Поняття та загальна характеристика договору про надання послуг

Послуги: загальні положення. Договір зберігання

Значну групу цивільно-правових зобов'язань становлять договори про надання послуг. До них можна віднести низку дого­ворів, які передбачені ЦК України (договори перевезення, тран­спортного експедирування, комісії, доручення, зберігання, позики, кредиту тощо), іншими нормативно-правовими актами (агент­ський договір (ст. 297 ГК України), договір морського буксируван­ня (ст. 222 КТМ України) тощо), а також договори, які хоч і не передбачені чинним законодавством, однак поширені в договірній практиці учасників цивільних правовідносин (договір консалтингу, надання юридичної допомоги, ріелтерського обслуговування тощо).

Усі договори про надання послуг мають низку спільних рис, і це обумовлює закріплення в гл. 63 ЦК України узагальнених поло­жень щодо договору про надання послуг. Норми цієї глави співвід­носяться з нормами, що регулюють договори про окремі послуги відповідно як загальні та спеціальні, тому застосовуються до всіх договорів про надання послуг, якщо інше не випливає із суті відпо­відних зобов'язань.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати пос­лугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Договори про надання послуг є двосторонніми (оскільки створю­ють права та обов'язки для обох сторін), можуть бути реальними (наприклад, договір перевезення вантажу, зберігання) або консенсуальними (наприклад, договір транспортного експедирування).

Договори про надання послуг зазвичай є відплатними, а деякі з них – завжди відплатні (договори перевезення, транспортного екс­педирування, комісії тощо). Істотними умовами відплатного дого­вору про надання послуг, зокрема, є розмір, строки та порядок оп­лати послуги (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Деякі послуги можуть надаватися безвідплатно, про що необ­хідно зазначити в договорі, адже відповідно до ч. 5 ст. 626 ЦК України будь-який договір вважається відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Якщо в договорі про надання послуги нічого не вказано щодо оплати або виходячи з його умов не можна чітко визначити розмір плати, то такий договір вважається відплатним, а ціна послуги визнача­ється виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні пос­луги на момент укладання договору (ч. 4 ст. 632 ЦК України).

Сторонами договору про надання послуг є виконавець і замов­ник.

Замовником є фізична чи юридична особа, яка зацікавлена в отриманні та споживанні певної послуги.

Виконавцем є фізична або юридична особа, яка здатна особисто надати відповідну послугу. Законодавець може висувати певні ви­моги до виконавців окремих видів послуг: для фізичної особи – на­явність статусу суб'єкта підприємницької діяльності; для юридич­ної особи – певна організаційно-правова форма, наявність необхідного майна (приміщень, обладнання тощо), отримання дозволу (ліцензії) на відповідний вид діяльності тощо. Також при укла­данні договорів для замовників важливого (однак не вирішального) значення можуть набувати деякі професійні характеристики вико­навця: освіта, досвід (стаж) діяльності, спосіб (техніка) застосуван­ня знань і навичок комерційного, технічного або іншого характеру, наявність висококваліфікованого персоналу, позитивні відгуки клієнтури тощо.

Предметом договору про надання послуг є послуга. Відповідно до ст. 177 ЦК України вона є самостійним об'єктом цивільних прав, проте її визначення в ЦК України не закріплено. В інших норма­тивних актах та юридичній літературі спостерігається неодно­значне розуміння того, що собою являє послуга.

Детально не зупиняючись на огляді всіх існуючих позицій зако­нодавця і науковців з приводу вказаного поняття, зазначимо, що послуга в будь-якому разі характеризується такими основними оз­наками:

- послуга спрямована на досягнення певного корисного і пра­вомірного результату;

- результат послуги є завжди немайновим, хоча може мати ре­чову форму (наприклад, письмовий юридичний висновок мо­же бути результатом надання юридичних послуг). При цьому слід розуміти, що при наданні послуги головним є не майнова форма вираження результату послуги, а її зміст;

- послуга є різновидом товару, адже вона спрямована на задо­волення потреб і має грошову оцінку;

- послуга невіддільна від джерела, тісно пов'язана з особою ви­конавця та процесом її надання;

- послугу неможливо зберігати, тобто вона існує лише на той час, коли надається;

- надання й споживання послуги відбувається одночасно, тоб­то послуга споживається в процесі її надання.

Однією з особливостей договору про надання послуг є їх строковість, адже для замовника зазвичай важливо те, протягом якого проміжку часу йому буде надано послугу. Строк договору про на­дання послуг може визначатися в договорі за домовленістю сторін або ж в актах цивільного законодавства. Наприклад, якщо сторони не визначили строк договору управління майном, цей договір вва­жається укладеним на п'ять років (ч. 1 ст. 1036 ЦК України).

Форма договору про надання послуг визначається за загальними правилами щодо форми правочинів і договорів (ст. 205-210, 639 ЦК України). Однак для договорів про окремі послуги закон вста­новлює вимогу про письмову форму, зокрема для перевезення ван­тажу (ч. 2 ст. 909 ЦК України), транспортного експедирування (ч. 1 ст. 930 ЦК України) тощо, або ж встановлює спеціальні правила щодо форми договору, наприклад, для зберігання (ст. 937 ЦК Ук­раїни).

Дата добавления: 2014-01-03