Біосфера і географічна оболонка

АТМОСФЕРА

ГІДРОСФЕРА

ЛІТОСФЕРА

Астеносфера – в'язкий, частково розплавлений шар у верхній частині мантії, що лежить на глибині 50-100 км.

Балка – улоговина з пологими схилами, вкритими рослинністю. Кінцева стадія розвитку яру.

Бархани – піщані горби серпоподібної форми, які трапляються в пустелях і утворюються внаслідок роботи вітру.

Брилові гори – утворюються в результаті розламуванні товщ гірських порід на окремі брили (блоки) та підняття їх на різну висоту. Виникають, як правило, там, де породи в результаті тривалого і складного розвитку втратили свою пластичність (консолідувалися) і під дією ендогенних сил ведуть себе як крихке тіло, розколюючи на блоки.

Вивітрювання – процес руйнування і зміни гірських порід під дією коливань температури, повітря, вологи і живих організмів.

Височини – це рівнини з абсолютними висотами від 200 до 500 м. До височин відносять, наприклад Подільську в Україні.

Вулканічні гори (вулканічні хребти) – широко представлені в межах материків, але найбільший розвиток отримали в океанах. В межах вулканічних областей континентів в результаті злиття низки вулканів створюються ізольовані вулканічні конуси і хребти, а злилися вулканічні конуси і покриви, накладені на рельєф молодий гірської країни або на рельєф древніх платформ, створюють вулканічні нагір'я (відповідно Вірменське нагір'я і вулкани в Сх. Африці).

Епіцентр землетрусу –місце на поверхні Землі, що міститься над вогнищем.

Гейзери – гарячі джерела, періодично діючі у вигляді фонтанів.

Геосинкліналь – один з головних (поряд з платформою) тектонічних елементів земної кори. На ранніх стадіях - вузька, глибоко прогинається рухома западина завдовжки в декілька десятків і навіть сотень кілометрів, що виникає на дні морського бас. і

поступово заповнюються товщами переважно уламкових і еффузівних порід.

Геофізика – комплекс наук, що вивчають внутрішню будову Землі, а також процеси, які відбуваються в кожній з її оболонок.

Гіпоцентр – область в надрах Землі, де виникає землетрус.

Гірські породи – це сполучення кількох мінералів або скупчення одного у великій кількості в земній корі. Наприклад, до складу гірської породи граніт входять три мінерали: кварц, слюда, польовий шпат.

Гірські долини – зниження між гірськими хребтами.

Гірські ущелини – вузькі глибокі гірські долини.

Гори – значні ділянки земної поверхні з різкими коливаннями висот і контрастними формами рельєфу, піднесені вище 600 м над рівнем моря.

Гороутворення (орогенез) – сукупність процесів, що призводять до утворення гір. Зазвичай під цим маються на увазі тільки внутрішні (ендогенні) сили, а саме повільні висхідні (тектонічні) рухи земної кори, в результаті яких з'являються великі позитивні форми рельєфу. Ці рухи можуть бути сводові (пологий вигин), складчастими (супроводжуються формуванням серії складок) і брилові, чи блокові (розкол з подальшим переміщенням по розриві, що утворився).

Дюни – піщані горби чи пасма, які утворюються на берегах морів, озер та річок під дією вітру.

Епіцентр – місце на земній поверхні, розташоване над вогнищем землетрусу, де його сила максимальна. Район найбільших руйнувань.

Ерозія – процес руйнування гірських порід водяними потоками (водяна) або вітром (вітрова).

Жерло вулкана – канал, який з'єднує вогнище вулкана з поверхнею Землі.

Западина – пониження на земній поверхні; розміри та обриси самі різні - від невеликих заглиблень між буграми і низинами до великих депресій і прогинів, що мають довжину (ширину) в сотні кілометрів (Прикаспійська западина). Найбільш великими є западини океанів, що розділяють височини-материки.

Землетрус – коливання земної поверхні і підземні поштовхи, які виникають внаслідок раптових зміщень та розривів у глибині земної кори або у верхній частині мантії.

Кальдера – заглиблення на вершині вулкана, здебільшого круглої або овальної форми з крутими схилами.

