Господарсько-правова відповідальність

Господарсько-правова відповідальність – це різновид юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань суб’єктами господарської діяльності.

Основними принципами господарсько-правової відповідальності є:

– право потерпілої сторони на відшкодування збитків;

– сплата правопорушником штрафних санкцій за порушення зобов’язань;

– недопустимість застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника або продавця продукції чи товарів.

Господарсько-правова відповідальність визначається ст. 216 Господарського кодексу України і має особливий предмет регулювання – господарські правопорушення. Господарське правопорушення – це протиправна дія або бездіяльність суб’єкта господарських відносин, яка не відповідає нормам господарського права, не узгоджується з юридичними обов’язками зазначеного суб’єкта, порушуючи суб’єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб.

Господарські правопорушення класифікуються на договірні і позадоговірні.

В свою чергу, договірні правопорушення поділяються на:

а) правопорушення на стадії виникнення договорів, порушення термінів укладання, процедури врегулювання розбіжностей, укладання договорів, які суперечать вимогам закону;

б) порушення строків виконання договорів та інших господарських договорів і господарських зобов’язань щодо поставки продукції, перевезення вантажів, виконання робіт;

в) порушення господарських зобов’язань щодо якості поставленої продукції;

г) порушення державної дисципліни цін, пов’язаних з виконанням договорів;

д) порушення у сфері кредитно-розрахункових відносин, по в’язаних з виконанням господарських договорів;

е) порушення господарських зобов’язань щодо перевезення вантажів.

Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні порушення:

а) порушення антимонопольного законодавства;

б) порушення податкової дисципліни;

в) заподіяння суб’єктам господарювання шкоди підприємствам, установам, організаціям.

Господарсько-правовій відповідальності властиві особливі ознаки:

Юридичність. Така відповідальність являє собою дію (вплив) кредитора (потерпілого) на правопорушника безпосередньо або за допомогою господарського суду (суду, третейського суду). Юридична природа такої відповідальності полягає у негативній оцінці поведінки правопорушника з боку держави і в прямій вимозі або санкції закону застосувати до нього заходи матеріального впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені тощо. Загальним принципом цієї відповідальності є державна забезпеченість щодо застосування передбачених договором чи законом майнових санкцій. Держава гарантує застосування їх завдяки системі спеціальних і загальних правозахисних державних органів, функцією яких є саме застосування майнових санкцій.

Матеріальність. Вона застосовується у формі певної системи майнових (економічних) санкцій, передбачених або дозволених нормами господарського законодавства. Господарюючі суб’єкти як організації можуть нести лише матеріальні витрати як відповідальність (примусові виплати, неодержання належних сум, змен­шення майна внаслідок відшкодування збитків і т. ін.). Стаття 55 Господарського кодексу Україні закріплює принцип повної матеріальної відповідальності господарюючих суб’єктів аж до банкрутства. Стаття 24 зазначеного закону передбачає, що «підприємство несе повну відповідальність за додержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїх зобов’язань по розрахунках, може бути оголошено господарським судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Таким чином, найвищою економічною санкцією згідно із законодавством можна вважати оголошення судом господарюючого суб’єкта-боржника банкрутом.

Протиправність. Господарсько-правова відповідальність застосовується лише у випадку наявного правопорушення, тобто на такій юридичній підставі, як об’єктивні протиправні дії чи бездіяльність правопорушника, і загалом базується на презумпції його вини.

Стимулювання. У функціональному відношенні господарсько-правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання господарських та інших зобов’язань. Отже, її головною метою є забезпечення правопорядку в сфері економіки (в господарських відносинах).

Функції господарсько-правової відповідальності визначаються як сукупність дій щодо застосування до правопорушника у сфері господарювання передбачених законом чи договором санкцій, а також правових наслідків такого застосування.

