Поняття та правова природа конституційних засад фінансового права

Конституція України має найвищу юридичну сипу. «Закони та інші нормативно-правові акти, - як зазначається у статті 8 Осно­вного Закону, - приймаються на основі Конституції України і по­винні відповідати їй». Причому норми Конституції України є нор­мами прямої дії. Така ключова роль Основного Закону серед дже­рел фінансового права - не специфіка України, а типове явище для багатьох країн. Так, сьогодні під верховенством закону в більшості цивілізованих країн світу розуміють насамперед верховенство Конституції. Конституцію визначають як центр, ядро правової системи, основоположне джерело права держави і т.д.

Конституція – це свого роду реконструкція на якій має будуватися практично все фінансове законодавство, а його розвиток повинен стати можливим лише в конституційно заданих параметрах, що послугує важливою умовою забезпечення внутрішньої узгодженості системи фінансового права, його несуперечності іншим галузям правової системи держави.

Також варто зазначити, що Конституція за своєю правовою природою не призначена для детального регулювання будь – яких суспільних відносин. Вона не може вичерпно регулювати всі правовідносини і, як правило, встановлює лише їх загальні рамки. Це досить стислий за об’ємом нормативно – правовий акт, який тільки узагальнено фіксує вимоги до системи права. І це є виправданим, оскільки надмірна деталізація призводитиме до перенавантаження Основного Закону зайвим нормативним матеріалом, істотно обмежуватиме можливість розвитку галузевого законодавства. Тому Конституція повинна встановлювати лише загальні параметри і напрямки розвитку відповідного регулювання. В цьому і проявляється призначення Конституції як юридичної основи формування системи фінансового права.

Слід наголосити на тому, що як такого визначення (дефініції) конституційних засад фінансового права немає ні в фінансово – правовій літературі, ні на законодавчому рівні.

Як зазначає П.С. Пацурківський, сучасне позитивне фінансове право є неефективним, оскільки в ньому відбувається підміна правовідносин владовідносинами, що суперечить Основному Закону і, відповідно, знижує нормативний потенціал Конституції у сфері регулювання публічних фінансів. Такий стан вимагає проведення “справжньої юридичної революції у фінансовому праві, пошуку і знаходження воістину нового фінансового права”, яке б відповідало конституційним вимогам з відмовою від надання пріоритету фінансовій діяльності держави,а становлення на перше місце принципу формальної рівності суб’єктів фінансових правовідносин, який полягає у рівності прав та обов’язків держави з іншими суб’єктами фінансового права.

Конституційні засади фінансового - це система правових положень, принципів фінансового права на основі яких повинна будуватися вся фінансова правова дійсність, що знайшли своє відображення в Основному Законі – Конституції України, і в силу цього отримали статус загальнообов’язкових.

Аналіз нині діючих конституцій показує, що у європейській конституційній практиці сформувалося два основних підходи до регулювання публічних фінансів.

Перший підхід полягає у розширеному конституційному регулюванні публічних фінансів, конституційному закріпленні окремих характеристик та особливостей фінансової системи держави. Особливу увагу конституції приділяють бюджетному процесу, податковій системі, принципам встановлення податків, джерелам фінансової системи держави, системі контролю за фінансовими ресурсами. За цим підходом спостерігається конституційне “возвищення” регулювання публічних фінансів, що проявляється, в тому числі, у чисельності положень, присвячених фінансовому порядку. З погляду конституційно-правової доктрини таке “возвищення” будь-якої правової норми, в тому числі і фінансової, до конституційного рівня є доказом соціальної значимості суспільних відносин, що підпадають під дію цієї норми. Відповідно розширене конституційне регулювання фінансових правовідносин свідчить про особливе значення і роль публічних фінансів у системі суспільних відносин.

Позитивною рисою цієї моделі являється її очевидна простота і практичність для законодавця, оскільки зі значного кола важливих питань фінансового права досягнутий компроміс, про що свідчить чисельність та чіткість фінансових норм у тексті конституцій. Тому для законодавця залишається лише “нарощувати” і розвивати конституційні положення фінансового права на рівні поточного законодавства.

