Сутність і особливості стратегічного менеджменту

Розділ 1. Загальна характеристика стратегічного менеджменту

Частина I. Теоретичні основи стратегічного менеджменту

НАЙТИ КОНКРЕТНЫЕ ПРИМЕРЫ ИЗ СУДЕБНОЙ ПРАКТИКИ

СРАВНИТЕ ОТДЕЛЬНЫЕ ВИДЫ ДОКАЗАТЕЛЬСТВ также в виде таблицы (общие черты, отличия с критериями сравнения)

ГРАЖДАНСКИЙ ПРОЦЕСС часть 1

Fax [phone]

Charlottesville, Virginia 22903 USA

Р. О. Box 1892

Phone: [phone]

Web Page: http://www.comet.net/ligmincha

E-mail: #mailto:[email protected]

Спасибо, что скачали книгу в бесплатной электронной библиотеке Royallib.ru

Оставить отзыв о книге

Все книги автора

Глоссарий

Библиография

#mailto:[email protected]

ПРАКТИЧЕСКОЕ ЗАДАНИЕ – РУБЕЖНЫЙ КОНТРОЛЬ ПО МОДУЛЮ 3

1. СОСТАВИТЬ ТАБЛИЦУ ЭЛЕМЕНТОВ ИСКА (по конкретным примерам) по следующему образцу:

элементы иска	иски о признании	иск о присуждении	преобразовательный иск
предмет
основание
содержание

1) объяснения сторон и третьих лиц и свидетельские показания

2) письменные и вещественные доказательства

3) заключение эксперта и консультация специалиста

1) Мировое соглашение, отказ от иска, признание иска – 2 примера: 1- суд принял и утвердил; 2 – суд не принял.

2) О применении судом обеспечительных мер несоразмерно размеру заявленных требований или о замене одних обеспечительных мер другими.

3) Примеры иных обеспечительных мер

4) Примеры непринятия судом каких-либо доказательств

Максимальное количество баллов по рубежному контролю – 10 баллов.

При идеальном выполнении задания 1 и 2 можно получить 6 баллов

Задание 1 и 2 обязательно для выполнения, задание 3 – необязательно, но дает дополнительные баллы (от 4 и выше).

Задания 1 и 2 обязательно должны быть сделаны в рукописном виде. Задание 3 может быть выполнено в любом виде, причем примеры из судебной практики должны быть изложены коротко со ссылкой на источник.

Одинаковые примеры и задания оцениваться не будут!

Світовий досвід бізнесу свідчить, що стратегічний підхід до управління підприємством забезпечує значні можливості ефективного розвитку в складних мінливих умовах сучасного ринку.

Термін “стратегічне управління” було введено в 60-70 рр. ХХ століття з метою розмежування поточного управління на рівні виробництва і управління, що здійснюється на вищому рівні.

Ключовим поняттям стратегічного менеджменту є “стратегія” (з грецької „мистецтво розгортання війська в битві” або “мистецтво генерала”).

Традиційно мистецтво стратегії засновано на уявленні про неї як одного з процесів управління організацією. Під цим розумілось, що стратегія:

- в своєму розвитку проходить 2 етапи (розробку й впровадження);

- складається з рішень, що передбачають аналіз ресурсів і формування загальних цілей та можливих варіантів їх реалізації, але без урахування обмежень, які з’являються на етапі реалізації;

- має відношення переважно до зовнішнього середовища дільності організації.

Стратегія характеризується як набір правил для прийняття рішень, на які організація орієнтується в своїй діяльності. І.Ансофф, автор цього визначення, запропонував 4 групи таких правил [5]:

1. Правила, які доцільно використовувати при оцінці результатів діяльності фірми на сьогодні і в майбутньому;

2. Правила, за якими формуються відносини фірми з навколишнім середовищем;

3. Правила, за якими встановлюються відносини й процедури всередині організації.

4. Правила, за якими фірма діє кожного дня.

В кінці 80-х рр. з’явився новий підхід до поняття “стратегії”, який не суперечить минулим орієнтирам, але уточнює деякі аспекти:

а) в стратегії однаково важливі всі складові, оскільки на стадії впровадження можуть виникнути непередбачувані фактори та значно змінити результат;

б) стратегія пов’язана також із внутрішніми факторами діяльності організації;

в) стратегія – це процес, що відображає філософію керівництва фірми.

На сьогодні існує багато визначень стратегії:

§ в широкому розумінні стратегія – це взаємопов’язанний комплекс заходів щодо підвищення життедіяльності організацій;

§ в практичному плані:

- це генеральна довгострокова програма або образ дій з порядку вибору пріоритетів і розподілу ресурсів організації для досягнення її цілей;

- це засіб досягнення довгострокових цілей фірми;

- це продумана сукупність норм та правил, що лежать в основі розробки та прийняття стратегічних рішень, що впливають на майбутній стан підприємства.

Отже стратегія – це майбутня діяльність, розрахована на тривалий період, яка здійснюється для досягнення певної мети.

Процес прийняття й здійснення стратегічних рішень, центральною ланкою якого є стратегічний вибір, заснований на співставленні власного ресурсного потенціалу із можливостями і загрозами зовнішнього середовища, в якому діє підприємство, називається стратегічним управлінням.

Об’єктом стратегічного менеджменту є зовнішнє середовище, відстежування змін, пристосування до них, пошук можливостей в конкурентній боротьбі.

