Історичні і культурні умови виникнення християнства

Християнство - найчисленніша світова релігія, що з'я­вилась в І ст. у східних провінціях Римської імперії внаслідок злиття і взаємопроникнення ідей ряду месіанських сект іудаїз­му. Християнство зародилось в середині І ст. н.е. Згідно з християнським вченням засновником нової релігії є Ісус Христос - син Божий, який по волі Бога-Отця зійшов з небес на Зе­млю, олюднився через народження його Дівою Марією, дав людям заповіді, прийняв страждальницьку смерть з метою спокути первородного гріха, воскрес і вознісся на небо, і як не­від'ємна іпостась Святої Трійці зайняв своє місце справа від Отця, і ще раз має прийти у світ для здійснення Страшного Суду.

Зародившись в європейському середовищі, християнство запозичило від іудаїзму весь канон його священних книг - Старий Завіт, сонм його Богів і святих, багато елементів куль­ту.

Породжене загальним економічним, політичним, інтелек­туальним і моральним розпадом Римської імперії християнство повинно було задовольнити духовну потребу суспільства, яке вже не мало надії на соціальне визволення. Віра в месію, тоб­то у божественного спасителя, як основа християнської релігії значно поширилася у східних провінціях імперії, де численні проповідники сповіщали про прихід справедливого ладу.

Месіанські погляди набули особливого поширення серед іудеїв Палестини і Малої Азії у зв'язку з іудейською війною 66-73 рр. н.е. В іудаїзмі виникає секта єеусеїв (євсеїв).

1947-1952 рр. на березі Мертвого моря відкрито залишки їхніх поселень в Хірбет-Кумрані, а також знайдено рукописи, в одному з яких багато уваги відведено «наставнику справедли­вості». На основі рукописів можна зробити висновок, що євсеї, які називали себе «синами світу», вірили в якогось Вчителя праведності - обранця Бога, і що його переслідував якийсь не­честивий жрець.

Через 40 років після його страти, як вважали кумраніти, він повинен був повернутися для суду над всіма народами.

Цілком можливо, що вірування кумранітів стало одним з багатьох джерел міфу про божественного спасителя, який ре­алізувався в образі Ісуса Христа. Сучасні дослідження не за­перечують історичного існування засновника християнства, оповіді про життя і діяльність якого - Євангеліє створювалися значно пізніше його смерті.

За свій, хоч і пасивний протест проти порядків Римської імперії, прихильники християнства жорстоко переслідувалися. Цей протест виражався виключно в релігійних формах: надія покладалася на «небесного» спасителя. І чим більше пере­терпимо страждань, тим більшою буде небесна компенсація.

Держава почала поступово схилятися до християнства. У 312 р. імператор Костянтин урівняв християнство в правах з усіма релігіями імперії. У 324 р. Костянтин проголосив його державною релігією, а у 325 році скликав у м. Нікеї перший це­рковний собор, на якому фактично закріпив союз між держа­вою і церквою. На Нікейському соборі під керівництвом Костя­нтина було засуджено вчення олександрійського священика Арія, що заперечував божество і передвічне народження Ісуса Христа і вчив, що він лише вищий витвір божества.

В Соборі взяло участь 318 єпископів, серед яких були Св. Миколай, Св. Афанасій Великий. Собор засудив і відкинув єресь Арія і, щоб всі християни могли сповідувати символ віри, - було прийнято перші 7 його членів.

На цьому ж Соборі було встановлено час святкування Пасхи.

Другий Вселенський собор був скликаний у 381 р. в Конс­тантинополі за імператора Феодосія. Він був спрямований проти вчення колишнього аріанського єпископа Македонія, який заперечував божество Святого Духа і вчив, що той не Бог., а лише слугуючий богу витвір. В соборі взяло участь 150 єпископів під головуванням Григорія Богослова. На соборі бу­ло засуджено єресь Македонія і доповнено Символ віри (до 12 членів).