Норми конституцій у рамках даного підходу формують так зване конституційне фінансове право, тобто відносно відокремлену групу взаємопов’язаних між собою норм, що регулюють публічні фінанси, при цьому основна маса фінансових норм розміщається у структурі конституцій системно, тобто згруповані в окремі спеціальні розділи (глави) конституції. Тому такий конституційний підхід до регулювання публічних фінансів умовно можна назвати системним.

Наступна позитивна риса цього системного підходу – забезпечення стабільності правового регулювання публічних фінансів. Незважаючи на періодичні зміни, що вносяться у фінансове законодавство, які носять, як правило, поточний, кон’юнктурний характер, регулювання фінансової системи характеризуються відносною стабільністю, в силу стабільності положень конституційного фінансового права.

Як показує європейський конституційний досвід, системний підхід до регулювання публічних фінансів застосовувався вже в перших конституціях. Показова в цьому відношенні Конституція Франції 1795 р. Серед сучасних конституцій найбільш яскраво цей підхід представлений в Основному Законі ФРН, де розділом Х “Фінанси” закладаються чіткі критерії розподілу фінансових ресурсів між різними рівнями влади, закріплюються принципові положення інститутів бюджетного і податкового права, передбачаються межі податкового навантаження тощо. Традиція детального конституційного регулювання публічних фінансів і виділення вокремі розділи (глави) положень, що відображають фінансові аспекти економічної діяльності держави, в руслі загальної тенденції до все більш повного регулювання в конституціях публічних фінансів, застосовується у конституціях більшості країн Європи, зокрема Конституції Республіки Польщі 1997 р. (розділ Х “Публічні фінанси”), Конституції Республіки Албанії 1998 р. (частина XIIІ “Державні фінанси”), Конституції Фінляндської Республіки 1999 р. (глава VІІ “Державні фінанси”), Конституції Швейцарської Конфедерації 1999 р. (глава ІІІ “Фінансовий устрій”), Конституції Королівства Бельгія 1994 р. (частина V “Про фінанси”), Конституції Грецької Республіки 1975 р. (глава VІ “Оподаткування і управління фінансами, Конституції Румунії 1991 р. (частина ІV “Економіка і публічні фінанси”), Конституції Республіки Словенія 1990 р. (розділ VІ “Публічні фінанси та ін.

Згідно з другим конституційним підходом до регулювання публічних фінансів, фінансові норми в структурі конституції розміщені по всьому її тексту і являють собою спосіб, при якому регулювання цих відносин здійснюється максимально “незамітно”, воно не виділяється. У конституційній матерії містяться лише поодинокі орієнтири, одні з яких потрапили до структури конституції у зв’язку із закріпленням правового статусу людини і громадянина, другі ж – у зв’язку із закріпленням компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тому умовно назвемо цей підхід традиційним.

При традиційному підході конституціями прямо не регулюються фінансові правовідносини, чітко не виділяються елементи фінансової системи і навіть не робиться такої спроби. Конституції містять, як правило, лише загальноправові положення, які через законотворчу діяльність та діяльність органу конституційного контролю трансформуються на рівень фінансового права, та чисельні компетенційні норми, що визначають повноваження публічних суб’єктів у сфері фінансового права. Поодинокі ж регулятивні фінансові норми, якщо і зустрічаються в тексті конституцій, то характеризуються значною абстрактністю, що власне і породжує невизначеність їх змісту, можливість багатозначного тлумачення. А це вимагає від законодавця і органу конституційного контролю творчого підходу і високого рівня правової культури при з’ясуванні змісту конституційних норм і подальшому законодавчому регулюванні публічних фінансів. Водночас він надає їм і велику свободу “маневру”, можливість пристосування норм конституції до вимог часу. Застосування такого традиційного конституційного підходу створює загрозу нестабільності правового регулювання публічних фінансів, через відсутність належного конституційного регулювання цих відносин та можливість довільного перегляду фундаментальних положень фінансового законодавства через прийняття нового нормативно-правового акту, наприклад закону про бюджет.

