Менандр Протектор

(народився в середині VI ст.). «Історія» ²

Уривок 34

559 р. Вожді антські доведені були до тяжкого становища і втратили свої надії. Авари грабували і спустошували їхню землю. Пригнічені нападами ворогів, анти відправили до аварів посланником Мезаміра, сина Ідарізієва, брата Келагастова, і попросили допустити їх викупити деяких полонених з свого народу. Посланник Мезамір, базіка і хвалько, як тільки прибув до аварів, закидав їх зарозумілими й навіть зухвалими виступами. Тоді Котрагіг, який був пов'язаний спорідненістю з аварами й подавав проти антів найбільш неприязні поради, слухаючи, що Мезамір говорить зарозуміліше, аніж це дозволено посланнику, сказав кагану: «Цей чоловік має великий вплив між антами і може сильно діяти проти тих, які хоч скільки-небудь є його ворогами. Треба вбити його, а потім без великого страху напасти на ворожу землю». Авари, переконані словами Контрагіга, ухилилися від звичної до особи посланника поваги, проігнорували права і вбили Мезаміра. Відтоді більше, ніж раніше, почали авари розоряти землю антів, не перестаючи грабувати й поневолювати жителів.

Уривок 35

577/578 рр. Отже, поки проходив час в цих переговорах і посли обох держав займалися ними, а про східну війну нічого не було відомо, слов'янський народ в числі біля 100 000 чоловік спустошував Фракію й багато інших областей. Це було на четвертому році царювання Тиверія Константина.

Уривок 36

578 р. Еллада була спустошена склавінами, з усіх сторін нависла над нею біда. Тиверій не мав достатніх сил протистояти і одній частині ворогів, тим менш всім разом... Відправив він посольство до князя аварів Ваяна... Тиверій схилив його воювати проти склавінів, для того, щоб, розоряючи римські області... повернулися на свою рідну землю й, бажаючи допомогти їй, перестали грабувати римську... Як тільки авари переправилися на протилежний берег [Істра], вони почали негайно палити поселення склавінів, розоряти їх і спустошувати поля. Ніхто з проживаючих там варварів не посмів вступити з ними у бій; всі втекли у хащі й густі ліси. Зрештою, похід аварів проти склавінів був наслідком не тільки посольства кесаря й бажання Ваяна виявити йому подяку за виявлені йому ласки,— він здійснювався і з власної ворожості Ваяна до склавінів. Адже перед тим вождь аварів відправив посольство до Давріта і до найважливіших князів склавінського народу, вимагаючи, щоб вони покорилися аварам і зобов'язалися платити данину. Давріт і старшина склавінські відповіли: «Чи народилася на світі й зігрівається проміннями сонця ця людина, яка б підкорила собі силу нашу? Не інші нашою землею, а ми чужою звикли володіти, і в цьому ми впевнені, поки будуть на світі війна й мечі».

² За: Мишулин А. В. Древние славяне в отрывках греко-римских и византийских писателей по VII в. я. з. // ВДИ. 1941. № 1.

Іоанн Ефе сь кий

(VI ст.). «Церковна історія»

Уривок 43

VI. 25. На третьому році по смерті імператора Юстина і правління державного Тиверія рушив проклятий народ слов'ян, який пройшов через всю Елладу і по країні Фессалоніщ і по фракійських провінціях. Здобув багато міст і фортець, спалив, пограбував і підкорив країну, сів на ній владно і без страху, як у своїй власній, і впродовж чотирьох років, доти, доки імператор був зайнятий персидського війною і відправив всі свої війська на Схід, вся країна була віддана напризволяще слов'янам; останні зайняли її й розтіклися по ній на час, який призначив Бог. Вони спустошують, палять і грабують країну навіть до зовнішніх стін, так що захопили і всі імператорські табуни, багато тисяч голів худоби й інше, і диви — от тепер 595 рік — вони живуть, сидять і грабують в римських провінціях без турбот і страху, вбиваючи і спалюючи; вони стали багатими, мають золото і срібло, табуни коней і багато зброї. Вони навчилися вести війну краще, ніж римляни, [і все ж вони] люди прості, які не сміли з'явитися з лісів і степів і не знали, що таке зброя, за винятком двох або трьох дротиків.

