Поняття цивільно-правових зобов'язань

Е годы

Годы

В сентябре 1993 Указом президента ликвидирован Верховный Совет Российской Федерации (см. Роспуск Верховного Совета) и распущены органы советской власти; в декабре 1993 принята новая, ныне действующая Конституция России.

Статус субъектов Российской Федерации, провозгласивших суверенитет в 1990—1991 годах был оформлен Федеративным договором, заключённым 31 марта 1992 федеральной властью России и почти всеми её субъектами (кроме Татарстана и Чечни) и включен 10 апреля 1992 в Конституцию РСФСР.

Сепаратистские тенденции, возникшие в автономных субъектах России (и других союзных республик) во время Перестройки и подготовки нового союзного договора грозили распадом Российской Федерации (РСФСР). В объявившей в 1991 независимость Чечне (Ичкерии) после ввода федеральных войск в республику они переросли в кровопролитную войну (см. чеченский конфликт). Татарстан согласно его законодательству и де-факто также являлся независимым с 1990 до заключения Договора о взаимном делегировании полномочий в 1994, после — вплоть до подписания федеративного договора в 2000 году — ассоциированным государством с конфедеративным статусом.

2 апреля 1997 Россия и Белоруссия вступили в Союз (c 8 декабря 1999 — Союзное Государство России и Белоруссии), поэтапно преобразующийся из конфедеративного союза в будущую мягкую федерацию по типу ССГ.

2 января 1992 года с либерализации цен начинается радикальная экономическая реформа. Уже в первые месяцы года рынок стал наполняться потребительскими товарами, но при гиперинфляции уровень жизни резко упал.

В июле 1993 под лозунгом борьбы с инфляцией в России была проведена конфискационная денежная реформа, в ходе которой из денежного обращения России были изъяты казначейские билеты Госбанка СССР.

В России осуществляется переход от советской политической и экономической системы к демократии и рыночной экономике. В этой связи улучшились политические и экономические связи со странами Запада, ушла в прошлое холодная война.

В то же время, в результате распада СССР произошло разрушение многих существовавших производственных цепочек, что стало серьёзным ударом по экономике России. На территории уже независимых государств оказалось большинство незамерзающих портов, значительная часть морского торгового флота, крупные участки бывших союзных трубопроводов, значительное число высокотехнологичных предприятий (в том числе АЭС), построенных за счёт союзного центра.

С начала 1990-х в стране наблюдается естественная убыль населения (см. Демографическая ситуация в России).

В процессе приватизации середины 90-х произошло сильное расслоение общества. Так, различия в доходах 20 % самых богатых и 20 % самых бедных россиян изменились с 3,3 раз в 1980-е до 8,1-8,5 в 1995—2004, а коэффициент фондов в 1999 достиг 14,1^. Резко упали уровень и качество жизни основной части населения: ухудшилось питание, сократились расходы на одежду и обувь, предметы длительного пользования, лекарства, бытовые и культурные услуги. Все это крайне негативно сказалось на социальном самочувствии людей, демографических процессах, всей общественно-политической ситуации в стране. Богатство, доставшееся ограниченному кругу лиц и нараставшая бедность основной массы населения подавляли стимулы развития и накаляли политическую обстановку в стране, поставив её на грань деградации и распада. Передача крупных государственных предприятий в частные руки было зачастую обусловлено не экономическими, а политическими соображениями реформаторов и осуществлялось по сильно заниженным ценам. Сами процедуры передачи сопровождались многочисленными скандалами и вызывали вопросы насчёт соблюдения закона во время их проведения. Также существуют серьёзные претензии к социальным и экономическим последствиям приватизации.

Ослабление функций государства привело к крупномасштабному нелегальному вывозу капитала из страны и дефициту бюджета. Экономика страдала от финансовых спекуляций, падения курса рубля, вытесненного долларом. Высокие налоги вели к ухудшению их сбора с предприятий. Из-за нехватки средств социальные обязательства не выполнялись, резко упало финансирование бесплатных образования и здравоохранения, науки и культуры, возрос внешний долг. Кризис неплатежей и замена денежных расчётов бартером ухудшали общее состояние экономики. В 1991—1998 ВВП и промышленное производство упали более чем на 40 %, уровень жизни большей части населения резко снизился.