Даний конституційний підхід започаткований Конституцією США 1787 р. Зараз він, як правило, представлений деякими діючими “старими” конституціями, зокрема Конституцією Королівства Норвегія 1814 р.,Конституцією Князівства Ліхтенштейн 1921 р., Конституцією Латвійської Республіки 1922 р., Конституцією Республіки Ісландія 1944 р., Конституцією Угорської Республіки 1949 р. та Конституцією Королівства Данія 1953 р., у яких основний акцент традиційно робиться на питаннях організації влади та правах людини і громадянина. Або ж “новими” конституціями держав постсоціалістичного табору, зокрема Конституцією Азербайджанської Республіки 1995 р., Конституцією Республіки Грузія 1995 р., Конституцією Російської Федерації 1993 р., Конституцією Словацької Республіки 1992 р., Конституцією Чешської Республіки 1992 р., у яких залишилася традиція максимально стислого регулювання публічних фінансів, і небажання звязувати руки правлячій еліті.

Важливим є також той факт, що конституції постсоціалістичних держав приймалися в умовах формування та становлення їх фінансових систем, а тому закріплення на конституційному рівні базових положень фінансового права видавалося за неможливе, через відсутність компромісу по цих питаннях.

У сфері правового регулювання публічних фінансів не являє собою виняток з постсоціалістичних конституцій, Конституція України, яка також застосовує традиційний підхід до регулювання фінансових правовідносин. Так, Конституція України містить окремі положення, що так чи інакше стосуються фінансового права. Мова йде в основному про загальні принципи правової системи України (принцип гласності, верховенства права, демократизму, соціальної спрямованості права, розподілу влад та ін.), які застосовуються, не лише у фінансовому праві, а в усіх галузях права, без винятку, та положення, що визначають повноваження вищих органів державної влади та управління у сфері публічних фінансів.

Наявність таких конституційних положень, як показує структурний аналіз конституції, не створює належного конституційного регулювання фінансових правовідносин, про що свідчить як відсутність окремого розділу про публічні фінанси, так і скупість конституційних норм, що впливають ці відносини. Конституція України, по суті, надає лише повноваження органам публічної влади в сфері публічних фінансів, не закладаючи при цьому їх діяльність у чіткі конституційні рамки.

Саме тому в Україні конституційний вплив на публічні фінанси можна назвати суто компетенційним.

4. Види (зовнішні форми) конституційних засад фінансового права:

а) писане "конституційне фінансове право"

Писане "конституційне фінансове право" має місце у тих випадках, коли конституційно-правова норма чітко закріплює певний правовий принцип. Такі правові норми можна назвати нормами-принципами, які характеризуються важливістю сформованих в них положень. Вони визначають зміст інших норм і є для них правовою основою.

Писане “конституційне фінансове право” в Конституції України явно виражене, зокрема ст. 6 Конституції України – принцип розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову, а саме, розподіл функцій між представниками усіх гілок влади в сфері фінансової діяльності, ст. 8 Конституції України – в Україні визнається і діє принцип верховенства права, ст. 67 Конституції України – кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, ст. 74 Конституції України – референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету. Ці правові норми можна назвати “нормами принципами”, які відрізняються від інших норм широтою та важливістю сформульованих в них положень. Вони визначають зміст інших норм фінансового законодавства, є для них правовою основою.

б) неписане "конституційне фінансове право";

Другу групу складають принципи, що прямо не закріплені в правових нормах, але можуть бути з них виведені. Як справедливо відзначає німецький юрист – фінансист К. Фогель, “для фінансової системи з чинного правового регулювання, робляться специфічні висновки, які стосуються безпосередньо фінансового права”. Отже, “поряд з писаним виступає більш широке, неписане право Основного Закону”, тобто його принципи. Ці принципи містяться в законодавстві в “прихованому вигляді”.

Наприклад, принцип соціальної спрямованості фінансового права випливає з цілого ряду статей Конституції України. Зокрема, в стаття 1 Конституції підкреслюється, що Україна “є соціальна…держава”. Стаття 3 Конституції України гласить: “Людина, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”,отже можна визначити – принцип соціальної спрямованості фінансового права. Стаття 48 Конституції України гарантує кожному “право на гідний життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло”. Конкретну соціальну спрямованість несуть і багато інших статей Конституції України. Принцип гласності- ст.57 Конституції України стверджує: "Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші но­рмативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановлено­му законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визнача­ють права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними".

