Особливості взаємодії 2 страница

Рівень вмісту радіоактивних ізотопів у організмі залежить від їхньої концентрації в навколишньому середовищі. Допустимий вміст радіоактивних речовин в організмі залежить від ступеня безпеки радіоактивних елементів у випадку потрапляння всередину і визначається їхньою радіотоксичністю.

Радіотоксичність — це властивість радіоактивних ізотопів спричиняти патологічні зміни у випадку потрапляння їх до організму. Радіотоксичність ізотопів залежить від низки чинників, основними з яких є: 1) вид радіоактив­ного перетворення; 2) середня енергія одного акту розпаду; 3) схема радіоак­тивного розпаду); 4)^шляхи надходження радіоактивних речовин до організму; 5) розподіл в органах та системах; 6) час перебування радіонукліда в організ­мі; 7) тривалість надходження радіоактивних речовин до організму людини.

Основними шляхами надходження радіоактивних речовин до людського організму є дихальні шляхи, кишково-шлунковий тракт і шкіра. Найнебезпе-чнішим вважається потрапляння радіоактивних ізотопів через верхні дихаль­ні шляхи, звідки вони переміщуються у шлунок і легені. Через неушкоджену шкіру резорбція в 200-300 разів менша, ніж через травний канал, і не завдає суттєвої шкоди, за винятком ізотопу водню — тритію, який легко проникає через шкіру.

Додаткове внутрішнє опромінення можливе у випадку надходження ра­діоактивних речовин під час споживання забруднених харчових продуктів.

Іонізуюче випромінювання має високу біологічну активність. Залежно від дози опромінення та низки інших умов воно здатне негативно впливати на людину, спричинити її загибель. Біологічна дія радіоактивного випромі­нювання полягає в ушкодженні, іонізації або збудженні молекул (у тому чис­лі ДНК), загибелі клітин, виникненні мутацій.

Прикладні аспекти взаємодії Соціальна екологія

суспільства і природи

Відзначають такі ефекти впливу іонізуючої радіації на організм людини: соматичні (гостра променева хвороба, хронічна променева хвороба, місцеві променеві ураження); сомато-стохатичні (злоякісні новоутворення, порушен­ня розвитку плода, скорочення тривалості життя); генетичні (генні мутації, хромосомні аберації").

Доза опромінення до 0,25 Гр (25 рад) звичайно не спричинює значних відхилень у загальному стані організму. Доза 0,25-0,5 ГР (25—50 рад) може призвести до окремих відхилень у складі крові. Доза 0,5-1 Гр (50-100 рад) зумовлює не різко виражені зміни в картині крові, порушення функції нерво­вої системи. Пороговою дозою для гострого променевого ураження прийнято вважати одноразове опромінення дозою 1 Гр (100 рад). У випадку подальшо­го опромінення дозою 150 рад і більше ймовірною є виникнення хронічної променевої хвороби, яка проявляється вегето-судинними порушеннями, фун­кціональними змінами центральної нервової системи, токсичним ураженням печінки, зменшенням числа лейкоцитів до 2 тис/мм у крові, переродженням нейтрофільних гранулоцитів тощо.

Серйозну загрозу для здоров'я людини, яка перенесла гостру чи хроніч­ну променеву хворобу, становлять віддалені наслідки променевого ураження. Вони можуть проявитися через 10-20 років після опромінення. До основних віддалених наслідків належать, зокрема, захворювання, що пов'язані зі змі­нами генетичного апарату (пошкоджуються хромосомний апарат, порушу­ються механізми ділення (мітозу), відбувається блокування процесів віднов­лення та диференціювання клітин тощо), злоякісні пухлини, захворювання крові, скорочення тривалості життя.

Відповідно до рекомендацій Міністерства з контролю за радіаційним забрудненням (1987 р.), для запобігання можливих вад розвитку одноразова доза гамма-опромінення не повинна перевищувати 5 Гр.

