Методы экономического обоснования капитальных вложений

В период плановой экономики действовала официально утвержденная методика определения экономической эффективности капитальных вложений. Согласно ей определялась абсолютная и сравнительная эффективность капитальных вложе­ний. Абсолютная эффективность капитальных вложений для различных уровней исчисляется по формулам:

а) на народнохозяйственном уровне

где Е_п/х — коэффициент абсолютной эффективности капитальных вложений на народнохозяйственном уровне;

DHg — прирост национального дохода;

К — капитальные вложения, вызвавшие прирост нацио­нального дохода;

Т_or — срок окупаемости капитальных вложений;

б) на отраслевом уровне (Е_о)

где DНЧП —прирост нормативной чистой продукции;

в) на уровне предприятий

для прибыльных предприятий:

для убыточных предприятий:

где DП — прирост прибыли на предприятии за счет вложения инвестиций;

С₁, С₂ — себестоимость единицы продукции до и после вложе­ния инвестиций;

V₂ — объем выпуска продукции после использования капитальных вложений.

Рассчитанные таким образом показатели абсолютной эф­фективности капитальных вложений сравнивались с норматив­ными величинами. Если они были равны или превышали значения нормативных коэффициентов эффективности капи­тальных вложений, то считалось, что капитальные вложения в экономическом плане обоснованы.

Значения нормативных коэффициентов капитальных вло­жений были дифференцированы по отраслям хозяйства и коле­бались от величины 0,07 до 0,25.

В современных условиях основной недостаток данной ме­тодики заключается в том, что величины нормативных ко­эффициентов эффективности капитальных вложений в зна­чительной степени занижены. В условиях рыночной экономики их величина должна адекватно изменяться в зависимости от изменения уровня инфляции и быть на уровне процентной ставки или другого аналогичного критерия, например ставки дивиденда.

Методика определения сравнительной эффективности капи­тальных вложений основана на сравнении приведенных затрат по вариантам. Согласно этой методике экономически целесо­образным вариантом считается тот, который обеспечивает минимум приведенных затрат, т.е.

где С_i — себестоимость продукции по вариантам;

К_i — капитальные вложения по вариантам.

При этом годовой экономический эффект от реализации лучшего варианта определяется по формуле

где З₁, З₂ — приведенные затраты по вариантам;

С₁, С₂ — себестоимость продукции по вариантам;

К₁, К₂ — капитальные вложения по вариантам.

Сравнительный коэффициент эффективности капитальных вложений определяется по формулам:

Если E_ср ³ Е_п, то из этого следовало, что капитальные вло­жения в экономическом плане обоснованы.

Недостатком данной методики является и то, что критери­ем для определения лучшего варианта являются приведенные затраты, а не прибыль, которая в наибольшей степени отвеча­ет требованиям рыночной экономики. Кроме того, данная методика не может быть использована при обосновании капи­тальных вложений, направляемых на улучшение качества про­дукции, так как улучшение качества продукции на предпри­ятии, как правило, ведет к увеличению издержек производства продукции.

Поэтому большой теоретический и практический интерес представляет методика определения выгодности вложения ин­вестиций в развитых странах с рыночной экономикой, которая на протяжении десятилетий не претерпела существенных изме­нений, что свидетельствует, во-первых, о ее глубокой научной обоснованности, во-вторых, о ее подтверждении практикой.

Основные методические подходы достаточно подробно описаны в экономической литературе западных стран. Извест­ны два метода решения данной проблемы, хотя они имеют и много общего.

Первый метод связан со сравнением величины инвестиций с величиной получаемого дохода от их использования путем сопоставления цены спроса с ценой предложения. Предприни­матель заинтересован во вложении инвестиций, т.е. в приоб­ретении капитального товара, только в том случае, если ожи­даемый доход от его использования за определенный период составит не менее величины вложения инвестиций. Но как сравнить эти величины?

Предприниматель за товар сразу платит определенную сум­му, а доход будет получать частями в течение ряда лет. Следует определить, сколько стоит тот доход, который предпринима­тель может получить в будущем, в момент вложения инвести­ций. В мировой практике подобные расчеты называют дискон­тированными, а полученную в результате этих расчетов вели­чину называют дисконтированной или текущей стоимостью.

