Вибори та виборчі системи

Вступ

Вибори до органів державної влади займають ключове місце у демократичному політичному процесі, становлять серцевину республіканської форми правління, що є закономірним результатом історичного пошуку суспільством кращої моделі формування й функціонування держави. У наш час демократичні вибори в органи влади є природним процесом політичного життя багатьох країн світу. Вони представляють собою собою спосіб формування органів влади та управління за допомогою вираження за визначеними правилами політичної волі громадян. У результаті виборів обрані кандидати наділяються владними повноваженнями. Це стрижневий механізм, головна форма прояву суверенітету народу, його політичної ролі як джерела влади. Вони служать також найважливішим каналом представлення в органах влади інтересів різних суспільних груп. Для багатьох, а в деяких країнах — і для більшості громадян це єдина форм їхньої реальної участі в політиці. Вони дають змогу здійснювати найбільший вплив на владу: зберігати чи змінювати парламенти й уряди, забезпечувати їхню відповідальність перед народом, змінювати політичний курсу тощо. Проблема є особливо актуальною для України у звязку з розвитком її державності та пошуками оптимального сучасного механізму влади

Вибори, як соціальне явище, виникли на певному етапі розвитку суспільства внаслідок здійснення безпосередньої демократії. Це було ще в часи первіснообщинного ладу, де на загальних зборах роду обиралися старійшини, пізніше — і воєначальники. Для прийняття рішень під час зборів різні народи використовували різні способи голосування. У стародавніх Греції та Римі громадяни голосували піднятими руками або кидали у величезний глек чорні і білі боби. У Великому Новгороді голосували криком. Звідси походить саме поняття «голосувати» — подавати голос, кричати. Перемагав на виборах той кандидат, за якого голосніше кричали. На Запорізькій Січі, голосуючи, козаки кидали шапки на купи — «за» і «проти». З часом процедура виборів ускладнилась. Вибори завжди пов'язані з голосуванням. Однак за всієї близькості цих понять вони мають і істотні відмінності. Вибори звичайно розуміються як закріплений у конституції й інших законах відносно регулярний, періодичний процес обирання складу органів держави. А голосування не завжди пов'язане з виборами. Воно використовується в різних формах прямої демократії: у референдумах, опитуваннях, прийманні колективних рішень на зборах і т. п.

Вибори як невід'ємний елемент демократії несуть на собі відбиток її різних форм і відіграють у її різних моделях нерівноцінну роль. Порівняно низька значимість виборів у політичних системах, що базуються на прямих формах демократії, на особистій участі громадян у підготовці і прийнятті найважливіших державних рішень. У таких випадках владні повноваження керівників, яких обирають громадяни держави, дуже обмежені, а це знижує і поличну значимість самих виборів.

З понад 200 держав світу лише в шести — Брунеї, Омані, Катарі, Саудівській Аравії, об’єднаних арабських еміратах і Ватикані — немає нічого, що хоча б віддалено нагадувало народно-представницькі органи управління

Вибори як політичний процес виникли після перемоги буржуазних революцій у Європі. Нідерландська революція (XVI — XVII) призвела до появи перших європейських сучасних республік. Вели́ка францу́зька револю́ція (1789—1799) вважається головним переломним моментом в історії західної демократії — як епоха переходу від віку абсолютизму і аристократії, до віку демократії та участі широких верств населення в житті країни. Запровадження республіканської форми правління закріпило права громадян обирати й бути обраними в органи державної влади та заклало основи класичної теорії виборів наприкінці XVIII століття. Таким чином громадяни беруть участь у виборах на основі виборчого права. Виборче право – це система юридичних норм, що закріплюють права громадян обирати й бути обраними в органи державної влади, а також право відкликання виборцями обраних осіб, які не виправдали їхньої довіри. Громадяни держави, які мають право брати участь у виборах, є виборцями. Їх в політиці дуже часто називають електоратом (від лат. elector — виборець). Це коло виборців, що збирається голосувати або голосує за певну політичну партію чи кандидата на виборах.