Що стосується небезпеки генетичного виродження людства (зокрема, на сучасному етапі), то можна сказати, що ризик народження хворої дитини че­рез опромінення чи інший шкідливий вплив саме внаслідок мутації (природні або викликані штучно зміни спадкових особливостей організмів, які зміню­ють їхні морфологічні і (або) фізіолого-поведінкові ознаки) не такий вже й великий. За даними експертів ООН (1977 р.), генетичні хвороби внаслідок опромінення в дозі 1 рад популяції в 1 млн новонароджених виникають у першому поколінні в 63 випадках, що складає 0,06% від загального числа ге­нетичних хвороб у популяції. Однак для нащадків хворої дитини ризик успа­дкувати захворювання вже становить 50%.

Одиницею дози є грей (Гр), названий на честь англійського фізика С. Грея — оі із засновників радіаційної дозиметрії. Якщо людина отримує дозу 1 Гр, то у кож кілограмі її тіла іонізуючі агенти виділяють енергію 1 Дж (Дж/кг «Гр)

_*. Прикладні аспекти взаємодії

Соціальна екологія ^г _._ _____ __^„

^ч суспільства і природи

------ Шкідлива дія рааіашї на плід людини (тератогенний ефект) можлива,

якщо дози опромінення перевищують 20-25 рад. Водночас генетично знач-ною. тобто такою, що здатна викликати патологічні зміни у хромосомному апараті плода, вважають дозу 10 рад.

Слід пам'ятати, що загрозу для здоров'я людини становить і ще не ви­вчений механізм поєднання зовнішнього і внутрішнього оіггхшінення (повіт­ря, їжа), зовеш не досліджене і явище синергізму — взаємодії радіації з хімі­чними речовинами — свинцем, пестицидами тощо.

6. Канцерогенна дія чинників середовища на людський організм

Канцерогенам називають хімічну сполуку або фізичний агент, які при дп на живу тканину здатні викликати розвиток новоутворень (доброякісні та злоякісні пухлини) або сприяти їхньому виникненню. Виділяють канцероге­ни антропогенного (техногенного), абіогенного та біогенного походження.

До антропогенних належать хімічні сполуки (бензидин, азбест, вініл­хлорид, миш'як, сажі, смоли, важкі метали тощо), іонізуюча радіація. Серед даної групи онкогенних чинників найбільшу небезпеку становлять хімічні канцерогенні речовини, які потрапляють до організму людини різними шля­хами: через повітря (наприклад, при вдиханні пилу із «синього» і «коричне­вого» азбесту, який мигтить дуже гострі мікроголочки, що легко проникають у тканину альвеол, спричинюючи різні пошкодження аж до раку легень), тра­вний канал (у тому числі з водою та харчовими продуктами, до яких потрап­ляють різні хімічні сполуки внаслідок агропромислового забруднення грун­тів), через забруднення шкіри (ще у 1775 р. П. Потт описав рак сажотрусів, який виникає внаслідок потрапляння на шкіру канцерогенних продуктів зго­рання палива).

Джерелами абіогенного походження канцерогенів є вулканічна діяль­ність, геохімічні зони та метеоритна речовина. Кількість метеоритної речови­ни, яка щодобово випадає на Землю, може сягати 170 т. У складі метеоритів містяться яолігщклічяї ароматичні вуглеводні (ПАВ), хром, нікель,' індол (попередник ендогенних канцерогенів). Ті ж речовини, крім останньої, спо­луки миш'яку, кобальту, берилію, кадмію, азбесту, а також ізотопи урану, це­зію, стронцію утворюються під час різних геохімічних процесів. Важливе джерело збагачення навколишнього середовища канцерогенами — вулканіч­на діяльність. Крім ПАВ, миш'яку та інших елементів онкогенну небезпеку можуть становити продукти вулканічної діяльності — попіл, цеоліт тощо.

Біогенні канцерогени можуть утворюватись мікроорганізмами, нижчи­ми і вищими рослинами, теплокровними тваринами і людиною. Виділяють три джерела походження даних канцерогенів: 1) утворення продуктів мета­болізму, бластогеиних та інших продуктів розпаду рослий; 2) синтез сполук,

Прикладні аспекти взаємодії Соціальна екологія

суспільства і природи

що зумовлюють розвиток пухлин у тих чи інших мікроорганізмів: 3) синтез канцерогенів унаслідок геохімічної діяльності живих організмів.