Картографічні способи зображення – системи умовних позначок, які застосовують для передачі об'єктів й явищ, що розрізняються характером просторової локалізації. Значки застосовують для об'єктів, локалізованих у пунктах і не виражаються в масштабі карти (міста, родовища, орієнтири на місцевості та інше).

Континента́льна земна́ кора́, материкова земна кора – земна кора материків, що складається з осадового, гранітного і базальтового шарів. Середня потужність 35–45 км, максимальна – до 75 км (під гірськими спорудами).

Кора землі – зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5 — 40 км, що становить 0,1-0,5 % радіуса Землі. Від

мантії Землі відокремлена поверхнею Мохоровичича. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи. В основі сучасних уявлень про структуру лежать геофізичні дані про швидкість поширення пружних (в основному поперечних) хвиль.

Кратер – чашоподібне або лійкоподібне заглиблення на вершині або на схилі вулкана, з якого викидаються гази, вулканічний попіл, каміння, виливається на поверхню лава.

Лава – магма, яка вилилась на поверхню і позбавлена газів.

Літосфера – верхня тверда оболонка Землі, що охоплює земну кору і верхню частину мантії до шару астеносфери.

Літосферні плити – великі блоки літосфери, розділені глибокими розколинами, що повільно переміщуються по астеносфері.

Магма – розплавлена вогняна маса, що утворюється в шарі астеносфери і насичена газами.

Магматизм – процес утворення і руху магми від шару астеносфери до поверхні Землі.

Магматичні гірські породи – це породи, що утворилися безпосередньо з магми (розплавленої маси переважно силікатної складу, утвореної в глибинних зонах Землі), в результаті її надходження у верхні горизонти Землі, охолодження і застигання. Залежно від умов застигання розрізняють інтрузивні (глибинні) і ефузивні (які потрапили на поверхню) гірські породи.

Метаморфізм – процес зміни гірських порід під впливом високих температур і тиску в надрах Землі.

Мінерали – це однорідні тіла, які складаються з однієї речовини. Наприклад, вода, золото, кварц, польовий шпат, слюда, кам'яна сіль, алмаз та ін. За станом речовини мінерали бувають твердими, рідкими і газоподібними.

Низовини – рівнини, які мають абсолютну висоту від 0 до 200 м.

Океанічна земна кора – земна кора, розповсюджена під дном океанів та морів. Відрізняється від континентальної земної кори відсутністю гранітного шару і значно меншою потужністю – від 5 до 10 км (макс. 20-25 км.), зокрема зменшеною товщиною осадового шару.

Осадочні гірські породи – гірські породи, що утворилися у верхній частині літосфери внаслідок мех. та хім. руйнування, перенесення і перевідкладання більш давніх порід різного походження, нагромадження решток рослинних і тваринних організмів і продуктів їхньої життєдіяльності, вулканічного матеріалу та матеріалу, що надходить з космосу.

Плоскогір’я – це теж рівнини, тільки достатньо високі – понад 500 м над рівнем моря. Прикладами є Середньосибірське плоскогір’я та плоскогір’я Декан в Азії.

Рівнини – це широкі простори зі спокійним, плоским чи горбистим рельєфом й порівняно малим коливанням відносних висот.

Сейсмічна зона – територія земної поверхні, що періодично зазнає землетрусів.

Шкала Ріхтера – розроблена американським

сейсмологом Ч. Ріхтером для визначення сили підземного поштовху, що викликає землетрус.

Містить умовні одиниці (від 1 до 9) – магнітуди, які обчислюються по десяткових логарифмах величини коливань, реєстрованих сейсмографом.

Цунамі – велетенські хвилі, викликані підводними землетрусами.

Яр – форма рельєфу, що утворюється внаслідок розмивання пухких порід тимчасовими водотоками.

Айсберг – плаваюча льодова гора материкового походження.

Артезіанські води – напірні підземні води, замкнуті у водоносних пластах гірських порід між водотривкими шарами. При бурінні свердловин вода фонтанує або виливається на поверхню самостійно.

Батискаф – самокерований апарат для дослідження морів і океанів на великих глибинах.

Бентос – сукупність організмів, що населяють дно океанічних, морських та прісноводних водойм.

