Договірні взаємовідносини у підприємництві

У процесі здійснення господарської діяльності суб'єкти господарю­вання регулюють майнові господарські й інші відносини між собою зав­дяки застосуванню двох основних нормативно-правових документів — договору та господарського договору.

Категорії договір і господарський договір співвідносяться як за­гальне і особливе. Вони мають майновий характер.

Цивільний кодекс України визначає, що договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припи­нення цивільних прав та обов'язків.

Отже, договір є правовою формою (засобом) узгодження волі двох чи декількох сторін, спрямованої на досягнення певного правового ре­зультату.

Господарським договором є майнова угода між двома або більше суб'єктами господарювання, змістом якої є зобов'язання майнового ха­рактеру у сфері господарської діяльності: при виготовленні та реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг тощо.

Господарський договір — це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відно­син (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їхньої госпо­дарської діяльності.

За економічним змістом та юридичними ознаками законодавство України виділяє такі види договорів:

1) договір купівлі-продажу;

2) договір підряду;

3) договір постачання;

4) договір контрактації сільськогосподарської продукції;

5) договір оренди майна та лізинг;

6) договір збереження;

7) договір енергопостачання;

8) договір спільної діяльності.

При укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

1) вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законо­давству;

2) типового договору, рекомендованого органом управління суб'єк­там господарювання для використання при укладенні ними дого­ворів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати

окремі умови, передбачені типовим договором, або доповнювати його зміст;

3) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового до­говору, але мають право конкретизувати його умови;

4) договору приєднання, запропонованого однією стороною для ін­ших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визна­чені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припи­нення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законо­давства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, виз­нані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотні умови — це умови, при відсутності яких договір не може вважатися укладеним.

При укладанні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначити найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їхньої якості.

Ціна у господарському договорі визначається за згодою сторін, у до­говорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продук­цію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що по­рушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на підставі цього дого­вору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господар­ського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо до­говором не передбачено іншого. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефоно­грамами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що ро­биться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом із підписа­ним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зо­бов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та внести до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода дру­гої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, заз­начених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверд­жена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

У разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господар­ського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Господарський договір повинен містити такі умови (модель госпо­дарського договору):

Ø предмет договору, його кількісні та якісні характеристики;

Ø строк дії договору і строки його виконання;

Ø сума (вартість) договору й ціна одиниці виміру;

Ø порядок виконання та передачі-приймання виконаних договір­них зобов'язань;

Ø порядок і форми здійснення розрахунків;

Ø відповідальність за невиконання (неналежне виконання) сторо­нами договірних зобов'язань;

Ø обставини, що знімають відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) сторонами договірних зобов'язань (форс-мажор);

Ø способи забезпечення неналежного виконання договірних зо­бов'язань;

Ø порядок розгляду спорів, що виникають із господарського договору.

За певних обставин у суб'єктів господарювання може виникнути необхідність зміни та розірвання господарських договорів, що в одно­сторонньому порядку не допускається.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати до­говір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання до­говору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) дого­вору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуван­ням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважа­ється зміненим або розірваним із дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

При виконанні договорів кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи ін­тереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопо­рушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:

Ø відшкодування збитків;

Ø штрафні;

Ø оперативно-господарські;

Ø адміністративно-господарські.

Підставою для господарсько-правової відповідальності учасника госпо­дарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зо­бов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміють витрати, понесені потерпілою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які вона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або дотри­мання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допу­стила господарське правопорушення, входять:

1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна;

2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок пору­шення зобов'язання другою стороною;

3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного ви­конання зобов'язання другою стороною;

4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передба­чених законом.

Штрафні санкції — це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зо­бов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господар­ської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарсь­кого зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зо­бов'язання.

Кредитор — це особа, яка наділена правом вимагати від свого контрагента (боржника) виконання певної дії (ряду дій).

Боржник — це особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (ряд дій) або утримуватися від учинення певної дії (ряду дій).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми неви­конаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєча­сно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення ви­конання.

Штраф може, по суті, встановлюватися за будь-яке порушення зо­бов'язання, тоді як пеня — у разі прострочення виконання зобов'язань, тобто вона покликана забезпечити лише своєчасне виконання обов'язків боржника. Пеня є тривалою неустойкою, яка стягується за кожний подальший період (наприклад, за кожний день) прострочення невикона­ного в строк (певний термін) зобов'язання. Штраф та пеня обчислюються лише у відсотках.

У разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо іншого не передбачено зако­ном чи договором, у таких розмірах:

1) за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти від­сотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

2) за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), щодо яких допущено прострочення виконання за кожний день простро­чення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягу­ється штраф у розмірі семи відсотків указаної вартості.

У разі, якщо розміру штрафних санкцій законом не визначено, санк­ції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарю­вання та інших учасників господарських відносин можуть застосовува­тися оперативно-господарські санкції — заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення по­рушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зо­бов'язання в односторонньому порядку.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, та можуть за­стосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків і стягненням штрафних санкцій.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійс­нення господарської діяльності до суб'єктів господарювання уповнова­женими органами державної влади або органами місцевого самовряду­вання можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру,

спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

До суб'єктів господарювання можуть застосовуватися такі адмініст­ративно-господарські санкції:

1) вилучення прибутку (доходу);

2) адміністративно-господарський штраф;

3) стягнення зборів (обов'язкових платежів);

4) зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання;

5) застосування антидемпінгових заходів;

6) припинення експортно-імпортних операцій;

7) застосування індивідуального режиму ліцензування;

8) зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господа­рювання певних видів господарської діяльності;

9) анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господа­рювання окремих видів господарської діяльності;

10) обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

11) скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господа­рювання;

інші адміністративно-господарські санкції.

Список використаної літератури:

1. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. пос. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Знання-Прес, 2006. - 350с. – (Вища освіта XXI століття).

2. Економіка підприємства: підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-е, перероб. та допов. – К.: КНЕУ, 2005. – 528 с.

3. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - 2-е вид. – К.: Каравела, 2005. – 568 с.

4. Макаровська Т.П., Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: МАУП, 2003. - 304с. - іл.

5. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. пос. - 4-те вид., стер. - К.: Вікар, 2006. -219с.

Питання для теоретичної підготовки:

1. Поняття підприємства, його ознаки.

2. Класифікація видів підприємств.

3. Форми об’єднань підприємств в Україні.

4. Економічні особливості діяльності різних видів підприємств.

Дата добавления: 2014-01-03