Історичні типи взаємовідносин людини і суспільства

План

Тема 17. Суспільство і особистість.

1. Історичні типи взаємовідносин людини і суспільства.

а) відносини особистої залежності,

б) відносини речової залежності за умови особистої незалежності,

в) відносини вільних індивідуальностей.

2. Індивід, особистість, індивідуальність.

3. Суспільство і потенціал особистості.

4. Пріоритет загальнолюдських цінностей.

Факт залежності людини від суспільства є очевидним. Індивід нескінченними зв'язками з'єднаний з суспільством, залежить від нього, визначається його:

1) соціальними;

2) історичними;

3) культурними обставинами.

Умови для розвитку людини в суспільстві:

а) матеріальні;

б) духовні;

в) соціальні.

Лише в суспільстві людина може виділятися як індивід, лише через спілкування, через відносини з іншими людьми вона може формуватися як особистість.

Поняття «особистість»передбачає наявність:

1) самодетермінації,

2) самовизначеності людини,

3) спроможністі робити власний вибір життєвої позиції і своєї долі.

Це означає - спроможність людини бути відносно незалежною від суспільства.

Два фактори від яких залежить міра свободи людини та її реалізації:

1) внутрішнього - від ступеню розвитку особистісного начала в людині;

2) зовнішнього - від типу і характеру суспільних відносин.

Саме типом і характером суспільних відносин зумовлені історичні типи взаємозв'язку людини і суспільства (або типи соціальності).

Три основних історичних типа соціальності:

1) відносини особистої залежності;

2) відносини речової залежності за умови особистої незалежності;

3) відносини вільних індивідуальностей.

Вони є не тільки історичними ступенями соціалізації індивідів, але й певними типами соціальності.

а) відносини особистої залежності

Відносини особистої залежності характерні для всіх докапіталістичних суспільств. Спільним для них є включеність індивіда до жорстко регламентованої локалізованої системи зв’язків:

а) рідових, б) родинних,

в) корпоративних, г) кастових,

д) цехових, є) гільдійних.

Окрім панування і підпорядкування, стосунки особистої залежності проявлялись в локалізованих системах зв’язків:

1) до деяких них людина належить з народження;

2) до деякких них людина вступає в залежності від характеру своєї діяльності.

Ці системи зв’язків були сталими, визначали істотні особливості людської поведінки. Інколи вони мали більше значення в житті людини, ніж її індивідуальні особливості. Людина формується як особистість, проте образ її життя, діяльність залежать від приналежності її до тієї чи іншої соціальної спільноти.

Різниця проявляється в тому, що в докласовому суспільстві відсутня експлуатація, особиста залежність тут виявляється як безпосередня залежність людини від первісного колективу.

Становлення особистості історично відбувається:

1) на основі розвитку виробництва,

2) ускладнення трудової діяльності,

3) розподілу праці,

4) формування часної власності.

У людини з’являються особисті інтереси і вона починає відокремлюватися від інших.

Відчувати себе як особистість людина може тільки в суспільстві:

а) шляхом відносин із людьми;

б) в порівнянні себе із ними;

в) в розрізненні себе від інших.

б) відносини речової залежності, за умови особистої особистої незалежності

Розвиток капіталістичного товарного виробництва ламає соціальні структури:

1) з’являється автоматизація виробництва,

2) поділ суспільства на соціальні групи, які вже не зв’язані між собою стосунками особистої залежності,

3) ліквідується система зовнішньоекономічного примушення до праці,

4) стосунки людей приймають вигляд стосунків товаровиробників–підприємців,товаровиробникіів–власників, робітників тобто вони стають речовими відносинами.

Розвиток капіталістичних відносин приводить до наступних змін:

а) долається місцева замкнутість;

б) розширюються можливості спілкування;

в) мобілізується творчий потенціал;

г) покращується ініціативність, заповзятість окремого індивіду;

д) людина вступає в широкі суспільні зв’язки.

Виникає суспільство, де кожний індивід - сам по собі, соціально і морально ізольована одиниця суспільства. Він переслідує свій власний інтерес, намагаючись використати інших у своїх цілях. Саме тут відносини між людьми набувають характеру речових відносин, тобто відносин товаровиробників, кожна людина ставиться до іншої, як до засобу досягнення своїх економічних цілей.

Звідси зявляється:

1) панування духу відчуження,

2) індивідуальна самотність,

3) тотальне роз'єднання людей.

Звільнившись від системи звязків, належність до яких надавала людині почуття впевненості і безпеки, людина опинилася віч-на-віч зі створеним нею світом товарів, нових відносин де сама вона виступає лише, як товар.

Взаємна і всебічна залежність байдужих по відношенню один до одного індивідів створює їх суспільний зв’язок.

Цей суспільний зв’язок знайшов вираження в міновій вартості, у вигляді грошей.

в) відносини вільних індивідуальностей

Умовами для виникнення нового типу особистості є:

1) створення якісно нових умов і стосунків, в яких функціонує суспільство і особистості,

2) поява можливості для гармонійного поєднання особистих і суспільних інтересів.

Цей тип стосунків відрізняється від примітивних форм первісної колективності, де людина була злита з колективом, також від тих суспільств, в яких переважає антагонізм особистих і суспільних інтересів.

Новий тип стосунків у урізноманітнює форми відчуження людини.

Соціалістичний колективізм передбачає різноманіття індивідуальностей, а не їх гноблення.

Суспільна власність на кошти виробництва – необхідна, але недостатня умова для повного розвитку нового типу соціальності.

Для повного розвитку нового типу соціальності необхідно:

а) високий рівень виробництва та продуктивності суспільної праці,

б) збільшення вільного часу,

в) демократизація суспільного життя,

г) розвиток творчої ініціативи.

Можливості, які з`являються за цих умов:

1) вільне створення спілок і співтовариств;

2) здійснення індивідами свого самостійного і вільного вибору форм спілкування.

В основі відносин вільних асоціацій індивідів виникає ставлення до іншої людини як до самоцінності, як до альтернативи.

Ці відносини стверджують визнання безумовної гідності особистості.

Сукупність суспільних відносин виражає суть суспільства, а не людини. Зясування специфіки людського буття, повязується з порівнянням життя людини з життям тварини. Виявляється особливість, яка полягає в тому, що тварини становлять закриту систему фізіологічних рефлексів і інстинктів, прив’язаних до середовища, специфічного для кожного виду, тому що в ньому є те, що відповідає набору їх видових ознак. Поведінка і спосіб життєдіяльності тварин генетично обумовлені. Людина немає строго визначеної екологічної ніші, запрограмованості способів життєдіяльності і може не просто освоїти різні види діяльності, але діяти «за мірками будь-якого виду», насідуючи при необхідності поведінки різних тварин.

Духовні компоненти праці, яких нема у тварин:

1) усвідомлена ціленаправленість (постановка цілі, передбачення результатів),

2) концентрація уваги,

3) вольова підтримка необхідної напрагу,

4) насолодження працею як грою фізичних та інтелектуальних сил,

5) естетичні переживання людини в процесі праці.

Людина – істота соціокультурна, активно-творча, діяльна, яка створює ціності, тобто духовне.

Суть людини як суб’єкта всіх видів діяльності проявляється завдяки взаємодії з іншими суб’єктами, а також з власних середовищем проживання – суспільством і досліджується в системі:

1) людина – людина,

2) людина – спільність людей,

3) людина – суспільство,

4) людина – світ.

Ставлення людини до світу і самої себе не визначено її інстинктивною програмою, а виробляється поступово. Людина володіє унікальною невластивою тваринам здатністю і потребою до само заглиблення.

Дата добавления: 2014-01-03