Правове регулювання супутникової навігації

Сьогодні ми є свідками значного зростання інтенсивності міжконтинентального і трансокеанського транспортного потоку. Продовжують вдосконалюватись морські та повітряні перевезення, а розміри морських і повітряних суден поступово зростають. Все це ставить на порядок денний підвищені вимоги до техніки навігації. Безпека суттєво завантажених морських маршрутів і повітряних ліній може бути забезпечена найкращим чином шляхом використання навігаційних супутників.

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) однією із своїх основних функцій має убезпечення та плановий розвиток міжнародної цивільної авіації, а також створення умов для забезпечення міжнародного повітряного транспорту сучасними засобами аеронавігації. Вищим органом ІКАО - Асамблеєю 1977 року в резолюції А22-20 було рекомендовано державам-учасницям і Раді ІКАО: “... продовжити роботу щодо планування та використання космічної техніки для цілей аеронавігації, а також вжити заходів, спрямованих на активне продовження роботи з визначення експлуатаційно-технічних вимог до міжнародної супутникової системи аеронавігації, належним чином враховуючи економічні аспекти, а також положення резолюції А22-18, доповнення J, відносно координації робіт з аеронавігаційних систем і підсистем” [46].

У 1983 році утвореному при Раді ІКАО Спеціальному комітету з майбутніх аеронавігаційних систем (КМАНС) було доручено “... вивчення технічних, експлуатаційних, організаційних і економічних питань, включаючи фактор рентабельності, пов’язаних із майбутніми перспективними аеронавігаційними системами; визначення та оцінка нових концепцій та нової техніки, включаючи супутникову техніку, які можуть бути корисні для майбутнього розвитку цивільної авіації, у тому числі їх вірогідні наслідки для тих, хто користується подібними системами та представляє їх; розробка рекомендацій з вищезазначених питань для загального довготермінового прогнозу координованого поступального розвитку аеронавігації на період порядку двадцяти п’яти років” [68].

У 1989 році при Раді ІКАО було утворено Спеціальний комітет з контролю і координації розробки та планування переходу до майбутніх аеронавігаційних систем (КМАНС-ІІ) з метою:

· визначення і розробки рекомендацій стосовно необхідних організаційних заходів, включаючи питання фінансування, прав володіння та управління майбутньою глобальною аеронавігаційною системою;

· розробки глобального скоординованого плану і відповідних керівних принципів щодо переходу до нової системи, включаючи необхідні рекомендації, які передбачають своєчасне та економічне, поступове і планомірне впровадження майбутньої глобальної аеронавігаційної системи ІКАО;

· контролю характеру та спрямованості програм наукових досліджень і розробок, випробувань і демонстраційних перевірок систем організації повітряного руху та аеронавігації для їх узгодження та скоординованого об’єднання під егідою ІКАО.

Уперше космічні навігаційні системи (КНС) ГЛОНАСС (СРСР, з 1991 року — Росія) і НАВСТАР (США) розроблювались як виключно військові. Однак реалії сьогодення показали не тільки економічну вигоду використання цих супутникових систем для вирішення національних проблем керування рухом, але й виявили політичні аспекти, що дозволяють інтегрувати зусилля міжнародного співтовариства для прогресивного розвитку засобів космічної навігації, не випускаючи з поля зору питання національної безпеки Росії та США [3].

На Х Аеронавігаційній конференції ІКАО, що відбулась 5.09.91 р., США виступили з ініціативою використання національної КНС НАВСТАР для забезпечення міжнародного сполучення на термін мінімум 10 років, починаючи з 1993 року. У 1995 році США пропонують ІКАО та ІМО використовувати НАВСТАР як компоненту Глобальної навігаційної супутникової системи (ГНСС). Після цього російська влада виступила з відповідними ініціативами щодо використання КНС ГЛОНАСС з тією самою метою.

У 1996 році ІКАО та ІМО ухвалили космічні навігаційні системи НАВСТАР і ГЛОНАСС як компоненти майбутньої ГНСС.

Останнім часом велику увагу розвитку засобів космічної навігації приділяє і ЄС, з яким Україна має домовленості щодо участі національної космічної галузі в створенні та розвитку Європейської космічної навігаційної системи ГАЛІЛЕО.

Але, тим не менше, існує низка певних протиріч, які стримують використання національних і регіональних космічних навігаційних систем для побудови ГНСС.

“Виходячи з цього, на сьогодні уявляється актуальною дієве опрацювання можливих шляхів міжнародно-правового вирішення проблеми широкомасштабного використання цивільними користувачами КНС... Використовуючи накопичений міжнародно-правовий досвід і з урахуванням особливостей статусу навігаційних систем ГЛОНАСС і НАВСТАР, юридичне оформлення використання світовим співтовариством цивільних користувачів цих КНС доцільно здійснювати поетапно. На першому етапі найбільш прийнятним уявляється створення національним власником системи – відповідним військовим відомством (Міністерством оборони) – спільно з іншим міністерством чи відомством, зацікавленим в послугах навігаційних систем, об’єднаного виконавчого органу з управління супутниковою навігаційною системою в рамках кожної країни” [3].

Надалі можуть бути утворені міжвідомчі ради з управління кожною із систем і сформовані пропозиції щодо передачі управління системами іншому урядовому органу або організації, що представлятиме національну КНС у майбутньому міжнародному координаційному органі ГНСС.

Не дивлячись на певні успіхи в співпраці Міністерства оборони США з Міністерством транспорту США, на поточний момент цивільні користувачі продовжують сприймати КНС НАВСТАР, насамперед, як військову систему і відчувають непевність в можливостях її структури задовольнити їх потреби.

Як і у випадку з КНС НАВСТАР, юрисдикція МО РФ над системою ГЛОНАСС не дозволяє цивільним користувачам звертатись до послуг цієї навігаційної системи з метою отримання відповідних послуг з достатнім рівнем надійності.

Дата добавления: 2014-01-03