Договір доручення. Договір комісії

1. Поняття та загальна характеристика договору доручення

У діяльності фізичних та юридичних осіб часто трапляються випад­ки, коли для вчинення певних юридичних дій від їх імені потрібно залучити інших осіб. У цивільному праві такі правовідносини оформлюються договором доручення, який є однією з можливих підстав виникнення представництва. Тому на договір доручення, крім гл. 68 ЦК України, присвяченої йому, також поширюються відповідні норми про представництво (гл. 17 ЦК України).

Договір доручення укладається здебільшого для одержання пев­ної плати, пред'явлення претензій тощо.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язу­ється вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ч. 1 ст. 1000 ЦК України).

Договір доручення є консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов), дво­стороннім (права та обов'язки виникають у обох сторін), а також може бути як відплатним, так і безвідплатним.

Крім того, цей договір є фідуціарним, тобто заснованим на взаєм­ній особистій довірі сторін, оскільки довіритель не може постійно контролювати дії свого повіреного, але автоматично стає стороною правочинів, які той укладає. Проте у випадках, коли повіреним є комерційний представник, тобто особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 243 ЦК України), відно­сини за договором доручення будуються, в першу чергу, на відплатності, а тому позбавлені особливої довірчості та взаємної прихиль­ності сторін. Фідуціарність договору доручення підтверджується, зокрема, умовами про необхідність особистого виконання повіреним покладених на нього обов'язків, про недопущення правонаступництва зобов'язань сторін цього договору тощо.

Сторонами цього договору є довіритель і повірений, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Довірителем є особа, яка доручає повіреному виконати юридич­ні дії від її імені та за її рахунок.

Повірений – це особа, яка зобов'язується вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії.

Цивільне законодавство (ст. 1005 ЦК України) передбачає осо­бисте виконання договору доручення. Повірений має право пере­дати виконання доручення іншій особі (замісникові) тільки у двох випадках: -

1) якщо це передбачено договором;

2) якщо він був вимушений до цього обставинами, з метою охо­рони інтересів довірителя.

Повірений, який передав виконання доручення заміснику, пови­нен негайно повідомити про це довірителя. При цьому довіритель має право у будь-який час відхилити замісника, якого обрав пові­рений. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

Якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником, однак повірений повідомив довірителя про пере­дачу виконання доручення іншій особі, або така можливість перед­бачена, але замісник у договорі не вказаний, повірений відповідає тільки за вибір замісника.

Повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії лише тоді, коли замісник повіреного указаний у договорі доручення.

Однак вимоги, закріплені у ст. 1005 ЦК України, не поширю­ються на виконання технічних, підсобних дій (наприклад, упаку­вання речей, надрукування документів), якщо в договорі або вка­зівках довірителя немає заборон чи обмежень з цього приводу. У таких випадках йдеться не про замісників, а про помічників, які діють під наглядом повіреного.

Законодавець не передбачив спеціальних істотних умов дого­вору доручення. Він лише зазначив, що у випадку, коли договором доручення встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором, сторони можуть встановити строк дії такого доручення та (або) територію, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ч. 2 ст. 1000 ЦК України). Крім того, будь-яким договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя (ст. 1001 ЦК Ук­раїни).

Предметом договору доручення є певні юридичні дії повіреного. Вони мають бути правомірними, конкретними та здійсненними, а також чітко визначеними у договорі доручення або у виданій на йо­го підставі довіреності (ст. 1003 ЦК України).

Слід звернути увагу, що відповідно до ст. 238 ЦК України пові­рений може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має сам довіритель, а також через по­віреного не можна вчиняти юридичні дії винятково особистого характеру (наприклад, щодо укладення і розірвання шлюбу, укла­дення трудового договору, складання заповіту).

Юридичні дії, які є предметом договору доручення, пов'язані з укладанням повіреним правочинів, що створюють, змінюють, при­пиняють цивільні права та обов'язки безпосередньо довірителя. Сам повірений за такими правочинами стороною не стає, жодних прав та обов'язків не набуває. Зокрема, коли повірений, у межах наданих повноважень, від імені довірителя укладає договір із тре­тьою особою, відповідні права й обов'язки виникають безпосеред­ньо у довірителя та третьої особи як сторін договору.

Проте якщо повірений вчинить правочин з перевищенням на­даних йому довірителем повноважень, то такий правочин буде ство­рювати, змінювати або припиняти цивільні права та обов'язки для довірителя лише у разі наступного схвалення останнім цих дій (ч. 1 ст. 241 ЦК України).

Як уже зазначалося, договір доручення може бути як відплат -ним, так і безвідплатним. Повірений має право на плату за вико­нання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не вста­новлено договором або законом (ч. 1 ст. 1002 ЦК України). Коли в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або поря­док її виплати, вона виплачується після виконання доручення від­повідно до звичайних цін на такі послуги (ч. 2 ст. 1002 ЦК Укра­їни).

Крім належної плати, довіритель повинен відшкодувати пові­реному витрати, пов'язані з виконанням доручення. Проте такий обов'язок виникає у довірителя лише в тих випадках, коли витра­ти фактично проведені і при цьому вони були необхідними.

Особливих вимог до форми договору доручення ЦК України не встановлює, тому на нього поширюються загальні правила про форму правочину (ст. 205-210 ЦК України) та про форму договору (ст. 639 ЦК України).

Отже, можна виділити такі основні ознаки договору доручення:

1) повірений зобов'язується вчинити певні юридичні дії від імені та за рахунок довірителя, тобто він є представником довіри­теля. Потрібно пам'ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ЦК України не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інте­ресах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому право-чинів;

2) правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя;

3) повіреним і довірителем можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи;

4) довіритель або повірений мають право відмовитися від дого­вору доручення в будь-який час;

5) правове регулювання в договорі доручення спрямоване тільки на юридичний результат діяльності повіреного, а не на саму діяльність чи пов'язаний з нею матеріальний результат;

6) договір доручення може бути як відплатним, так і безвідплат­ним.