Прикладом першого джерела походження біогенних мікроорганізмів можуть бути продукти метаболізму нижчих грибів та рослин (афлактокенни, карагіпі 11), нірозолідинові алкалоїди тощо.

Друге джерело — синтез ароматичного вуглеводню бензапірену, який виявлено в окремих квіткових рослинах, хлорелі та бактеріях, утворення ніт­росполук у деяких рослинах унаслідок внесення в грунт значних доз добрив чи зберігання рослинних продуктів, що містять нітрати (нітрити).

Прикладом третього джерела є діяльність літотрофних мікроорганізмів, які руйнують гірські породи та мінерали і призводять до збільшення у сере­довищі кадмію, кобальту, миш'яку та інших елементів.

Відомо, що процеси поглинання канцерогенів та фізіологічні бар'єри накопичення залежать від ступеня забруднення середовища та багатьох чин­ників, досліджуваних фізіологами.

Накопичення канцерогенів у рибах, молюсках тощо визначає можли­вість їхнього поширення по харчових ланцюгах тварин і людини. Це означає, що в індустріально розвинутих країнах зі значним забрудненням навколиш­нього середовища відходами промисловості, пестицидами, нітратами, радіо­нуклідами захворюваність на злоякісні пухлини щороку зростає.

Кількість хворих на злоякісні пухлини в Україні на кінець 1992 р. скла­дала 697 тис. 680 осіб (169,8 на 10 тис. населення). Кількість хворих ва рак збільшується на 1,5%- 4% за рік, залежно від регіональних особливостей.

Профілактика онкологічних захворювань полягає у покрашенні середо­вища людини з метою виключення чи зменшення впливу на організм неспри­ятливого чинника або групи чинників та збільшення опірності до дії канцеро­генів різної природи чи зниження чутливості до них.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає актуальність розвитку нової галузі екологи — еколо­гії ЛЮДИНИ?

2. Предмет досліджень та основні завдання екології людини.

3. Що таке гігієнічне нормування?

4. Дайте визначення ГДК. ГДД, ГДР, МНД?

5. Що таке «здоров'я» людини, які екологічні чинники на нього впли­вають?

6. Дайте визначення поняття «забруднювач».

7. Як впливає на організм людини споживання забрудненої важкими

І

металами води?

8. Що спричинює виникнення таких захворювань, як ендемічний зоб, флюороз, карієс? 9, Які особливості впливу на організм іонізуючої радіації?

Соціальна ехачогія Прикладні аспекти взаємодії

суспільства і природи

І

10. У чому полягає канцерогенна дія чинників середовища на людський організм?

Література

1. Вопроал социожологии / Материальї переой всесоюзною конференцію
«Проблема социапьной жологии». — Львов, 1986, — 352 с.

2. Залольський А. К, Салюк А. І. Основи екології: Підручник // За ред.
' $СМ Ситника. —К: Вища шкапа, 2001. — С. 250-270

3. Корсак К В.. Плахотнік О. В. Основи екології: Навч. Посібник. — 2—ге вид. стереотип. — К: ШУП, 2000. — 240 с.

4. Микитюк О. М. та ін. Екологія людини: Посібник для студентів педаго­гічних вузів. —X: РВП «Оригінал», 1997. — 224 с.

5. Никитин Д. П., Ноеиков Ю. В. Окружающая среда и человек: Учеб. по-соб. для студ. вузов. — М: Вьгсшая школа, 1986. — 415 с.

6. Основи соуюекології: Навч. посібник / За ред Г. О. Бачинського. — К: Вища школа, 1995. — 238 с.

7. Основи жологии и зкологическая безопасность: Учебное пособие // Под ред. В. В. Шкарина, И. Ф. Колпащиковой. — Н. Новгород: Изд-во Ниже-городской медицинской академии, 1998. — 172 с.

8. Хижняк МІ., Нагарна А. І. Здоров'я людини та екологія. — К: Здо-

Тема 12. Технологічні аспекти соціоекології

1. Науково-технічнИи прогрес і соціоекологічна криза.

