Гарантії прав та свобод громадян

Споконвічним та універсальним гарантом прав громадян є закон. Будь-які владні структури і посадові особи зобов’язані діяти в рамках закону, і тільки в рамках закону вони можуть бути наділені якостями організаційно-правових гарантів. Закон може виконувати функцію гаранта при дотриманні таких умов:

положення, що містяться в законі, повинні бути адекватні економічній і політичній ситуації в країні, а також мати юридичну стабільність;

відповідати високому рівню юридичної техніки;

містити конкретні норми і механізми їхньої реалізації;

визначати коло державних органів і посадових осіб, на яких покладені обов’язки створювати умови для реалізації прав і свобод;

передбачати відповідальність органів і посадових осіб за обмеження прав і обов'язків громадян;

Для забезпечення адміністративно-правових гарантій прав і свобод громадян сформульовані такі положення:

в Україні не повинні видаватися закони, що відміняють або применшують права і свободи людини і громадянина;

обмеження прав можливо тільки при наявності визначених обставин і повинно бути встановлено законодавством;

визначено перелік прав і свобод, що не підлягають обмеженню взагалі;

будь-які нормативні акти, що торкаються права, свободи й обов'язку людини і громадянина, не можуть застосовуватися без офіційного опублікування та реєстрації у Мінюсті.

Організаційно-правові гарантії можна підрозділити на види:

а) судові, тобто реалізовані судами в процесі здійснення правосуддя. Порядок розгляду справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, установлений законодавством про цивільне судочинство (справи по скаргах на дії державних органів і посадових осіб у зв’язку з накладенням адміністративних стягнень; справи по скаргах на дії державних органів, громадських організацій і посадових осіб, що порушують права і свободи громадян). Справи по економічних суперечках, що виникає з адміністративних правовідносин, підвідомчі арбітражному суду (наприклад, справи про визнання недійсними цілком або частково ненормативних актів державних органів, органів місцевого самоврядування й інших органів, що не відповідають законам і іншим нормативним правовим актам і що порушують права і законні інтереси громадян);

б ) адміністративні, тобто реалізовані у позасудовому порядку. У рамках управлінської компетенції посадові особи вправі, а в багатьох випадках - зобов’язані розглядати питання забезпечення адміністративно-правових гарантій прав громадян і вживати заходів для їхньої реалізації.

в). особисті Конституцією України закріплене право громадян звертатись особисто, а також спрямовувати індивідуальні і колективні звернення в державні органи й органи місцевого самоврядування. Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Основні види звернень громадян:

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.

Дата добавления: 2014-01-03