Основні терміни біхевіоральної психокорекції

У біхевіоріальном напрямі поняття особистості не тільки не розроблено, але просто відсутнє. Основні поняття, що застосовуються до особи, відносяться до її поведінки. Тому основні реакції, на які спрямовані дії психолога, — реальна поведінка людини в реальному світі.

Всю біхевіоріальну психокорекцію безпосередньо пов'язано з процесом научіння (практично дресирування). Тому базова термінологія відображає основні концепції научіння. Основними є наступні поняття: «обумовлення»; «генералізація»; «погашення»; «контробумовлення»; «ефекти часткового підкріплення»; «викликані емоційні реакції»; «реакція уникнення»; «конфлікт»; «надмірна поведінка».

«Обумовлення». Розрізняють два види обумовлення:

Класичне (павловське), коли навчання відбувається завдяки підкріплюючому поєднанню стимулів. Стимул зазвичай передує реакції.

Оперантне (скіннерівське), коли навчання відбувається шляхом вибору стимулу, що супроводжується позитивним (на противагу негативному) підкріпленням. Реакція, в цьому випадку, передує стимулу. Розрізняють також безумовне підкріплення, яке відбувається поза спеціально організованим процесом обумовлення.

«Генералізація». Це поняття відображає феноменологію, що відноситься до стимулу і узагальнення дії. У разі коли відбувається обумовлення стимул-реакція за певних обставин, це обумовлення може перенестися і на подібні стимули за асоціацією конкретної людини, котра сприйняла це обумовлення. Наприклад: дитина засвоїла обумовлення слухняність-добре в ситуації, коли вона була слухняною по відношенню до батьків. Потім генералізувала цей зв’язок і стала слухняною у всіх ситуаціях і з усіма людьми. А тому легко піддається поганому впливу однолітків. На початку 50-х років К. Ноубл, Дж. Лейсі і Р. Сміт експериментально показали, що існує не тільки моторне, емоційне, але і вербальне, і також візуальне узагальнення. Тобто переноситься узагальнення на подібні слова, на зовні подібних людей тощо. Ця ідея прегукується із ідеєю переносу у класичному психоаналізі.

«Погашення» (інакше «згасання»). Це поняття відображає закономірності, пов’язані із зникненням реакцій, викликаних в результаті обумовлення. Можна прослідкувати дію погашення, коли поступово знижуючи неприємний звук при наближенні дитини до тварини, можна реєструвати і згасання викликаної реакції страху. Іншим прикладом може бути феномен, коли напрацьована через обумовлення реакція, яка не отримувала довгий час позитивного підкріплення, теж згасає з часом. Коли процес спеціально організований ― доречнішим є термін «погашення», у випадку, коли протікання відбувається природнім чином, без стороннього втручання ― доречнішим є термін «згасання».

«Контробумовлення». Поняття відображає дію обумовлення, несумісну з первинною обумовлюючою дією. Так, щодня під час їжі дитини перед нею поміщали кролика, який викликав у дитини страх, на безпечній, але такій, що з кожним днем скорочується відстані. Приємний досвід від споживання їжі стирав поступово неприємний досвід страху перед кроликами. Правда таким чином можна виробити у дитини анорексію у разі, якщо реакція страху буде сильнішою від задоволення процесом їжі.

«Ефект часткового підкріплення». Поняття відображає феномен поведінки, при якому підкріплення, яке є не постійним і виникає непередбачувано, особливо сильно закріпляє бажану дію. Саме на цьому психологічному ефекті заснована дія гральних автоматів.

«Викликані емоційні реакції». Поняття фіксує феномен, при якому пред'явлення байдужого для об’єкта умовного стимулу в поєднанні з таким, що викликає страх, безумовним стимулом, викликає також страх при повторних пред'явленнях байдужого умовного стимулу поза страшною ситуацією.

«Реакція уникання». Дане поняття характеризує явище зникнення емоцій страху, коли суб'єкт навчається уникати дії страшного для нього стимулу. Наприклад сорм’язлива дитина стає, як ій здається, щасливішою, коли замість того, щоб спілкуватися з однолітками починає любити гратися на комп’ютері чи читати книжки і вже не має часу на неприємну діяльність.