2. Недосконалість технічних засобів і технологічних процесів — осно­вна причина забруднення природного середовища.

3. Методи захисту навколишнього природного середовища. Нові тех­нологічні принципи.

4. Біотехнологія як еталон безвідходного виробництва.

1. Науково-технічний прогрес і соціоекологічна криза

чна криза— це порушення рівноваги між природними умовами і впливом людини на навколишнє середовище. Вона означає пору­шення єдності природного і суспільного компонент навколишнього середо-іє рівень загрози стабільності функціонування як біосфери, так ¹ суспільства, ставлячи під питання саме існування людства.

Найчастіше згадуються три форми виявлення екологічної кризи: забру­днення, порушення рівноваги, деструкція.

Забруднення — це нижчий степінь порушення екологічної рівноваги.

Прикладні аспекти взаємодії Соціальна екологія

суспільства і природи

Порушення рівноваги означає значне зменшення можливостей екосис­теми і біосфери до саморегуляції, а для відновлення цієї рівноваги потрібне втручання людини.

Деструкція означає таку стадію порушення екосистеми, за якої віднов­лення її функцій стає майже неможливим. Ці форми екологічної кризи прояв­ляються різними способами в окремих географічних районах і країнах.

Достовірними ознаками соціоекологічної кризи є виникнення проблем голоду, демографічного вибуху, вичерпності природних ресурсів, забруднен­ня природного середовища тощо- Тому сучасна людина стоїть перед самим важливим випробуванням за всю історію свого розвитку: як перебороти кри­зу Людства, викликану обмеженістю запасів природних ресурсів, як поборота енергетичну кризу, істотне забруднення навколишнього середовища, демо­графічний вибух, бідність.

Забруднення, порушення екологічної рівноваги безпосередньо загро­жують життю на нашій планеті та ведуть до знищення навколишньої приро­ди. Ми забруднюємо повітря і воду, живемо в умовах шуму і бруду, якого не витримала б жодна тварина. Водночас реклама і політики стверджую ь, що ми ніколи не жили так добре. Але повернемось до реальності

Інтенсивне забруднення середовища розпочалося із зародженням індус­тріального виробництва. З винаходом парової машини промисловість стає найбільшим джерелом забруднення через зростання споживання палива. Особливо негативно впливали на довкілля металургійні комплекси і залізни­чний транспорт. Різке зростання інгредісят-забруднювачів довкілля, істотна зміна якісного складу забруднювачів починається на початку XX ст. із по­явою двигунів внутрішнього згорання, з початком використання теплових електростанцій і розвитком хімії.

Якщо раніше у викидах переважали оксиди вуглецю, сажа, попід, сірча­ний ангідрид, а також відходи харчової промисловості (жири, кров, сироватка тощо), то згодом почади викидатись значні кількості оксидів азоту, сполук свинцю, ртуті, аміаку, сірководню, альдегіди, вуглеводні тощо. З'явилися гори залишкових відходів, терикони, білі содові озера, зросла кількість смітників.

Особливо різке руйнування довкілля розпочалося після Другої світової війни з розвитком НТР. Техногенна діяльність набула планетарного (глоба­льного) масштабу.

У XX ст. видобуто з надр землі більше корисних копалин шжзв»^, іс­торію цивілізації, починаючи від палеоліту. При цьому більше половини залі­зної руди, 2/3 нафти, газу, солей, фосфоритів, 3/4 бокситів, майже ІОШ'і ура­ну видобуто впродовж останніх 30 років. Для потреб людства використову­ється лише 2-5% видобутої природної речовини, а решта —йде у відходи.

Щорічно на планеті у результаті спалювання в атмосферу поступає 20 млрд т оксиду вуглецю. У ріки скидається 160 км^г нвамн^ових; стоків. У ґрунт вноситься понад 500 млн т мінеральних добрив і біля 3 мдн т отругохі-

Соціальне екологія Прикладні аспекти взаємодії

суспільства і природи

мікатів. З'явилося чимало органічних забруднювачів, які стійкі і водночас дуже канцерогенні (хдоровугяеці, діоксини, ПОЛІ1ДИКЛІЧНІ вуглеводні тощо). Сьогодні в Україні ведеться контроль ГДК і ГДВ понад 2 тис. різноманітних забруднювачів (в інших країнах значно більше).

