Конституційні принципи правосуддя

Конституції більшості держав у тому чи іншому обсязі фіксують і принципи, якими суд повинен керуватися при здійсненні правосудця, тобто при розгляді конкретних справ. Зрозуміло, що не лише незначна частина правил, які регламе­нтують діяльність суду (для повної регламентації існують процесуальні кодекси). Проте саме ті правила, які зафіксовані в конституціях, можна назвати основоположними. У цілому "каталог" цих принципів і гарантій досить великий; і в право­вих державах усі вони діють, будучи передбачені якщо не конституціями, то судовим і процесуальним законодавством. Коротко зупинимося на деяких з них.

1. Гарантія підсудності (ст. 101 Основного закону ФРН
має такий припис: "Ніхто не може бути вилучений із прова­дження свого законного судді"). Це означає, що кримінальна
або цивільна справа буде розглядатися в суді, який наперед
визначений правовими нормами про підсудність. Забороня­ється утворення спеціальних судів для розгляду будь-якої
конкретної справи, як і передавання справ із суду до іншого
суду, крім випадків, передбачених законом.

2. Відкритість і гласність правосуддя означає, що судові за­
сідання відкриті для публіки і засобів масової інформації. Так, ст.
209 Конституції Португалії фіксує таке положення: "Судові засі­дання є відкритими, за винятком випадків, коли сам суд ухвалить
про зворотне у мотивованій постанові з метою захисту гідності
особи і суспільної моралі або забезпечення нормальної діяльності
суду". У будь-якому разі ухвали суду оголошуються публічно.

3. Усний характер процесу (ст. 120 Конституції Іспанії говорить: "Судовий розгляд є переважно усним, особливо в
кримінальних справах"). Цей принцип надає найбільші мож­ливості для з'ясування усіх обставин справи, з'ясування пози­ції всіх учасників процесу.

4. Змагальність. Він означає, що всі сторони в процесі
рівноправні, мають рівні можливості для відстоювання своїх
правових позицій, а хід їх змагальності одного з іншим допо­магає суду об'єктивно оцінювати всі обставини справи. В си­лу цього принципу сторони вільні у наданні суду доказів, але сам суд не вправі спиратися на докази, отримані з порушенням закону. Загальновизнано, що не можуть використовува­тися докази, при отриманні яких допущені приниження гід­ності особи, тортури і насильства, незаконне вторгнення до житла, зловживання сімейною таємницею, несанкціоноване підслуховування телефонних розмов та ін.

5. Право громадян на захист охоплює не тільки судовий
процес, але й усі стадії досудового провадження у справі. Ще
Білль про права 1791 р. у шостій поправці до Конституції
США прописував, що в усіх випадках кримінального переслідування звинувачений має право на допомогу адвоката для
свого захисту. З того часу цей принцип увійшов у більшість
конституційних текстів. У Конституції Італії він відбитий та­
ким чином: "Захист є непорушним правом на будь-якій стадії
і в будь-якому стані процесу".

6. Презумпція невинуватості. Цей принцип означає, що
особа, яка звинувачується у здійсненні злочину, вважається не­
винною, доки її вина не буде доказана у передбаченому законом
порядку і встановлена у вироку суду, який набрав чинності.

7. Ще один принцип діяльності судів випливає з формули:
"усі дії судової влади повинні бути мотивовані" (ст. 111 Кон­ституції Італії). Ця вимога легко пояснюється: дії правосудця
настільки відповідальні, настільки значущі для інтересів і до­
лей не тільки окремих людей, але й їхніх колективів, що пови­нні бути багаторазово зважені та всебічно обґрунтовані.

Перелічені вище принципи - загальні та єдині для усіх судів кожної країни.

Дата добавления: 2014-01-03