Топографічна перкусія

Топографічна перкусія використовується для визначення:

1) меж між органами;

2) висоти стояння верхівок легень;

3) ширини полів Креніга;

4) нижнього краю легень;

5) рухомості нижнього краю легень (екскурсії);

6) величини півмісяцевого простору Траубе;

7) величини і місця локалізації патологічного процесу.

Орієнтири на грудній клітці. З метою визначення локалізації нормальних чи патологічних даних у межах грудної клітки користуються певними орієнтирами по вертикалі (ординати) і горизонталі (абсциси). При цьому роль абсцис відіграють ребра, а роль ординат - уявні вертикальні лінії: (передня серединна лінія, права і ліва грудинні лінії, права і ліва пригруднинні лінії, права і ліва середньо-ключичні лінії, права і ліва передні пахвові лінії, права і ліва середні пахвові лінії, права і ліва задні пахвові лінії, права і ліва лопаткові лінії, права і ліва прихребтові лінії, задня серединна лінія. Крім ребер і ліній, орієнтирами є ключиці, груднина, її рукоятка, кут Людовіка, над- і підключичні ямки, VII ребро, ззаду орієнтирами є остистий відросток VII шийного хребця, лопаткові ості, нижні кути лопаток.

При визначенні меж легень необхідно дотримуватись певних правил: 1) палець-плесиметр повинен розташовуватись паралельно до межі шуканого органа; 2) перкусію треба проводити в напрямку від ясного легеневого звуку до тупого; 3) при визначенні меж легень треба застосовувати тиху перкусію; 4) відмітку межі легені наносять по краю пальця-плесиметра з боку ясного звуку.

Визначення висоти стояння верхівок легень спереду. Палець-плесиметр кладуть над ключицею (паралельно до неї) і проводять тиху перкусію від середини ключиці вверх до зміни перкуторного звуку, роблять відмітку по нижньому краю пальця, зверненому до ясного легеневого звуку. В нормі верхівки виступають над ключицями на 3-4 см.

Визначення висоти стояння верхівок ззаду проводять від лопаткової ості в напрямку, близькому до остистого паростка VII шийного хребця. Хворий при цьому нахиляє голову вниз. Верхівки легень ззаду знаходяться на рівні VII шийного хребця.

Для визначення ширини полів Креніга, що являють собою проекцію верхівок легень на надпліччя, палець-плесиметр кладуть на середину трапецієподібного м'яза перпендикулярно до переднього його краю і перкутують спочатку медіально, а потім латерально до появи тупого звуку. Віддаль між точками переходу ясного легеневого звуку в тупий вимірюють у сантиметрах. У нормі вона складає 5-6 см, Необхідно також зазначити, що в нормі справа висота стояння верхівки на 1 см нижча, а ширина поля Креніга вужча на 1-1,5 см, ніж зліва.

Для визначення нижніх меж легень перкусію проводять зверху вниз по умовно проведених топографічних лініях. Спочатку справа, а потім зліва. Нижню межу лівої легені визначають з лівого боку (передня, середня і задня підкрильцеві лінії) і ззаду (лопаткова і прихребетна лінії), оскільки спереду зліва розташоване серце.

Розташування нижніх меж легень в нормі

Місце перкусії	Права легеня	Ліва легеня
Пригруднинна лінія	V міжребер'я	_
Середньо-ключична лінія	VI ребро	_
Передня пахвова лінія	VII ребро	VII ребро
Середня пахвова лінія	VIII ребро	VIII ребро
Задня пахвова лінія	IX ребро	IX ребро
Лопаткова лінія	X ребро	X ребро
Прихребтова лінія	остистий відросток XI грудного хребця	остистий відросток XI грудного хребця

Визначення екскурсії легень.

Відстань між положеннями краю легені при максимальному вдосі і максимальному видосі називається величиною дихальної екскурсії легеневого краю. Ступінь її визначається: 1) здатністю легеневої тканини до розправлення та еластичного спадання; 2) глибиною плевральних синусів, в які входить легеневий край при дихальному розширенні легень; 3) станом діафрагми (скоротливість); 4) станом кістково-м'язового апарату грудної клітки (цілісність і мобільність кістково-хрящових утворів і скоротливість м'язів). Рухомість нижнього краю легені справа визначають за 3 лініями: середньо-ключичною, середньою аксилярною і лопатковою.

Дата добавления: 2017-01-14