Дисконтированная стоимость (PV) любого дохода (П) че­рез определенный период (Т) при процентной ставке (r) будет равна:

где 1, 2, 3,..., n—годы, в течение которых ожидаются ежегодные доходы в размерах П₁, П₂, П₃,..., П_n.

Из этой формулы следует, что дисконтированная стои­мость какой-то суммы будет тем ниже, чем больше срок, через который вкладчик намерен получить искомую сумму П, и чем выше процентная ставка r.

Выгодность вложения инвестиций, как было уже отмечено, определяется путем сопоставления цены спроса с ценой пред­ложения.

Цена спроса (ДР) на товар — это самая высокая цена, которую мог бы заплатить предприниматель. Она равна дис­контированной стоимости ожидаемого чистого дохода от вло­жения инвестиций:

ДР = PV ожидаемого чистого дохода.

Предприниматель не будет вкладывать инвестиции больше этой суммы (цены спроса), ибо в противном случае ему выгод­нее вложить деньги в банк под проценты.

Цена предложения товара (СР) определяется как сумма издержек производства этого товара и затрат на его реализа­цию. Как правило, это цена, указанная в прейскуранте, или продажная цена.

Итак, можно сделать следующий вывод: если цена спроса на капитальный товар превышает цену его предложения, то фирме имеет смысл приобретать дополнительные единицы товара; если цена спроса равна цене предложения, то для пред­принимателя будет одинаково правильно любое из инвестици­онных решений — приобретать или не приобретать допол­нительные товары; для предпринимателя невыгодно вклады­вать инвестиции, если цена спроса ниже цены предложения.

Значит, стратегия принятия фирмой инвестиционного ре­шения зависит в конечном итоге от соотношения цены спроса и цены предложения.

Если все это перевести на более понятные нам термины, то это означает:

если Д>К—выгодно вкладывать инвестиции;

если Д < К —невыгодно;

если Д = К—достигаются равновыгодные условия,

где Д—доход (прибыль), который может быть получен за счет реализации какого-то проекта. Он определяется на основе дисконтирования;

К—капитальные вложения, необходимые для реализации проекта.

В нашем случае Д является ценой спроса, К—ценой пред­ложения.

Второй метод определения экономической целесообразно­сти вложения инвестиций связан со сравнением нормы отдачи от инвестиций с процентной ставкой или другими аналогич­ными критериями.

Норма отдачи инвестиций определяется по формуле

Если ROR>r, то фирме выгодно вкладывать инвестиции, если же ROR < r — невыгодно. При ROR = r достигаются равновыгодные условия.

В 1994 г. были изданы Методические рекомендации по оценке эффективности инвестиционных проектов и их отбору для финансирования, которые были разработаны по заданию правительства с целью унификации методов оценки эффектив­ности инвестиционных проектов в условиях перехода экономи­ки России к рыночным отношениям. В этих Методических рекомендациях заложены принципы и сложившиеся в мировой практике подходы к оценке эффективности инвестиционных проектов, адаптированные для условий перехода к рыночной экономике.

Главными из них являются:

• моделирование потоков продукции, ресурсов и денежных средств;

• учет результатов анализа рынка, финансового состояния предприятия, претендующего на реализацию проекта, степени доверия к руководителям проекта, влияния реализации проек­та на окружающую природную среду и т.д.;

• определение эффекта посредством сопоставления пред­стоящих интегральных результатов и затрат с ориентацией на достижение требуемой нормы дохода на капитал или иных показателей;

• приведение предстоящих разновременных расходов и до­ходов к условиям их соизмеримости по экономической цен­ности в начальном периоде;

• учет влияния инфляции, задержек платежей и других факторов, влияющих на ценность используемых денежных средств;

• учет неопределенности и рисков, связанных с осуществ­лением проекта.

Методические рекомендации ориентированы на решение следующих задач:

• оценки реализуемости и эффективности инвестиционных проектов;

• обоснование целесообразности участия в реализации ин­вестиционных проектов заинтересованных предприятий, бан­ков, российских и иностранных инвесторов, федеральных и региональных органов государственного управления;

• сравнение вариантов проекта;

• государственная, отраслевая и другие виды экспертиз инвестиционных проектов.

Эффективность проекта характеризуется системой показа­телей, отражающих соотношение затрат и результатов приме­нительно к интересам его участников.