Наслідком оощоекологічної кризи є духовний занепад, низький рівень екологічної культури, подвійна мораль у суспільних відносинах. Тому в XXI ст. особлива роль у подоланні дисгармонії належить молоді, яка з новим способом мислення і дій, з новим поглядом на свою роль у житті суспільства і біосфери, повинна включитись у процес гармонізації стосунків суспільства і природи.

2. Недосконалість технічних засобів і технологічних процесів — основна причина забруднення природного середовища Щ

Слово «технологія» походить від грецького «технос» — мистецтво, ре­месло, і «логос» — наука, слово. Дослівно «технологія» — наука про ремес­ло. Це прикладна наука, яка вивчає способи і процеси переробки сировини у засоби виробництва та предмети споживання. Технологія — самостійнайиІІ; вузь знань, що входить у комплекс технічних наук.

Друге значення поняття «технологія» пов'язане з комплексним характе­ром виробничої діяльності як певної сукупності виробничих (технологічних) процесів.

«Технологія» — це процес послідовної зміни стану, властивостей, структури, форми та інших характеристик предметів праці з метою виготов­лення певної продукції. С різні предмети праці, різні виробництва й, отже, рі­зні види технологій. Екологи, звичайно, повинні знати особливості всіх виро-бннчо-технологічних процесів, щоб орієнтуватись у можливих джерелах за­бруднення довкілля, прогнозувати стадії виробництва, де можлива компенса­ція негативного впливу на природу або ж і повна його ліквідація.

Технологічний процес лежить в основі будь-якого виробництва, склада­ється з окремих елементів (складових матеріальних частин) і стадій (складо­вих часово-просторових частин).

За способом організації технологічні процеси поділяються на дискретні, безперервні і комбіновані. За кратністю обробки: циклічні (кругові), відкриті (із розшкнутим технологічним ланцюгом — екологічно небезпечні) і комбі­новані. За агрегатним станом: гомогенні і гетерогенні (або однорідні і неод­норідна). За тепловим ефектом: екзо- і ендотермічні, За умовами впливу: ви­сокотемпературні, низькотемпературні, каталітичні, вакуумні, електрофізич­ні, електрохімічні тощо.

Важливе значення мають також параметри тиску, температури, концен­трації — тобто показники, які характеризують технологічний процес, а також характеристики: швидкість, зворотність, текучість, оброблюваність тощо.

Прикладні аспекти взаємодії Соціальна екологія

суспільства і природи

Сучасні технології, зокрема альтернативні, ґрунтуються на: радіаційно-хімічних процесах, ультразвукових, вони є лазерні, променеві, плазмові. Усі природозберігаючі технології можна поділити на 5 видів.

1. Безвідходні (маловідходні) технології.

2. Реутилізаційні (рециркуляційні) технології— при цьому технологіч­ний процес організований так, що відходи одного виробництва стають сиро­виною для іншого (технології замкнутих циклів).

3. Ресурсозберігаючі технології— виробництво і реалізація кінцевої продукції з мінімальним використанням речовини та енергії на всіх ета­пах виробничого циклу і з найменшим впливом на людину та природні екосистеми.

4. Біотехнології — сукупність методів і прийомів отримання корисних для людини продуктів та явищ за допомогою біологічних агентів (біофільтри, біореактори тощо).

5. Екологічні технології (геотехнології) — технології побудовані на основі процесів (за типами процесів) характерних для природи, інколи як їхнє пряме продовження (контурне землеробство або безвідвальна обробка грунту тощо).

Отже, недосконалість саме технічних засобш та технологічних процесів призводить до головних видів забруднення навколишнього середовища: ме­ханічного (пил, попіл, шлак, будівельне сміття тощо), хімічного, радіоактив­ного, теплового, електромагнітного. Коли промислове підприємство, техніч­ний засіб чи умови праці не задовольняють нормативи безпеки та еколотіч-ності, необхідно проводити комплекс заходів, спрямованих на патіяшення цих показників.