«Конфлікт». Під конфліктом в поведінковій психокорекції розуміють суперечність між потребою і пов'язаною з нею сформованою реакцією уникнення. Наприклад, реакція уникнення, пов'язана з придушенням сексуальної потреби, викликає фрустрацію і відчуття самотності. Що б при обумовленні типу «сексуальна потреба-необхідно придушувати» людина не робила, вона стикається з дискомфортом. Або незадоволена сексуальна потреба, або докори сумління чи покарання від соціуму. Тому у даному випадку можна фіксувати конфлікт схеми обумовлення з потребою.

«Надмірна поведінка» (рухова, емоційна або розумова) виникає як різновид реакції уникнення, в якій відбувається генералізація дій, що одержали раніше негативне підкріплення або їх заміщення за допомогою спрямованості на інший об'єкт. Наприклад, обпікся на молоці, — дмухаєш на воду. Або у раніше згаданому випадку слухняної дитини, слухняність, що стає причиною шкідливих впливів можна вважати надмірною поведінкою.

Висновки до 1-го питання

Отже: Теорія І.П. Павлова стала фундаментом, на якому було побудовано сучасну будівлю поведінкової корекції. На відміну від принципу класичного обумовлення «стимул — реакція» учені розробили принцип оперантного обумовлення «реакція — стимул», згідно якому поведінка контролюється за її результатами і наслідками. Звідси випливає можливий спосіб впливу на поведінку через вплив на його результати за допомогою позитивного чи негативного підкріплення

Основними термінами, зміст яких необхідно знати при використанні поведінкової психокорекції є ― обумовлення. генералізація, погашення, контр обумовлення, ефект часткового підкріплення, викликані емоційні реакції, реакція уникання, конфлікт, надмірна поведінка.

І питання: Характерні особливості поведінкової психокорекції, мета, вимоги до психолога та клієнта.

Для поведінкової корекції характерним є наступне:

· прагнення психолога надати допомогу клієнтам, в плані того, щоб вони реагували на життєві ситуації так, як хочуть самі, тобто сприяти збільшенню репертуару доступної поведінки або виключенню небажаних способів реагування;

· відсутність вимоги змінити емоційні стосунки і відчуття клієнта;

· наявність позитивних стосунків між психологом і клієнтом, є необхідною, але недостатньою умовою ефективного корекційної дії;

· скарги клієнта розглядаються не як симптоми проблеми, котра за ними прихована, а як значущий матеріал, на якому фокусуються коректувальні дії;

· психолог і клієнт домовляються про специфічні цілі корекції, котрі формулюються таким чином, що і клієнт і психолог знають, як і коли цілі, про які вони попередньо домовляються, будуть досягнутими, та те, чи досягнені вони, чи ні в даний момент.

Мета і задачі корекції. Відповідно до загальної спрямованості біхевіоріальної концепції основна мета корекційних дій — забезпечення нових умов для навчання, тобто для вироблення нової адаптивної поведінки або подолання поведінки, яка стала дезадаптивною. Задачі корекційних дій в поведінковій психокорекції формулюються або як навчання новим адаптивним формам поведінки, або як погашення і гальмування дезадаптивних форм поведінки, що є у суб'єкта, або як полегшення вияву вже існуючих бажаних форм поведінки у життєвих природнії життєвих умовах. Конкретні цілі можуть включати формування нових соціальних умінь, оволодіння психологічними прийомами саморегуляції поведінки, подолання шкідливих звичок, зняття стресу, подолання поведінкових наслідків емоційних травм тощо.

Позиція психолога. У біхевіоріальній психокорекції психолог виступає в чітко окресленій ролі вчителя, наставника або лікаря. Відповідно до фіксованої ролі він має бути готовий прийняти на себе вантаж соціально-психологічної моделі, зразка для наслідування, яким він виступає в очах клієнта, а також усвідомлювати специфіку захисного механізму ідентифікації, котрий виконує для клієнта важливу роль в біхевіоріальній психокорекції.

Вимоги і очікування від клієнта. Так само як роль психолога носить чітко фіксований характер, чітко визначається і роль клієнта. Заохочується активність, свідомість в постановці цілей, бажання співпрацювати з психологом і імпровізації з новими формами поведінки.

Найважливішим моментом виступає вироблення готовності до застосування нових форм поведінки в реальному житті. Оскільки корекції піддається в основному поведінка клієнта, то і задачею коректувальної діяльності виступає формування оптимальних поведінкових навичок. А психічні розлади різного типу розглядаються як форми дезадаптивної поведінки.