Различаются следующие показатели эффективности инвестиционного проекта:

• показатели коммерческой (финансовой) эффективности, учитывающие финансовые последствия реализации проекта для его непосредственных участников;

• показатели бюджетной эффективности, отражающие фи­нансовые последствия осуществления проекта для федераль­ного, регионального или местного бюджета;

• показатели экономической эффективности, учитыва­ющие затраты и результаты, связанные с реализацией проекта, выходящие за пределы прямых финансовых интересов участ­ников инвестиционного проекта и допускающие стоимостное измерение. Для крупномасштабных (существенно затрагива­ющих интересы города, региона или всей России) проектов рекомендуется обязательно оценивать экономическую эффективность.

В процессе разработки проекта проводится оценка его со­циальных и экологических последствий, а также затрат, свя­занных с социальными мероприятиями и охраной окружа­ющей среды.

КЛАССИФИКАЦИЯ ЗАПАСОВ МЕСТОРОЖДЕНИЙ ПОЛЕЗНЫХ ИСКОПАЕМЫХ И ИХ ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ОЦЕНКА

Минерально-сырьевая база промышленности — это ресур­сы минерального сырья в недрах земли, выявленные в резуль­тате геологоразведочных работ. Таким образом, основой ми­нерально-сырьевой базы являются выявленные месторожде­ния полезных ископаемых.

Минерально-сырьевые ресурсы, которые при данном уров­не развития науки и техники могут быть достаточно эффектив­но извлечены из недр земли и использованы в промышленном производстве, называются полезными ископаемыми.

Используемые промышленностью полезные ископаемые принято подразделять на следующие три группы:

I. Горючие ископаемые (уголь, горючие сланцы, торф, нефть, природный газ).

II. Минеральные полезные ископаемые (черные, цветные, благородные и редкие металлы).

III. Неметаллические полезные ископаемые (сырье для химической промышленности, строительные материалы, неме­таллическое сырье для черной металлургии).

С экономической точки зрения всякое месторождение ха­рактеризуется прежде всего качеством полезного ископаемого и его количественными запасами.

По степени разведанности и изученности запасы месторож­дений полезных ископаемых делятся на три категории:

Запасы категории А — это вполне изученные, разведанные и подготовленные к добыче, они предназначены для эксплу­атационных работ предприятий, а также для проектирования и строительства предприятий.

Запасы категории В — это геологически обоснованные, относительно разведанные и оконтуренные горными выработ­ками и буровыми скважинами. Они могут быть взяты за основу для обоснования проектирования капитального стро­ительства горных предприятий.

Запасы категории С менее изучены, требуют уточнения при помощи детальных геологоразведочных работ, используются они для перспективного планирования развития горной про­мышленности и геологоразведочных работ.

Кроме того, запасы месторождений полезных ископаемых делятся на две группы: геологические и промышленные. В свою очередь, геологические запасы делятся на балансовое и забалансовые.

Балансовые — запасы, которые при данном уровне раз­вития науки и техники могут быть извлечены из недр земли с достаточной эффективностью.

Забалансовые — запасы, которые на данном этапе с эконо­мической точки зрения нецелесообразно извлекать из недр земли. С развитием науки и техники, с появлением новых, более прогрессивных технологий, забалансовые запасы могут быть переведены в категорию балансовых.

Промышленные запасы — это балансовые запасы за выче­том эксплуатационных или проектных потерь. Чем меньше эксплуатационные потери, тем больше может быть извлечено балансовых запасов, тем рациональнее используются место­рождения полезных ископаемых.

Месторождения какого-либо полезного ископаемого име­ют различное экономическое значение. Для выявления луч­шего проводится их экономическая оценка. Ей предшествуют геологическая и технологическая оценки.

Геологическая оценка включает общие сведения о месторождении, геологическую характеристику района и геологичес­кое строение месторождения.

На основе геологической оценки определяются: геологичес­кие запасы; качество полезного ископаемого; горно-геологические условия залегания месторождения; глубина разработки; мощность пласта и др.

Технологическая оценка призвана установить технологичес­кую возможность разработки месторождения, возможные ма­сштабы добычи, способ вскрытия, подготовки и др.

Экономическая оценка месторождений производится на ос­нове данных геологической и технологической оценок и опре­деляет при эксплуатации того или иного месторождения сле­дующие показатели:

• общие и удельные капитальные вложения;

• затраты на добычу, обогащение и реализацию продукции;

• индекс доходности;

• производительность труда;

• прибыль и рентабельность;

• срок окупаемости;

• чистый дисконтированный доход.