Термін "виборче право" має два значення: об'єктивне виборче право, що регулює виборчу систему в широкому значенні та суб'єктивне, що гарантує державою громадянинові можливість брати участь у виборах державних органів і органів місцевого самоврядування.

Основні виборчі принципи у більшості країн такі:

1) вибори є всезагальними (загальне виборче право). Участь у виборах мають право брати всі громадяни які відповідають вимогам виборчого права держави. Загальність означає відсутність дискримінації за будь-якими підставами (статтю, національністю), тобто неможливість відсторонення від виборів будь яких громадян або груп населення.

2) вибори є вільними. Принцип вільних виборів означає, що виборець сам вирішує, чи брати йому участь у виборчому процесі, а якщо брати, то якою мірою. Неучасть виборців у виборах, ухилення від виборів називають абсентеїзмом. На його рівень впливають найчастіше політичні й економічні обставини. У певних країнах участь у виборах розглядається як громадянський обов'язок кожного виборця. За ухилення від участі у виборах настає відповідальність. Наприклад, в Австрії особа, яка ухилилася від участі у виборах, підлягає штрафу, а в Пакистані передбачено кримінальну відповідальність у вигляді каторжних робіт до 6 років і штрафу в розмірі 5 тис. рупій.

3) вибори є рівними. Принцип рівного виборчого права передбачає рівну для кожного виборця можливість впливати на результати виборів.

4) вибори можуть бути прямими та непрямими. Прямі вибори означають право виборця обирати й бути обраним безпосередньо у виборний орган або на виборну посаду. Цей принцип діє в більшості країн світу. (Україна, Росія, Франція, Польща). Непрямі вибори — система, за якою безпосереднє право обрання кандидата належить колегії виборщиків, на праві делегування їм своїх повноважень усіма виборцями. Виборець обирає лише членів колегії, які потім уже обирають виборний орган. Непрямі вибори можуть мати два рівні й більше. Двоступеневими виборами обираються, наприклад, президент США, Рада штатів Індії, триступеневими – переважна частина Всекитайських зборів народних представників. Американська система виборів президента характери­зується тим, що вибори відбуваються у два етапи. На першому етапі проводяться первинні вибори — "праймеріз", у процесі яких кожна партія висуває своїх представників у кандидати в президенти і затверджує на своєму з'їзді ту кандидатуру, яка отримала на цьому етапі виборів перемогу над іншими претен­дентами цієї партії. На другому етапі формуються кандидати в члени виборщиків шляхом висування єдиним списком комітетами політичних партій із 50 штатів. Понад 150 років тому Конгрес обрав днем виборів перший вівторок листопада з двох причин. По-перше, США були країною фермерів, і на початку листопада урожай вже був зібраний. А вівторок обрали через те що у неділю відбуваються религійні служби, а понеділок відвели на те аби люди могли добратися до місця проведення виборів. В Америці активізувався цілий рух активісти якого називають голосування у вівторок застарілою традицією і лобіюють перенесення виборів на вихідні. Президент США обирається на чотирьохрічний строк з правом повторного переобрання більше один раз. Кандидатами на пост президента у 2012 році були представники двох основних партій: Республіканської – Мітт Ромні та Демократичної – Барак Обама і дні. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Четвертий Президент України Президент України – Віктор Федорович Янукович обраний Президентом України 7 лютого 2010 року. 25 лютого 2010 року Віктор Янукович склав присягу перед Українським народом як Глава держави. Наступні вибори Президент України – 29 березня 2015 року.

5) вибори є таємними. Принцип таємного голосування полягає у виключенні зовнішнього спостереження й контролю за волевиявленням виборця. Сенс його – в гарантії повної свободи цього волевиявлення. Це такий порядок голосування, при якому виборець заповнює бюлетень у ізольованому приміщенні та особисто вкидає його в скриньку. Слід зазначити, що таємниця голосування має означати не тільки право, а й обов'язок виборця не показувати іншим особам, як він проголосував. Інакше особа, яка має можливість тиснути на виборця, могла б попросити його показати бюлетень після заповнення, а це означало б той самий недолік, що й при відсутності таємниці. Вимога таємності голосування досить важка для цілковитої буквальної реалізації: доволі важко проконтролювати, щоб ніхто не розкрив свій бюлетень перед тим, як опустити його у виборчу скриньку, а в разі суттєвих черг на виборчій дільниці важко також проконтролювати, щоб виборці заповнювали бюлетені лише в кабінках. Проте порушення таємниці голосування призводить до істотного спотворення волі виборців лише тоді, коли деякі впливові посадові особи ставлять за мету порушити таємницю для отримання певного результату виборів.