До принципів,які складають неписане фінансове право можна також віднести: принцип публічного характеру фінансової діяльності, принцип «здорових фінансів», принцип фінансової безпеки держави, принцип єдності публічних фінансів та грошової системи, участь органів місцевого самоврядування та громадян у відносинах приводу публічних фінансів тощо.

в) судове "конституційне фінансове право" – це принципи фінансового права, які виокремлюються в процесі діяльності Конституційного Суду України. Рішення Конституційного Суду України посідають особливе місце в системі джерел фінансового права. Їх безумовний характер та остаточний нормативний характер, негайна безпосередня дія, загальнообов’язковість і юридична сила, що дозволяє інтерпретувати конституційні норми і оцінювати на цій підставі акти усіх гілок влади, а в разі потреби визнавати їх повністю або частково невідповідними чинній Конституції України.

Судове “конституційне фінансове право” міститься у рішеннях Конституційного Суду України, зокрема, розгляд рішень Конституційного Суду України як засобу конституціоналізації фінансового права, дає змогу розкрити їх складну, подвійну правову природу. Так, з одного боку, ці рішення вважаються джерелом конституційного права, оскільки відбувається з’ясування змісту Конституції, і на цій основі визнання конституційним (неконституційним) правового акта з фінансових питань, з іншого боку, вони є одночасно джерелом фінансового права, оскільки об’єктом дослідження виступають саме фінансово-правові акти, їх зміст, відповідність Конституції.

Неодноразово Конституційному Суду України доводилось розглядати юридичні колізії, що виникали в сфері фінансового права чи з колізійних аспектів права в цілому, що мають для реалізації фінансово – правових норм безпосереднє значення.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (у справі про соціальні гарантії громадян) було визнано неконституційними ряд статей Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”. Наприклад, таким, що не відповідає положенням Основного Закону держави, було визначено пункт 23 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію частини п’ятої статті 1 Закону України “Про прожитковий мінімум” в частині збільшення прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню, на розмір ставки податку з доходів фізичних осіб. Таким чином, Конституційним Судом України був виведений принцип недопустимості зміни правового регулювання суспільних відносин, що є предметом регулювання інших законів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року (у справі про податкову заставу) за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, були визнані не конституційними положення статей 1, 8 вказаного закону, наприклад, щодо положення - “право податкової застави виникає у разі неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов’язковий платіж) для подання такої податкової декларації”.З таких міркувань, Конституційним Суд України був виведений принцип адекватності. Цей принцип діє тільки у громадянському суспільстві та правовій державі. Представницькі органи правової держави виражають на підставі забезпеченого вільними демократичними виборами представництва владу народу (суспільства), його волю та інтереси. Основними елементами природного принципу адекватності є: 1) адекватності держави суспільству; 2) державної функції законодавствування істинно представницькій природі законодавчого органу; 3) адекватності змісту законодавчих (а на їх основі й усіх інших нормативно – правових актів) назрілим суспільним інтересам, потребам і цілям суспільства.

5. Субстанціональні якості (виміри) конституційних засад фінансового права:

а) природні принципи фінансового права характерні для права в цілому. Вони визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи, незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Природні принципи діють у всіх галузях права, через що їх називають “загальноправовими” або “основними”.

Екскурс в історії правової науки свідчить, що основи теорії природного права були закладені ще в Древній|стародавній| Греції і Древньому|стародавньому| Римі. Сократ, Платон і інші мислителі старовини намагалися|пробували| пов’язати право з етичними, справедливими початками, закладеними в природі людини. Надалі теорія природних прав була доповнена і розвинена в роботах Спінози, Гоббса, Локка, Монтеськє, Руссо і інших видатних|визначних| буржуазних мислителів. Локк вважав|лічив|, що природне право означає право кожної людини відстоювати своє життя, свободу і майно, тобто|цебто| те, що їй належить від природи.

Природні принципи не обов’язково повинні міститися в позитивному законодавстві. Вони виступають своєрідними ідеями, керівними положеннями, що існують в суспільстві в силу його розвитку (наприклад, принцип адекватності, принцип соціального натуралізму).

З–поміж чисельного переліку принципів фінансового права до природних принципів належать такі, як: принцип формальної рівності суб’єктів фінансових правовідносин, гласності, верховенства права, єдності прав та обов’язків суб’єктів суспільних відносин, поєднання стабільності та динаміки. Розглянемо деякі з них більш детально.