Чистый дисконтированный доход (ЧДД) определяется по формуле

гдеZ_t — ценность всей полученной и реализованной продукции, включая все попутно извлекаемые компоненты, на t-м шаге эксплуатации месторождения;

St — издержки на добычу, обогащение и реализацию продукции на t-м шаге эксплуатации месторождения;

К — дисконтированная величина необходимых капитальных вложений в разработку месторождения.

где Кt — капитальные вложения, необходимые на t-м шаге эксплу­атации месторождения;

Е — ставка дисконта;

Т — период эксплуатации месторождения.

Если ЧДД > 0, то экономически целесообразна разработка месторождения. Чем больше величина ЧДД, тем выше эконо­мическая оценка месторождения. При ее определении учитыва­ются и такие показатели, как срок окупаемости, индекс доход­ности, внутренняя норма рентабельности и др.

На основе сопоставления всех этих показателей ранжиру­ются месторождения полезных ископаемых по их экономичес­кой значимости для экономики России.

Економічна оцінка родовищ корисних копалин і раціональне використання природніх ресурсів

Що таке оцінка комерційної вартості родовищ корисних копалин? В Україні існує поняття геолого-економічної оцінки родовищ, процедура обрахунку якої регламентується відповідними нормативними документами і яка виконується після виконання певного етапу геологорозвідувальних робіт (дивись розділ «розвідка родовищ»). Така оцінка, наприклад, подібна існуючій в будівництві (коли його вартість розраховується за нормами ДБН) та інших галузях. Водночас, оцінка родовищ за нормативними документами хоч і є необхідною для багатьох державних регулюючих і контролюючих установ, але вона, як правило, не відображає реальної комерційної вартості вашого проекту. У вітчизняних умовах оцінка комерційної вартості родовищ необхідна для:

• Прийняття рішення про інвестиції в розвиток конкретного гірничого проекту.

За даними розвідки родовища, яка виконана не вами, протоколу ДКЗ для родовищ розвіданих в попередні роки за кошти держави, офіційному техніко-економічному обґрунтуванню, купівлі спецдозволу на аукціоні все може виглядати доволі привабливо. Однак, якщо в наш час не менше одного мільйона доларів необхідно для освоєння навіть невеликого родовища, то краще замовити і отримати експертний висновок незалежної фахової компанії, яка не зацікавлена в отриманні ваших інвестицій і здатна визначити достовірність даних розвідки, якість та кількість корисної копалини на визначеній ділянці надр і, в цілому, фінансову цінність проекту.

• Така ж оцінка необхідна при здійсненні угод купівлі - продажу гірничого бізнесу або родовища (компанії – власника спецдозволу на ділянку надр).

Незважаючи на те, що продавець та покупець можуть самостійно визначити ціну угоди, незалежна оцінка родовища, прав на його розробку дає змогу встановити реальну ринкову вартість об’єкту продажу. Незалежна оцінка дозволяє впевнити осіб, інтереси яких може зачіпати угода купівлі - продажу родовища (акціонери підприємства, наглядова рада тощо), що ця угода була виконана добросовісно, кожний учасник угоди діяв в інтересах своєї сторони та був обізнаний про реальну коньюктуру ринку, реальну ринкову вартість родовища, прав або ліцензії – спецдозволу на ділянку надр або родовища і вартість подібних проектів.

• Отримання позичкового фінансування, кредиту, або дольової участі інвестора.
• З метою визначення початкової вартості акцій при приватизації підприємства або при продажу акцій на ринку цінних паперів.

Як показує наша практика, в більшості випадків результати перевірки дають нашим клієнтам аргументи, за допомогою яких заявлена початкова ціна купівлі бізнесу може бути істотно знижена. Досить часто, за результатами перевірки, приймається рішення про відмову у придбанні того чи іншого родовища або гірничого бізнесу

Геолого-економічна оцінка запасів родовищ корисних копалин

Для з’ясування промислового значення запасів родовищ корисних копалин, які виявлені у процесі геологічного вивчення надр, періодично проводиться геолого-економічна оцінка запасів і ресурсів родовищ, що вивчаються, шляхом визначення прогнозних техніко-економічних показників видобутку та переробки мінеральної сировини і фінансових результатів реалізації товарної продукції гірничого підприємства, яке передбачається утворити для промислового освоєння цих корисних копалин.

