили смерть вільної людини, каралося штрафом, сума якого визначалася залежно від того, ким був потерпілий: авілум чи муш-кенум. Ця норма була винятком із загального правила звича­євого права: убивство людини, умисне чи неумисне, караєть­ся смертю злочинця або його родича. Неумисне нанесення ра­ни під час бійки за законами Хаммурапі звільняло від пока­рання вільну людину.

З особливою жорстокістю — негайним спаленням — карала­ся крадіжка під час пожежі, про що свідчить § 25: «Якщо в будинку людини спалахне вогонь Г людина,яка прийшла погасити його, зверне свій погляд на майно господаря будинку і візь­ме собі що-небудь із майна господаря будинку,то цю людину належить кинути у цей вогонь», співучасть жінки в убивстві свого чоловіка, про що свідчить § 153:«Якщо дружина дозволить умертвити свого чоловіка через іншого чоловіка, то цю жінку належить посадити на кіл».

Водночас правові джерела Месопотамії свідчать про закріп­лення архаїчних норм первіснообщинного ладу, самосуд, про що свідчить § 129: «Якщо дружину чоловіка застануть лежачою з іншим чоловіком, то їх належить зв'язати і кинути у воду. Як­що господар дружини збереже життя своїй дружині, то й цар збереже життя свому рабу». Ця стаття, як бачимо, не передба­чає судового розгляду. Про колективну общинну відповідаль­ність свідчить § 23: «Якщо грабіжник не буде схоплений, то пограбована людина має клятвенно показати перед богом усе, що зникло в неї, а община й рабіанум, на землі й у межах якої здійснено грабіж,повинні відшкодувати їй те, що в неї зник­ло». Про об'єктивне ставлення за провину, тобто покарання без вини, свідчать § 229: «Якщо будівельник побудує будинок і виконає свою роботу неякісно, в результаті чого цей будинок завалиться і спричинить смерть його господаря, то такого будівельника належить вбити» і § 230: «Якщо він спричинить смерть сина господаря будинку, то належить вбити сина цього будівельника».

Загальна риса месопотамського законодавства — його жор­стокість, що було характерним для законів Хаммурапі, в яких близько 30 злочинів каралися смертною карою, яка застосовувалась і за принципом таліону не тільки у разі умислу злочин­ця, а й з необережності. Смертна кара передбачалася у формі спалення, втоплення,садіння на кіл, застосовувалися калічницькі покарання: відтинаня рук, пальців,відрізання,язика, у тому числі за принципом таліону (око за око, зуб за зуб),якщо потерпілий і зло­чинець були рівними за соціальним становищем. Ці покарання мали місце поряд з іншими: оберненням у рабство, вигнанням з общини і сім'ї, штрафом (композицією), примусовою працею, тавруванням, биттям палицями тощо.

Штраф у вигляді стягнення багатократної вартості викра­деного був рівнозначним страті.Завідома непосильність таких штрафів, як, наприклад,30-кратна вартість викраденого з па­лацу чи храму вола, тури та ін., призводила до неминучої смерті злочинця. Розмір штрафу (як і тяжкість калічницьких покарань) залежав від соціального становища злочинця і потерпілого.