До переваг поведінкової корекції можна віднести нетривалість, що дозволяє контролювати ефекти, які вона викликає. Методи поведінкової терапії широко застосовуються при різних формах деструктивної поведінки: курінні, алкоголізмі, фобіях, заїканні тощо.

Психологи, що використовують як коректувальний метод поведінкову терапію, орієнтуються не на причини порушення поведінки, а на саму порушену поведінку. Багато авторів відзначають ефективність поведінкової терапії саме при роботі з дітьми. Пояснюється це наступними чинниками:

1. Можливістю контролю соціального середовища дитини.

2. Особливостями дезадаптивної поведінки дітей.

3. Відносною короткотривалістю впливу, що особливо важливе при роботі з дітьми.

Д. Гельфанд, До. О'Лірі, Г. Уїлсон вважають, що для проведення поведінкової терапії практично немає вікових меж. Описані випадки роботи з дітьми першого року життя. Багато авторів відзначають широкий діапазон порушень, при яких доцільне проведення поведінкової корекції. Особливо добре піддаються їй енурез, страхи, розлади сну і апетиту, напади дратівливості. гіперактивність, анолексія.

Висновки до 2-го питання

Отже: Цілі корекційних дій в поведінковій психокорекції формулюються або як навчання новим адаптивним формам поведінки, або як погашення і гальмування дезадаптивних форм поведінки, що вже є у суб'єкта.

У біхевіоріальній психокорекції психолог виступає в чіткій ролі вчителя, наставника або лікаря. Так само чітко визначається і роль клієнта. Заохочується активність, свідомість в постановці цілей, бажання співпрацювати з психологом і імпровізації з новими формами поведінки.

Найважливішим моментом виступає вироблення готовності до застосування нових форм поведінки у реальному житті клієнта.

Для проведення поведінкової терапії практично немає вікових меж. Багато авторів відзначають широкий діапазон порушень, при яких доцільне проведення поведінкової корекції.

ІІ питання: Методи і техніки поведінкового підходу.

1. Методика «Негативної дії». У її основі лежить парадоксальне припущення, що нав'язливої негативної звички можна позбутися, якщо свідомо багато разів повторювати її. Згідно павловському принципу згасання, умовний стимул без підкріплення веде до зникнення (згасання) умовного рефлексу.

К. Денлап запропонував цей метод як прийом позбавлення від нав'язливих рухів, тіків, деяких форм заїкання, який полягав у тому, що людині пропонувалося свідомо відтворювати небажані реакції 15—20 разів поспіль.

Якщо під час бесіди психолога з клієнтом (тема бесіди — вільна) у клієнта з'являється небажана реакція, бесіда уривається і поновлюється тільки після того, як клієнт багато разів свідомо відтворить весь комплекс реакцій. Так, клієнту із заїканням рекомендують спеціально заїкатися, багато разів (15—20 разів) повторюючи слово або фразу, які викликають труднощі. Клієнту з нав'язливими рухами пропонують по 10— 15 хв. спеціально повторювати цей рух.

Перша зустріч триває близько 30 хв, подальші — до 1 год. Частота зустрічей — 2—3 рази на тиждень.

При високому авторитеті психолога ефективність методики підвищується.

2. Методика «Скіл-терапії» (запропонована Д. Мейхенбаумом, 1976 р.) спрямована на розвиток саморегуляції і навичок самоконтролю. Автором була розроблена коректувальна програма для зміни поведінки імпульсивних, гіперактивних, неорганізованих школярів. Програма містить ряд послідовних етапів:

· Моделювання. На цьому етапі дорослий ставить задачу, і, міркуючи вголос, вирішує її.

· Спільне виконання задачі. Дорослий ставить задачу і спільно з дитиною промовляє вголос хід її рішення.

· Вербалізація самостійного виконання задачі. Дитина самостійно формулює задачі, і, промовляючи вголос хід її вирішення, самостійно заохочує себе («Я можу це зробити»; «Я справлюся»...) і оцінює досягнутий результат.

· «Приховане» виконання задачі. Дитина вирішує поставлену задачу, промовляючи хід її вирішення «в голові» (вирішує задачу у внутрішньому плані).

Дата добавления: 2017-01-14