1.2. Порівняльна характеристика стратегічного і оперативного управління

Розібратися більш грунтовно з особливостями стратегічного менеджменту допоможе огляд його характеристик. До основних з них відносяться:

1. Суб’єкти стратегічного управління. За розробку і вибір стратегії відповідає вище керівництво організації. В заходах з реалізації стратегії беруть участь менеджери всіх рівнів управління і працівники підприємства.

2. Зміст місії. За стратегічного управління головним завданням є виживання в довготерміновій перспективі шляхом установлення динамічного балансу з оточенням, задоволення потреб зацікавленних в діяльності підприємства осіб: споживачів, акціонерів, керівництва, персоналу, ділових партнерів та інших. Місія підприємства при нестратегічному управлінні полягає в виробництві товарів і послуг з метою одержання прибутку від їх реалізації.

3. Головна увага керівництва. Зовнішнє середовище, відслідкування і адаптація до його змін, пошук можливостей в конкурентній боротьбі – об’єкт головної уваги керівництва підприємств при стратегічному управлінні. При звичайному управлінні керівники в першу чергу вирішують внутрішні проблеми підприємств.

4. Фактор часу. Стратегічне управління орієнтоване на довгострокову перспективу. В розвинутих країнах із стабільним середовищем підприємства можуть розробляти стратегію розвитку на 5, 10, 15 років і більше. Звичайне (оперативне) управління передбачає розробку середньо- і короткотермінових планів (на 1-2 роки), що забезпечують реалізацію стратегії.

5. Порядок планування. Стратегічне планування починається з оцінки потреб ринку, аналізу дій конкурентів, вивчення тенденцій розвитку галузі. При звичайному управлінні планування починається з аналізу внутрішніх можливостей і ресурсів організації.

6. Критерії ефективності управління. За звичайного управління такими критеріями є забезпечення прибутковості та раціонального використання виробничого потенціалу. При стратегічному управлінні найважливішими критеріями ефективності є своєчасність і точність реакції організації на нові запити ринку і зміни в оточенні.

7. Підхід до управління персоналом. При звичайному управлінні працівники є одним із основних видів ресурсів, виконавцями окремих функцій і завдань. При стратегічному управлінні працівники – це основа організації, головна цінність і джерело добробуту, якщо їх професійні якості відповідають обраній стратегії підприємства.

8. Масштаби діяльності підприємства. Стратегічне управління здійснюється керівництвом середніх і великих підприємств на формальній основі з розробкою і затвердженням необхідних документів. Керівництво невеликих організацій якщо і займається розробкою і реалізацією стратегії, то менш формальною, за допомогою періодичного обговорення довготермінових цілей і заходів по її досягненню.

1.3. Зміст і структура стратегічного менеджменту

Процес стратегічного управління в загальному вигляді складається із двох взаємозв’язаних фаз: формулювання стратегії та її реалізації.

Різні варіанти змісту процесу стратегічного управління показані в роботах вітчизняних та зарубіжних авторів.

Д.Бодді та Р.Пейтон [12] розкривають сім стадій процесу стратегічного управління:

1. Визначення намірів організації, які відображаються в її місії та основних цілях.

2. Аналіз ділового середовища (дослідження його внутрішніх та зовнішніх факторів).

3. Конкретизація загальних цілей в безпосередні завдання.

4. Визначення способів виконання завдань.

5. Аналіз альтернативних стратегій, оцінка варіантів і відбір кращих.

6. Реалізація стратегії.

7. Спостереження і контроль, виконання при необхідності коректуючих дій і перегляду стратегії.

Схожа на попередню точка зору А.Томпсона і А.Дж.Стрікленда, авторів відомого підручника “Стратегічний менеджмент” [73]. Вони стверджують, що в процесі стратегічного управління менеджерам необхідно виконати п’ять взаємозв’язаних завдань:

1. Визначення сфери діяльності та формулювання стратегічних установок.

2. Постановка стратегічних цілей і завдань для їх досягнення.

3. Формулювання стратегії для досягнення визначених цілей і результатів діяльності виробництва.

4. Реалізація стратегічного плану.

5. Оцінка результатів діяльності та коригування стратегічного плану і методів його реалізації (при необхідності).

Російський автор О.С.Віханський [18] вважає, що стратегічне управління можна розглядати як динамічну сукупність п’яти взаємопов’язаних управлінських процесів (рис. 1.1):

1. Аналіз середовища, в ході якого проводиться вивчення макрооточення (вплив економіки, правового регулювання, політичних процесів, природного середовища і ресурсів, соціокультурних факторів, технологічного розвитку суспільства тощо), безпосереднього оточення підприємства (споживачі, постачальники, конкуренти, ринок робочої сили), внутрішнього середовища підприємства (персонал, організація управління, виробництво, фінансовий стан, організація маркетингу, корпоративна культура).

Рис.1.1. Структура стратегічного управління

2. Визначення місії і цілей організації (формування місії, яка в концентрованій формі виражає сенс діяльності підприємства, його призначення; визначення довгострокових цілей; встановлення короткострокових цілей).

3. Вибір стратегії (прийняття рішення, якими засобами підприємство буде добиватися досягнення визначених цілей).

4. Виконання стратегії (організаційний етап проведення стратегічних змін на підприємстві).

5. Оцінка і контроль виконання стратегії.

Всі процеси стратегічного управління логічно слідують один за одним, існує стійкий зворотний зв’язок і вплив кожного процесу на інші і на всю їх сукупність.

Дата добавления: 2017-01-14