Поняття громадського об'єднання. Організаційно-правові форми утворення

ЗАБЕЗПЕЧУВАНІ

ЗАБЕЗПЕЧУЮЧІ

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни «Адміністративне право»

ТЕМА

2.4. Обʼєднання громадян та громадяни як субʼєкти адміністративного права

Для здобувачів вищої освіти

Навчально-науковий інститут №1

Навчально-науковий інститут №2

Навчально-науковий інститут №3

Навчальний час 2 годин(и)

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри

«» _________ 2016 р., протокол № ______

Київ 2016

ВИД ЛЕКЦІЇ: освітня (інформаційна)

ДИДАКТИЧНІ ЦІЛІ:

1. НАВЧАЛЬНІ: ознайомити курсантів, слухачів, студентів з правовими та організаційними засадами реалізації права на свободу об'єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, порядком утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об'єднань

2. РОЗВИВАЮЧІ: розвити інтелектуальні здібності, мовлення, пам’ять, закріпити отриманий теоретичний матеріал, знання.

3. ВИХОВНІ: переконати курсантів, слухачів, студентів у тому, що знання ними основних теоретичних засад адміністративної юстиції – це запорука успіху їх практичної діяльності та становлення як висококваліфікованих спеціалістів.

МІЖПРЕДМЕТНІ ТА МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ЗВ’ЯЗКИ:

ДИСЦИПЛІНИ

конституційне право, теорія держави і права, адміністративний процес, адміністративна діяльність, адміністративна відповідальність, адміністративне судочинство, судові та правоохоронні органи України тощо.

ДИСЦИПЛІНИ: дисципліна «Адміністративне право».

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛЕКЦІЇ:

НАОЧНІСТЬ: схеми, таблиці, лекція, підручник, плани семінарських та практичних занять.

ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ: проектор, ноутбук.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Поняття громадського об'єднання. Організаційно-правові форми утворення

2. Принципи утворення і діяльності громадських об'єднань

3. Обмеження щодо утворення і діяльності громадських об'єднань

4. Утворення та реєстрація громадського об'єднання

5. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації. Релігійні організації в Україні

6. Право громадян на об'єднання в політичні партії. Поняття політичної партії

Рекомендована література:

1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141.

2. Закон України. Про громадські об'єднання // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 1, ст.1

3. Закон України. Про політичні партії в Україні // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 23, ст.118

4. Закон України. Про свободу совісті та релігійні організації // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 25, ст.283

5. Биков О. М. Основні проблеми реєстрації релігійних організацій та шляхи їх вирішення / О. М. Биков // Форум права. - 2011. - № 2. - С. 70-74.

6. Рамазанова У. В. Сутність понять "громадське об'єднання" та "громадська організація" / У. В. Рамазанова // Право і суспільство. - 2012. - № 4. - С. 121-124.

7. Волкова Д. Регламентація громадських організацій Законом "Про об'єднання громадян" та Законом "Про громадські об'єднання" (порівняльний аналіз) / Д. Волкова // Юридичний вісник. - 2012. - № 4. - С. 177-182.

8. Сакало В. О. Права людини та діяльність новітніх релігійних організацій: постановка проблеми / В. О. Сакало // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. - 2012. - Вип. 3. - С. 21-30.

9. Віхляєв М. Ю. Види адміністративної правосуб'єктності громадських об'єднань / М. Ю. Віхляєв // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. - 2013. - № 1(1). - С. 81-86.

10. Гаєва Н. П. Закон України "Про громадські об'єднання": деякі актуальні проблеми / Н. П. Гаєва // Держава і право. Юридичні і політичні науки. - 2013. - Вип. 62. - С. 97-104.

11. Владиченко Л. Закон України "Про свободу совісті та діяльність релігійних організацій": ухвалення та інноваційні принципи / Л. Владиченко // Релігія та соціум. - 2014. - № 1-2. - С. 19-25.

12. Висоцький В. М. Структура конституційно-правового статусу політичних партій / В. М. Висоцький // Південноукраїнський правничий часопис. - 2015. - № 1. - С. 3-6.

13. Висоцький В. М. Принцип рівності політичних партій: теоретико-правовий аналіз / В. М. Висоцький // Митна справа. - 2015. - № 2(2.1). - С. 191-197.

14. Тимченко М. М. Основні форми розвитку внутрішньої демократизації політичних партій в умовах модернізації політичної системи / М. М. Тимченко // Грані. - 2015. - № 12(1). - С. 25-30.

15. Палінчак М. М. Мережа релігійних організацій в Україні: стан та перспективи розвитку / М. М. Палінчак, М. М. Лешанич // Актуальні проблеми політики. - 2015. - Вип. 55. - С. 205-214.

На сьогодні в українському законодавстві відсутнє поняття «об'єднання громадян» у зв'язку з втратою чинності Закону України «Про об'єднання громадян». Новий же Закон, відмовившись від терміну об'єднання громадян, вводить нові терміни – «громадське об'єднання» як позначення загаль - ної категорії, яка передбачає два типи утворень – громадські організації та гро-мадські спілки. Тим самим конституційний підхід згідно якого дихотомічний поділ категорії «об'єднання громадян» на політичні партії та громадські органі-

зації Законом було скасовано. Водночас залишились без змін норми Закону України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 р., зокрема ст.2, яка і надалі дає визначення поняття «політична партія» як окремого виду об'єднання громадян.