3. Методи захисту навколишнього природного середовища. Нові технологічні принципи

■■Ї&Щ Під методами захисту навколишнього природного середовища (НПС) розуміють комплекс технологічних, технічних і організаційних заходів, спрямованих на зниження або повне виключення антропогенного забруднен­ня біосфери. Універсальних методів, звичайно, не існує, тому радикально ви­рішити проблему забруднення НПС на сьогодншшш технїчнш стаді розвит­ку людства не можливо (пригадайте рівень споживання ресурсів і кількість відходів, масштаби впливу на НПС). Отож, лише поєднання кількох раціона­льно підібраних і науково обґрунтованих заходів у кожному конкретному ви­падку може призвести до бажаних ефектів, результатів по захисту (охорони) НПС.

Для цього використовують такі методи:

1) технологічні — безпосередній вплив на технологічні процеси, які ви­ступають джерелом забруднення, внаслідок чого з'являються нові технології (утилізаційні, зберігаючі, чисті тощо);

І32

Соціальне екологія Прикладні аспекти взаємодії І

суспільства і природи

2) організацінно-технічні — зменшення концентрації та рівня забруд-
нення на шляхах їхнього розповсюдження від виробництва до біосфери, тоб­
то використання технічних засобів захисту та проведення організаційно-
плакувальних заходів.)

Перша група методів розв'язує проблему значно ефективніше, але є до­волі трудомісткою та дорогою: відбувається реконструкція підприємств, за­криття старих і будівництво нових із використанням альтернативних техно­логій, проводяться спеціальні науково-дослідні роботи, вирішується цілий ряд завдань соціально-економічного плану, наприклад, перекваліфікація пра­цівників, автоматизація, комп'ютеризація виробництва.

Друга група методів є дещо вигіднішою, але вони мають локальний ха­рактер дії і не знищують причину, яка викликає забруднення.

Загальна класифікація методів захисту НПС від антропогенних забруд­нень, наведена на рис 33, яка свідчить, що при проведені технологічних за­ходів, спрямованих на боротьбу із забруднювачами НПС, використовують прямі та побічні методи.

Прямі методи дозволяють знизити масу, об'єм, концентрацію і рівень
забруднення безпосередньо джерела їхнього утворення в технологічному
процесі. Приклад: зменшення вмісту сірки в паливі; створення електромобі­
лів тощо.І

Побічні методи не забезпечують безпосереднього зниження рівня за­бруднення джерела, але мінімізує його або виключає утворення забрудників при проведенні наступних технологічних процесів. Приклад: використання прогресивних методів литва; заміні газового зварювання електричним, а на-|юрма удосконалення технології виробництва— створення
замкнутих технологічних процесів, систем оборотного водопостачання і без- Івідходної технології, що можливо тільки за узгодження прямих та побічних методів. І

Під безвідходною технологією розуміють замкнуті технологічні проце­си, за яких відходи кожного попереднього процесу виступають вихідною си­ровиною для наступного. Прикладом цієї технології є кругообіг речовин та енергії у природі.

Майбутнє— за технологічними методами захисту НПС, які найбільш прогресивні. Саме втілення на всіх етапах виробництва безвідходної техно­логії дозволить цілком розв'язати проблему антропогенного забруднення біо­сфери.

Організаційио-технічні методи, застосування яких не пов'язане з безпо­середнім впливом на джерело забруднення, використовується для захисту Ш1С шляхом:

134 1

Соціальна екологія

Прикладні аспекти взаємодії суспільства і природи

• розосередження джерел забруднення; воно не захищає безпосередньо НПС від забруднень, але дозволяє знизити локальне навантаження шкі­дливих речовин на біосферу до допустимих концентрацій іритів, із ней­тралізацією яких природа ще справляється сама;

• локалізації джерел забруднення за рахунок ізоляції, герметизації, ек­ранування, а також захоронення відходів, що дозволяє обмежити по­ширення забруднювачів у біосфері;

• очистки (повної чи до допустимих концентрацій) викидів, які надхо­дять у біосферу за допомогою спеціального технічного устаткування і приладів, що використовують фізичні, хімічні, фізико-хімічні і біохіміч­ні способи очищення і знезараження забруднювачів.