Болота – надмірно зволожені ділянки суходолу, часто з шаром торфу, вкриті вологолюбними рослинами.

Водоносний шар (горизонт) – шар водопроникної гірської породи, що залягає над водотривним пластом і утримує підземні води.

Водоспад – падіння води річки з виступу, утвореного в її річищі, складеного твердими породами.

Водопроникні породи – гірські породи, які легко пропускають через себе воду, наприклад, гравій, галька, пісок, вапняк з тріщинами.

Вододіл – межа між водозбірними басейнами двох річок або басейнами двох морів, океанів.

Водозбірний басейн річки – територія, з якої стікають у річку поверхневі та підземні води.

Водотривкі, або водонепроникні, породи (шари) — гірські породи, які дуже слабо пропускають через себе воду, наприклад, глина, граніт.

Водосховище – штучна водойма, що утворюється при спорудженні водопідпірної греблі в долині річки.

Гирло річки – місце, де річка впадає в океан, море, озеро чи іншу річку.

Гідросфера – водна оболонка Землі, до складу якої входять океани і моря, материкові води, в тому числі і льодовики.

Долина річкова – витягнуте в довжину звивисте заглиблення земної поверхні, по якому тече річка.

Заплава – частина річкової долини, що заливається водою під час повені чи паводка.

Затока – частина океану, моря, озера, що глибоко вдається у суходіл.

Канали – споруди, що являють собою штучно викопані річища для води.

Льодовик – великі льодові маси, що сповзають схилами гір або гірськими долинами. Льодові маси утворюються із снігу, що накопичується в горах, поступово ущільнюється і переходить у лід. Розрізняють льодовики покривні (о. Гренландія, Антарктида) та гірські (в горах вище снігової лінії).

Льодостав – період нерухомого льодового покриву на річці.

Межень – період найнижчого рівня води в річці.

Міжпластові води – води, що лежать у водоносних шарах, розташованих між двома водонепроникними шарами.

Море – частина океану, більш чи менш відділена від нього суходолом. Моря бувають окраїнні і внутрішні.

Нектон – сукупність активно плаваючих водних тварин, здатних самостійно протистояти течії й активно переміщуватися на великі відстані.

Озеро – природне заглиблення на суходолі, заповнене водою.

Океан — найбільша частина Світового океану, обмежена материками. На Землі умовно виділяють чотири океани: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий.

Острів – невелика порівняно з материком ділянка суходолу, оточена з усіх сторін водою. За своїм походженням бувають материкові, вулканічні, коралові.

Паводок – раптове підвищення води в річці, викликане випаданням великих дощів або інтенсивним таненням снігу.

Планктон – сукупність організмів, які населяють верхні шари води морів, океанів і прісноводних водойм, нездатні рухатись самостійно, а пересуваються під впливом вітру і течії.

Підземні води – води, що містяться в порах, пустотах і тріщинах гірських порід у верхній частині земної кори.

Повінь – найвищий рівень води у річці, що наступає щороку в певні строки.

Півострів – частина суходолу, яка заходить в океан, море чи озеро і з трьох сторін оточена водою.

Пороги – мілководні кам'янисті ділянки в річищі, що утворені виходами твердих гірських порід або валунами. На порогах вода тече з великою швидкістю.

Припливи і відпливи – періодичні підняття та опускання рівня води в океанах і морях, що є результатом впливу на Землю Місяця і Сонця.

Проміле (%о) – одиниця виміру солоності води. Це тисячна частка цілого. Середня солоність води в морях і океанах становить 35%о (35 г на 1 літр води).

Річка – природний водний потік, що протікає в зниженні рельєфу, створеному її рухом.

Річкова система – сукупність притоків головної річки.

Режим річки – зміни рівня води за сезонами, процес замерзання та скресання річки в певний час.

Річкова ерозія – руйнівна робота річок, у ході якої річка розмиває, розширює і поглиблює річкову долину.

Річище – заглиблення в річковій долині, по якому вода річки тече постійно.

Світовий океан – усі океани і моря Землі разом узяті.

Снігова лінія – лінія, вище якої снігу випадає більше, ніж встигає розтанути протягом року.

Тераси – виступи (сходинки) річкової долини, наслідки діяльності води в річці в доісторичні часи, коли річкова долина була менш глибока.

