Ранні національні релігії

Це такі релігійні вірування, які охоплювали своїм впливом верхні й середні шари населення у межах однієї національної держави.

До ранніх національних релігій відносять: давньоєгипетську, давньоіндійську, давньогрецьку, давньоримську та інші.

Розвиток релігій порівняно з первісними віруваннями ха­рактеризується новими рисами:

- головними об'єктами релігійного поклоніння стали вже не духи, а Боги.

- класова диференціація суспільства зумовила появу церкви як особливого ідеологічного апарату панівного класу.

Історичним підґрунтям виникнення та існування ранніх національних релігій був рабовласницький лад.

Зазначимо такі основні риси ранніх національних релігій.

а) Відсторонення від офіційного культу низів суспільства.

Наприклад: в староіндійській релігії застосовувались терміни «однороджені» і «двічінароджені». Раби і сільська біднота, які належали до нижчих шарів (каст), вважалися «однороджени-ми». їх народила мати. «Двічінародженими» вважалися ті люди, яких, по-перше, народила мати, а, по-друге, вони пройшли через обряд посвячення Богом, тобто «друге народження»

б) Порівняна маложивучість (вони були, поки був рабо­власницький лад).

в) Суворий політеїзм (усі ранні національні релігії були багатобожні).

г) Зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку, тобто наявність причинного зв'язку між поведінкою людини в земному житті і її долею у загробному житті.

д) Обов'язковість і складність жертвоприношень.

В жертву Богам приносили; пшеницю, виноград, мед, молоко, вино, пахучу траву, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків, собак, коней (а карфагеняни богу війни Молоху приносили не тільки військовополонених, а й власних дітей-первістків, Є також відомості про людські жертвоприношення у давньовавилонській, давньоєгипетській, давньогрецькій, дав-ньомексиканській та ряді інших ранніх національних релігій.

Релігії Стародавнього Єгипту (IV тис до н.е.). Скласти уявлення про вірування, культи, обряди стародавніх єгиптян допомагають різноманітні релігійні тексти: гімни й молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гроб­ниць. Найважливішими є «Тексти пірамід» - складна система заклять, замовлянь і молитов, що супровод­жували заупокійні царські ритуали.

Для реконструкції найважливіших сторін життя суспільства Стародавнього Єгипту використовуються «Тексти саркофагів», що збереглися на саркофагах епохи Середнього царства (XXI-XVIII ст. до н.е.), «Книга мертвих», створена від періоду Нового царства й до кінця історії Стародавнього Єгипту, та численні збірки заупокій­них текстів.

За релігійними уявленнями жителів Стародавнього Єгип­ту, схід, де встає сонце, – місце народження й відродження, а захід, де сонце зникає, – місце смерті й потойбічного життя. Схід називався Країною Бога, адже там сонце кожного дня піднімалось у славі.

В давні часи бог сонця мав свою сім'ю богів, яка складала також вищу раду богів. Ця група богів була Енеадою, Дев'ятерицею, що мала центральне святилище у храмі Сонця в місті Іуну поблизу Мемфіса (грец. Геліополь). До Енеади входили чотири пари богів, зв'язаних родинними почуттями, які мали спільного предка: Атум, Шу, Тефнут, Геб, Нут, Осіріс, Ісіда, Сет і Нефтіда. Бог сонця Атум з'явився на вершині первісного пагорба, виник «сам собою». Ім'я Атум означає «все», а також «нічого». За «Книгою мертвих», боги виникли після того, як Атум дав імена частинам свого тіла.

У «Текстах пірамід» дається дещо інша картина. Зверта­ючись до Атума і нагадуючи, що він був на вершині первіс­ного пагорба, напис продовжує: «Ти виплюнув те, що було Шу. Ти вирвав те, що було Тефнут».

Подружня пара Шу, бога повітря, і Тефнут, богині вологи, породила бога землі Геба і богиню неба Нут. За іншою версією, бог повітря піднявся й відірвав небо від землі. Своєю чергою Геб і Нут, земля і небо, створивши сімейну пару, породили дві пари, бога Осіріса та його дружину Ісіду й бога Сета з його дружиною Нефтідою.

Спочатку богів зображали у вигляді тварин, пізніше вони набували подоби людей із головами тварин. Так, бог Ра мав голову сокола, Сехмет - лева, Анубіс - собаки чи шакала, Хатхор - корови, Хнум -барана. Існували боги тільки з людськими рисами - Птах, Мін, Осіріс.

