Феноменологія і герменевтика

Феноменологія (від слова «феномен» - явище) заснована німецьким філософом Е.Гуссерлем (1859-1938 pp.). Феноменологія - вчення про свідомість, про її сутнісні структури (феномени). Феноменологія є також методом інтуїтивного осягнення сутності предметів споглядання через заглиблення в своє «Я», через вияв буття свідомості в її абсолютній чистоті і незамутненості.

Основні роботи Гуссерля - «Логічні дослідження», «Криза європейського людства і трансцендентальна феноменологія». Феноменологія є досить складним і суперечливим вченням. Хоча сам Гуссерль був переконаний, що обґрунтовує раціоналізм нового типу, його вчення стало поштовхом для розвитку ірраціоналістичних вчень сучасної філософії. Імпульсом для творчості Гуссерля стали його роздуми про кризу науки на межі ХІХ-ХХ ст. Він поставив собі за мету побудувати новий феноменологічний метод для науки, який би надав можливість отримання достовірного знання про світ. Протягом життя погляди, цілі і проблематика філософії Гуссерля змінювалася, але загальним результатом його творчості стало: феноменологічна концепція свідомості, розробка методу феноменологічного аналізу, нове бачення людської суб'єктивності, а також вчення про «життєвий світ», про соціально-культурну обумовленість свідомості і пізнання людини.

Вихідним моментом феноменології Гуссерля є перегляд і спростування класичної настанови філософії про протиставлення свідомості і буття. Світ предметної реальності дається людині не як сущий сам по собі, а як такий, що виявляє себе тільки в структурах людської свідомості, (які Гуссерль називає феноменами). Тому філософія повинна починати, вважав він, з аналізу свідомості, її структур, певних первинних очевидностей, закладених в самій свідомості, які дозволяють ясно і виразно бачити світ. В решті-решт, єдиною реальністю феноменологічної філософії стає безпосереднє переживання суб'єктом свого власного буття. У цьому - недолік і обмеженість феноменології.

Свідомість людини, за Гуссерлем, «забруднена» всілякими догматичними твердженнями, щоб повернутися до ясності свідомості, до первинного, неспотвореного і не викривленого бачення, треба очистити свідомість від усіх ілюзій, нашарувань і упереджень сучасності і минулого, «пробитися» до достеменного власного «Я» і глибинного сенсу світу.

Очищення свідомості, вважав Гуссерль, стає можливим завдяки такій властивості свідомості, як її інтенційність (буквально - «спрямованість»). Свідомість завжди спрямована на певну предметну реальність (ми думаємо про щось, переживаємо щось, отримуємо враження).

Свідомість, що зосереджена виключно на предметах зовнішнього світу, згідно з феноменологією, завжди потрапляє в полон ілюзій. Свідомість може як приховувати, так і відкривати «Я» людини, що стоїть за свідомістю. Для того, щоб переорієнтувати свідомість на себе і здійснити її аналіз, Гуссерль впроваджує спеціальну процедуру - Феноменологічну редукцію (редукція - буквально «зменшення»). Здійснити редукцію - означає «взяти світ в дужки», за словами Гуссерля. Тобто абстрагуватися (тимчасово) від всього предметного змісту наших споглядань та вражень, від всіх нав'язаних нам уявлень, оцінок, упереджень. Метою і сенсом феноменологічної редукції є очищення свідомості від предметного змісту, повернення її на себе і через це - заглиблення у власне «Я». Аналіз структури потоку переживань і є феноменологією.

Саме очищення свідомості досягається безпосереднє «вбачання» сутностей, переконливість, достовірність і безсумнівність знання.

Отже, суть Феноменологічного вчення полягає у визнанні того, що достеменність буття розкривається тільки через людське самопізнання, через саморозуміння і самоусвідомлення особистості в просторі культури. Феноменологія - це довіра до безпосередніх очевидностей людської свідомостей, до світу людських вражень і переживань, до феноменів людського існування в світі, через які реальність виявляє свою сутність, людський смисл і значення.