Основними функціями господарсько-правової відповідальності є:

Стимулююча. Господарсько-правова відповідальність, яка полягає в застосуванні до правопорушника економічних (майнових) санкцій, передбачає спонукання (негативне стимулювання) його і до припинення правопорушення, і до реального виконання зобов’язання. Стимулювання є негативним у тому розумінні, що особа, яка вчинила господарське правопорушення, несе певні майнові витрати внаслідок застосування до неї економічних санкцій. Ця функція притаманна практично всім видам санкцій, передбачених або санкціонованих нормами господарського права. Вона має на меті, насамперед, вдовольнити економічний інтерес потерпілого суб’єкта шляхом стимулювання (економічного, майнового) правопорушника до правомірних дій. Є тут і суспільний інтерес. Реальне виконання господарських зобов’язань підприємствами і організаціями означає нормальне задоволення суспільних потреб у продукції, роботах, послугах.

Штрафна. Відповідальність суб’єктів господарських правовідносин є однією з форм юридичної відповідальності. Вона викликається протиправною поведінкою (господарським правопорушенням, невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань) правопорушника. В такому розумінні господарсько-правова відповідальність є ретроспективною, тобто реакцією на вже скоєні протиправні дії (бездіяльність) у вигляді саме відповідальності як покарання правопорушника економічними санкціями. Загалом штрафна функція покладена на такі види господарсько-правових санкцій, як неустойка, штраф, пеня (так звані штрафні санкції).

Попередження правопорушень. Суть цієї функції полягає в тому, що завдяки застосуванню відповідальності не тільки усу­вається факт господарського правопорушення, а й застосовуються (господарським судом чи судом загальної юрисдикції) правові заходи, спрямовані на усунення його причин та умов. Як попереджувальний засіб господарсько-правова відповідальність найбільш ефективна в тих випадках, коли має місце матеріально-правовий зв’язок відповідальності господарюючого суб’єкта з матеріальною відповідальністю його працівників, передбаченою трудовим правом. Відшкодування господарюючим суб’єктом збитків, сплата неустойки, штрафу чи пені – це так звані невиробничі витрати, які відносяться на прибуток підприємств та організацій. Отже, від недобросовісних (неправомірних) дій окремих осіб майнові втрати несуть трудові колективи. На сьогодні важливого значення набуває персоніфікація матеріальної відповідальності господарюючих суб’єктів, застосування майнових заходів згідно з нормами трудового права до працівників, винних у застосуванні санкцій до господарюючого суб’єкта.

Компенсаційна. Сутність компенсаційної функції господарсько-правової відповідальності полягає у відновленні порушеного правопорушенням майнового стану потерпілого шляхом застосування на його користь компенсаційних майнових санкцій, стягуваних з порушника.У договірних та інших зобов’язаннях кредитор завжди ризикує своїм майновим становищем внаслідок порушення зобов’язання боржником. Тому правові системи цивілізованих країн відпрацювали і мають у своєму арсеналі засоби правового захисту, які знаходяться у потерпілої сторони зобов’язання. Ці засоби ґрунтуються на так званому праві справедливості і застосовуються або безпосередньо потерпілою стороною, або правозастосовним органом. Найбільш юридичним, універсальним і дієвим засобом правового захисту потерпілої сторони зобов’язання, яке застосовується традиційно “по праву справедливості”, є відшкодування збитків. Суть цього методу полягає в тому, що кожне порушення договору чи іншого зобов’язання дає потерпілій стороні право на відшкодування збитків, яких вона зазнала. Так, ст. 546 Цивільного кодексу України називається “Види забезпечення виконання зобов’язаня”. Термін “забезпечення виконання” якраз і вказує на те, що дана форма відповідальності виконує компенсаційну функцію.

Таку саму функцію законодавець покладає і на неустойку. Відповідно до ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Інформаційна. Факт пред’явлення претензії, позову, стягнення збитків чи неустойки – це інформація про неблагополучний стан, наявні хиби у господарській діяльності суб’єкта. Крім того, це й інформація про необхідність вжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ, наведення порядку на підприємстві, в організації.

Відповідальність можна визначити, як граничну величину майново-примусового впливу на правопорушника, який може застосовувати до нього кредитор, господарський суд чи суд загальної юрисдикції.

Основними формами господарсько-правової відповідальності є:

Економічна – негативний економічний вплив на правопорушника з метою стимулювання його до виконання взятих зобов’язань.

