Поділ і кооперація праці на підприємстві

В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями економіки, в середині цих галузей, а також всере­дині підприємств.

Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окре­мих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопера­ційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого про­цесу за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівни­ками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ праці відбувається між різними катего­ріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, фахівці і службовці), а також між основними і допо­міжними робітниками.

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану предметів праці і виконують технологічні операції з вигото­влення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необ­хідні умови для безперебійної й ефективної роботи основних робі­тників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технології виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в профе­сійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких про­фесій і спеціальностей та збільшенням кількості професій ши­рокого профілю. Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників. Комплексна механізація передбачає об'єднання вузьких спеціальностей робітників, розширення їх професійного профілю.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінно­сті між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація від­биває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є під­ставою для розподілу працівників за кваліфікаційними група­ми — розрядами, категоріями, класами тощо.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її коопе­рацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Кооперація – це організована виробнича взаємодія між окре­мими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних со­ціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва, та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва. Розрізняють такі взаємозв'язані форми кооперації:

• всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

• всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

• всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільниця­ми, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін).

Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади. Бригада – це організаційно-технологічне і соціально-еконо­мічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, осна­щення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого зав­дання з випуску високоякісної продукції певної кількості з най­меншими матеріальними і трудовими затратами на основі колек­тивної матеріальної заінтересованості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матері­ально-технічних і організаційних передумов:

♦ неможливість розподілу загальної роботи між окремими ви­конавцями;

♦ необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;

♦ необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт за відсут­ності постійних робочих місць;

♦ наявність спільної мети та зв'язків між робітниками в про­цесі праці;

♦ взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робо­чих групах;

♦ відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників;

♦ можливість визначення норм і нормативів трудових і мате­ріальних затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;

♦ можливість обліку трудових і матеріальних затрат за опера­ціями і за кінцевою продукцією та ін.

Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади. Спеціалізовані бригади формуються із робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологіч­них процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потуж­ного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.). Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різ­норідні, проте взаємозв'язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створення таких бригад ефективніше на дільницях зі складним технологічним устатку­ванням, в умовах поточно-конвейерних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, ча­стковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є скла­довою комплексного завдання бригади. У бригаді з частковим поділом праці, зумовленим певною тех­нологічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю певною операцією в разі необхідності виконує операції зі спорід­нених спеціальностей. Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке сумі­щення професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що вхо­дять у виробниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад входять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригади створюються за таких виро­бничих умов, коли тривалість циклу оброблення виробів або час виконання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.

За кількісним складом бригади можуть бути нечисленні (5-10 осіб), середн і (11-25), великі (25-50 осіб і більше).

Ефективність функціонування бригад залежить від рівня їх самостійності. Бригадного госпрозра­хунок передбачає організацію роботи на основі поєднання оперативно-виробничої самостійності і бізнес-плану, порівнян­ня витрат і одержуваного ефекту, встановлення прямої залеж­ності оплати праці від кінцевих результатів роботи, підвищення відповідальності бригади й адміністрації за виконання виробни­чих завдань.

Переведення бригади на господарський розрахунок передба­чає такі передумови: • створення системи госпрозрахункових показників (обсяги ви­робництва, матеріальні витрати, якість продукції тощо) для оціню­вання діяльності бригад різних типів; • закріплення за бригадами конкретної площі, технологічного устаткування; • обґрунтованість, стабільність і своєчасність доведення до бригад планових завдань; • забезпечення бухгалтерського й оперативного обліку діяль­ності бригади; • організацію зберігання і видачі бригадам матеріальних цінностей; • установлення бригадних норм і розцінок.

Найефективніше застосування госпрозрахунку в бригадах, які здійснюють повний цикл виготовлення певної продук­ції або конструктивно і технологічно закінченої її частини (характерно для комплексних бригад).

Найдосконалішою формою госпрозрахунку бригад є договір, згі­дно з яким одна зі сторін зобов'язується на замовлення іншої сторони виконати певну роботу за відповідну оплату. Залежно від форм орга­нізації виробництва підряд може бути індивідуальним і колективним. Колективний підряд поділяється на бригадний, цеховий, сімейний. Умовою впровадження колективного підряду є внутрішньогосподар­ський розрахунок. У підрядних взаємовідносинах важливим є вста­новлення відповідальності між адміністрацією і підрядним колекти­вом, а також між суміжними колективами. Основою регулювання цих відносин становить підрядний договір, в якому зазначені обсяги робіт з виготовлення конкретної продукції або надання послуг, умови виконання робіт, основні показники, нормативи та ін.

Обов'язками адміністрації (замовника) є: своєчасне забезпечення підрядного колективу необхідними машинами, устаткуванням, при­стосуваннями, матеріалами, інструментом, технічною документаці­єю, а також профілактичний огляд і ремонт устаткування.

У договорі фіксується взаємна відповідальність сторін у разі ви­никнення непередбачених обставин, або невиконання зобов'язань. Оплата праці підрядного колективу здійснюється тільки за за­вершену роботу.

Дата добавления: 2014-01-03