Характеристика

Основні методи зниження економічного ризику і їх

Розділ 7 ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РИЗИКУ

У системі управління ризиком важлива роль належить правильному вибору заходів попередження і мінімізації ризику, які значною мірою визначають її ефективність.

При розгляді попередніх розділів нами в тій або іншій мірі порушена проблема зниження ризику та деякі напрями і методи зниження ризику (наприклад, диверсифікація, страхування тощо).

Потрібно зазначити, що в світовій практиці застосовується безліч різних, часто дуже оригінальних, шляхів і способів зниження ризику. Від традиційного страхування майна або використання венчурних фірм, що роблять бізнес на комерційному освоєнні нововведень (науково-технічних розробок з можливими негативними наслідками) до системи заходів щодо попередження зловживань персоналу в банківській сфері.

Перерахуванню і характеристиці подібних методів можна присвятити окрему, досить об'ємну, книгу.

Разом з тим, аналіз різних методів зниження ризику, що використовуються, показує, що більшість з них є специфічними, властивими окремим поодиноким випадкам ризику, а в ряді випадків поодинокими випадками більш загальних методів, що широко застосовуються. Тому в даному розділі розглянемо найбільш важливі для практичного використання - універсальні методи зниження ризику, що мають широку галузь ефективного застосування,.

Для більш широкого вивчення методів зниження ризику, в тому числі в специфічних випадках вияву ризику, потрібно звернутися до спеціальної літератури з проблеми [ 3, 11, 26, 34, 35, 40].

Найбільш загальними й ефективними методами попередження і зниження ризику, що широко використовуються, є:

- страхування;

- резервування засобів;

- диверсифікація;

- лімітування.

Страхування є одним з найбільш поширених способів зниження ризиків.

У загальному випадку страхування -це угода, згідно з якою страховик (наприклад, яка-небудь страхова компанія) за певну обумовлену винагороду (страхову премію) приймає на себе зобов'язання відшкодувати збитки або їх частину (страхову суму) страхувальнику (наприклад, господареві якого-небудь об'єкта), що відбулися внаслідок передбачених у страховому договорі небезпек і/або випадковостей (страховий випадок), яким піддається страхувальник або застраховане ним майно.

Таким чином, страхування являє собою сукупність економічних відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду і використання його для відшкодування збитку і виплати страхових сум.

Суть страхування складається в передачі ризику (відповідальності за результати негативних наслідків) за певну винагороду будь-кому іншому, тобто в розподілі збитку між учасниками страхування.

Розрізнюють три галузі страхування: особисте, майнове і страхування відповідальності. У системі страхування економічних ризиків переважне поширення отримали майнове страхування і страхування відповідальності.

Майнове страхування -це галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин виступає майно в різних видах (будови, обладнання, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція, поголів'я сільськогосподарських тварин, сільськогосподарські угіддя тощо) і майнові інтереси.

Найбільш часто майно страхується на випадок знищення або пошкодження в результаті стихійного лиха, нещасних випадків, пожеж, хвороб, крадіжок тощо.

Майнові інтереси страхуються на випадок недоотримання прибутку або доходів (упущеної вигоди), неплатежу за рахунками продавця продукції, простоїв обладнання, зміни валютних курсів і багато іншого.

Однією зі специфічних форм страхування майнових інтересів є хеджування -система заходів, що дозволяють виключити або обмежити ризики фінансових операцій в результаті несприятливих змін курсу валют, цін на товари, відсоткових ставок і таке інше у майбутньому. Такими заходами є: валютні обмовки, форвардні операції, опціони тощо.

Так, хеджування за допомогою опціонів передбачає право (але не обов'язок) страхувальника за певну плату (опціонну премію) купити зазделегідь обумовлену кількість валюти за фіксованим курсом у погоджений термін. Тут вартість опціону (опціонна премія) є аналог страхового внеску.

У нашу задачу не входить опис технології і змісту роботи товарних та інших бірж, на яких здійснюються подібні операції - воно досить добре представлене в обширній спеціальній літературі з проблеми [ 3, 34, 35, 40, 45].

