Онтогенез материнської сфери

5 – 6

1- 3

Психологічний супровід вагітності

Особливості переживання вагітності

Лекція 7

1. Поняття материнства/батьківства, психологічної готовності до материнства/ батьківства

2. Материнство як еволюційний та культуральний феномен.

3. Компоненти феномену материнства/ батьківства

4. Чинники, які визначають формування материнства/батьківства

5. Психологічна готовність до материнства: етапи онтогенезу, чинники впливу, рівні готовності.

6. Значення психологічної готовності до материнства для формування спілкування матері і дитини, становлення стилю виховання і психічного розвитку дитини.

7. Психологічні особливості вагітних жінок

8. Стилі переживання жінкою своєї вагітності

Батьківство – це підсистема в системі сім’ї; це соціально-психологічний феномен, що являє собою емоційно й оціночно забарвлену сукупність знань, уявлень і переконань стосовно себе як батька/матері, яка реалізується у всіх проявах поведінкової складової батьківства.

Прагнення до батьківства не можна завести ні до біологічних інстинктів, ні до абсолютної соціокультурної зумовленості – це духовна потреба людини, до якої на певному етапі у жінки підключається біологічний аспект.

Розвинута форма батьківства характеризується відносною стійкістю й стабільністю і реалізується в узгодженості уявлень подружжя про батьківство, в компліментарності динамічних проявів батьківства.

У розвиненій формі батьківство включає такі компоненти:

Ø ціннісні орієнтації подружжя (виступають інтегруючим сім’ю чинником, визначають динаміку сім’ї і батьківства);

Ø батьківські установки й очікування (певний погляд на свою роль батька/матері: репродуктивні установки, установки стосовно стилю виховання, образ дитини);

Ø батьківське ставлення (інтегральне прийняття чи відкидання дитини, міжособистісна дистанція, форми і спрямування контролю, соціальна бажаність поведінки);

Ø батьківські почуття (емоційно забарвлюють батьківське ставлення; формується протягом життя людини; життєво важливі для дитини);

Ø батьківські позиції (реальна спрямованість, в основі якої лежить свідома чи несвідома оцінка дитини, що виражається у способах і і формах взаємодії з нею; – адекватність: міра викривлення образу дитини; - динамічність: міра мінливості, гнучкості позиції; - прогностичність: здатність до передбачення перспектив подальшого розвитку дитини; ідеальна позиція – на рівні з дитиною);

Ø батьківська відповідальність (відповідальність за долю дитини перед суспільством і перед своєю совістю);

Ø стиль сімейного виховання (своєрідна квінтесенція інших компонентів батьківства; стилі: співробітництво, ізоляція, суперництво, псевдо співробітництво.

З еволюційної точки зору, материнство – варіант батьківської сфери поведінки, притаманної жіночому роду, яка набуває особливого значення у ссавців. Еволюційне призначення материнства полягає у забезпеченні матір’ю адекватної турботи про нащадків. В поведінці матері її материнські функції виражаються в емоційних реакціях на дитину, у виконанні операцій по догляду за нею. На суб'єктивному рівні для самої матері виконання її функцій досягається за рахунок наявності у неї відповідних потреб. Базовою для материнської сфери є потреба у контакті з об’єктом-носієм специфічних стимулів – гештальта немовляти. Ця потреба не єдина, але може розглядатися як системоутворююча для мтаеринської сфери.

В гештальті немовляти виділяють 3 групи якостей:

· фізичні (зовнішній вигляд, запах, звуки);

· поведінкові (інфантильний стиль рухів);

· інфантильна результативність.

Всі компоненти мають вікову динаміку і вимагають різних реакцій та різних затрат ресурсів матері, особливо ресурсів емоційних.

Пишучи про репродуктивну поведінку людини, В.В.Бойко виділяє три групи чинників:

1. соціально-психологічна адаптація народжуваності до явищ макрорівня:

- урбанізація;

- зайнятість жінок;

- освіта й культура;

- економічний розвиток суспільства;

- норми і явища адаптації;

2. соціально-психологічні фактори регулювання народжуваності на рівні сім’ї:

- зміст функцій сім’ї;

- спосіб життя сім’ї;

- взаємодія в сім’ї;

- міцність шлюбу;

- ставлення подружжя до вагітності, статі й кількості дітей як умова стабілізації шлюбу;

3. соціально-психологічні фактори регулювання народжуваності на рівні особистості:

- потреба в дітях;

- репродуктивна установка;

- репродуктивні мотиви;

- індивідуально-особистісні властивості;

- цінності особистості дітей.

Велике значення для формування батьківської сфери відіграє батьківська сім’я і стосунки в ній між батьками й дітьми.