Майнова – вплив на правопорушника шляхом безпосереднього застосування майнових санкцій.

Види господарсько-правової відповідальності розрізняються залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм в теорії права розрізняються такі види господарсько-правової відпові­дальності:

Відшкодування збитків – відповідальність, юридичною підставою якої є застосування у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником. Він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані ним збитки, що передбачено ст.ст. 224–229 Господарського кодексу України. Збитки не є майновою санкцією заздалегідь визначеного розміру. Саме в цьому полягає універсальність їхнього застосування. Проте труднощі в обрахуванні їхнього розміру зумовлюють складність застосування зазначеної санкції.

До збитків, що підлягають відшкодуванню, відносяться:

– вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна;

– додаткові витрати (вартість додаткових робіт чи затрачених матеріалів), понесені стороною, яка зазнала збитків;

– втрачений зиск;

– матеріальна компенсація моральної шкоди.

Відшкодування збитків як майнова санкція застосовується:

– у відносинах купівлі-продажу між господарюючими суб’єктами. Так, продавець зобов’язаний повідомити покупця про всі права третіх осіб на продану річ: право орендаря, право застави тощо. Невиконання цього правила дає право покупцеві на розірвання договору і відшкодування збитків (ст. 611 Цивільного кодексу України). Якщо продавець продав річ, але на порушення договору не передає її покупцеві, останній має право вимагати передачі проданої речі і відшкодування збитків, викликаних простроченням виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків. Подібні права має про­давець у разі відмови покупця прийняти продану річ або заплатити за неї встановлену ціну (ст. 664 Цивільного кодексу України). Якщо продана річ неналежної якості, покупець як один з альтернативних варіантів може вимагати:

– у відносинах поставки постачальник відшкодовує покупцеві збитки, завдані поставкою продукції неналежної якості або некомплектної (ст. 269 Господарського кодексу та ст. 712 Цивільного кодексу України);

– відповідно до умов договору підряду на капітальне будівництво відповідальна за невиконання або неналежне виконання обов’язків сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а також відшкодовує збитки в сумі, не покритій неустойкою (ст. 322 Господарського кодексу та ст. 837 Цивільного кодексу України);

– у перевезеннях вантажів вантажовідправник і вантажоодержувач зобов’язані відшкодувати перевізникові збитки, завдані з їх вини внаслідок перевантаження транспортних засобів, пошкодження рухомого складу при навантаженні або розвантаженні, пакуванні, кріпленні вантажу (ст.ст. 313, 314 Господарського кодексу та ст. 920 Цивільного кодексу України);

– у випадках господарських деліктів (заподіяння шкоди) збитки відшкодовуються господарюючими суб’єктами відповідно до ст.ст. 440–442, 450–453 Цивільного кодексу України.

Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов’язаний вжити необхідних заходів із запобігання заподіянню збитків іншому суб’єкту господарської діяльності.

Сторона позбавляється права на відшкодування збитків, якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов’язаня (ст. 226 Господарського кодексу України).

Штрафні санкції. Штрафна господарсько-правова відповідальність відрізняється від відшкодування збитків насамперед тим, що вона виконує каральну або дисциплінуючу функцію. Господарське законодавство встановлює штрафну відповідальність до тих видів господарських правопорушень, за вчинення яких до суб’єктів господарських відносин доцільно застосовувати штрафні санкції. Розмір цієї відповідальності залежить від ступеня серйозності господарського правопорушення, а не від суми завданого кредиторові збитку.

Штрафна відповідальність застосовується згідно із законодавством у вигляді штрафних економічних санкцій, встановлених нормативними актами, що регулюють окремі види господарських відносин (положення про поставки продукції і товарів, транспортні кодекси і статути та ін.). Згідно із ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

При цьому Господарським кодексом визначено, що:

– штрафом є неустойка, нарахована у відсотках від суми невиконаного чи неналежним чином виконаного зобов’язання;

– пенею є неустойка, нарахована у відсотках від суми не своєчасного виконаного грошового зобов’язання за кожний день перевищення терміну його виконання.

