Зарубіжних країн

Принцип розподілу влад у конституційному праві

Конституційно-правове регулювання механізму органі­зації та діяльності державної влади у демократичних і тих, що обрали цей шлях розвитку, державах будується на ряді прин­ципів, з-поміж яких виділяється принцип розвитку влад.

Зазначимо, що окремі міркування та ідеї про організацію та різні сторони діяльності держави можна знайти ще у пам'ятках Стародавнього Єгипту і Вавилону, Біблії, у творах мислителів Стародавньої Греції (у першу чергу Аристотеля), у висловлюваннях стародавніх римських юристів, а в середні віки - у працях М.Падуанського і Н.Макіавеллі, а також віт­чизняного мислителя С.Оріховського. Але виникнення самої теорії розподілу влад необхідно пов'язати з боротьбою буржуазії, яка на ранньому етапі виражала інтереси широких прошарків на­селення, проти феодального абсолютизму. Ідеологи буржуа­зії, намагаючись ліквідувати абсолютизм, не завжди вимагали повного скасування монархії і королівської влади, а висунули тезу про необхідність поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Передбачалось, що перша буде вручена органу народного представництва - парламенту, друга - главі державі. Судова влада повинна була здійснюватися незалеж­ними судами. Теоретичне обґрунтування цієї теорії небезпід­ставно пов'язують з іменем англійського автора Дж.Локка і з твором "Про дух законів", написаним францу­зьким автором Ш.-Л.Монтеск'є. З переліку "гі­лок" влади, ми бачимо, що мова йшла тоді про організаційно-правовий поділ державної влади.

Проти такого організаційно-правового поділу структури державної влади виступив інший відомий французький мис­литель Ж.-Ж.Руссо (1712-1778), який відкидав саму ідею роз­поділу влад не стільки з організаційно-правових позицій, скільки з політологічних позицій. Ж.-Ж.Руссо стверджував, що уся влада повинна належати народові, її не можна поділити, від­чужувати від народу, а формою здійснення влади народу повинні були служити народні збори

Різні концептуальні позиції Монтеск'є і Руссо та відповід­но їх прихильників стали вихідними не тільки для створення різних напрямків у питанні про структуру державної влади, але й призвели до змішування двох різних підходів: розподілу влад, який відстоювався з організаційно-правових позицій, та єдності влади, який трактувався з політологічних позицій. За­уважимо, що згодом концепція єдності влади у марксизмі-ленінізмі стала розглядатися з точки зору вручення усієї повно­ти державної влади одному виду органів - радам.

Обидва ці різні підходи знайшли своє відображення вже у першому писаному Основному законі - Конституції США 1787 p. Словами преамбули "Ми, народ Сполучених Штатів..." творці конституції проголосили суверенітет, владу народу (це -політологічний підхід, який визнає усю повноту влади тільки за народом). З іншого боку, "батьки" Конституції США, встано­вивши чітку систему органів держави із суворим розмежуван­ням повноважень між ними (конгрес, президент, суди), закрі­пили організаційно-правовий розподіл влад.

По шляху Конституції США пішла переважна більшість конституцій держав світу: вони закріпили обидва підходи - організаційно-правовий (про гілки влади) і політологічний (про владу народу). Так, у ст. 2 Конституції Македонії зафік­совано, що суверенітет Республіки виходить від народу і на­лежить народові; а у ст. 8 згадується посеред основополож­них цінностей конституційного ладу Республіки поділ держа­вної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Такий же підхід прийнятий і Конституцією Росії: у ст. З проголошуєть­ся владу народу, а в ст. 10 говориться про розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Водночас у деяких сучасних конституціях тріада розпо­ділу влад піддана модифікаціям і доповненням. У Конститу­ції Ірландії 1937 p., наприклад, називаються чотири види вла­ди - управління, законодавча, виконавча та судова (п. 1 ст. 6).

В Основних законах Бразилії 1988 p., Колумбії 1991 p., Ніка­рагуа 1987 р. та інших латиноамериканських держав зафіксо­ване існування також четвертої, виборчої влади. Організацій­но це знаходить свій вираз у заснуванні системи органів ви­борчого реєстру, який веде облік виборців, виборчих трибу­налів, що складають єдину систему від низових органів до вищого виборчого трибуналів. У Конституції Куби 1976 р. в якості четвертої фігурує установча влада (ст. 68), яка пов'язується із референдумом, прийняттям і змінами консти­туції.

У сучасних умовах ідея балансу гілок влади, системи взаємних стримувань і противаг знайшла свій відбиток у ба­гатьох конституціях країн світу (наприклад, у ст. 4 Конститу­ції Естонії 1992 р. говориться: "Діяльність Державних Зборів, Президента Республіки, Уряду Республіки та суддів здійсню­ється за принципом поділу і збалансованості влад"). Аналіз конституційних текстів свідчить, що елементами такої систе­ми, за загальним правилом, є: встановлення різних строків повноважень для посадових осіб різних рівнів; несумісність депутатського мандату з обійманням відповідальної посади в апараті управління; право «вето» на законопроекти; право розпуску парламенту; періодичні вибори членів законодавчо­го корпусу; конструктивний вотум недовіри уряду з боку па­рламенту; незалежність суддівського корпусу; процедура ім­пічменту та ін.

Нарівні з ідеєю балансу гілок влади, системою стримувань і противаг принцип розподілу влад був доповнений тезою про необхідність взаємодії гілок влади. Це теза вперше сформульо­вана проф.М.М.Коркуновим, який ще на початку XX ст. запро­понував замінити вчення про розподіл влад, вченням про "спі­льність владарювання". Під останнім він розумів: а) розділення окремих функцій між різними органами; б) спільне виконання однієї і тієї ж функції кількома органами; в) виконання різних функцій одним органом, але різним порядком.

Дата добавления: 2014-01-03