Прямі

Побічні

Розсередження дмсереї забруднення

Локалізація джерсі забруднення

Очистка вмкшіїз

Зниження вмісту шкідливих речовин у сировині

Зниження відході^ в-ва шляхом підвищення коефіцієнтів використання вихідної сировини

И Сгеорегі

Створення окре-мих промислових ВУЗЛІВ

Удосконалення технологічних процесів

	Створення замкну-
	тих технологічних
	процесів, систем
	оборотного
	водопостачання

Заміна неути візованих матеріалів утилізованими

Будівництво димових тру6\ каналізацій, колекторів тощо

Поховання заорудннкш

Створення безвід­ходних (маловід-ходних) технологій

Використання прогресивних технологій

Розосередження окремих виробництв

[г-Н

Перехід на альтернативні

Вивезення заоруд] нень за межі підприємств

Рисунок 33. Методи захисту НПС (за Дугайовою Г. В.)

На цьому рівні розвитку технології використання організашйно-технічних методів є основним способом боротьби із забруднювачами ЯПС.

Свфльна екологія Прикладні аспекти взаємодії

суспільства і природи

Основні напрямки екологізації виробництва.

1. Розробка ефективних засобів очищення промислових, комунальних та тваринницьких стічних вод і промислових та транспортних викидів в атмос­феру. Це частково запобігає забрудненню довкілля, але повністю не ліквідо­вує його. Хоча ефективність окремих очисних технологій сягає 99,9%, їм не може належати провідна роль, коли йдеться про гармонізацію взаємодії сус-пільства і природи через дуже високу вартість сучасних очисних технологій. Основні види очистки: механічні, хімічні, біологічні, електричні тощо.

Значно перспективнішими є заходи, спрямовані на зменшення або по­вну ліквідацію шкідливих відходів, що забруднюють довкілля. Головний на­прям — це перехід до використання замкнутих технологій, для яких характе­рна відсутність обміну речовин із зовнішнім середовищем. Стосовно техно­логічних операцій це можна розуміти як процес, у якому відсутні викиди твердих, рідких і газоподібних відходів. Важливе значення тут відводиться розробці нових альтернативних технологій, нетрадиційних матеріалів, розро­бка технологій на основі природних (екологічних) процесів. Саме тут важли­ве значення має використання досягнень науки і техніки. Це найперспектив-ніший шлях екологізації.

Важливим сучасним напрямком екологізації є утилізація, тобто повтор­не використання відходів.

Найбільш важливий захід— це регенерація первинних відходів, тобто залишення їх у циклі виробництва з метою додаткової переробки і вилучення невикористаних елементів або сполук. Тут є три шляхи, або напрямки:

• повернення відходів у той самий виробничий процес, із якого їх отримано;

• використання відходів в інших виробничих процесах;

• використання відходів у вигляді сировини для інших виробництв.

Це значною мірою дозволяє розв'язати проблему мінімізації відходів, а в окремих випадках досягти їхньої повної лнсвідацц. Але й тут існує ряд про­блем, у першу чергу фінансових, нерідко кількість відходів просто переви­щує реальні можливості їхнього використання. Тому найбільш перспектив­ним напрям екологізації виробництва слід вважати розробку принципово но­вих екологічних (маловідходних) технологій і перехід виробництва до основ екологічно «чистого» виробництва.

4. Біотехнологія як еталон безвідходного виробництва

Біотехнологія — це сучасне, а більшою мірою майбутнє науки, техноло­гії виробництва, а отже і майбутнє людства. Це сфера біотехнічних дослі­джень, розвиток яких пов'язаний з процесом технології біології. Названий процес обумовлений взаємодією біології з технічними науками і використан­ням У рамках формування системи «наука — техніка — виробництво». У ре­зультаті з'являються методи біологічного пізнання, а також нові форми біо-

Дата добавления: 2015-06-28