Поняття процесуального представництва та його значення

План

Представництво у цивільному процесі

1. Поняття процесуального представництва та його значення.

2. Види представництва та повноваження представника в суді.

Ключові слова: представництво, відмінність процесуального представництва від загальноцивільного, хто може бути представником, обов’язкове і факультативне представництво, добровільне, законне і громадське представництво.

Мета лекції: навести дефініцію процесуального представництва та окреслити його значення, визначитися із видами представництва та охарактеризувати повноваження представника.

У цивільно-процесуальній літературі немає єдиної точки зору щодо поняття представництва в цивільному процесі. Окремі автори вважають, що процесуальне представництво - це правовідношення, в рамках якого одна особа (представник) здійснює в суді в межах наданих їй повноважень процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи (яку представляють) з метою надання юридичної допомоги при розгляді цивільних справ і здійсненні захисту суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Такий підхід до визначення представництва не дає відповіді на питання, яким є таке правовідношення - матеріальним чи процесуальним. Якщо вважати їх процесуальними, то можна зробити висновок, що цивільні процесуальні правовідносини не можуть виникнути поза судом, що суперечить загально­визнаній в теорії цивільного процесуального права точці зору, згідно з якою суд є обов'язковим суб'єктом цивільних проце­суальних правовідносин. Якщо ж вважати, що представництво у цивільному процесі - це матеріальні правовідносини, то можна дійти висновку, що інститут представництва в цивіль­ному процесі - це інститут цивільного права, а не цивільного процесуального права, що суперечить визнаній більшістю авторів точці зору.

Представництво в цивільному процесі - це процесуальна діяльність особи (представника), спрямована на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи (яку представляють), яка бере участь у справі та сприяє суду в повному й об'єктивному з'ясуванні обставин справи, і у винесенні законного й обґрунтованого рішення.

Значення судового представництва визначається його двома головними цілями. По-перше, це надання юридичної допомоги громадянам і організаціям при розгляді і вирішенні цивільних справ у суді. По-друге - це надання допомоги суду у встановленні дійсних прав і обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Представництво в суді є самостійним процесуальним інститутом, а не різновидом загальноцивільного, як часто вважають у судовій практиці та літературі.

Основні відмінності процесуального представництва від загальноцивільного полягають в тому, що:

1) представництвов силу цивільного права може бути в будь-яких угодах, а в силу процесуального - тільки в суді;

2) метою загально цивільного представництва є надання допомоги довірителю, а проце­суального — і суду;

3) при загальноцивільному представництві не може бути подвійного представництва, а в процесі закон­ний представник може доручити ведення справи договірному;

4) при загальноцивільному представництві в юридичній дії бере участь тільки представник, а у процесі поряд із пред­ставником може брати участь, а іноді повинен - той, кого представляють;

5) при загальноцивільному представництві повноваження представника визначаються дорученням, а в процесі - в основному законом. Тому за ЦПК України представник віднесений до числа осіб, що беруть участь у справі, і, отже, наділений юридичною заінтересованістю, є самостійною процесуальною фігурою.

Представник у позовному провадженні може бути в сторін і третіх осіб, у провадженні по справах з адміністративних правовідносин - в особи, яка оскаржує (заяву), і в органу, чиї дії оскаржуються, а по справах окремого провадження - в особи, яка подає заяву (скаргу). Згідно зі ст. 38 ЦПК України мати представника у цивільній справі мають право також особи, які відповідно до закону захищають права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення).

Представництво в цивільному процесі можливе при розгляді будь-якої справи на всіх стадіях процесу.

У правовідносинах процесуального представництва варто розрізняти зовнішні правовідносини, які складаються у представника з судом, і внутрішні правовідносини між представником і тим, кого він представляє. Зовнішні пра­вовідносини є процесуальними відносинами. Внутрішні правовідносини між представником і особою, яку пред­ставляють, є матеріальними правовідносинами. Це можуть бути цивільні правовідносини, що виникають на підставі до­говору доручення, трудові правовідносини тощо.

Представником може бути особа, яка володіє цивільною процесуальною дієздатністю (за ЦПК - яка досягла 18 років). Не можуть бути представниками в суді:

1) особи, що не досягли повноліття;

2) особи, над якими встановлено опіку, піклування;

3) адвокати, які прийняли доручення про надання юридичної допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів. Судді, слідчі і прокурори не можуть бути представ­никами в суді, окрім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни чи попечителі, як представники відповідного суду чи органу прокуратури, що є стороною в справі.

ЦПК передбачено, що не можуть бути представ­никами в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. Судді слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники (ст. 41 ЦПК України).

ЦПК України сформульовано більш загальні вимоги до осіб, які можуть бути представниками.

Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у ст. 41 ЦПК України.

Одна й та сама особа не може бути одночасно представ­ником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні (ст. 40 ЦПК України).

Дата добавления: 2014-01-03