Рубежной точкой в развитии России стал дефолт 1998 года. Вызвав политический кризис (за 1998—1999 годы сменилось 5 премьеров), тем не менее он ознаменовал окончание спада и начало подъёма в экономике, причиной которого стало ослабление денежно-кредитной политики и последовавшее за ним снижение реального курса рубля, а также ужесточение бюджетной политики, позволившее резко сократить неплатежи и бартерные расчёты. В 1999 году впервые за годы реформ динамика инвестиций приобрела положительную направленность.

31 декабря 1999 Б. Н. Ельцин объявляет о досрочном уходе в отставку и вступлении в исполнение обязанностей президента России премьер-министра В. В. Путина. В. В. Путин выигрывает прошедшие в марте 2000 года выборы и становится вторым президентом России. В 2000-е годы был проведён ряд социально-экономических реформ: налоговая, земельная, пенсионная, банковская, монетизация льгот, реформы трудовых отношений, электроэнергетики и железнодорожного транспорта. В это время в экономике России отмечался стабильный профицит бюджета, рост ВВП, промышленного и сельскохозяйственного производства, строительства, реальных доходов населения, а также снижение инфляции. Также наблюдалось укрепление вертикали исполнительной власти в стране и выделение правящей партии, получившейся в результате слияния политических блоков в «Единую Россию», которая по итогам думских выборов 2003 и 2007 гг. заняла большинство мест в Государственной Думе и поддерживала ключевые решения президента и правительства.

Сложившаяся в первое десятилетие XXI века российская политическая система, по мнению некоторых политологов представляет собой разновидность имитационной демократии (псевдодемократии) с элементами бюрократического авторитаризма, тогда как развитие страны должно осуществляться с большим учетом исторических, социокультурных и геополитических традиций.

В мае 2008 года первый вице-премьер Д. А. Медведев был избран президентом России, а В. В. Путин, согласно предвыборной договоренности, занял пост премьера. Со второй половины 2008 года в России наблюдался экономический кризис, активная фаза которого сошла на нет к концу 2009 года. По итогам первого квартала 2010 года, по темпам роста промышленного производства (5,8 %) Россия вышла на 2-е место среди стран «Большой восьмёрки».

Цивільно-правові норми зобов'язань складають окремий важ­ливий інститут цивільного права. Вони сформовані в книзі п'ятій ЦК України, яка називається «Зобов'язальне право». Норми зобов'язального права врегульовують відносини майнового обігу в суспільстві й виникають між суб'єктами у зв'язку з передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шко­ди, безпідставним придбанням майна тощо. Врегульовані нор­мами зобов'язального права цивільно-правові відносини нази­вають зобов'язальними правовідносинами. Отже, зобов'язальні правовідносини є окремими видами цивільних правовідносин.

На відміну від норм інституту права власності, які спрямо­вані на врегулювання відносин статики майна, норми інституту зобов'язального права врегульовують відносини щодо динамі­ки майна в суспільстві. їх складають як нормальні відносини між суб'єктами цивільного права, пов'язані з реалізацією про­дукції, виконанням робіт чи наданням послуг, так і відносини, які виникають внаслідок недозволених дій (заподіяння шкоди). Зобов'язальне право регулює як договірні відносини, так і відно­сини, які виникають поза договором.

Систему зобов'язального права складають: а) загальні прави­ла, що поширюються на всі види зобов'язань (загальні положен­ня про зобов'язання); б) спеціальна частина, до якої відносяться окремі види зобов'язань.

До загальних положень про зобов'язання належать норми, які визначають поняття і підстави виникнення зобов'язань, їх виконання, способи забезпечення виконання зобов'язань, від­повідальність за порушення зобов'язань, підстави припинення зобов'язань.

Спеціальну частину інституту зобов’язального права складають окремі види зобов'язань (договори купівлі-продажу, поставки, дарування, довічного утримання, найму, лізингу, факторингу, та ін.), а також специфічні за змістом зобов'язання, що виникають із заподіяння шкоди, безпідставного збагачення, ведення чужих справ без доручення, публічного обіцяння винагороди та ін.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовід-ношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати май­но, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії; а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В цивільно-правовій літературі існує узагальнене теоретичне поняття зобов'язання. Це закріплені цивільним законом сус­пільні відносини з переміщення майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) вчинення певних дій та обумовленого цим утримання від вчинення інших дій'.

Як і будь-яке цивільне правовідношення, зобов'язання вклю­чає такі елементи: суб'єкти, об'єкт, зміст.