В Україні умисне порушення таємниці голосування під час проведення виборів, що виявилось у розголошенні змісту волевиявлення громадянина, є злочином і передбачає кримінальну відповідальність, згідно зі ст. 159 Кримінального кодексу України.

Суб'єктивне виборче право надає громадянам активні або пасивні виборчі права. Суб'єктивне виборче право - закріплено в Конституції України (ст. 38) і гарантовано державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до органів державної влади і місцевого самоврядування. Активне виборче право — це право громадян голосувати на виборах (обирати). Воно пройшло складну еволюцію демократизації. На етапі зародження виборчим правом володів невеликий відсоток населення. 3—8 % громадян брали участь у виборах. Суворі правові норми регулювали виборчий процесс через високий май­новий ценз, а також освітній, віковий, подат­ковий, статевий та ценз осілодлості. Тобто виборче право створило і ви́борчий ценз (лат.— роблю перепис, опис). Це — встановлені в законах умови, що обмежують коло осіб, які мають право брати участь у виборах. Розрізняють виборчі цензи права обирати і права бути обраним. Так, особа, яка бажає бути обраною, зазвичай повинна відповідати більш жорстким умовам, ніж та, що голосує. Майновий ценз — це обмеження в правах громадян, або ж людей взагалі, майно чи доходи яких менше визначеного розміру. Майновий ценз у неприхованій, відвертій формі трапляється сьогодні рідко, однак відсутність прямих майнових обмежень "компенсується" іншими цензами, які фактично відіграють ту саму роль. Мовний ценз та ценз грамотності практично завжди розглядалися як антидемократичними. У США ценз грамотності і знання мови був відмінений лише в 1975 році, коли до Акту про виборче право 1970 року, були внесені поправки: накладена заборона на використання тестів та інших засобів перевірки здатності читати, розуміти і тлумачити питання, пов'язані з проведенням виборів. Статевий ценз був спочатку майже в усіх країнах. Вибори вважались чисто «чоловічою справою». Офіційне трактування цього цензу пояснювалася думкою, що долею жінки завжди повинна бути рутина домашнього господарства. Введення статевого цензу в арабських країнах (Кувейт, Іран, ОАЕ) обгрунтовувалося приписами ісламу про статус жінок. До 1917 року жінки мали активне виборче право в Австралії, Данії, Ісландії. І тільки в 1918 році вони здобули виборче право у Великобританії, в 1920 році - в США, в 1944 році - у Франції, в 1945 році - в Італії, в 1956 році - в Греції, у 1971 році - у Швейцарії. Дискримінаційні цензи мали місце щодо чорношкірого населення. Воно було позбавлено виборчого права, в США до 1963 року представники корінних нечисленних народів, що проживають в резервації, не брали участь у виборах. Класовий ценз. Офіційне обмеження виборчого права громадян на основі їх класової приналежності. Було характерним для комуністичних режимів. Так в Росії, після жовтневої революції, виборчим правом могли користуватись лише громадяни, “що отримували засоби до існування суспільно-корисною працею”, а також солдати, матроси, починаючи з 18 років, причому місцеві ради на свій розсуд могли й понизити останню норму. Ценз осідлості позначає необхідність проживання на території держави протягом визначеного терміну для отримання виборчого права. Ценз осідлості запроваджено у багатьох країнах. У США він становить місяць, в Австралії, ФРН та Японії — три, у Канаді та Фінляндії — 12 місяців. Цей термін передбачає обов'яз­ковість проживання виборця на території відповідного округу. Ценз дієздатності. Офіційне обмеження виборчого права на основі недієздатності виборця. На основі ст. 2 Закону України “Про вибори народних депутатів України” не мають право голосу громадяни, визнані судом недієздатними. Ценз громадянства. Офіційне обмеження виборчого права на основі громадянства виборця. Один з небагатьох виборчих цензів, які на сьогоднішній день використовується у всіх країнах. Національне виборче законодавство надає виборче право тим виборцям, які є громадянами даної держави. Віковий ценз. Наприклад, на виборах до нижньої палати пар­ламенту Великої Британії віковий ценз для активного виборчо­го права становить 18 років, для пасивного — 21 рік, у Франції відповідно — 18 і 23 роки, у Бельгії, Італії, Канаді, Нідерлан­дах, США та деяких інших країнах 18—21 рік, у Японії — 20 і 25 років. У Фінляндії та Швейцарії віковий ценз для активно­го і пасивного виборчого права однаковий. Щодо виборів до верхньої палати, то віковий ценз для пасивного виборчого пра­ва значно вищий, ніж до нижньої палати. У США він становить ЗО років, Бельгії, Італії — 40, Франції — 25, Японії — ЗО років.