Оскільки договір доручення має деякі спільні риси з цивільно-правовими договорами (наприклад, підряду, транспортного експе­дирування, комісії, управління майном), а також з трудовим дого­вором (ст. 21 КЗпП України), названі ознаки мають велике значення для їх розмежування і в сукупності притаманні тільки до­говору доручення.

2. Права та обов'язки сторін договору доручення

Довіритель зобо­в'язаний:

1) чітко визначити юридичні дії, які належить вчинити повіре­ному, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності (ст. 1003 ЦК України);

2) видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (ч. 1 ст. 1007 ЦК Укра­їни). Повіреному доводиться для виконання обов'язків, по­кладених на нього договором доручення, вступати у взаємовідносини з третіми особами від імені довірителя. Ці особи мають знати про характер та обсяг повноважень повіреного. У зв'язку з цим, довіреність легалізує його як представника довірителя перед третіми особами, відтворює його повноваження, визначені умовами договору доручення;

3) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконан­ня доручення, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1007 ЦК України);

4) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1007 ЦК України);

5) негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення (ч. З ст. 1007 ЦК України);

6) виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить (ст. 1002, ч. 4 ст. 1007 ЦК України);

7) якщо повірений діє як підприємець (крім випадків комерцій­ного представництва), довіритель має його повідомити про відмову від договору не пізніше ніж за один місяць, якщо три­валіший строк не встановлений договором (ч. 3 ст. 1008 ЦК України).

Довіритель має право:

1) надати право повіреному, який діє як комерційний представ­ник, відступати в його інтересах від змісту доручення без попе­реднього запиту про це (ч. 2 ст. 1004 ЦК України);

2) у будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений (ч. 2 ст. 1005 ЦК України);

3) відмовитися від договору доручення в будь-який час (ч. 2 ст. 1008 ЦК України);

4) відмовитися від договору доручення без попереднього повідом­лення про це повіреному, у разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником (ч. 3 ст. 1008 ЦК України).

Обов'язки повіреного:

1) вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії (ч. 1 ст. 1000 ЦК України);

2) вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч. 1 ст. 1004 ЦК України);

3) повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим. Комерційний представник повинен у розумний строк повідомити довіри­теля про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено договором (ст. 1004 ЦК України);

4) виконати дане йому доручення особисто, крім визначених ви­падків. Крім того, повірений, який передав виконання дору­чення заміснику, повинен негайно повідомити про це дові­рителя (ч. 1 ст. 1005 ЦК України);

5) відповісти за вибір замісника, якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником повіреного або така можливість передбачена, але замісник у договорі не вказаний (ч. 4 ст. 1005 ЦК України);

6) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення (ст. 1006 ЦК України);

7) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про вико­нання доручення та виправдні документи, якщо це вимага­ється за умовами договору та характером доручення (ст. 1006 ЦК України);

8) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з вико­нанням доручення (ст. 1006 ЦК України);

9) повідомити довірителя про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, коли він діє як підпри­ємець, якщо триваліший строк не встановлений договором (ч. 2 ст. 1008 ЦК України).

Повірений має право:

1) діяти від імені довірителя (ст. 1000 ЦК України);

2) на плату за виконання свого обов'язку за договором доручен­ня, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 1002 ЦК України);

3) відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інте­реси довірителя і він не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. Пові­реному, який діє як комерційний представник, довірителем може бути надано право відступати в його інтересах від змісту доручення без попереднього запиту про це (ст. 1004 ЦК України);

4) передати виконання доручення іншій особі (заміснику), якщо це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя (ч. 1 ст. 1005 ЦК України);

5) відмовитися від договору доручення в будь-який час (ч. 2 ст. 1008 ЦК України).

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором (ч. 2 ст. 1000 ЦК України).

Для захисту інтересів довірителя обов'язки також покладено на спадкоємців повіреного та ліквідатора юридичної особи-повіреного. Вони повинні повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони май­на довірителя, зокрема зберегти його речі, документи та передати їх довірителеві (ст. 1010 ЦК України).

Припинення договору доручення. Договір доручення припиня­ється на загальних підставах припинення договору (наприклад, ви­конанням, проведеним належним чином), а також у разі (ст. 1008, ч. 2 ст. 1010 ЦК України):

1) відмови довірителя або повіреного від договору;

2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

3) смерті довірителя або повіреного;

4) ліквідації юридичної особи-повіреного.

Припинення договору доручення на таких підставах не звільняє сторони від покладених на них окремих обов'язків (ст. 1008, 1009 ЦК України).

Потрібно звернути увагу на те, що відмову від договору доручення однієї зі сторін закон не вважає порушенням зобов'язання. Нав­паки, у ЦК України (ч. 2 ст. 1008) наголошується: довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення в будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нік­чемною.

Оскільки відмова від договору доручення є правомірною дією, то, за загальним правилом, це не є підставою для відшкодування збит­ків, завданих припиненням договору. Винятки передбачено тільки для двох випадків:

1) у разі припинення договору доручення довірителем чи пові­реним, за яким повірений діяв як комерційний представник;

2) якщо повірений відмовляється від договору доручення за та­ких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси (ч. 2, 3 ст. 1009 ЦК України).

Інколи договір доручення припиняється до того, як доручення було повністю виконане. У таких випадках довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням дору­чення, а якщо повіреному належить плата – також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він дові­дався або міг довідатися про припинення договору доручення (ч. 1 ст. 1009 ЦК України).

Дата добавления: 2014-01-03