Метод феноменологічного аналізу полягає у розгляді будь-якої проблеми через призму феноменів культури, тобто - у відповіді на питання, як та проблема виникла в історії культури, як вона відображена в матеріалі культури, який її культурний сенс. Феноменологічний аналіз передбачає неупереджений погляд на предмет дослідження, осмислення свідчень культури про цей предмет, його безсторонній, але повний і точний опис, позбавлений попередніх суджень і оцінок: не судити, а описувати, не пояснювати предмет в термінах причинно-наслідкових зв'язків, а розуміти його, дати йому самому розкрити свій смисловий зміст і значення в процесі його інтуїтивного споглядання.

Герменевтика - це філософське вчення про буття людини в світі і розуміння цього світу через мову і переживання. Представниками герменевтичної Філософії є Ф.Шлейєрмахер. В.Дільтей. Х.Г.Гадамер. П.Рікер.

Якщо феноменолог орієнтується в основному на споглядання, він прагне зрозуміти світ через конструкції (феномени) свідомості, то герменевтика не задовольняється тільки спогляданням та його обробкою у свідомості Людина не просто споглядає світ, вона знаходиться «всередині» сущого, виявляючи інтерес до нього.

Герменевтика виникає як мистецтво і теорія тлумачення текстів. Джерела герменевтики знаходяться в античності і християнстві. Сам термін бере свій початок в імені античного бога Гермеса, який був посередником між людьми і богами, тлумачем волі богів. З виникненням християнства мистецтво і теорія тлумачення стали розглядати як інструмент правильного розуміння Біблії. Саме тоді звернули увагу на складність і багатозначність структури тексту. На початку XIX ст. філософ і теолог Ф.Шлеєрмахер став розглядати герменевтику як спосіб розуміння характеру і психології автора тексту. Всі явища культури як продукти людської діяльності, як вияв самої людини, потребують розуміння і порозуміння. Герменевтику Дільтей визначив як новий метод, метод інтерпретації, розуміння і тлумачення будь-якого гуманітарного тексту. Розуміння та інтерпретація стали основними поняттями герменевтики. Інтерпретація є процесом проникнення в глибину смислової структури тексту.

Всю культуру герменевтика уявляє як сукупність культурних витворів, або - культурних текстів. Інтерпретувати - означає йти від явного до прихованого смислу тексту. Інтерпретація підкорена основному завданню - розумінню. Розуміння виявляється, як порозуміння. Розуміння означає переноситися в інше життя, переживати інше життя, як своє.

Основним принципом розуміння в герменевтиці визначається так зване герменевтичне коло, яке містить в собі ще один принцип - «попереднього розуміння» (герменевтичні «перед-структури», «перед-розуміння»). Герменевтичне коло - принцип розуміння тексту, заснований на взаємозв'язку частини і цілого. Розуміння цілого складається з розуміння окремих частин, а для розуміння частин необхідним є розуміння цілого. Частка і ціле - поняття співвідносні: текст є часткою щодо всієї творчості автора, яка, в свою чергу, є часткою певного жанру, або літератури загалом, а також - часткою духовного життя і біографії автора. Ідея герменевтичного кола означає також, що не існує розуміння тексту без певних передумов: розумінню вже передує певне уявлення про те, що ще треба зрозуміти. Первинне розуміння є налагодженням на певну «хвилю», попереднім нарисом смислу, очікуванням від тексту того, що відповідає уявленням про його зміст і сенс. Процес розуміння смислу виявляє себе як розробка попереднього розуміння та його подальший перегляд. Зміст «перед-розуміння» визначається і традицією гуманітарної культури, і самою мовою. Буття, яке може бути зрозумілим, вважають герменевтики, є мовою. Таким чином, світ мови стає в герменевтичній Філософії достеменним виявом буття загалом.

Дата добавления: 2014-01-03