Якщо зробити спробу якось систематизувати усі склади злочинів, що закріплені у законах Хаммурапі, то слід виділити насамперед так звані злочини проти особи. Це — умисне чи не-умисне вбивство (вбивство дружиною чоловіка) (§ 153: «Якщо дружина дозволить умертвити свого чоловіка через іншого чоловіка, то цю жінку належить посадити на кіл»); невдала операція лікаря, що спричинила смерть хворого (§ 218: «Якщо лікар зробить людині тяжкий надріз бронзовим ножем і спричинить смерті, цієї людини чи зніме більмо людині бронзовим ножем і ушкодить око людини, то йому належить відрізати пальці»); доведення до смерті голодом боржника в будинку кредитора (§ 116: «Якщо заставник помре в будинку того, хто взяв у заставу, від побоїв чи поганого поводження, то господар заставника повинен викрити свого тамкара; якщо особою, взятою в заставу, є син людини, то належить вбити його сина, а якщо —раб людини, то він має відважити 1/3 міни срібла. При цьому він втрачає усе, що дав у борг»); тілесні ушкодження (§ 196: «Якщо людина ушкодить око будь-кого з людей, то належить ушкодити її око»;§ 197: «Якщо вона зламає кістку людини, то належить зламати її кістку»; § 198: «Якщо вона ушкодить око мушкенума чи зламає кістку мушкенума, то вона має відважити одну міну срібла»); образа словом (§ 127: «Якщо людина простягне палець проти ентума чи дружини людини і не доведе звинувачення, то цю людину належить повергнути перед суддями, а також поголити їй скроні»); дією (§ 130: «Якщо чоловік зґвалтує дружину людини, яка ще не займана і живе у будинку свого батька, і ляже на її ложе, а його схоплять, то цього чоловіка належить вбити: ця жінка звільняється від відповідальності»); лжесвідчення (§ 1: «Якщо людина почне викривати під клятвою людину, звинувачуючи її у вбивстві,і не доведе цього, то того, хто викриває, належить вбити»; § 2: «Якщо людина звинуватить людину в чаклунстві і не доведе цього, то звинувачений у чаклунстві має піти до Ріки і кинутися в неї. Якщо ріка оволодіє ним, то той, хто викривав його, може забрати його будинок; а якщо Ріка цю людину очистить і вона залишиться неушкодженою, то того, хто звинувачував її у чаклунстві, належить убити; людина, яка кинулася у Ріку, отримує будинок того,хто звинувачував її»; § 3: «Якщо людина виступить у судовій справі для свідчення про злочин і не доведе сказаних нею слів, то, якщо ця судова справа стосується життя, цю людину належить вбити»; § 4: «Якщо ж вона виступила для свідчення у судовій справі про хліб чи срібло,то вона має нести покарання, що передбачене у такій судовій справі»); наклеп (§ 131: «Якщо дружину опорочить під клятвою її чоловік, а лежачою з іншим чоловіком її не застали, то вона має поклястися перед богом і може повернутися у свій дім»).

Іншу групу становили злочини проти власності. Крадії і перекупники краденого у приватних осіб суворо каралися, але особливо охоронялася, про що вже йшлося вище, власність палацу чи храму. Всупереч загальному правилу, такий склад злочину, як посягання на власність палацу чи храму,був сформульований у § 6 законів Хаммурапі в абстрактній формі: «Якщо людина вкраде надбання бога або палацу, то цю людину належить убити; а також того, хто прийме з її рук вкрадене, належить убити».

До майнових злочинів, крім крадіжки і грабежу, належали зняття з раба знаків рабства, про що свідчать § 226: «Якщо цирульник без відома господаря раба зголить рабський знак не свого раба, то цьому цирульнику належить відрізати пальці» і § 227: «Якщо людина обмане цирульника і той зголить рабський знак не свого раба, то цю людину належить вбити і закопати у його воротах; цирульник має поклястися: «Я зголив неумисно»,і бути звільненим від відповідальності»; пошкодження і знищення чужого майна,зокрема затоплення через недбалість чужого поля водою зі свого арика чи греблі,про що свідчать § 53: «Якщо людина полінується укріпити греблю свого поля, і внаслідок того, що гребля не була укріплена нею, в його греблі станеться прорив, а водою буде затоплена оброблена земля общини, то людина, в греблі якої стався прорив, повинна відшкодувати хліб, який вона знищила» і § 54: «Якщо вона не може відшкодувати хліб, то належить віддати її та її рухоме майно за срібло, і це срібло мають поділити між собою люди обробленої землі общини, хліб яких знесла вода».

Третя група — це злочини проти сімейних устроїв: крово-змішування,невірність дружини, про що свідчить § 129: «Якщо дружину чоловіка застануть лежачою з іншим чоловіком, то їх належить зв'язати і кинути у воду. Якщо господар дружини збереже життя своїй дружині, то й цар збереже життя своєму рабу»; її розбещена поведінка, про що свідчать § 143: «Якщо вона недоброчесна,ходить з дому, розоряє свій дім, ганьбить свого чоловіка — цю жінку слід кинути у воду» і § 130: «Якщо чоловік зґвалтує дружину людини, яка ще не займана і живе у будинку свого батька, і ляже на її ложе, а його схоплять, то цього чоловіка належить вбити; ця жінка звільняється від відповідальності»;викрадення і підміна дитини, про що зазначається у § 14: «Якщо людина вкраде малолітнього сина людини, то її належить вбити»; а також втеча жінки від чоловіка; переховування втікачки; вивезення заміжньої жінки тощо.Визначаючи покарання за цю групу злочинів, враховували не тільки соціальне становище злочинця і потерпілого, а й їх стать, сімейний стан.

Дата добавления: 2015-06-28