Пасивне виборче право — право громадян бути обраними до державних органів і органів місцевого самоврядування. Воно реалізується шляхом висування кандидатів і здійснюється в тому самому порядку, що й обрання депутатів, тому сама процедура висування кандидатів називається первинними виборами – праймериз. Висування кандидатів супроводжується, як правило, низкою додаткових вимог. Так, у низці країн реєстрація кандидата здійснюється лише в тому разі, якщо вія внесе певну суму грошей – виборчу заставу. Грошову заставу при виборах народних депутатів України вносить партія, яка висунула виборчий список кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі розмірі двох тисяч мінімальних розмірів заробітної плати, за кандидата у депутати, який балотується в одномандатному окрузі – дванадцять мінімальних розмірів заробітної плати. Грошова застава повертається у разі, якщо за підсумками виборів партія отримала право на участь у розподілі депутатських мандатів, а кандидат визнаний обраним в одномандатному окрузі. Часто застосовується ценз осідлості: вимога проживати в даній державі протягом певної кількості років тощо. Досить характерною є також вимога володіти державною мовою.

Вибори можна класифікувати за певними підставами.

У залежності від розподілу влади вибори розрізняються: 1) в законодавчі органи; 2) виконавчі; 3) судові.

Відповідно до територіального представництва можна виділити: 1) вибори до загальнодержавних органів влади (до парламента, президента); 2) вибори до регіональних органів влади (губернаторів, депутатів); 3) вибори до місцевих органів влади, чи органів місцевого самоврядування (бургомістрів, мерів, глав адміністрацій, депутатів зборів, дум, рад тощо).

За часом проведення вибори поділяють на: 1) чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади; 2) позачергові або дострокові. Вибори, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади; 3) повторні. Вибори, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися; 4) вибори замість депутатів, голів (сільських, сели щних, міських рад), які вибули; 5) вибори, що проводяться в разі утворення ново адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають: 1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави; 2) частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на: 1) дійсні – це вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і Відповідному виборчому законі; 2) недійсні – вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

За порядком визначення результатів виборів розрізняють такі виборчі системи: 1) мажоритарна; 2) пропорційна; 3) змішана.

Виборчий процес починається зі створення виборчих округів. Виборчий округ – територія, від якої обирається депутат (один або декілька). Виборчі округи можуть утворюватися спеціально, а в деяких випадках виборчими округами можуть бути адміністративні одиниці або території суб'єктів федерації. Теоретично виборчі округи мають бути приблизно рівними за чисельністю населення, тому що депутат повинен представляти приблизно однакову кількість жителів. Виборчі округи є трьох видів:

1. Одномандатний виборчий округ (уніномінальний, однойменний). За таким округом обирається один депутат, хоча кандидатів може бути скільки завгодно. Одномандатні округи характерні для країн з мажоритарною системою (США, Канада, Індія та ін.).

2. Багатомандатний округ (поліномінальний, багатойменний). Від нього обираються декілька депутатів. Такі округи характерні для країн із пропорційною системою (Фінляндія, Швеція, Норвегія).