Потрібно зазначити лише, що хеджування, будучи по суті передачею ризику іншій особі, на відміну від традиційних договорів страхування не завжди передбачає виплату страхувальником страхових внесків (страхової премії).

Так, наприклад, у випадку форвардних операцій, що передбачають купівлю-продаж валюти в зазделегідь погоджену дату (в майбутньому) за фіксованими сторонами курсу, страхувальник не несе ніяких попередніх витрат.

Тут як страховик виступає, так званий, спекулянт, який приймає на себе ризик в надії отримати прибуток.

Цю обставину важливо враховувати при аналізі, оцінці економічної ефективності (доцільності) і виборі шляхів зниження ризику.

В останні роки все більш широке застосування в підприємницькій діяльності знаходить страхування відповідальності.

Страхування відповідальності -це галузь страхування, де об'єктом виступає відповідальність перед третіми особами за заподіяний їм збиток внаслідок якої-небудь дії або бездіяльності страхувальника.

Відповідальність підприємця включає широкий спектр ситуацій - від його відповідальності за непогашення кредитів до відповідальності за екологічне забруднення, спричинення збитку природі і жителям району від неправильної технології своєї діяльності.

Страхування відповідальності передбачає, у випадку спричинення страхувальником шкоди здоров'ю або майну третіх осіб, здійснення страховиком, відповідно до закону або за рішенням суду, відповідних виплат, що компенсують заподіяну шкоду.

Поряд зі страхуванням ризику використовуються такі його різновиди як співстрахування й перестрахування.

В умовах постійного збільшення вартості об'єктів страхування підвищується цінність ризиків, що приймаються на страхування. Тому настання страхової події може представлятися надто небезпечним для страховика, оскільки покриття збитків пов'язаних з ризиком, що дорого коштує, може зажадати вилучення страхових резервів і навіть власного капіталу, тобто привести його до банкрутства. Крім того, більшість страховиків не мають достатніх для покриття таких збитків фінансових коштів.

У цих умовах кожний страховик встановлює для себе граничний розмір страхової суми, яку він може залишити на власному утриманні.

Якщо передбачувана сума страхування перевершує цей максимум, то страховик може прийняти на себе тільки частину цієї суми, надаючи страхувальнику право застрахуватися на бракуючу суму у інших страховиків.

Така форма страхування називається співстрахуванням.

До недоліків такого підходу до попередження і зниження ризику потрібно віднести необхідність укладення договору страхування з різними страховиками, як правило, за різними умовами і тарифами. При настанні страхової події страхувальник повинен отримувати від кожного страховика окрему частку страхового відшкодування.

Недоліки співстрахування усуваються за допомогою перестрахування, суть якого полягає в тому, що страховик (страхова компанія) приймає на себе відповідальність по всій сумі страхування і вже від свого імені звертається до іншого страховика з пропозицією передати частину ризику на відповідальність останнього.

Своєрідною формою страхування, на наш погляд, є розподіл ризику (передача частини ризику) шляхом залучення до участі в проекті, що містить ризик, більш широкого кола партнерів або інвесторів.

Таким прикладом передачі частини ризику може бути надання кредитів на консорціональній основі, коли для видачі великої суми кредиту об'єднуються декілька банків, утворюючи консорціум.

Резервування засобів, як спосіб зниження негативних наслідків настання ризикових подій, полягає в тому, що підприємець створює відособлені фонди відшкодування збитків за рахунок частини власних обігових коштів.

Як правило, такий спосіб зниження ризиків підприємець вибирає у випадках, коли, на його думку, витрати на резервування засобів менше, ніж вартість страхових внесків при страхуванні.

Так, наприклад, великій нафтовій компанії, що володіє сотнями танкерів, втрата одного танкера за рік (що само по собі малоймовірно) обійдеться дешевше, ніж виплата страхових внесків за всі танкери.