Зокрема в статті 8 Конституції України зазначається: “В Україні визнається і діє принцип верховенства права ”. Тобто Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Важливим природним принципом фінансового права є принцип гласності. Основи його встановлені Конституцією Укра­їни (ст.57, ст. 94). В ст. 57 Конституції України зазначається – кожному гарантується право знати свої права та обов’язки. Закони та інші нормативно – правові акти, що визначають права та обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Відповідно до статті 29 КУ кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Прикладами відображення природних принципів в Конституції України є також ст. 33 (свобода пересування, вільний вибір місця проживання),ст.34 (право на свободу думки і слова, на вільне вираження свої поглядів і переконань), ст.35 (право на свободу світогляду та віросповідання), ст.36 (право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації), ст. 95 (бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами) тощо.

Принцип формальної рівності полягає у рівності усіх суб’єктів фінансових правовідносин між собою, а також рівність приватних і публічних начал у фінансах суспільства.

б) позитивні принципи фінансового права

Позитивні принципи фінансового права - це принципи, які закріплені або можуть бути виведені з поточного фінансового законодавства.

Позитивні принципи фінансового права можна класифікувати на дві групи: загальногалузеві принципи фінансового права, а також ключові принципи ряду найваж­ливіших інститутів фінансового права - бюджетного права, подат­кового права та деяких інших.

До галузевих позитивних принципів фінансового права належать:

- стрижневий принцип правового регулювання публічних фінансів (принцип публічного характеру фінансового права);

- принцип розподілу функцій у фінансовій сфері між представницькими та виконавчими органами влади;

- принципи пріоритетності публічних видатків перед прибутками до казни;

- принцип “здорових фінансів”;

- принцип фінансової безпеки держави;

- принцип єдності фінансової діяльності та грошової системи держави;

- соціальної спрямованості фінансового права;

- плановості тощо.

В літературі з фінансового права серед галузевих принципів фінансової діяльності держави ще називають "принцип законно­сті", "участь громадян у фінансовій діяльності держави і органів місцевого самоуправління", деякі інші. Щодо першого випадку, принцип законності є загально правовим принципом і застосування його у кожній із галузей права не робить його галузевим. В даному випадку мова може іти лише про галу­зеві особливості прояву цього загально правового принципу. А у відповідності зі статтею 38 Конституції України "громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами". А фінансова діяльність дер­жави є однією з форм управління суспільними справами. Проте мусимо зазначити, що, по-перше, мати право приймати участь в управлінні державними справами і брати дійсну участь в цьому управлінні не одне і те ж. А така форма безпосередньої демократії в управлінні справами держави і суспільства, як референдум, у від­повідності зі статтею 74 Конституції України, взагалі "не допуска­ється щодо законопроектів з питань податків, бюджету". Отже, невірно відносити до галузевих принципів фінансо­вого права і участь громадян у фінансовій діяльності держави та органів місцевого самоврядування.

Принципи інститутів фінансового права - відповідно до ст.7 БКУ принципами бюджетної системи є: 1) принцип єдності бюджетної системи України; 2) принцип збалансованості; 3) принцип самостійності; 4)принцип повноти; 5) принцип обґрунтованості; 6) принцип ефективності та результативності; 7)принцип субсидіарності; 8) принцип цільового використання бюджетних коштів; 9) принцип справедливості та неупередженості; 10) принцип публічності та прозорості;

У попередній редакції БКУ був ще іпринцип відповідальності учасників бюджетного процесу.

Ст..4. ПКУ визначає наступні принципи податкового законодавства: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; невідворотність настання відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів.