Течії (океанічні, морські) – горизонтальне переміщення водних мас в океанах і морях у вигляді величезних потоків, які рухаються певними постійними шляхами (своєрідні річки в океані).

Течії бувають холодні і теплі.

Абсолютна вологість повітря – кількість водяної пари (в г/м куб), яка може утримуватися в повітрі за даної температури.

Амплітуда коливань температур – різниця між мінімальною і максимальною температурами повітря за певний проміжок часу (добу, місяць, рік тощо).

Антициклон – замкнута область з високим тиском у центрі.

Атмосфера – повітряна оболонка земної кулі, зв'язана з нею силою тяжіння, що обертається разом з Землею як одне ціле.

Атмосферне повітря – суміш багатьох газів. Основні з них – азот і кисень.

Атмосферний тиск – тиск атмосферного повітря на всі предмети, що в ньому перебувають, і на земну поверхню.

Атмосферні опади – вода, яка випадає на поверхню Землі у вигляді дощу, снігу, граду або утворюється безпосередньо з повітря у вигляді роси, інею, паморозі.

Атмосферні фронти - перехідні зони між двома повітряними масами в атмосфері, відмінними по температурі, вологості і іншим властивостям. Фронти зустрічаються в широтних поясах від субтропічних до полярних. Широтні зони фронту по горизонталі складає декілька десятків кілометрів. Звичайно зона фронту розташована похило під кутом 0,01–0,001° до горизонту.

Барометр – прилад для вимірювання атмосферного тиску.

Бризи – вітри прибережної зони, які дмуть вдень з моря на суходіл, вночі – з суходолу на море.

Відносна вологість повітря – співвідношення фактичного вмісту водяної пари в повітрі до тієї кількості, яка необхідна за тієї ж температури для насичення повітря, виражене у відсотках.

Вітер – рух повітря в горизонтальному напрямі з місць високого тиску до місць низького тиску.

Випаровування – надходження в атмосферу водяної пари з поверхні води, снігу, льоду, рослинності, ґрунту.

Гігрометр – прилад для визначення вмісту водяної пари у повітрі.

Град – опади у вигляді частинок щільного льоду неправильної форми. Випадає в теплу пору року з потужних купчасто-дощових хмар (зазвичай разом з зливовим дощем, при грозі). Окремі частки граду (градини) відрізняються за формою і розмірами (мають поперечник від 5 мм до 20 см). Будова градин неоднорідна: в них чергуються прозорі і каламутні шари льоду, іноді є включення пилу, комах і т. ін.

Західні вітри – переважні вітри, що дують у помірному поясі приблизно між 35 і 65 градусами північної та південної широти, від субтропічного хребта до полярного фронту.

Клімат – зміни в стані погоди, що повторюються в певній місцевості рік у рік.

Кліматичні пояси – величезні території, у межах яких основні показники клімату майже однакові.

Мезосфера – середня сфера, простягається до 80-85 км. Колір неба в мезосфері здається чорним, днем і вночі можна спостерігати яркі зірки.

Температура знижується до -75..-90 ^оС

Метеорологія – наука про земну атмосферу і процеси, що в ній відбуваються.

Мусони – сезонні вітри, які дмуть взимку з суходолу на море, влітку – з моря на суходіл.

Опадомір, дощомір – прилад для вимірювання кількості атмосферних осадків.

Пасати – вітри, що протягом усього року дмуть від поясів високого тиску поблизу 30-х тропічних широт кожної півкулі до поясу низького тиску на екваторі.

Повітряні маси – значні об’єми повітря тропосфери з однорідними властивостями: температурою, вологістю, тиском, прозорістю.

Погода – стан нижнього шару атмосфери (температури, тиску, опадів, напряму і сили вітру тощо) у якійсь місцевості за певний час.

Полярні кола – паралелі, віддалені від екватора на 66°33'. На полярних колах Сонце протягом року не заходить цілу добу (на Північному полярному колі – 22 червня, на Південному – 22 грудня) і не сходить одну добу (на Північному полярному колі – 22 грудня, на Південному – 22 червня).