За своєю суттю резервування засобів являє собою децентралізовану форму створення резервних (страхових) фондів безпосередньо в господарюючому суб'єкті. Тому в літературі резервування засобів на покриття збитків часто називають самострахуванням.

У залежності від призначення резервні фонди можуть створюватися в натуральній або грошовій формах.

Так, наприклад, фермери і інші суб'єкти сільського господарства для запобігання і відшкодування можливих втрат, що викликані несприятливими кліматичними і природними умовами, створюють, насамперед, натуральні резервні фонди: насінний, кормовий і ін. У промисловому виробництві, будівництві, торгівлі створюються резервні запаси сировини, матеріалів, товарів на випадок зриву постачання з метою запобігання зупинки виробництва.

Резервні грошові фонди створюються на випадок: виникнення непередбачених витрат, пов'язаних із зміною тарифів і цін, оплатою всіляких позовів і т.ін.; необхідність покриття кредиторської заборгованості; покриття витрат по ліквідації господарюючого суб'єкта і багато ін.

Однієї з найбільш важливих характеристик методу резервування коштів, що визначають його місце в системі заходів, направлених на зниження ризику, і область ефективного застосування, є необхідний в кожному конкретному випадку обсяг запасів. Тому в процесі оцінки ефективності, вибору й обгрунтування варіантів зниження ризику за допомогою резервування засобів необхідно визначити оптимальний (мінімальний, але достатній для покриття збитків) розмір запасів.

Подібні задачі оптимізації запасів є, як правило, досить складними. Їхньому рішенню присвячена велика кількість досліджень і розробок, що склали спеціальний розділ економіко-математичних методів під загальною назвою теорія управління запасами [44].

Такі розрахунки здійснюються, як правило, при запланованому ризику, коли відома імовірність появи і величина можливих втрат, і ці втрати вирішено відшкодовувати з поточного прибутку.

Разом з тим, можливо настання і незапланованих ризиків, втрати від яких доводиться відшкодовувати будь-якими ресурсами, що є. Для таких випадків також бажано створювати страховий резервний фонд.

Так як такі фонди виключаються з обороту і не приносять прибутку, то необхідно також оптимізувати їх розмір.

Знайти оптимальний рівень таких резервних фондів досить складно. Єдиного загальноприйнятого критерію тут немає.

Так, наприклад, за кордоном при визначенні необхідного розміру страхування резервних фондів виходять з різних критеріїв. Одні компанії формують страхові фонди в розмірі 1 % від вартості активів, інші - в розмірі 1…5 % від обсягу продажу, треті – 3…5 % від річного фонду виплат акціонерам тощо. У Російській федерації, наприклад, дозволено створювати страхові фонди (резерви) за рахунок собівартості в розмірі не більше 1 % обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг) [27].

У будь-якому разі джерелом відшкодування втрат від настання ризику служить прибуток. При створенні фондів це накопичений прибуток, у разі відсутності таких фондів і настання ризикових подій - недоотриманий прибуток.

У системі заходів, направлених на зниження ризику важлива роль належить диверсифікації.

Диверсифікація являє собою процес розподілу коштів, що інвестуються, між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не зв`язані між собою.

Основна ідея диверсифікації, як методу зниження ризику, була розглянута нами при характеристиці портфельного ризику на прикладі цінних паперів.

Так, наприклад, вкладаючи гроші в акції однієї компанії, інвестор виявляється залежним від коливань її курсової вартості. Якщо він вкладе свій капітал в акції декількох компаній, то ефективність також буде залежати від курсових коливань, але тільки не кожного курсу, а усередненого. Середній же курс, як правило, коливається менше, оскільки при підвищенні курсу одного з цінних паперів курс інший може знизитися (і навпаки) і коливання можуть взаємно погаситися.

Прикладом диверсифікації може служити зберігання вільних грошових коштів у різних банках.

У більшості літературних джерел диверсифікацію розглядають як ефективний спосіб зниження ризиків в процесі управління портфелем цінних паперів. Разом з тим, цей метод має значно більш широку область ефективного застосування і може використовуватися в різних сферах підприємницької діяльності - промисловому виробництві, будівництві, торгівлі тощо.