ПсевдоМаврикій

(друга половина VI — початок VII ст.). «Стратегікон»

XI. 5. Племена слов'ян і антів близькі за способом життя, за своїми звичаями, за своєю любов'ю до волі, їх ніяким чином не можна схилити до рабства або покори у своїй країні. Вони багаточисельні, витривалі, легко переносять спеку, холод, дощ, наготу, нестачу їжі.

До прибуваючих до них іноземців вони ставляться ласкаво й, виявляючи їм знаки своєї поваги, [при переході їх] з одного місця в інше охороняють їх при необхідності, так що якщо б виявилося, що через недбалість того, хто приймає в себе іноземця, останній зазнав [якоїсь] шкоди, приймаючий його раніше починає війну [проти винного], вважаючи справою честі помститися за чужоземця. Тих, хто знаходиться у них в полоні, вони не тримають у рабстві, як інші племена, на протязі необмеженого часу, а, обмежуючи [термін рабства], певним часом пропонують їм вибір: бажають вони за певний викуп повернутися геть чи залишатися там [де вони знаходяться] на становищі вільних і друзів.

У них велика кількість різноманітної худоби і плодів земних, що лежать у купах, особливо проса і пшениці.

Скромність їх жінок перевищує всяку людську природу, так що більшість із них вважають смерть свого чоловіка своєю смертю і добровільно душать себе, не вважаючи перебування вдовою за життя.

Вони селяться у лісах, біля важко доступних рік, боліт та озер, влаштовують у своїх житлах багато виходів... Необхідні для них речі вони заривають у тайниках, нічим зайвим відкрито не володіють і ведуть життя бродяче.

Воювати зі своїми ворогами вони люблять у місцях, що поросли густим лісом, у тіснинах, на урвищах; з вигодою для себе користуються [засідками], раптовими атаками, хитрощами, і вдень, і вночі винаходячи багато [різноманітних] способів. Досвідчені вони також і в переправі через ріки,, перевершуючи в цьому відношенні всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді, так що часто деякі з числа тих, що залишаються дома, захоплених зненацька раптовим нападом, поринають у пучину води. При цьому вони тримають в роті спеціально виготовлені великі, видовбані всередині тростини, які доходять до поверхні води, а самі, лежачи навзнак на дні [ріки], дихають з їх допомогою, і це вони можуть робити на протязі багатьох годин, так що абсолютно не можна догадатися про їх присутність...

Кожен озброєний двома невеликими списами, деякі мають також щити... Вони користуються також дерев'яними луками і невеликими стрілами, намоченими особливим ядом, сильно діючим...

Не маючи над собою голови і ворогуючи один з одним, вони не визнають воєнного строю, нездатні битися у правильній битві, показуватися на відкритих, рівних місцях. Якщо і станеться, що вони відважилися іти на бій, то вони в час його з криком трохи просуваються вперед всі разом, і якщо противник не витримує їх крику, похитнеться, то вони сильно наступають, у протилежному випадку починають втікати, не поспішаючи помірятися з силами супротивника у рукопашному бою. Маючи велику допомогу в лісах, вони направляються до них, оскільки серед тіснин вони вміють відмінно воювати. Часто здобич вони кидають [нібито] під впливом розгубленості і біжать у ліс, а потім, коли наступаючі кидаються на здобич, легко піднімаються і завдають супротивнику зло...

Словом, вони підступні і не тримають свого слова відносно договорів, їх легше підпорядкувати страхом, ніж подарунками. Оскільки між ними нема однодумства, то вони не збираються разом, а якщо і зберуться, то вирішене ними тут же порушують інші, оскільки всі вони ворожі один одному і ніхто не хоче поступитися іншому.

БОГОМИЛЫ

1. «БЕСЕДА» КОЗЬМЫ ПРЕСВИТЕРА

О ВОЗНИКНОВЕНИИ И СУЩНОСТИ БОГОМИЛЬСТВА,

Дата добавления: 2015-06-28