Залежно від змісту та функціонального призначення кон­ституційні принципи оподаткування і зборів можна поділити на дві групи:

1) принципи, що забезпечують реалізацію і дотримання ос­нов конституційного ладу, інтересів держави (принцип публічної мети при стягненні податків і зборів; прин­цип пріоритету фінансової мети при стягненні податків і зборів; принцип обмеження спеціалізації податків і зборів; принцип за­провадження, зміни та відміни податків податковими законами; принцип встановлення податків у належній процедурі; принцип обмеження форм податкової законотворчості; принцип єдності системи податків та політики оподаткування в цілому; принцип розподілу податкових повноважень);

2) принципи, що забезпечують реалізацію і дотримання основних прав і свобод платників податків, їх законних інтересів (принцип юридичної рівності усіх платників податків; принцип всезагальності опода­ткування; принцип рівного податкового навантаження на плат­ника податку; принцип співрозмірності оподаткування консти­туційне значимим цілям обмеження прав і свобод платників пода­тків). Згідно з наведеною нами класифікацією принципів оподат­кування у відповідності із зазначеними критеріями до групи кон­ституційних принципів оподаткування і зборів, що забезпечують реалізацію і дотримання основ конституційного ладу, інтересів держави, на нашу думку, можуть бути віднесені наступні: 1) принцип публічної мети при стягненні податків і зборів; 2) прин­цип пріоритету фінансової мети при стягненні податків і зборів; 3)Принцип обмеження спеціалізації податків і зборів; 4) принцип за­провадження, зміни та відміни податків податковими законами; 5) принцип встановлення податків у належній процедурі; 6) принцип обмеження форм податкової законотворчості; 7) принцип єдності системи податків та політики оподаткування в цілому; 8) принцип розподілу податкових повноважень.

До другої групи конституційних принципів оподаткування і зборів, що забезпечують реалізацію і дотримання основних прав і свобод платників податків, їх законних інтересів у відповідності з наведеною нами класифікацією належать: 1) принцип юридичної рівності усіх платників податків; 2) принцип всезагальності опода­ткування; 3) принцип рівного податкового навантаження на плат­ника податку; 4) принцип співрозмірності оподаткування консти­туційне значимим цілям обмеження прав і свобод платників пода­тків.

До принципів банківського права належать: - принцип свободи банківської діяльності; - принцип неухильного виконання обов'язкових економічних нормативів, установлених НБУ, норм чинного законодавства; - принцип поєднання публічних і приватних начал у бан­ківській сфері; - принцип добровільності взаємовідносин і взаємної заін­тересованості банківських установ та їхніх клієнтів; - принцип захисту економічної конкуренції та заборони діяльності, що спрямована на монополізацію і недобросовісну конкуренцію; - принцип нагляду за діяльністю банків та інших кредит­но-фінансових установ.

в) установчі конституційні фінансово-правові приписи

Установчі конституційні фінансово-правові приписи визначають основу подальшого регулювання фінансово-правової сфери.

Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Стаття 67. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Стаття 96. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

Стаття 99. Грошовою одиницею України є гривня, згідно якої забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України.

Стаття 100. Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово – кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

г) компетенційні фінансово-правові приписи. – це принципи, на основі яких виводяться повноваження публічних суб’єктів фінансово-правових відносин.

На основі вище наведеної групи принципів Конституція України визначає ком­петенцію кожної з гілок влади у сфері фінансової діяльності дер­жави.

Зокрема, до повноважень Верховної Ради України у сфері публічних фінансів Конституцією (ст.85) віднесено: 1) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; 2) затвердження рішень про на­дання Україною позик і економічної допомоги іноземним держа­вам та міжнародним організаціям, а також рішень про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом Укра­їни, здійснення контролю за їх використанням; 3) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати; 4) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Укра­їни за поданням Президента України; 5) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України.

Також до виключної компетенції Верховної Ради України належить встановлення: бю­джетної системи України в цілому; системи оподаткування, податків і зборів; визначаються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Президент України (ст..106 КУ): а) підписує закони, прийняті Верховною Радою України; б) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний роз­гляд Верховної Ради України; в) при­значає за поданням Прем’єр – міністра України окремих членів Кабінету Мі­ністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припи­няє їх повноваження на цих посадах; г) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України; д) призупиняє акти Ка­бінету міністрів України та акти Ради Міністрів Автономної Рес­публіки Крим; є) створює у межах коштів, передбачених у Держав­ному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консу­льтативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Кабінет Міністрів України (ст.116 КУ): 1) забезпечує проведення фі­нансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природо­користування; 2) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково – технічного, соціального і культурного роз­витку України; 3) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; 4) організовує і забезпечує здійс­нення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 5) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконав­чої влади.

Дата добавления: 2014-01-03