Так, наприклад, для зниження ризику втрат, пов'язаних з падінням попиту на певний вид продукції:

- промислове підприємство освоює і здійснює випуск різних видів продукції;

- будівельна фірма, нарівні з основним видом робіт, здійснює виконання допоміжних і супутніх робіт, а також вживає заходів, що дозволяють максимально швидко переорієнтуватися на випуск інших видів будівельної продукції і т.ін.

У страховому бізнесі прикладом диверсифікації є розширення страхового поля. Так як страхування, наприклад, урожаю, будівель і т.ін. на невеликому просторі у випадку настання урагану і т.ін., може привести до необхідності виплати великих страхових сум. Збільшення страхового поля зменшує імовірність одночасного настання страхової події.

Прикладами диверсифікації з метою зниження банківських ризиків можуть бути:

- надання кредитів більш дрібними сумами більшій кількості клієнтів при збереженні загального об'єму кредитування;

- утворення валютних резервів у різній валюті з метою зменшення втрат у випадку падіння курсу однієї з валют;

- залучення депозитних внесків, цінних паперів більш дрібними сумами від більшого числа вкладників і т.ін.

Вихід за межі ринку однієї країни може зменшити коливання попиту, а відповідне збільшення клієнтів зменшує уразливість проекту (діяльності) при втраті одного або декількох клієнтів.

Потрібно зазначити, що не кожна різноманітність акцій, товарів, послуг, клієнтів тощо призводить до зниження ризику.

Так, наприклад, при зниженні ділової активності автомобілебудівних фірм вони зменшать закупівлю металу у металургів, шин - у представників відповідної галузі промисловості і т.д.

У цьому випадку коливання курсів акцій зазначених фірм будуть мінятися в один і той же бік. Диверсифікація шляхом придбання акцій вказаних компаній некорисна, так як їх ефективність буде залежати від одних і тих же чинників.

Важливою умовою ефективності заходів, що приймаються, є незалежність об'єктів вкладення капіталу.

Так, наприклад, при плануванні різноманітності з метою зниження ризику бажано вибирати виробництво таких товарів (послуг), попит на які змінюється в протилежних напрямах, тобто, при збільшенні попиту на один товар, попит на інший, передбачено, зменшується і навпаки.

З курсу математичної статистики відомо, що такий взаємозв'язок між показниками, що розглядаються, носить назву негативної (зворотної) кореляції.

Тут потрібно пам'ятати, що диверсифікація є способом зниження несистематичного ризику. Як зазначалося, за допомогою диверсифікації не може бути скорочений систематичний ризик, який зумовлений загальним станом економіки і пов'язаний з такими чинниками як: війна, інфляція, глобальні зміни оподаткування, зміни грошової політики тощо.

Лімітування -це встановлення системи обмежень як зверху, так і знизу, що сприяють зменшенню міри ризику.

У підприємницькій діяльності лімітування застосовується частіше всього при продажу товарів у кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталів тощо.

Насамперед це відноситься до грошових коштів - встановлення граничних сум витрат, кредиту, інвестицій і таке інше. Так, наприклад, обмеження розмірів кредитів, що видаються одному позичальнику, дозволяє зменшити втрати у випадку неповернення боргу.

Прикладом лімітування є встановлення вищого розміру (ліміту) суми, яку страховик може залишити на власному утриманні. Перевищення цієї суми спричиняє відмову від страхування або використання таких форм, як співстрахуваня або перестрахування.

Застосовуються й інші види обмежень, наприклад: за термінами (позикових коштів, інвестицій і т.ін.); за структурою (частці окремих витрат у загальному обсязі, частці кожного виду цінних паперів у загальній вартості портфеля, частці пільгових акцій в загальному об'ємі випуску тощо); за рівнем віддачі (встановлення мінімального рівня доходності проекту) і багато іншого.

Дата добавления: 2014-01-03