На ранніх стадіях геологічного вивчення надр проводиться початкова геолого-економічна оцінка об’єктів геологорозвідувальних робіт для визначення доцільності інвестування подальших геологорозвідувальних робіт у межах виявлених ділянок надр, сприятливих для знаходження родовищ корисних копалин.

На відкритих родовищах (покладах) проводиться попередня геолого-економічна оцінка запасів корисних копалин з метою визначення доцільності їх промислового освоєння та інвестування геологічних робіт з розвідки і підготовки до експлуатації.

Детальна геолого-економічна оцінка проводиться на розвіданих і підготовлених до експлуатації родовищах (покладах) корисних копалин з метою визначення рівня економічної ефективності виробничої діяльності гірничодобувного підприємства, що утворюється або реконструюється для їх промислового освоєння, і доцільності інвестування робіт з його проектування та будівництва.

Геолого-економічна оцінка запасів родовищ корисних копалин проводиться користувачем надр відповідно до вимог, установлених Державною комісією України по запасах корисних копалин.

Стаття 98. Встановлення кондицій на мінеральну сировину для проведення підрахунку та оцінки запасів корисних копалин

Підрахунок та геолого-економічна оцінка запасів родовищ корисних копалин проводяться на підставі кондицій на мінеральну сировину, що становлять сукупність вимог до якості та кількості корисних копалин, гірничо-геологічних та інших умов розробки родовищ. Кількісні показники кондицій для підрахунку запасів корисних копалин визначаються для кожного родовища шляхом проведення поваріантних техніко-економічних розрахунків за умови раціонального використання всіх основних і супутніх корисних копалин та компонентів, а також відходів гірничого виробництва.

В окремих випадках за наявності відповідного техніко-економічного обґрунтування кількісні показники кондицій для підрахунку запасів корисних копалин можуть бути встановлені відповідно для групи родовищ або басейну в цілому.

Якісні показники кондицій на мінеральну сировину встановлюються відповідно до напрямів використання корисних копалин з урахуванням вимог стандартів, технічних умов, технічних завдань користувачів надр до мінеральної сировини, а також якісних показників проб мінеральної сировини, на яких проводилися технологічні випробування.

Залежно від стадії геологічного вивчення і ступеня підготовки родовищ корисних копалин до промислового освоєння можуть встановлюватися тимчасові, постійні та оперативні кондиції.

Тимчасові кондиції розробляються за позитивними результатами пошуково-розвідувальних та пошукових (для нафти і газу) геологорозвідувальних робіт на підставі попередньо розвіданих та розвіданих запасів корисних копалин і використовуються для проведення попередньої геолого-економічної оцінки відкритих родовищ (покладів) корисних копалин та складання техніко-економічної доповіді щодо доцільності їх промислового освоєння та інвестування геологорозвідувальних робіт з розвідки і підготовки до експлуатації.

Постійні кондиції розробляються для проведення детальної геолого-економічної оцінки розвіданих і підготовлених до промислового освоєння родовищ (покладів) корисних копалин, для оконтурювання, підрахунку та класифікації їх запасів. Техніко-економічне обґрунтування постійних кондицій, достовірність показників щодо собівартості товарної мінеральної продукції повинні бути достатніми для прийняття рішення про інвестування робіт з проектування та будівництва гірничодобувного підприємства для промислового освоєння розвіданого родовища корисних копалин.

Оперативні кондиції розробляються у процесі експлуатації родовища корисних копалин для проведення перерахунку запасів окремих його ділянок, що за умовами розробки, кількісними або якісними показниками корисних копалин значною мірою відрізняються від постійних кондицій, встановлених для всього родовища, а також для забезпечення рентабельної роботи гірничодобувного підприємства у період погіршення економічних умов реалізації товарної мінеральної продукції.

Встановлення оперативних кондицій на мінеральну сировину повинне узгоджуватися з принципом раціонального використання надр.

Порядок розроблення кондицій на мінеральну сировину встановлюється Державною комісією України по запасах корисних копалин.