Третій Вселенський собор був проведений у 431 р. в м. Ефесі за Феодосія II. Він був скликаний проти вчення Константинопольського єпископа Несторія. який стверджував, ніби­то Діва Марія народила не Бога, а лише людину, з якою боже­ственна суть злилася пізніше. Тому Несторій називав Ісуса Христа не Богом, а лише богоносцем, а Діву Марію - христо-родицею.

Собор засудив єресь Несторія і остаточно затвердив Си­мвол віри. В Соборі взяло участь 200 єпископів.

Четвертий Вселенський собор відбувся у 451 р. в м. Хал-кідоні за імператора Маркіяна. Він був скликаний проти вчення архімандрита Євтихія, який відкидав людську сутність Ісуса Христа. Це вчення отримало назву монофізитство, а його по­слідовники називалися монофізитами. На Соборі були прису­тні 650 єпископів. Собор засудив єресь Євтихія і встановив, що при втіленні (народженні) Ісуса божественне і людське з'єдналося в ньому як в єдиній особі (проти Євтихія), незмінно (проти Несторія) нероздільно.

П'ятий Вселенський собор скликаний у 553 р. імперато­ром Юстиніаном І. На Соборі були присутні 165 єпископів. Со­бор засудив несторіанські твори вчителів церкви Феодора, Фе-одоріана Кирського і Іви Едесського і знову виступив проти єресей Несторія і Євтихія.

Шостий Вселенський собор був проведений у 680 р. в Константинополі за імператора Костянтина Пагонаті. В ньому брали участь 170 єпископів. Собор скликано проти вчення мо-нофелітів, що не визнавали в Ісусі два єства - людське і бо­жественне. На Соборі були великі суперечності при засудженні єресі монофелітів.

Через 11 років Собор поновив свою діяльність, зібрав­шись у царських палатах^ що називалися Трульськими. Тепер він вирішував питання церковного благочестя, повторюючи п'ятий Собор.

Тому в історії він інколи називається п'ято-шостим. Собор провадив нові церковні правила, що склалися у так званий Номоканон, який став основою церковного управління.

На Соборі були також засуджені деякі нововпровадження Римської Церкви, а саме: целібат священиків, суворий піст в суботу перед Пасхою і зображення Христа у вигляді агнця.

Сьомий Вселенський собор був скликаний в м. Нікеї за імператриці Олени в... р. На ньому були присутні 367 єписко­пів. Собор був направлений проти іконоборчої єресі, що вини­кла за 60 років до Собору за імператора Лева Хозарі, який, бажаючи прилучити мусульман до християнства, вважав за необхідне знищити ікони. Собор засудив іконоборство, однак, після нього гоніння на ікони тривало ще за трьох імператорів понад 25 років.

Поклоніння святим іконам було остаточно встановлено вже на Помісному Константинопольському соборі у 842 р.

На цьому Соборі було також встановлено свято Торжес­тва Православ'я.

Церковна організація остаточно склалася у VI ст. Імпера­тор Юстиніан (527-565) своїм указом визначив 5 центрів патріаршеств: Рим, Константинополь, Олександрія, Антіохія та Єрусалим.

Кожному з них підпорядкувалися відповідні митрополії, а митрополіям - єпископство. Було створено чітку систему цер­ковних громад, яка у загальних рисах співпадала з провінцій­ним розподілом імперії.

Від названих патриаршеств пізніше відокремилися авто­кефальні церкви, які існують і зараз. Християнство навіть при зародженні ніколи не було єдиним з точки зору ідеології та ор­ганізації. У ньому виникало багато різних течій, обумовлених соціальними чинниками.

У 395 р. Римська імперія розкололася на Західну та Схід­ну. Розпочався процес розділення Римської і Константино­польської церков, який завершився у 1054 р.

Західна церква з часом отримала назву католицької (вселенської), а східна - православної. Цей розкол будемо називати першим.

У XVI ст. стався ще один великий церковний розкол, коли у Західній Європі в процесі реформації від католицизму відокремився ряд протестантських церков. Цей розкол будемо на­зивати другим розколом.

Так, у християнстві виникли 3 основні течії: православ'я, католицизм, протестантство (протестантизм).

Дата добавления: 2014-01-03