Проблема адекватної материнської поведінки надзвичайно важлива не лише з точки зору забезпечення виживання нащадків, а й з точки зору їх нормального психічного розвитку і становлення як самодостатніх особистостей. Численними науковими дослідженнями й емпіричними спостереженнями доведено, що спілкування дитини з дорослими людьми відіграє надзвичайно важливу роль у її психічному та особистісному розвиткові. При чому важливо, щоб це спілкування було особистісно-орієнтоване, тобто до дитини потрібно ставитися як до суб’єкта спілкування. Лише при такому ставленні створюються найсприятливіші умови для формування у дитини позитивного самовідчуття, переживання себе як джерела активності. І навпаки, дефіцит спілкування дитини з дорослими в перші місяці життя призводить до затримки психічного розвитку. Неадекватне ставлення матері до дитини в ранньому дитинстві посідає одне з перших місць серед середовищних факторів у розвитку шизофренії та деяких інших захворювань. Більшість матерів, що відмовляються від своїх дітей, з раннього дитинства мали негативний досвід міжособистісного спілкування в сім’ї.

За дослідженнями деяких авторів близько 50% психічно здорових матерів не змогли виробити адекватного ставлення до дитини. При дослідженні готовності до материнства виявлено, що близько 40% вагітних жінок проявили ті чи інші особливості, які надалі можуть негативно вплинути на дитину. У зв’язку з цим перед психологом постає завдання раннього виявлення відхилень в материнській поведінці, вивчення їх причин і закономірностей становлення; своєчасна корекція відхилень материнської поведінки.

Психологічна готовність до материнства – це специфічне особистісне утворення, стрижнем якого є суб’єкт-суб’єктна орієнтація стосовно ще ненародженої дитини. Це ставлення після народження дитини проектується в реальну материнську поведінку і визначає її ефективність.

Готовність до материнства починає формуватися з перших днів життя дівчинки – майбутньої жінки і матері й підпадає під вплив багатьох факторів.

1. Етап взаємодії з власною матір’ю в ранньому дитинстві. Цей етап починається у пренатальний період і триває майже все життя суб’єкта. Але найважливішим є період до 3-х років: відбувається засвоєння емоційного значення ситуації материнсько-дитячої взаємодії, виникнення емоційних реакцій на деякі ключові стимули першого компоненту гештальта немовляти та деякі елементи операційного складу материнської сфери (мімічні реакції, емоційне забарвлення рухів при взаємодії з дитиною).

2. Ігровий етап і взаємодія з ровесниками: в процесі гри в сім’ю, в “дочки-матері” відбувається становлення основних компонентів материнської сфери.

3. Починається з 5-6-и років і закінчується періодом статевого дозрівання. На цьому етапі дитина набуває значення об’єкта; розвивається потреба охороняти і піклуватися про неї; закладаються основи потреби материнства. На цьому етапі дитина сама включається у взаємодію з немовлям, спостерігає за взаємодією з ним дорослих, сприймає та відрефлексовує ставлення інших людей та суспільства в цілому до дорослих, які виконують материнські функції. Цей етап є одним з провідних, нарівні з першим.

4. Етап диференціації мотиваційних основ статевої та материнської поведінки. В суб'єктивному досвіді існує взаємне перекриття деяких ключових стимулів у забезпеченні мотиваційних основ статевої та материнської поведінки. Для материнської сфери важливо, щоб об’єднання компонентів образу енмовляти на дитині відбулося на початку статевого дозрівання. Це забезпечує адекватне мотиваційне значення ситуації взаємодії з дитиною після пологів.

5. Етап конкретизації онтогенетичного розвитку материнської сфери в реальній взаємодії з дитиною. Підперіоди: вагітність, пологи, післяпологовий період. Стиль переживання жінкою соматичного компоненту вагітності та рухів плода можуть мати прогностичну цінність для виявлення відхилень від адекватної моделі материнства.

Таким чином, на формування психологічної готовності до материнства (ПГМ) впливають наступні фактори:

· Ранній досвід спілкування з матір’ю. Про його характер можна дізнатися з ранніх спогадів про себе, про батьків, про особливості їх виховання.

· Досвід спілкування з ровесниками, з молодшими і старшими дітьми, досвід сюжетно-рольових ігор. Виявити характер цього досвіду можна зі спогадів майбутньої мами про улюблені іграшки й ігри, з того, дітям якого віку вона надає перевагу.

· Бажаність-небажаність дитини.

· Особливості плину вагітності. Сприятливими є бажаність дитини; наявність суб’єктного ставлення матері до ще ненародженої дитини (любов до неї, вербальне чи невербальне спілкування з нею, намагання інтерпретувати рухи плода як акти спілкування.

· Установка жінки на стратегію виховання дитини. Те, як жінка має намір здійснювати догляд за дитиною (орієнтуватися на потреби дитини чи на власні уявлення про необхідне їй) також свідчить про переважання суб’єктного чи об’єктного ставлення до дитини.

· В характер ставлення до дитини можуть внести суттєві корективи момент пологів, зустріч зі своєю дитиною, включення жінки в процес виховання.

Дата добавления: 2017-01-14