У цілому на сьогодні згідно чинного законодавства можна виділити три ос новні позиції стосовно розуміння громадської організації: перша позиція, гро -мадська організація – різновид конституційної категорії «об’єднання громадян» (ст.36 Конституції України); друга позиція, громадська організація – організаційно-правова форма громадського об’єднання (ст.1 Закону України «Про громадські об’єднання»); третя позиція – громадська організація, створена шляхом об’єднання осіб, є непідприємницьким товариством (ст. 83, 86 Цивільного кодексу України).

Розглядаючи громадську організацію як непідприємницьке товариство, можна дійти висновку, що дефініція «громадська організація» охоплює усі можливі форми недержавної самодіяльності як фізичних осіб, так і юридичних. Оскільки термін «особа» в контексті цивільного права (ст. 83 ЦК України) позначає не лише фізичну, але й юридичну особу. Водночас слід взяти до уваги, що таке розуміння громадської організації відмінне від того, що міститься не лише в ч. 1 ст. 36 Конституції України, але й в ст. 1 Закону України «Про громадські об’єднання», де зазначено, що засновниками та членами громадської організації є лише фізичні особи. Але ця критеріальна ознака не дає можливості відмежувати громадську організацію від інших утворень, що об’єднують фізичних осіб. У зв’язку з цим доцільно вказати, що Закон України «Про громадські об’єднання» передбачає й іншу критеріальну ознаку громадської організації – неприбутковість. Проте слід визнати, що неприбутковість притаманна усім непідприємницьким товариствам, у тому числі утвореним за участю юридичних осіб чи інших колективних суб’єктів. Але подібні типи утворень не можуть і не повинні розглядатися як «громадські організації», що реалізують конституційне право громадян України на свободу об’єднання, передбачене ст. 36 Конституції України.

Інакше кажучи, для відмежування громадських організацій від інших форм недержавних колективних утворень осіб має бути набір критеріальних ознак. Не надає однозначного висновку щодо відмежування громадських організацій від інших утворень, що об’єднують фізичних осіб, і ст. 2 Закону України «Про громадські об’єднання», в якій наведено перелік утворень, які не вважаються громадськими об’єднаннями, а отже і громадськими організаціями.

Серед них – саморегулівні організації та організації, які здійснюють професійне самоврядування, щодо яких у вітчизняній правовій науці і досі не визначено концептуальних засад їх статусу, відсутнє однозначне розуміння їх змісту, не прийнято базових законів, існують колізії в нормативному регулюванні їх діяльності. До того ж термін «організація, яка здійснює професійне самоврядування» не отримав законодавчого визначення, а термін «саморегулівна організація» – загального визначення. Як результат, неможливо з'ясувати співвідношення інституту організацій, що здійснюють професійне самоврядування (за традицією їх називають палатами, колегіями, національними асоціаціями тощо), з громадськими організаціями, створеними за професійною ознакою (творчі спілки, громадські наукові організації тощо).

На превеликий жаль, законодавець не з’ясував і правову пригоду об’єднань, які були створені на підставі Закону України «Про об’єднання громадян» і одержали статус саморегулівної відповідно до спеціального законодавства.

Прикладом таких організацій є всеукраїнські громадські організації, що об’єднують фізичних осіб, які визнані оцінювачами відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 07 грудня 2001 р., і отримали як вже діючі громадські організації статус саморегулівної організації оцінювачів відповідно до вимог цього Закону (ст. 26).

Щодо терміна «громадське об’єднання», то, на думку деяких науковців (Н. П. Гаєва) він є невдалим, механічним запозиченням зарубіжної термінології. Саме цей термін як загальний закріплено на конституційному рівні в Данії (ст. 78), Нідерландах (ст. 8), Росії (ст.30), тощо. Конституція України (ст. 36), як було зазначено, закладає фундамент для позначень понять: об’єднання громадян як загальної категорії; політична партія та громадська організація як її різновиди. Це так звана загально-правова термінологія, яка є універсальною, оскільки становить мовний фундамент як для законодавства, так і для вітчизняної юридичної науки. Відповідно до зазначеного підходу назва Закону мала б адекватно відображати його зміст і предмет, а також відповідати Конституції України.

Коментуючи положення Закону України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012 № 4572-VI (редакція від 01.01.2016) слід зупинитися на термінології. Так, під громадським об'єднанням розуміється - добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. У свою чергу громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Так, громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи а громадська спілка - це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.

Дія Закону не поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення:

1) політичних партій;

2) релігійних організацій;

3) непідприємницьких товариств, що утворюються актами органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

4) асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об'єднань;

5) саморегулівних організацій, організацій, які здійснюють професійне самоврядування;

6) непідприємницьких товариств (які не є громадськими об'єднаннями), утворених на підставі інших законів.

Дата добавления: 2017-01-14