Народна освіта у країнах Західної Європи XVII-XVIII ст.Моніторіальна система Белл-Ланкастера

У XVI – XVII ст. у країнах Західної і Центральної Європи почали складатися, з однієї сторони, народна школа з навчанням рідною мовою, а з другої сторони – школи типу класичної гімназії, які займали панівне становище у системі народної освіти аж до XX cт.

Протягом XVII – XVIII ст. народна школа перетворилась у тип навчально-виховного закладу, що призначався для дітей нижчих шарів суспільства. Ця школа обмежувалась навчанням дітей читанню, письму і рахунку. Основною її метою було релігійно-моральне виховання в дусі католицизму або протестантизму.

Основу змісту середньої освіти у гімназіях складали стародавні мови і література, переважно, латинська, що була схвалена церквою. Така школа готувала своїх учнів або до духовної кар’єри, або до чиновницької служби у бюрократичному апараті певної держави.

У другій половині і в кінці XVIII ст., в умовах поширення ману­фактури і фабричного виробництва, у країнах Західної Європи ста­ли з’являтися “школи навчання“. Вони мали на меті дати елемен­тарну освіту дітям робітників, кількість яких була на той час уже ве­ликою. Причому старалися охопити якомога більшу кількість дітей.

Яскравим прикладом школи навчання є ланкастерські школи (або школи взаємного навчання). Робота цих шкіл організовувалась на основі Белл-Ланкастерської системи взаємного навчання. При цій системі старші і більш підготовлені учні (монітори) ставали помічниками учителя і під його керівництвом проводили заняття з рештою учнів. Свою назву вона отримала за іменами англійських педагогів А.Белла та Дж.Ланкастера, які незалежно один від одного висунули подібний метод навчання.

Школи взаємного навчання були розраховані на маси народу. В одній залі могли збиратися до 600-1000 дітей. Тут вчили читати релігійні книги, письмо, рахунок. У цих школах не було класів. Учні, розділені на десятки, навчались у своїх старших товаришів, які називались моніторами. Останні отримували інструкцію від педагога чому і як треба вчити на наступний день. Книг не було. Навчальну роботу стимулювали змаганнями: монітори оцінювали відповідь учня і давали йому команду зайняти відповідне місце у шерензі.

При взаємному навчанні учні швидше, ніж у звичайній школі, оволодівали навичками читання, письма і рахунку, але знання залишались несистематичними і мінімальними. Адже, монітори знали не набагато більше від інших учнів. Тому проти Белл-Ланкастерської системи виступали противники механічного зазубрювання, особливо швейцарський педагог Песталоцці та його послідовники.

Дата добавления: 2014-01-03