Стаття 99. Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин Державного фонду надр

Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин Державного фонду надр встановлює єдині принципи підрахунку, геолого-економічної оцінки і державного обліку родовищ корисних копалин згідно з рівнем їх промислового значення та ступенем геологічного і техніко-економічного вивчення, визначає умови підготовленості розвіданих родовищ корисних копалин до промислового освоєння, а також основні принципи кількісної оцінки ресурсів корисних копалин. Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин Державного фонду надр розробляється з урахуванням міжнародних класифікаційних схем і затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

Обґрунтування кондицій на мінеральну сировину

Загальні засади Порядок розробки і обґрунтування показників і параметрів кондицій на мінеральну сировину для підрахування запасів і ресурсів твердих корисних копалин у надрах та визначення показників геолого-економічних оцінок родовищ, що подаються на державну експертизу й оцінку, встановлений „Положенням про порядок розробки та обґрунтування кондицій на мінеральну сировину для підрахунку запасів твердих корисних копалин у надрах”, затвердженим Наказом Державної комісії України по запасах корисних копалин 07.12.2005 № 300. Кондиції розробляються щодо кожного родовища або ділянки надр у процесі їх геолого-економічної оцінки з урахуванням раціонального використання всіх корисних копалин, а також наявних у них корисних компонентів. Оптимальні показники кондицій мають забезпечити комплексну геолого-економічну оцінку і найбільш вичерпне, раціональне та безпечне використання запасів родовищ корисних копалин. Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) кондицій розробляється на підставі технічного завдання замовника, у якому визначаються особливі умови загальної організації роботи майбутнього підприємства: джерела енерго- і водопостачання, вибір обладнання та об'єктів інфраструктури, способи транспортування, узгодження з органами державного нагляду і контролю технологічних рішень підвищеної екологічної небезпеки, форми власності на майно і товарну продукцію, джерела фінансування. Проектні рішення щодо технологічних схем з видобутку та переробки мінеральної сировини, організації та забезпечення виробничого процесу, що приймаються під час обґрунтування кондицій, мають відповідати сучасним технічним досягненням, перевіреним у промислових або напівпромислових умовах. Для родовищ корисних копалин місцевого значення, які розвідуються з метою розвитку бази діючих підприємств, ТЕО постійних кондицій може розглядатись у спрощеному варіанті, при якому:

• показники і параметри кондицій визначаються згідно з вимогами ДСТУ, ГСТУ, технічних умов замовника;
• економічне обґрунтування прийнятих кондицій виконується на основі аналізу техніко-економічних показників роботи підприємства-замовника за останні роки з коригуванням останніх на відхилення організаційно-технічних та гірничогеологічних умов об'єкта, що оцінюється.

Під час розробки ТЕО кондицій для підрахунку запасів і оцінки ресурсів твердих корисних копалин слід дотримуватись такої послідовності робіт, що є найбільш раціональною:

1. Аналіз і узагальнення результатів геологічного, гідрогеологічного, гірничотехнічного, технологічного та іншого вивчення родовища й оцінка загальних запасів корисних копалин.
2. Виконання маркетингових досліджень щодо ємності ринків збуту товарної продукції, можливостей придбання гірничодобувного обладнання, рівня цін, податків, обов'язкових платежів, умов оплати праці, забезпеченості трудовими та енергетичними ресурсами, екологічних та соціальних умов виробництва.
3. Обґрунтування річної продуктивності гірничого підприємства, способу і систем розробки продуктивних покладів, розмірів очікуваних втрат і розубожування корисних копалин.
4. Обґрунтування оптимальної схеми комплексної переробки корисної копалини в товарну продукцію гірничого виробництва, її техніко-економіч-них показників.
5. Визначення переліку показників кондицій, що потрібні для оконтурювання, підрахунку та класифікації підрахованих запасів і ресурсів корисних копалин.
6. Визначення параметрів кондицій на підставі геологічного, гідрогеологічного, гірничотехнічного, технологічного та іншого обґрунтування, а для показників, що потребують варіантного обґрунтування параметрів, (бортовий вміст та ін.) виконання відповідних поваріантних підрахунків запасів і визначення техніко-економічних показників промислового освоєння родовища щодо кожного варіанта.
7. Визначення оптимального варіанта промислового освоєння родовища, відповідних цьому варіанту показників і параметрів кондицій.