Суб'єктами в зобов'язанні виступають його учасники, яких законодавець називає кредитором і боржником. Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. До того ж, у зобов'язанні мо­жуть брати участь і ті особи, які не є сторонами. їх називають треті особи. За загальним правилом, зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб, за винятком випадків, коли це перед­бачено домовленістю сторін.

Кредитор - це особа, яка має право вимагати або виконан­ня певної дії, або утримання від вчинення певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його довірою, тому і нази­вається «кредитором».

Боржник - протилежна кредиторові сторона в зобов'язанні. Він повинен вчинити певні дії або утримуватися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її називають «боржни­ком». Кредитора, зазвичай, називають активною стороною в зобов'язанні, а боржника - пасивною стороною.

У деяких зобов'язальних правовідносинах одна сторона виступає виключно в ролі кредитора, а інша - боржника. Так,

у зобов'язанні, що виникає з договору позички, право вима­гати має одна сторона, а друга є зобов'язаною. У більшості ж зобов'язань кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржни­ком, оскільки, з одного боку, має право, а з іншого - зобов'язана виконати певні дії (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції).

У зобов'язальних правовідносинах може брати участь один кредитор і один боржник. Але можливі випадки, коли на сто­роні кредитора чи на стороні боржника, або одночасно і на сто­роні кредитора і на стороні боржника виступають декілька осіб. Йдеться про множинність осіб у зобов'язанні. Вона може бути активною, пасивною або змішаною.

Зобов'язання, в яких декілька кредиторів, а боржник один називають зобов'язаннями з активною множинністю. Інші зобов'язання, в яких є декілька боржників і лише один креди­тор, вважають зобов'язаннями з пасивною множинністю. Якщо ж на стороні боржника і на стороні кредитора виступають по де­кілька осіб, то така множинність вважається змішаною. За на­явності множинності осіб, законодавець розрізняє зобов'язання дольові (часткові) і солідарні.

Зобов'язання вважається дольовим, якщо кожний із боржни­ків зобов'язаний виконати певну дію в певній частині. Частки у виконанні зобов'язань вважаються рівними, якщо інше не пе­редбачене законом чи договором.

Солідарні зобов'язання мають місце, коли кожен із борж­ників повинен виконати зобов'язання повністю. Солідарні зобов'язання виникають лише у випадку, коли це передбачено законом чи договором. Так, ст. 74 Закону України «Про госпо­дарські товариства» прямо зазначає, що якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна товариства не вистачає для сплати всіх боргів, то за недостатню частину май­на несуть солідарну відповідальність учасники товариства всім своїм майном. Солідарну відповідальність несуть також особи, які спільно заподіяли шкоду.

Особа, яка за певних, визначених законом чи договором обста­вин, виступила в ролі боржника і надала кредитору належне, на­буває права регресу. Внаслідок виконання чужого боргу виникає нове, регресне зобов'язання, в якому особа, яка виконала чужий борг, стає кредитором, а особа, борг якої виконали, - її боржни­ком. Регресними зобов'язаннями називають зворотню вимогу, яка виникає з положень закону у випадках виконання однією особою боргу (зобов'язань) іншої особи. Регресне зобов'язання є самостійним зобов'язанням, хоча тісно пов'язане з попереднім. Правомочна особа в регресному зобов'язанні називається регредієнтом, зобов'язана - регресантом.

Регресні зобов'язання виникають як наслідок виконання ін­шого зобов'язання. Вони можуть виникнути не лише при солідар­ності боржників (боржник, який задовольнив вимогу кредитора, сам стає кредитором по відношенню до іншого боржника), а й у ви­падках наявності вини зобов'язаної особи й відсутності вини кре­дитора. Так, якщо водій автопарку вчинить дорожньо-транспор­тну пригоду, то відповідальною особою перед потерпілим буде автопарк (як володілець джерела підвищеної небезпеки), який у випадку задоволення позову потерпілого має право звернутися з регресним позовом до безпосереднього винуватця аварії.

Поруч з дольовими (частковими)і солідарними зобов'язаннями існують субсидіарні, або додаткові зобов'язання. їх суть полягає в тому, що при невиконанні чи неналежному виконанні борж­ником своїх зобов'язань відповідальність за певних обставин може бути покладена на додаткового боржника. Субсидіар­ні зобов'язання можуть виникати як на підставі закону (нап­риклад, при заподіянні шкоди неповнолітніми у віці від 14 до 18 років за відсутності у них майна чи заробітку, достатнього для відшкодування шкоди, заподіяну шкоду відшкодовують їх батьки (усиновителі) або піклувальники, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини), так і в силу укладеного договору (наприклад, договір поруки).

