Діалектика взаємодії суспільства з навколишнім середовищем

Постійна суперечливість у системі «природа — суспільство — ви­робництво» нині переросла в гострий антагонізм, який може бути розв'язаний шляхом порушення цілісності системи і (або) повного знищення однієї чи всіх її складових. У даному випадку вже є певні оз­наки реальної небезпеки розв'язання цього антагонізму саме шляхом повного або часткового зникнення суспільства.

Сучасна ситуація у системі природокористування характеризується щонайменше трьома особливостями:

• кількісним розширенням енергоречовинного обміну між суспіль­ством і навколишнім середовищем;

• глобалізацією впливу людства на біосферу;

• постійно зростаючим негативним антропотехногенним наванта­женням на довкілля.

З іншого боку, природа протистоїть людині як своєрідна система зі своїми внутрішніми законами, екологічними взаємозв'язками та взаємо­залежи остями,,

Такі зміни своєю чергою спричиняють непередбачувані наслідки для людей. Отже, взаємодія суспільства і природи розгортається за принципом зворотного зв 'язку, зумовлюючи істотні зміни взаємодіючих сторін аж до якісного їх перетворення.

Разом із тим використання природних благ, обмін предметною діяльністю та енергоречовинними потоками між суспільством і навко­лишнім середовищем завжди підпорядковуються економічним потре­бам та інтересам людей.

Таким чином, взаємодія людини з природою набирає суспільної форми, залучається до систе­ми виробничих відносин. Очевидно, що саме виробничі відносини як соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил є тією суспіль­ною оболонкою, де, власне, й здійснюється техніко-технологічна взаємодія суспільства з природою — взаємодія, яка конституює поняття "природокористування ".

Взаємодію суспільства і навколишнього середовища слід розгляда­ти насамперед як систему ієрархічно підпорядкованих суперечностей.

Граничним ступенем антагоністичного руху суперечностей взаємовідносин суспільства і природи є екологічна криза.

Дата добавления: 2014-01-03