Пояси освітлення Землі – тропіки і полярні кола поділяють земну поверхню на пояси, які відрізняються між собою сонячним освітленням і кількістю тепла, що надходить від Сонця. Залежно від кута падіння сонячного проміння і тривалості дня й ночі виділено п'ять поясів освітлення: два полярних, два помірних, тропічний.

Роза вітрів – діаграма, що наочно відображає режим вітру в даному місці. Зображується у вигляді кружка, від центру якого відкладається проміння по напрямах основних румбів. В кухлі цифрами вказується повторюваність штилів, а довжина відрізків на промінні пропорційна повторюваності вітрів даного напрямку.

Сніг – 1) тверді атмосферні осідання у вигляді крижаних кристалів (сніжинок), випадаючи з багатьох видів хмар, але особливо з шарувато-дощових, високошаруватих і купчасто-дощових.

2) Процес випадання снігу – снігопад.

Сонячна радіація – кількість сонячного тепла і світла, які надходять на земну поверхню.

Стратосфера – шар атмосфери між тропосферою і верхніми шарами атмосфери (від 9-18 до 45-55 км).

Теплові пояси – умовні глобальні області Землі, що виділяються за ознакою розподілу середньорічних температур.

Тропіки – паралелі, віддалені від екватора на північ і на південь на 23°27'. В дні літнього сонцестояння (21-22 червня) Сонце перебуває у зеніті над Північним тропіком, а в день зимового сонцестояння (21-22 грудня) – над Південним тропіком.

Тропосфера – нижній, основний шар атмосфери (висота її над екватором 16-18 км, над полюсами 8-10 км). У тропосфері зосереджено 80% всієї маси повітря та водяної пари.

Туман – скупчення великої кількості надзвичайно дрібних, завислих у повітрі, краплинок.

Хмари – скупчення в атмосфері на значній висоті дрібних крапель води або кристаликів льоду, що виділилися під час охолодження повітря, насиченого водяною парою.

Циклон – замкнута область з низьким тиском у центрі.

Біосфера (сфера життя) – оболонка земної кулі, в якій зосереджені живі організми. Вони поширені у частині літосфери (до 4-5 км глибини), в усій товщі гідросфери, у нижній частині атмосфери (до 30 км висоти).
Біосферний заповідник – велика ділянка суходолу чи моря, що суворо охороняється. Тут є території, які використовуються для багаторічних спостережень за впливом діяльності людини на навколишню природу.
Географічна оболонка – оболонка, в межах якої стикаються, проникають одна в одну і взаємодіють верхня частина літосфери, нижня частина атмосфери, гідросфера та біосфера.

Ґрунт – верхній пухкий шар землі, що має родючість.
Гумус (перегній) – органічна, звичайно темного кольору, частина верхнього шару ґрунту, що утворюється внаслідок складних хімічних процесів.

Екологія – наука про взаємовідносини людини, тварин, рослин і мікроорганізмів між собою і навколишнім середовищем. У зв'язку з посиленим впливом людини на природу і забрудненням навколишнього середовища вона набуває особливого значення.

Екологічні проблеми – проблеми, що виникли у зв'язку з втручанням людини в природні процеси і призводять до порушення рівноваги природних комплексів.
Заповідник – ділянка суходолу чи моря, на якій зберігається у природному стані весь природний комплекс. Під заповідник виділяють території, характерні для природної зони, або такі, що мають цінні в науковому й культурному відношенні природні об'єкти. Територія заповідника суворо охороняється.
Червона книга – це список рідкісних та тих, що перебувають під загрозою зникнення видів тварин і рослин, символічний сигнал лиха, адресований урядам та громадськості окремих держав.

Родючість ґрунту – здатність ґрунту забезпечувати рослини поживними речовинами і вологою, створюючи умови для одержання врожаю.
Природні зони (географічні зони) – природні комплекси суходолу чи Світового океану, що простягаються в широтному напрямі і мають подібні природні умови (клімат, ґрунти, рослинність, тварин).

Природні (географічні) компоненти – складові частини географічної оболонки: гірські породи літосфери, води гідросфери, повітря, ґрунт, рослини й тварини біосфери. їх поєднання в різних варіантах створює природні комплекси.

Дата добавления: 2017-01-14