Тобто штраф і пеня – це види неустойки. При цьому штраф може встановлюватись за будь-яке порушення господарських зобов’язань, в той же час пеня – лише у випадку перевищення терміну виконання грошових зобов’язань. Відмінність пені від штрафу полягає в тому, що пеня – це тривала неустойка, яка обчислюється за кожний день перевищення терміну платежу, не виконаного у передбачені зобов’язанням терміни.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України штраф і пеня нараховуються у відсотках до суми невиконаної частини зобов’язань або у визначеній фіксованій грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язань незалежно від ступеня виконання, чи в кратному розмірі до вартості товарів, робіт або послуг. Для недопущення нанесення збитків власній фінансово-господарській діяльності контрагентам за договором необхідно визначати неустойку лише у відсотках від суми невиконаного чи неналежним чином виконаного зобов’язання.

Розмір штрафної санкції визначається ст. 231 Господарського кодексу, відповідно до якої його розмір узгоджується сторонами при укладенні договору. Зменшувати розмір штрафних санкцій, згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, може лише суд у випадку, якщо вони надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Статтею 550 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор не має права на неустойку, що якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання. Це означає, якщо господарюючий суб’єкт порушив зобов’язання і він доведе, що це порушення трапилося випадково або внаслідок фарс-мажорних обставин, то він звільняється від відповідальності за їх порушення. У такому випадку неустойка з боржника не вираховується. При цьому, зокрема, не вважається недотриманням умов власних зобов’язань контрагентом боржника відсутність на ринку товарів, які необхідні для виконання зобов’язань, а також відсутність у нього ж (боржника) необхідних засобів для виконання зобов’язань.

За загальним правилом розмір неустойки повинні визначати сторони при укладенні угоди. При цьому у випадку не встановлення законом розміру неустойки за взаємною згодою сторони можуть його збільшити або зменшити.

В той же час для неустойки за грошовими зобов’язаннями є певні обмеження. Зокрема, на підставі ст. 343 Господарського кодексу і ст. 4 Закону України “Про відповідальність за своєчасне виконання грошових зобов’язань від 22 листопада 1996 р.№ 543/ 96-ВР, розмір пені не повинен перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, що діє на період нарахування пені.

Сума пені, яку необхідно сплачувати боржнику у випадку невиконання ним грошових зобов’язань за договором, розраховується у наступному порядку. Наприклад, заборгованість по оплату товарів станом на день сплати пені становить 10 000 грн. Пеню необхідно розраховувати за 240 днів (кількість днів взята умовно). Облікова ставка НБУ –7 %, відповідно подвійна облікова ставка НБУ – 14%. Сума пені, яку повинен сплатити боржник, становить:

10 000 грн. х 0,14: 365 х 240 = 920,55 грн.

Статтею “Недобросовісна конкуренція – Антимонопольний комітет” ст. 257 Господарського кодексу України встановлений загальний термін позовної давності – три роки. Однак, для неустойки за статтею “Загальні умові регулювання господарських відновин” ст. 258 Господарського кодексу встановлений скорочений термін позовної давності – один рік. В той же час, виходячи із норм Господарського кодексу у випадку відсутності домовленості між сторона договору про розмір неустойки (пені), боржник, який перевищив терміни сплати коштів за умовами договору, за вимогою кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період невиконання зобов’язань.

Суму неустойки не потрібно вважати як компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), а значить, і рахувати її базою для сплати податку на додану вартість.

Оперативно-господарські санкції. Це передбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спрямовані на попередження господарського правопорушення чи зменшення його шкідливих наслідків. Вони застосовуються безпосередньо самими суб’єктами господарських правовідносин в оперативному порядку. За своєю спрямованістю оперативно-господарські санкції ст.236 Господарського кодексу України поділяються на такі види:

Одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управненою стороною у разі порушення зобов’язання іншою стороною.

Відмова управненою стороною від прийняття подальшого виконання зобов’язання, порушеного іншою стороною.

Встановлення додаткових гарантій належного виконання зобов’язань, якщо інша сторона змінила умови зобов’язання.

Відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушила зобов’язання. Оперативно-господарські санкції можуть використовуватись одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Дата добавления: 2014-01-03