Поклоніння тваринам практикувалося ще в архаїчний період, але найбільшого розвитку культ тварин досяг у період Нового царства. Найпоширенішим був культ священного бика Апіса. Як богів шанували й інших тварин - крокодила, кішку, мавпу, ібіса.

На початку історії Єгипту головним богом пантеону богів був Птах, якому приписувалося творення світу. Потім його місце посів Хор, далі - Ра й Осіріс, нарешті Амон став головним богом єгиптян.

Боги зв'язані сімейними узами. В Ранньому царстві в Мемфісі Птах був богом-батьком, його дружина - богиня Сехмет, син - бог Нофертум. Птах, як один із найстаріших богів, згідно з «Мемфіським богословським трактатом”, створив світ, дав життя іншим богам і людям. У пізніші часи його стали ототожнювати з богом Сонця. Сехмет мала подвійну сутність: була богинею війни і спустошення, але також і богинею-заступницею. Син Птаха Нофертум був богом рослинного світу й зображався у вигляді квітки лотоса.

В Новому царстві найзначнішою тріадою стали боги з міста Фіви: Амон, його дружина Мут і син Хонсу. Мут була богинею неба. Хонсу мав повну владу в царстві мертвих і був богом Місяця.

Серед названої Дев'ятериці богів Осіріс, Ісіда та їхній син Хор створюють ще одну тріаду богів. Осіріс, за традицією, перший правитель Єгипту, навчив людей обробляти зем­лю, створив перші закони. У «Книзі мертвих» його названо зерном, а в «Текстах пірамід» - богом виноградної лози. Осіріс - бог родючості, в його образі втілювалися поняття смерті та відродження, у міфах про нього відображена при­родна зміна пір року, осіннє в'янення і весняне відродження природи. В епоху Середнього царства епізоди міфів, де цен­тральним персонажем був Осіріс, відтворювали під час свят­кових дійств, а вже в грецький період ці свята перетворилися на дуже популярні в народі містерії.

Ісіда - богиня родючості - стала також символом под­ружньої вірності й материнства. Її шанували як велику чак­лунку. Хор став символізувати владу фараона. Образ Ісіди з маленьким Хором на руках став одним із прообразів християнської Марії з Христом-немовлям. Іноді Ісіду зображали в момент, коли вона годує груддю дитину.

Духовний світ стародавніх єгиптян тісно пов’язувався с їхньою вірою в потойбічне життя. За релігійним ученням єгиптянин мав кілька душ. Головними були «Ка» та «Ба». «Ка» мислилась як духовний двійник людини, з яким вона зустрічається після смерті. Гробницю називали «Будинком Ка», а жерця, що виконував поховальні обряди, - «служителем Ка». Ця душа забезпечувала померлому існування після смерті, робила можливим виконання життєвих функцій. Графічно «Ка» зображалась у вигляді руки, що підтримує, захищає.

«Ба» за аналогією можна назвати «чистим духом». Ця душа залишала людину після її смерті і прямувала на небеса. «Ба» мислилась як внутрішня енергія людини, її божественний зміст.

Ім'я людини - це ще одна душа людини «Рен». Ім'я дається на честь божества-покровителя: «Хорі» - на честь бога Хора, «Хнумхотеп» - на честь бога родючості бараноголового Хнума, «Рамсес» - на честь Ра.

Крім названих, у єгиптян було ще дві душі: «Ах» («Сяяння») та «Шуїт» («Тінь»). Вони відображають чисто моральний аспект релігійних вірувань - це одночасно співіснуючі в людині сяючий ореол благодіяння і тінь гріховності.

Уявлення про життя в потойбічному світі не були у єгиптян завжди одними й тими ж. В архаїчний період безсмертя й вічне життя символізували зірки, які постійно виднілися на небосхилі (наприклад, Полярна зірка). Саме до неї прямували душі померлих, тому вхід до піраміди робився завжди на північ. У Давньому царстві цю роль починає відігравати Сонце. Бог Сонця Ра мандрує вночі країною мертвих і вершить над ними суд. Пізніше цим почав займатися бог Осіріс, який став володарем загробного світу. У присутності Осіріса та інших богів вершиться психостасія: зважування серця померлого на вагах, урівноважених пером (символом богині істини та порядку Маат). Грішника поглинало страшне чудовисько Аммат (лев із головою крокодила), а праведник оживав для щасливого життя на Полях Іару -«Полях очерету».

Лише після завоювання Єгипту персами (525 р. до н.е.) та Македонським, релігії Стародавнього Єгипту поступаються місцем спочатку елліністичним культам, а потім - християнству та ісламу.

Дата добавления: 2014-01-03