Показники кондицій

1. Кондиціями для підрахунку запасів рудних родовищ чорних, кольорових, рідкісних і благородних металів, алмазів, фосфоритів, апатитів, бору, сірки, викопних солей, плавикового шпату, бариту, графіту, тальку, азбесту передбачаються такі основні показники кондицій:
• мінімальний промисловий вміст корисного компонента (умовного компонента);
• бортовий вміст корисного компонента або вміст декількох корисних компонентів, приведених до вмісту умовного компонента в крайовій пробі;
• мінімальний вміст корисного компонента (умовного компонента) в крайовому перетині;
• умови для виокремлення промислових (технологічних) типів або сортів корисної копалини і методи підрахування їх запасів;
• коефіцієнти для приведення вмістів супутніх компонентів до вмісту умовного основного компонента в комплексних корисних копалинах;
• максимально допустимий вміст шкідливих домішок в корисній копалині;
• мінімальна потужність покладів корисних копалин (пластів, жил та ін.) або відповідний мінімальний метропроцент (метрограм);
• максимально допустима потужність прошарків порід та некондиційних руд, які включаються в контур підрахунку запасів;
• мінімальний коефіцієнт рудоносності (продуктивності) у підрахунковому блоці розвіданих запасів;
• мінімальні запаси віддалених покладів корисних копалин;
• максимально допустиме співвідношення потужностей розкривних порід і корисної копалини в крайовому і внутрішньому перетині;
• межі підрахунку запасів.
2. Кондиціями для підрахунку запасів вугілля (горючих сланців) додатково до відзначених вище встановлюються такі показники:
• мінімальна істинна потужність пластів вугілля (горючих сланців) у пластоперетині, що визначається як сума потужностей вугільних шарів, внутрішньопластових породних прошарків і вуглистих порід, що залягають безпосередньо в покрівлі або підошві пласта, що неминуче залучаються до видобутку;
• мінімальна істинна потужність внутрішньопластових породних прошарків, що в зонах розщеплення розділяють пласт на об'єкти самостійної розробки;
• максимальна зольність вугілля по пластоперетину з урахуванням засмічення породами внутрішньопластових, покривних та підошвених вуглистих прошарків, що неминуче залучаються до видобутку;
• мінімальна довжина непорушеного виїмкового стовпа;
• граничне співвідношення потужностей розкривних порід і корисної копалини.
3. Кондиціями для підрахунку запасів родовищ нерудних корисних копалин (карбонатні породи, магнезити, дуніти, кварцити, пісковики як флюсова сировина, глини керамічні, формувальні, вогнетривкі, піски формувальні, будівельні та скляні, камені облицювальні і будівельні, цементна сировина), а також запасів родовищ корисних копалин місцевого значення встановлюються такі основні показники:
• граничні показники якості корисної копалини, що враховують вимоги чинних стандартів, технічних вимог, технічних завдань користувачів надр до якості товарної продукції або якісні показники мінеральної сировини, на якій проводились технологічні випробування й одержані позитивні результати;
• мінімальний вихід товарної продукції;
• мінімальна потужність покладу корисної копалини у крайовому перетині;
• максимально допустима потужність прошарків вміщуючих порід і некондиційної корисної копалини, що включаються у контур підрахунку запасів;
• умови оконтурення промислових (технологічних) типів або сортів корисних копалин і методи підрахунку їх запасів;
• допустимий рівень активності природних радіонуклідів;
• межі підрахунку запасів.
4. Кондиціями для підрахунку запасів родовищ корисних копалин, що розробляються методами підземного вилуговування або виплавляння, крім наведених вище, передбачаються такі показники:
• максимально допустимий вміст карбонатів у корисний копалині;
• максимальний вміст глиняно-алевритової фракції в продуктивному інтервалі, що включається до підрахунку запасів;
• мінімальний коефіцієнт фільтрації у продуктивних відкладах.
5. Кондиції належить установлювати на підставі комплексного гірничо-геологічного, гірничотехнічного, технологічного та економічного обґрунтування.

Геологічному обґрунтуванню підлягають показники кондицій, пов'язані з геологічною будовою продуктивних покладів родовища, умовами їх залягання, оконтурюванням корисних копалин, вибором методів підрахування запасів. Гірничотехнічне обґрунтування кондицій включає обґрунтування способу і системи розробки родовища, виробничої потужності і терміну дії підприємства, видів гірничодобувного обладнання, засобів механізації, інших проектних рішень і розрахункових параметрів. Їх належить проводити методами, які застосовуються в практиці проектування гірничодобувних підприємств, з використанням чинних галузевих норм технологічного проектування, державних будівельних норм, проектів діючих підприємств-аналогів, даних науково-технічних досліджень. Розробку економічного обґрунтування кондицій належить проводити відповідно до загальноприйнятих у світовій практиці принципів опрацювання інвестиційних проектів. У тому числі:

• ефективність промислової розробки родовища визначається для всього циклу виробничої діяльності гірничодобувного підприємства - від моменту оцінки до ліквідації;
• моделювання грошових потоків здійснюється з урахуванням усіх пов'язаних з промисловою розробкою грошових надходжень, уключаючи інвестиції і всі витрати за роками виконання передбачених робіт з геологічного вивчення надр, розробки родовища та рекультивації навколишнього природного середовища;
• проведення розрахунків здійснюється на дату оцінки запасів корисних копалин із застосуванням процедури дисконтування майбутніх грошових потоків для приведення їх до умов сумірності в початковому періоді;
• для розрахунків показників ефективності виробничої діяльності гірничодобувного підприємства враховуються тільки майбутні (відносно дати оцінки) витрати і надходження. Проведення геолого-економічної оцінки може бути здійснено в стандартному і комерційному варіантах. Стандартний варіант є обов'язковим для всіх об'єктів оцінки, що подаються на державну експертизу. Розрахунки в ньому виконуються відповідно до визначених нормативними документами стандартних умов, у тому числі:
• норма дисконту, що застосовується для визначення вартості запасів і ресурсів, приймається рівною до поточної облікової ставки Національного банку України на момент проведення геолого-економічної оцінки;
• інвестиції у виконання проекту з розробки родовища і реалізації товарної продукції гірничого виробництва приймаються як такі, що здійснюються за рахунок власних коштів користувача надр без використання кредитного або акціонерного капіталу;
• видобуток корисних копалин і переробка їх у товарну продукцію передбачаються традиційними, освоєними у світі технологіями і системами розробки.

Комерційний варіант розробляється як додатковий, якщо це передбачено технічним завданням користувача надр. Техніко-економічні розрахунки в цьому варіанті можуть ураховувати умови, які сприяють більш вичерпному порівняно із стандартними використанню корисних копалин, у тому числі такі, що можуть бути забезпечені тільки конкретним користувачем надр, у тому числі:

• використання наявних основних фондів для розробки родовища і зменшення за рахунок цього капітальних витрат;
• застосування більш високих споживчих цін для товарної продукції гірничого виробництва, у тому числі за рахунок кооперації з виробництвом продукції вищого технологічного рівня;
• застосування податкових пільг, субсидій, дотацій та інших видів підтримки гірничого виробництва;
• уведення новітніх високопродуктивних технологій видобутку і переробки корисних копалин, а також напрямів використання товарної продукції;
• застосування норми дисконту вищої або нижчої від облікової ставки Національного банку України.

Техніко-економічні розрахунки належить виконувати стосовно кінцевої товарної продукції гірничодобувного підприємства, яка відповідає вимогам відповідних стандартів або технічних умов і реалізовується користувачем надр. Для обґрунтування оптимального варіанта кондицій для підрахування запасів корисних копалин і оптимального варіанта промислового освоєння оцінюваного родовища (геологічного об'єкту) належить використовувати такі показники:

• балансові запаси корисних копалин;
• річну продуктивність підприємства;
• ціну одиниці товарної продукції;
• надходження від реалізації товарної продукції;
• експлуатаційні витрати (у т.ч. амортизаційні відрахування);
• прибуток від виробничої (операційної) діяльності підприємства;
• капітальні вкладення;
• чистий грошовий потік;
• норму дисконту;
• чистий дисконтований грошовий потік;
• індекс прибутковості;
• внутрішню норму прибутковості;
• термін окупності капіталовкладень;
• рентабельність виробничої діяльності гірничодобувного підприємства;
• дохід власника надр.

Під час визначення оптимального варіанта кондицій для підрахування запасів корисних копалин і, відповідно, оптимального варіанта промислового освоєння оцінюваного геологічного об'єкта перевагу належить віддавати варіанту, що забезпечує максимальні величини накопиченого чистого грошового потоку і доходу держави як власника надр при позитивному значенні чистого дисконтованого грошового потоку. „Положення про порядок розробки та обґрунтування кондицій на мінеральну сировину для підрахунку запасів твердих корисних копалин у надрах

Лекція № 17. Тема: «Основи обліку і звітності в гірничій промисловості».

Дата добавления: 2014-01-03