Об'єкт зобов'язань — це те, на що спрямовані права та обов'язки суб'єктів, тобто це певні дії щодо речей, грошей, пос­луг. Ці дії можуть передбачати: а) передачу речей у власність чи користування; б) виконання певної роботи; в) сплату грошей (відшкодування збитків) та ін.

Сутність зобов'язання може полягати у виконанні якої-небудь дії, наприклад передачі майна у користування. Таке зобов'язання має позитивний зміст, оскільки характерною його ознакою є позитивні дії боржника. Стримування від дій, на­приклад, не будувати паркан на ділянці землі, має негативний зміст зобов'язання. Негативна поведінка (утримання від вчи­нення певних дій), як правило, виступає лише доповненням або наслідком активної функції, яку виконує боржник.

Інколи вважають, що об'єктами зобов'язання є речі, гроші, пос­луги. Проте власне дії зобов'язаної особи є юридичним об'єктом зобов'язання, а речі, гроші, послуги - це матеріальні об'єкти зобов'язання'. У зобов'язанні є як юридичний, так і матеріальний об'єкт. Так, у договорі купівлі-продажу і продавець, і покупець од­ночасно виступають боржниками, а тому юридичними об'єктами водночас є дії щодо передачі майна (які здійснює продавець) та дії щодо оплати майна (які здійснює покупець). До того ж, у цьому по­ширеному цивільно-правовому договорі двом юридичним об'єктам (передача майна та передача грошей) відповідають і два матеріаль­ні об'єкти - майно та гроші. У низці зобов'язань за наявності двох юридичних об'єктів існує лише один матеріальний об'єкт (договір безоплатного збереження майна). Матеріальним об'єктом у цих зобов'язаннях є майно, що здане на зберігання. Юридичними об'єктами є дії, спрямовані на збереження майна зберігачем, та дії, спрямовані на своєчасне одержання майна поклажодавцем.

Зміст зобов'язання - це сукупність суб'єктивних прав та обов'язків його учасників. Оскільки зобов'язання є пра­вовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб'єктивні права та обов'язки майнового характеру. Проте де­які зобов'язання можуть бути і не майновими, наприклад, ок­ремі зобов'язання, що виникають у галузі авторського права, коли автор вимагає виправлення перекручень у своєму творі; коли автор виконує планову роботу, за яку не сплачується гоно­рар; коли виконується доручення немайнового характеру.

Поруч із загальними для всіх правовідносин рисами, зобов'язальні правовідносини характеризуються особливими специфічними ознаками, які дозволяють розглядати їх як окре­мий вид цивільних правовідносин, зокрема:

1) за ознакою суб'єктного складу. На відміну від абсо­лютних правовідносин, наприклад правовідносин власності, зобов'язальні правовідносини завжди встановлюються з конк­ретними суб'єктами, тобто мають відносний характер. Це озна­чає, що зобов'язальні правовідносини майже завжди належать до числа відносних, а не абсолютних;

2) за ознакою юридичного об'єкта. У зобов'язальних пра­вовідносинах обов'язок, як правило, полягає у виконанні ак­тивних позитивних дій (у правовідносинах власності від інших осіб, передусім, вимагається утримуватися від дій, які порушу­ють право власності), тобто юридичним об'єктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов'язаних осіб;

3) зобов'язальні правовідносини є правовою формою відносин щодо передачі майна, виконання робіт, надання послуг, тобто, здебільшого, вони виступають як майнові (а не особисті немайнові) відносини, що виражають динаміку власності;

4) належне виконання зобов'язань забезпечується засоба­ми державного примусу у формі санкцій: окрім відшкодування збитків, стягується ще й пеня, штраф, неустойка.

Отже, поряд з інститутом власності, важливе місце в системі цивільного права України посідає інститут зобов'язального пра­ва. Зобов'язальне право охоплює сукупність цивільно-право­вих норм, які регулюють майнові відносини, що складаються у зв'язку з передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шкоди або безпідставним придбанням майна. Такі відносини мають власну структуру (елементи) та особливості.

Дата добавления: 2014-01-03