3. Єдиний округ. Цей вид округу трапляється найрідше і характеризується тим, що збігається із кордонами країни. За єдиним округом обираються відразу всі депутати. Єдиний округ зручний за пропорційної виборчої системи й у порівняно У деяких країнах, наприклад, Ізраїлі, Португалії, Японії, територія держави і є виборчим округом.

Для проведення виборчого процесу необхідно також здійснити реєстрацію виборців (складання виборчих списків). Розрізняють дві системи реєстрації виборців – необов'язкову й обов'язкову реєстрацію.

За необов'язкової реєстрації закон не встановлює обов'язку для державних органів реєструвати всіх виборців. До списків включаються тільки ті громадяни, які самі виявили ініціативу – прийшли на виборчі дільниці й попросили включити їх до виборчих списків. Головне завдання виборчих органів – перевірити відповідність громадянина виборчим цензам, і якщо цей громадянин відповідає всім необхідним вимогам, то його зареєструвати. Така система існує в США й у більшості країн Північної і Південної Америки. Система необов'язкової реєстрації має два різновиди: постійної та періодичної реєстрації. Постійна реєстрація існує в більшості штатів США – виборці, один раз внесені до списків, залишаються там на все життя й викреслюються зі списків лише у випадках смерті або переїзду в іншу місцевість. За системи періодичної реєстрації старі списки періодично ліквідуються і складаються нові. Такі періоди можуть дорівнювати й 4, і 6 рокам, аж до 12 років. Виборець через ці проміжки часу повинен заново реєструватися.

Обов'язкова реєстрація означає, що державні органи зобов'язані виявити виборця і внести його до списків, тобто зобов'язані зареєструвати всіх осіб, які повинні брати участь у виборах. Ця система також має два різновиди: системи постійних і змінюваних списків. Вони схожі на різновиди системи необов'язкової реєстрації. Постійні списки складаються на невизначений час, але періодично переглядаються (Італія, Франція, Японія). Недолік цієї системи в тому, що якщо було проведено перереєстрацію, а громадянин з якихось причин не потрапив до списку, то йому доведеться самому подбати, щоб його внесли до списків. У певних країнах виборцям видається спеціальна картка або виборче посвідчення для виборів. Після видачі бюлетеня там проставляється штамп, що виборець уже проголосував.

Головним регулятором виборів є виборча система, яка визначає загальні принципи організації виборів, а також спосіб розподілення депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців чи інших уповноважених осіб. Виборча система є надзвичайно важливою складовою політичної системи суспільства в цілому. Особливості виборчої системи здатні потягнути за собою широкі наслідки - від розколу партії до розпаду країни. Досвід використання різних типів виборчих систем показує, що результати виборів залежать не лише від народного волевиявлення, але і від виборчих правил. Чи йдеться про єдине "місце" президента чи про багато місць в загальнодержавних та місцевих представницьких органах, правила розподілу місць, які застосовуються в різних країнах чи навіть різних частинах однієї країни - різні. Ключовими є питання про підрахунок голосів та розподіл місць. Деякі виборчі системи створюють переваги для однієї чи двох найбільших партій, так що треті партії втрачають місця та з часом втрачають політичне значення. Але інші виборчі системи дають малим партіям право на парламентське представництво у відповідності з долею отриманих ними голосів. Головне призначення виборчої системи — забезпечити представництво волі народу, а також сформувати життєздатні й ефективні органи влади. Таким чином виборча система - це сукупність установлених законом правил проведення виборів, регламентів процедур виборчої кампанії, способів визначення результатів голосування та розподілення депутатських мандатів. На основі виборчого права та структури виборчої системи можна виділити типи виборчої системи. За час існування демократії їх було близько 350. Світова прак­тика знає такі найбільш загальні типи: представницьку (куріальну), мажоритар­ну, пропорційну, змішану. Кожна з яких має свої, властиві лише їй, переваги і вади. Тому досконалої виборчої системи не існує. Вона залишається лише теоретичним ідеалом.

Дата добавления: 2014-01-03